Постанова

від 31.01.2012 по справі 62/98

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙН ИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2012 № 62/98

Київський апеляційний гос подарський суд у складі коле гії суддів:

головуючого: Калата й Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Цару к І. О.

за участю представників:

від позивача: не з' яв ились

від відповідача 1: не з ' явились

від відповідача 2: ОС ОБА_2 - представник за дові реністю від 23.09.2011 року

розглянувши у відкритому с удовому засіданні

апеляційну скаргу О СОБА_3

на рішення госп одарського суду міста Києва від 30.11.2011 року

у справі № 62/98 (суд дя Любченко М. О.)

за позовом ОСО БА_3

до 1. Т овариства з обмеженою відпов ідальністю «АМК - Груп»

2. Товарист ва з обмеженою відповідальні стю «Є.В.А.»

про визнан ня договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнанн я недійсним договору купівлі - продажу від 10.06.2011 року, уклад еного між відповідачем 1 та ві дповідачем 2.

При зверненні до суду позив ач в обґрунтування заявлених позовних вимог послався на т е, що спірний договір є недійс ним як такий що укладений у ре зультаті зловмисної домовле ності представника однієї с торони з другою. Також позива ч зазначив, що вказаний догов ір є фіктивним та таким, що під писаний з боку відповідача 1 н е уповноваженою особою.

Під час розгляду справи поз ивачем подано заяву про уточ нення позовних вимог (т. 2 а.с.12), в якій позивач просить визнат и спірний недійсним як такий , що укладений внаслідок поми лки.

Зазначену заяву судом перш ої інстанції не прийнято до р озгляду, з чим колегія суддів погоджується з огляду на нас тупне.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України по зивач вправі до прийняття рі шення по справі збільшити ро змір позовних вимог за умови дотримання встановленого по рядку досудового врегулюван ня спору у випадках, передбач ених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір п озовних вимог. До початку роз гляду господарським судом сп рави по суті позивач має прав о змінити предмет або підста ву позову шляхом подання пис ьмової заяви.

Під предметом позову розум іється певна матеріально - правова вимога позивача до в ідповідача, стосовно якої по зивач просить прийняти судов е рішення. Підставу позову ст ановлять обставини, якими по зивач обгруновує свої вимоги щодо захисту права та охорон юваного законом інтересу.

Як слідує зі змісту позовно ї заяви, предметом позову є ви знання недійсним спірного до говору, а підставами - невід повідність вказаного догово ру приписам чинного законода вства, на які посилається поз ивач при звернення до суду, то бто, в даному випадку, фіктивн ість договору, підписання йо го неуповноваженою особою та укладення спірного договору у результаті зловмисної дом овленості представника одн ієї сторони з другою.

Зміна предмета позову озна чає зміну вимоги, з якою позив ач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це з міна обставин, на яких ґрунту ється вимога позивача.

Виходячи з вищезазначеног о, заявлення вимог про визнан ня договору купівлі-продажу від 10.06.2011 року недійсним як тако го, що укладений внаслідок по милки, за своєю суттю є зміною підстав позову, яка, за припис ами ст.22 ГПК України, мала бути здійснена позивачем до до по чатку розгляду справи по сут і.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту , коли господарський суд післ я відкриття судового засідан ня, роз' яснення (за необхідн ості) сторонам та іншим учасн икам судового процесу їх пра в та обов' язків і розгляду і нших клопотань і заяв (про від кладення розгляд справи, зал учення до участі в ній інших о сіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить без посередньо до розгляду позов них вимог, про що зазначаєтьс я в протоколі судового засід ання. (п. 3.12 Постанови Пленуму В ищого господарського суду Ук раїни № 18 від 26.12.2011 року «Про деяк і питання практики застосува ння Господарського процесуа льного кодексу України судам и першої інстанції».

Як слідує з матеріалів спра ви, а саме зі змісту протоколу судового засідання від 12.10.2011 ро ку, судом першої розпочато ро згляд справи саме в судовому засіданні 12.10.2011 року.

За таких обставин, приймаюч и до уваги, що заява про уточне ння позовних вимог від 16.11.2001 рок у подана позивачем в четверт ому засіданні після початку розгляду справи по суті, тобт о з порушенням приписів ст.22 Г ПК України, суд першої інстан ції обґрунтовано не прийняв її до розгляду та розглядав п озовні вимоги з урахуванням підстав, викладених у позовн ій заяві.

Рішенням господарського с уду міста Києва від 30.11.2011 року, п овний текст якого підписаний 05.12.2011 року, у справі № 62/98 в задово ленні позову відмовлено в по вному обсязі.

Рішення суду ґрунтується н а тому, що позивачем не надано суду належних доказів, які б п ідтверджували правомірніст ь заявлених позовних вимог щ одо визнання оспорюваного до говору недійсним саме з підс тав, зазначених в позовній за яві.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 зве рнувся до Київського апеляці йного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій п росить повністю скасувати рі шення господарського суду мі ста Києва від 30.11.2011 року у справ і № 62/98.

В апеляційній скарзі позив ач посилається на те, що судом першої інстанції при прийня тті оспореного рішення не пр ийнято до уваги доводи позив ача, які підтверджують факт н едійсності спірного договор у.

Ухвалою від 21.12.2011 року колегі ї суддів Київського апеляцій ного господарського суду в с кладі: головуючий суддя - Ка латай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційну скар гу ОСОБА_3 прийнято до роз гляду та порушене апеляційне провадження.

Позивач та відповідач 1 пред ставників в жодне судове зас ідання не направили, про прич ини неявки суду не повідомил и.

Враховуючи належне повідо млення всіх учасників про ча с і місце судового розгляду а пеляційної скарги, а також те , що явка представників сторі н в судове засідання не була в изнана обов' язковою, колегі я суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача 1 за н аявними матеріалами апеляці йного провадження.

Під час розгляду справи пре дставник відповідача 2 проти задоволення апеляційної ска рги заперечив, просив залиши ти її без задоволення, а оспор юване рішення суду першої ін станції - без змін.

Дослідивши доводи апеляці йної скарги, наявні матеріал и справи, заслухавши пояснен ня представника відповідача 2, з урахуванням правил ст.ст. 99 , 101 Господарського процесуаль ного кодексу України, згідно яким апеляційний господарсь кий суд не зв' язаний довода ми апеляційної скарги і пере віряє законність і обґрунтов аність рішення господарсько го суду у повному обсязі, коле гія суддів встановила наступ не.

Як слідує з матеріалів спра ви, а саме статуту відповідач а та витягу з Єдиного державн ого реєстру юридичних осіб т а фізичних особі - підприєм ців (т. 1 а.с. 37-39, 46-57), позивач є учас ником Товариства з обмеженою відповідальністю «АМК-ГРУП» , розмір частки якого складає 1500000 грн., що відповідає 50% статут ного фонду відповідача 1.

10.06.2011 року відповідач 1 та відп овідач 2 уклали договір купів лі - продажу, за умовами яко го відповідач 1 передає у влас ність, а відповідач 2 приймає т а зобов' язується оплатити н а викладених в Договір умова х малі архітектурні форми (кі оски), які розташовані на торг івельному майданчику за адре сою: м. Київ, вул.Закревського, 12-14.

В матеріалах справи наявні дві редакції оспорюванного договору, які відрізняються лише ч. 2 п. 3, а саме умовою щодо с троків виконання відповідач ем 2 обов' язку по оплаті майн а, яке є предметом продажу за з азначеним договором.

Обидві редакції договору п ідписані його сторонами т за вірені печатками сторін.

Як слідує з змісту протокол у судового засідання від 09.11.2011 року (т. 2 а.с. 11), під час вказаног о судового засідання судом п редставнику позивача постав лено запитання, стосовно яко го договору купівлі-продажу позивачем заявлено вимоги пр о визнання недійсним; предст авник позивача відповів, що п озовні вимоги про визнання н едійсним договору стосуютьс я договору купівлі-продажу в ід 10.06.2011 року, який міститься на сторінках 73-74 першого тому спр ави; в судовому засіданні огл януто оригінал вказаного дог овору, а також оригінал додат кової угоди від 10.06.2011 року.

З матеріалів справи слідує , що під час розгляду справи су дом першої інстанції оригіна лу іншого примірника договор у сторонами суду надано не бу ло.

Враховуючи вказані обстав ини, суд першої інстанції ціл ком правомірно розглядав поз овні вимоги про визнання нед ійсним договору купівлі-прод ажу від 10.06.2011 року, який містить ся на сторінках 73-74 першого том у справи (далі Договір).

Позивач, звертаючись до суд у зі вказаним позовом, просит ь визнати недійсним Договір з тих підстав, що:

- спірний договір є недійсни м як такий що укладений у резу льтаті зловмисної домовлено сті представника однієї сто рони з другою;

- вказаний договір є фіктивн им;

- зазначений договір підпис аний з боку відповідача 1 не уп овноваженою особою.

Щодо посилань позивача на те, що зазначений договір під писаний з боку відповідача 1 н е уповноваженою особою, слід зазначити наступне.

Зі змісту Договору слідує, щ о з боку відповідача 1 його під писано директором ОСОБА_4

Факт підписання Договору с аме цією особою жодною зі сто рін не заперечується так сам о як і те, що станом на дату йог о підписання саме ОСОБА_4 обіймав посаду директора від повідача 1 (протокол № 2 загаль них зборів учасників відпов ідача 1 від 10.11.2009 року (т. 1 а.с. 24).

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦК України юри дичною особою є організація, створена і зареєстрована у в становленому законом порядк у.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України ви значено, що юридична особа на буває цивільних прав та обов 'язків і здійснює їх через сво ї органи, які діють відповідн о до установчих документів т а закону.

Згідно ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи ї ї учасники (засновники) розро бляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасника ми (засновниками), якщо законо м не встановлений інший поря док їх затвердження.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону Україн и «Про господарські товарист ва» господарськими товарист вами цим Законом визнаються підприємства, установи, орга нізації, створені на засадах угоди юридичними особами і г ромадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержанн я прибутку.

За своєю організаційно-пра вовою формою відповідач 1 від носиться до товариств.

Згідно ч. 2 ст. 87 ЦК України уст ановчим документом товарист ва є затверджений учасниками статут або засновницький до говір між учасниками, якщо ін ше не встановлено законом.

Згідно ст. 88 ЦК України у стат уті товариства вказуються на йменування юридичної особи, органи управління товариств ом, їх компетенція, порядок пр ийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та вихо ду з нього, якщо додаткові вим оги щодо змісту статуту не вс тановлені цим Кодексом або і ншим законом.

Згідно ст. 97 ЦК України управ ління товариством здійснюют ь його органи, до яких віднося ться загальні збори його уча сників і виконавчий орган, як що інше не встановлено закон ом.

Відповідно до ст.145 ЦК Україн и вищим органом товариства з обмеженою відповідальніст ю є загальні збори його учасн иків. У товаристві з обмежено ю відповідальністю створюєт ься виконавчий орган (колегі альний або одноособовий), яки й здійснює поточне керівницт во його діяльністю і є підзві тним загальним зборам його у часників. Виконавчий орган т овариства може бути обраний також і не зі складу учасникі в товариства. Компетенція ви конавчого органу товариства з обмеженою відповідальніст ю, порядок ухвалення ним ріше нь і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюю ться цим Кодексом, іншим зако ном і статутом товариства.

Згідно із ст.4 Закону Україн и «Про господарські товарист ва» товариство з обмеженою в ідповідальністю створюєтьс я і діє на підставі статуту.

Отже, відповідно до приписі в чинного законодавства юрид ична особа здійснює діяльніс ть через свої органи, компете нція, порядок створення, функ ціонування яких визначаєтьс я установчими документами юр идичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органі в управління відповідача 1 ви значається Статутом відпові дача 1.

Пунктом 9.1 Статуту відповід ача 1 в редакції, яка діяла на д ату укладення Договору (затв ерджений Зборами учасників в ідповідача протокол № 3 від 02.03. 2010 року та зареєстрований 12.03.2010 р оку, № запису 10671050003014405) (т. 1 а.с. 95-108) (да лі Статут), встановлено, що вищ им органом відповідача 1 є заг альні збори учасників.

Пунктом 9.6 Статут визначено перелік виключних повноваж ень загальних зборів учасник ів товариства, в тому числі з атвердження договорів про ві дчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше в ідсотків майна товариства.

Позивач посилається на те, щ о загальними зборами відпові дача 1 не надавалась згода на в ідчуження майна, яке є предме том спірного договору, а отже директор відповідача 1 не мав повноважень на підписання т акого договору.

Проте, із вказаною думкою ко легія суддів погодитись не м оже з огляду на наступне.

Статтею 62 Закону України «П ро господарські товариства» встановлено, що:

- у товаристві з обмеженою в ідповідальністю створюєтьс я виконавчий орган: колегіал ьний (дирекція) або одноособо вий (директор). Дирекцію очолю є генеральний директор. Член ами виконавчого органу можут ь бути також і особи, які не є у часниками товариства (ч. 1);

- дирекція (директор) вирішу є усі питання діяльності тов ариства, за винятком тих, що на лежать до виключної компетен ції загальних зборів учасник ів. Загальні збори учасників товариства можуть винести р ішення про передачу частини повноважень, що належать їм, д о компетенції дирекції (дире ктора) (ч. 2);

- дирекція (директор) підзві тна загальним зборам учасник ів і організує виконання їх р ішень. Дирекція (директор) не в праві приймати рішення, обов 'язкові для учасників товари ства (ч. 3);

- дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, вст ановлених даним Законом та у становчими документами (ч. 4);

- генеральний директор має п раво без довіреності виконув ати дії від імені товариства . Інші члени дирекції також мо жуть бути наділені цим право м (ч. 5).

Пунктом 9.7 Статуту встановл ено, що виконавчим органом ві дповідача 1 є директор, який пр изначається (обирається) Вищ ім органом відповідача 1 та зд ійснює керівництво поточною діяльність в межах своєї ком петенції.

За умовами п.9.10 Статуту дирек тор уповноважений розпорядж атися майном товариства в ме жах, що визначені загальними зборами учасників товариств а; без довіреності діяти від і мені товариства, репрезентув ати його в усіх установах, під приємствах і організаціях; у кладати будь-які угоди, та інш і юридичні акти.

Статутом відповідача 1 не об межено право директора уклад ати договори на відчуження м айна і не встановлено межі, в я ких директор має право розпо ряджатись майном товариства при укладенні таких договор ів.

Враховуючи, що станом на дат у підписання Договору саме ОСОБА_4, який підписав Догов ір від імені відповідача 1, обі ймав посаду директора відпов ідача 1 (протокол № 2 загальних зборів учасників відповіда ча 1 від 10.11.2009 року (т. 1 а.с. 24), він не п орушив умов Статуту та вимог законодавства підписавши сп ірний Договір. Встановлене С татутом відповідача 1 подаль ше затвердження договорів пр о відчуження майна товариств а на суму, що становить 50 і біль ше відсотків майна товариств а, зазначених обставин не спр остовує. Відсутність такого затвердження не є підставою для визнання Договору недійс ним.

Наведена правова позиція з найшла своє підтвердження у абз.3 п.40 постанови Пленуму Вер ховного суду України №13 від 24.10 .2008 року «Про практику розгляд у судами корпоративних спорі в», яким встановлено, що судам необхідно враховувати, що у п . «і» ч.5 ст.41 Закону України «Пр о господарські товариства» д о компетенції загальних збор ів віднесено затвердження до говорів (угод), укладених на су му, що перевищує вказану у ста туті товариства, а не їх уклад ання. У разі, якщо в установчих документах товариства право виконавчого органу товарист ва на укладання договорів не обмежено, факт не затверджен ня договору після укладання не зумовлює його недійсність .

В той же час, слід зазначити наступне.

Пунктом 3 Договору встановл ено, що продаж малих архітект урних форм (кіосків) здійснює ться за 218214 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 36369 грн .

Пунктом 7.1 Статуту встановл ено, що майно відповідача 1 ста новлять виробничі і невиробн ичі фонди, а також інші ціннос ті, вартість яких відображає ться в самостійному балансі відповідача 1.

Згідно наданому відповіда чем 1 Фінансового звіту суб' єкта малого підприємництва ( баланс) на 30.06.2011 року, баланс від повідача 1 станом на зазначен у дату становить 1818600 грн. (т. 1 а.с. 60-61).

З Довідки незалежного ауди тора № 11/11-2011-Д від 15.11.2011 року (т. 2 а.с.15 ) слідує, що станом на 10.06.2011 року з агальна сума майна відповіда ча 1 складає 842086,87 грн.

Отже, вартість майна, відчуж ення якого є предметом Догов ору, в будь - якому випадку не становить 50 і більше % майна ві дповідача 1.

Щодо посилань позивача на ф іктивність Договору, слід за значити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК Укра їни фіктивним є правочин, яки й вчинено без намиру створен ня правових наслідків, які об умовлюються цим правочином.

Фіктивний правочин характ еризується тим, що сторони вч иняють такий правочин лише д ля виду, знаючи заздалегідь, щ о він не буде виконаний. При вч инені фіктивного правочину с торони мають інші цілі, ніж ті , що передбачені правочином. П ричому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивн ий правочин може взагалі не м ати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на м еті встановлення правових на слідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення т а державної реєстрації.

Позивач в обґрунтування св оїх вимог в цій частині посил ається на те, що відповідачем 2 не було проведено оплати при дбаних об' єктів.

Проте, слід зазначити, що за змістом п. 3 Договору оплата з а придбані малі архітектурні форми (кіоски) здійснюється у строки, передбачені додатк овою угодою №1 до Договору.

Додатковою угодою до Догов ору встановлено, що відповід ач 2 зобов' язується сплатит и позивачу суму, зазначену в п .3 Договору, у наступні строки:

- 21000 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 3500 грн., в стр ок до 10.06.2012 року;

- 60000 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 10000 грн., в стр ок до 10.06.2013 року;

- 60000 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 10000 грн., в стр ок до 10.06.2014 року;

- 77214 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 12869 грн., в стр ок до 10.06.2015 року.

З огляду на вказані приписи , строк оплати за Договором ще не настав, а отже, неперерахув ання відповідачем 2 відповід ачу 1 коштів за Договором не мо же свідчити про невиконання відповідачем 2 Договору і, від повідно, про його фіктивніст ь.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 ві д 06.11.2009 року «Про судову практик у розгляду цивільних справ п ро визнання правочинів недій сними» встановлено, що Для ви знання правочину фіктивним н еобхідно встановити наявніс ть умислу всіх сторін правоч ину. Судам необхідно врахову вати, що саме по собі невикона ння правочину сторонами не о значає, що укладено фіктивни й правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на вико нання такого правочину, суд у хвалює рішення про визнання правочину недійсним без заст осування будь-яких наслідків . У разі якщо на виконання прав очину було передано майно, та кий правочин не може бути ква ліфікований як фіктивний.

Як слідує з матеріалів спра ви, сторонами підписаний акт приймання-передачі від 01.07.2011 ро ку, яким зафіксовано передач у спірного майна відповідаче м 1 відповідачу 2. Факт фактичн ого користування спірним май но підтверджений і відповіда чем 2.

З огляду на те, що сторонами вчинені дії по виконанню Дог овору, визнання його недійсн им як такого, який є фіктивним , неможливо.

Щодо посилань позивача на т е, що Договір є недійсним як та кий, що укладений у результат і зловмисної домовленості п редставника однієї сторони з другою, слід зазначити насту пне.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК Укра їни правочин, який вчинено вн аслідок зломисної домовлено сті представника однієї стор они з другою стороною, визнає ться судом недійсним.

Згідно п. 22 постанови Пленум у Верховного Суду України №9 в ід 06.11.2009 року «Про судову практи ку розгляду цивільних справ про визнання правочинів неді йсними» для визнання правочи ну недійсним на підставі ста тті 232 ЦК необхідним є встанов лення умислу в діях представ ника: представник усвідомлює , що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та баж ає (або свідомо допускає) їх на стання, а також наявність дом овленості представника одні єї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприя тливих наслідків для довірит еля. При цьому не має значення , чи одержав учасник такої дом овленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з мето ю завдання шкоди довірителю.

Згідно ст. 33 ГПК України кожн а сторона повинна довести ті обставини, на які вона посила ється як на підставу своїх ви мог і заперечень.

Жодного належного докумен тального доказу на підтвердж ення обставин, на які позивач посилається як на підставу з адоволення його вимог про ви знання Договору недійсним, я к такого, що укладений у резул ьтаті зловмисної домовленос ті представника однієї стор они з другою, позивачем до мат еріалів справи не долучено.

Твердження позивача в позо ві про те, що ОСОБА_5, який є директором та єдиним учасни ком відповідача 2, раніше був у часником також і відповідач а 1 факту наявності зловмисно ї домовленості сторін Догово ром не доводить.

В той же час, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 ГПК У країни, підприємства, устано ви, організації, інші юридичн і особи (у тому числі іноземні ), громадяни, які здійснюють пі дприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку наб ули статусу суб'єкта підприє мницької діяльності (далі - пі дприємства та організації), м ають право звертатися до гос подарського суду згідно з вс тановленою підвідомчістю го сподарських справ за захисто м своїх порушених або оспорю ваних прав і охоронюваних за коном інтересів, а також для в життя передбачених цим Кодек сом заходів, спрямованих на з апобігання правопорушенням .

Згідно п. 1 резолютивної час тини Рішення Конституційног о Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 п оняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в част ині першій статті 4 Цивільног о процесуального кодексу Укр аїни та інших законах Україн и у логічно-смисловому зв'язк у з поняттям "права", треба роз уміти як прагнення до корист ування конкретним матеріаль ним та/або нематеріальним бл агом, як зумовлений загальни м змістом об'єктивного і прям о не опосередкований у суб'єк тивному праві простий легіти мний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охор они з метою задоволення інди відуальних і колективних пот реб, які не суперечать Консти туції і законам України, сусп ільним інтересам, справедлив ості, добросовісності, розум ності та іншим загальноправо вим засадам.

За правилами ст. 2 ГПК Україн и господарський суд порушує провадження у справі за позо вами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаютьс я до господарського суду за з ахистом свої порушених прав та охоронюваних законом інте ресів. Вирішуючи переданий н а розгляд господарського суд у спір по суті, суд повинен вст ановити наявність у особи, як а звернулася з позовом, суб' єктивного матеріального пра ва або охоронюваного законом інтересу, на захист якого под ано позов.

Виходячи зі змісту позовно ї заяви, обґрунтовуючи факт п орушення своїх прав та інтер есів, позивач посилається на можливість невиплати йому д ивідендів, як учаснику товар иства з обмеженою відповідал ьністю.

Проте, всупереч вимогам ст.с т.4-3, 33 Господарського процесуа льного кодексу України позив ачем не доведено факту можли вості невиплати йому дивіден дів внаслідок саме укладання спірного Договору та не нада но доказів порушення інших й ого прав, в результаті чого у п озивача відсутній відповідн ий охоронюваний законом інте рес, який може бути самостійн им об'єктом судового захисту та інших засобів правової ох орони.

Крім того, слід зазначити, щ о після підписання спірного Договору відповідні цивільн і права та обов'язки виникли с аме у відповідачів. Позивач н е є стороною Договору, внаслі док чого у нього відсутні буд ь-які права та обов'язки за Дог овором. Приймаючи до уваги пр иписи ст.12 Закону України «Про господарські товариства», с т.115 ЦК України, у позивача тако ж відсутні повноваження влас ника майна, яке є предметом До говору.

Отже, з матеріалів справи не вбачається наявність у пози вача суб' єктивного матеріа льного права або охоронювано го законом інтересу на подан ня даного позову, а саме, не на ведено доводів (обґрунтуванн я) того, яким чином оскаржуван і Договір у повному обсязі чи в частині порушують суб' єк тивні права або охоронювані законом інтереси позивача.

За правилами ст. 215 ЦК України підставою недійсності право чину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встанов лені частинами першою-третьо ю, п'ятою та шостою статті 203 цьо го Кодексу; Недійсним є право чин, якщо його недійсність вс тановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнан ня такого правочину недійсни м судом не вимагається; Якщо н едійсність правочину прямо н е встановлена законом, але од на із сторін або інша заінтер есована особа заперечує його дійсність на підставах, вста новлених законом, такий прав очин може бути визнаний судо м недійсним (оспорюваний пра вочин).

Правочин є правомірним, якщ о його недійсність прямо не в становлена законом або якщо він не визнаний судом недійс ним (ст. 204 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встано влені загальні вимоги, додер жання яких є необхідним для ч инності правочину, зокрема, з міст правочину не може супер ечити цьому Кодексу, іншим ак там цивільного законодавств а, а також моральним засадам с успільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необх ідний обсяг цивільної дієзда тності, волевиявлення учасни ка правочину має бути вільни м і відповідати його внутріш ній волі, правочин має бути сп рямований на реальне настанн я правових наслідків, що обум овлені ним.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конс титуції України та ст. 33 Госпо дарського процесуального ко дексу України кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і запер ечень.

Позивачем не доведено наяв ності визначених цивільним з аконодавством підстав для ви знання Договору недійсним з підстав, зазначених ним у поз овній заяві.

З огляду на вищевикладене, к олегія суддів дійшла висновк у, що судом першої інстанції в порядку статті 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно д осліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застос овано норми процесуального т а матеріального права, позив ачем не доведено наявність з аконних підстав для визнання договору купівлі - пролажу від 10.06.2011 року недійсним, тому с уд першої інстанції законно і обґрунтовано відмовив пози вачу у вимогах про визнання ц ього договору недійсним.

Апеляційна скарга ОСОБА_ 3 задоволенню не підлягає, р ішення господарського суду м іста Києва у справі № 62/98 від 30.11.20 11 року відповідає чинному зак онодавству, фактичним обстав инам і матеріалам справи, під став для його скасування не в бачається.

Судові витрати на подачу ап еляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покла даються на ОСОБА_3.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК Украї ни, Київський апеляційний го сподарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА _3 на рішення господарськог о суду міста Києва від 30.11.2011 рок у у справі № 62/98 залишити без за доволення.

2. Рішення господарського су ду міста Києва від 30.11.2011 року у с праві № 62/98 залишити без змін.

3. Повернути до господарсько го суду міста Києва матеріал и справи № 62/98.

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Па шкіна С.А.