Постанова

від 16.02.2012 по справі 5024/1828/2011(5024/1793/2011)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5024/1828/2011(5024/1793/2011)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"16" лютого 2012 р.Справа № 5024/1828/2011

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Бєляновського В.В.,

                     Суддів:   Мишкіної М.А.,

                                      Будішевської Л.О.

при секретарі   -  Громовій О.А.

за участю представників:

Від прокурора: Коломійчук І.О.

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Херсонського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Херсонській області

на рішення господарського суду Херсонської області

від 24 листопада 2011 року

по справі № 5024/1828/2011

за позовом: Державної екологічної інспекції в Херсонській області

до відповідача: Комунального підприємства „Чорномор”

про відшкодування збитків

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 23.09.2011 року порушено провадження у справі № 5024/1828/2011 за позовом Державної екологічної інспекції в Херсонській області до Комунального підприємства „Чорномор” про відшкодування 794935,50 грн. збитків, завданих внаслідок самовільного водокористування за період з 01.01.2010р. по 01.10.2010р.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 20.09.2011 року порушено провадження у справі № 5024/1793/2011 за позовом Державної екологічної інспекції в Херсонській області до Комунального підприємства „Чорномор” про відшкодування 1245 грн. збитків, завданих внаслідок самовільного водокористування за період з 01 по 07 жовтня 2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на ст.ст. 20, 68, 69 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, ст.ст. 44, 110, 111 Водного Кодексу України, ст. 1166 ЦК України.

          Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.11.2011 року (Суддя Пригуза П.Д.) об'єднано справи № 5024/1828/2011 та № 5024/1793/2011 за позовом Державної екологічної інспекції в Херсонській області до Комунального підприємства "Чорномор" в одну справу за № 5024/1828/2011. Позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Чорномор" на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в Херсонській області для зарахування до державного фонду охорони навколишнього природного середовища Круглозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області 26539,25 грн. збитків, завданих навколишньому природному середовищу порушенням правил спеціального водокористування. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Херсонський міжрайонний природоохоронний прокурор у поданій до Одеського апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення скасувати, прийняти нову постанову, якою позов Державної екологічної інспекції в Херсонській області до Комунального підприємства "Чорномор" про стягнення 796180,50 грн. задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням вимог матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 68, 69 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, ст. 111 Водного Кодексу України, ст. 4 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна екологічна інспекція в Херсонській області просить апеляційну скаргу Херсонського міжрайонного природоохоронного прокурора задовольнити, оскаржуване рішення господарського суду Херсонської області скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з Комунального підприємства "Чорномор" на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в Херсонській області 794935,50 грн. Позивач вважає оскаржуване рішення постановленим з порушенням вимог матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 8, 13, 19, 66 Конституції України, ст.ст. 38, 41, 68, 69 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, ст. 4 ГПК України.

В своїй скарзі скаржник, зокрема,  вказує те, що відповідачем за період з 01.01.10 по 07.10.10 без дозволу на здійснення спеціального водокористування самовільно було забрано 127900 куб.м. підземної води, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 38 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, п. 9 ст. 44 Водного Кодексу України, в результаті чого завдано збитки державі. Розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням відповідачем водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування в сумі 796180,50 грн. повністю відповідає вимогам п.п. 1.2, 1.3, 1.4, 9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. за № 389, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 року за № 767/16783. Отже, відповідач зобов'язаний відшкодувати завдані державі збитки внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів в розмірі 796180,50 грн. Однак, суд неправомірно не взяв до уваги зроблений позивачем розрахунок, а самостійно виконав розрахунок розміру збитків та задовольнив позовні вимоги частково у розмірі 26539.25 грн., не надавши належної правової оцінки положенням вищезгаданої Методики, яка саме і повинна застосовуватися для визначення розміру заподіяних державі збитків відповідачем внаслідок здійснення самовільного водокористування.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.          

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, уповноваженим представником позивача відповідно до ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" було проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в частині охорони водних об'єктів Комунальним підприємством "Чорномор", за результатами якої складено акт № 05-12/324 від 04.11.2010р.

Зазначеним актом перевірки встановлено, що в період з 01.01.2010р. по 07.10.2010р. КП „Чорномор” здійснювало забір підземної води з артезіанських свердловин № 8-198, № 8-406, № 8-387 самовільно, без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням вимог п. 9 ст. 44 Водного кодексу України.

За вказаний період відповідачем було відібрано 127700 м. куб. підземної води, що підтверджується довідкою КП „Чорномор” від 18.10.2010р. № 15.

Розмір відшкодування збитків, заподіяних державі відповідачем, внаслідок самовільного водокористування за період з 01.01.2010р. по 07.10.2010р. розраховано позивачем згідно з п.п. 1.2, 9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. за № 389, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 року за № 767/16783 (далі –Методика № 389). За розрахунками позивача розмір збитків склав 796180,50 грн., які він просить стягнути з відповідача на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в Херсонській області та перерахувати ці кошти до спеціального державного фонду охорони навколишнього природного середовища Круглоозерської сільської ради.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову місцевий господарський суд виходив із доведеності факту самовільного спеціального використання відповідачем природних ресурсів, який є підставою для виникнення цивільного обов'язку останнього відшкодувати державі збитки та застосування до нього цивільно-правової відповідальності у спосіб стягнення збитків та майнової шкоди.

При цьому, суд керувався статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", якою встановлено особливості застосування цивільної відповідальності. Так, шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. З огляду на зазначене, суд не прийняв здійснений позивачем розрахунок розміру збитків із застосуванням п. 9.1 Методики № 389, оскільки на його думку, застосовані позивачем способи і засади визначення майнової шкоди не відповідають вимогам Законів України. Суд констатував, що Методика № 389, яка затверджена наказом Мінприроди України, а не Кабінетом Міністрів України, в частині встановлення збільшеної (кратної) відповідальності суб'єктів цивільних відносин, встановлення понижаючого коефіцієнта відносно реальних збитків не відповідає вимогам Законів України.

За таких обставин місцевий суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, в частині стягнення з відповідача реальних збитків, які полягають у об'ємі води, що використана самовільно - 127900 м. куб., помножений на ставку збору за спеціальне використання води - 0,2075 грн. за один м.куб., що становить 26539,25 грн., що є реальними збитками без застосування підвищуючих коефіцієнтів (кратності) та без понижаючого коефіцієнта, що зменшує розмір реальної шкоди.

Однак, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитися не може, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування всіх даних, що містяться в матеріалах справи та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. 

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (стаття 49 Кодексу).

Дозвіл на спеціальне водокористування видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.

У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Статтею 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Згідно з ст. 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Аналогічна норма міститься в ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", згідно з якою підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Колегія суддів при вирішенні даного спору враховує положення п. 1.2 Методики № 389, в редакції наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 р. N 389, що була чинною в період здійснення відповідачем забору підземної води без дозволу на спеціальне водокористування, згідно з якими ця Методика встановлює  порядок  визначення  розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які призвели до:

забруднення водних об'єктів, у тому числі пов'язаного із самовільними та аварійними скидами у водний об'єкт забруднюючих речовин із зворотними водами або речовин у складі сировини, продукції чи відходів, крім випадків забруднення територіальних і внутрішніх морських вод та виключної морської економічної зони України із суден, кораблів та інших плавучих засобів; забруднення поверхневих та підземних вод під впливом полігонів (сміттєзвалищ) твердих побутових та промислових відходів;

та обумовлені: самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування.

Таким чином, обов'язковими передумовами для застосування позивачем Методики № 389 при визначенні розміру збитків від самовільного водокористування визначено факти забруднення підземних вод водокористувачем та самовільне використання ним водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування в їх сукупності.

Водночас, згідно з п. 4.1 Методики № 389 факт забруднення підземних вод встановлюється державними інспекторами за результатами перевірки суб'єктів господарювання інструментально-лабораторними методами контролю, на основі візуальних спостережень чи встановлених розслідуваннями або оцінених у результаті еколого-гідрологічних вишукувань.

З матеріалів справи не вбачається, місцевим судом не встановлено та позивачем не доведено забруднення відповідачем поверхневих та підземних вод внаслідок самовільного водокористування. Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 04.11.2010р. факт забруднення не встановлено.

Отже, виявлене позивачем правопорушення у вигляді самовільного водокористування відповідача (використання підземних вод без спеціального дозволу) не містить таких кваліфікуючих ознак, як забруднення водних об'єктів, забруднення поверхневих та підземних вод, наявності яких вимагає застосована позивачем Методика № 389, в редакції чинній на момент виявлення позивачем зазначеного правопорушення та в період з 01.01.2010р. по 07.10.2010р., оскільки проведеною перевіркою не встановлено факту забруднення КП "Чорномор" поверхневих та підземних вод внаслідок самовільного спецводокористування, що, в свою чергу, є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому, колегія суддів враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків, завданих внаслідок самовільного водокористування (постанови Вищого господарського суду України від 08.11.2011р. у справі № 5024/966/2011, від 10.01.2012 р. по справі №5013/337/11, від 29.11.2011 р. по справі № 4/169-10, 15.11.2011 р. по справі № 5021/971/2011).

Окрім того, згідно з положеннями п. 9.1 Методики № 389, в редакції наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 р. N 389, що була чинною в період здійснення відповідачем забору прісної підземної води без дозволу на спеціальне водокористування та на момент проведення позивачем перевірки, розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування та порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування (крім прісних підземних вод глибиною більше 20 м), грн, здійснюється за формулою:

Зсам = 100 х W х Тар , 

(23) 

де W - об'єм води, що використана самовільно без дозволу на спеціальне водокористування або з порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, м3;

Тар - норматив збору за спеціальне водокористування, грн/м3, що діє в регіоні на момент виявлення порушення.  

Разом з тим, наявний в справі акт перевірки № 05-12/324 від 04.11.2010р. свідчить про те, що КП „Чорномор” здійснювало забір прісної води для забезпечення питних потреб населення із застосуванням артезіанських свердловин глибиною 134 - 140,5 м. Отже, п. 9.1 Методики № 389 не підлягав застосуванню при розрахунку розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням відповідачем водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування. Також, колегія суддів враховує, що позивач та прокурор не виконали вимоги суду і без поважних причин не подали витребувані апеляційним судом копії паспортів на артезіанські свердловини.

Наведеним спростовуються твердження скаржника та позивача про обґрунтоване застосування останнім положень Методики № 389 при визначенні розміру збитків, завданих відповідачем внаслідок самовільного спецводокористування.

При цьому, апеляційний господарський суд вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що застосована позивачем Методика №389 не відповідає Законам України в частині встановлення збільшеної (кратної) відповідальності суб'єктів цивільних відносин, а також вимогам Законів України, оскільки затверджена наказом Мінприроди України, а не Кабінетом Міністрів України, а тому з відповідача слід стягнути реальні збитки, без застосування до правопорушника підвищеного коефіцієнту (100 кратності), що збільшує розмір шкоди, порівняно з реальними збитками, з огляду на наступне:

Вказана Методика №389, відповідно до п.1.1, спрямована на реалізацію Директиви 2006/11/ЄС від 15 лютого 2006 року про забруднення, спричинене деякими небезпечними речовинами, що скидаються до водного середовища Співтовариства, прийнятої Європейським Парламентом та Радою Європейського союзу, які діють на підставі договору про заснування Європейського Співтовариства 1957р., учасником якого, на підставі Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14.06.1994р., ратифікованої Україною 10.11.1994р. та набутою чинності 01.03.1998р., є Україна.

Окрім того, Методика № 389 розроблена Міністерством охорони навколишнього природного середовища України відповідно до Водного кодексу України і Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” та на підставі п.п. 12-1 п. 4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006р. N 1524, згідно з яким Мінприроди відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розробляє та затверджує відповідно до закону методики визначення розмірів шкоди внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Застосування Методики № 389 при розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог суб'єктами господарювання природоохоронного законодавства відповідає п. 1.2 роз'яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/744 від 27.06.2001р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища”, відповідно до якого шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Крім того, Методика № 389 є чинною на даний час та не визнана у встановленому законом порядку недійсною або такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Водночас, серед іншого господарський суд першої інстанції не звернув увагу на положення пункту 35 ст. 4 Закону України „Про державний бюджет України на 2011 рік”, яким встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2011 рік у частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 14 вказаного Закону у 2011 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 4, 10 і 13 цього Закону, спрямовуються відповідно на комплексну реалізацію державної екологічної політики, здійснення природоохоронних заходів (за рахунок джерел, визначених пунктами 34 і 35 статті 4 цього Закону).

Пунктом 1 ст. 20 названого Закону установлено, що джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2011 році є надходження до спеціального фонду місцевих бюджетів, що визначені частиною другою статті 69 Бюджетного кодексу України.

В свою чергу пунктом 7 частини 2 статті 69 Бюджетного кодексу України передбачено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного Кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 2 цієї статті визначено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Згідно з частиною 3 цієї норми головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Відповідно до частини 4 вказаної норми головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті. Отже, законодавством України передбачено, в які бюджети і в якій пропорції здійснюється зарахування коштів, стягнутих за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Господарський суд першої інстанції задовольняючи позов частково та стягуючи у 2011 році  шкоду в сумі 26539,25 грн., заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в Херсонській області для зарахування цих коштів до спеціального державного фонду охорони навколишнього природного середовища Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, не дослідив, в якій частині заявлених до стягнення коштів розпорядниками їх є відповідний бюджет, а відтак не перевірив, чи підлягають стягненню кошти на користь лише одного бюджету.

А також, господарським судом залишено поза увагою те, що комунальне підприємство „Чорномор” забезпечує водопостачання населенню, підприємствам, установам і організаціям  та об'єктивно не могло зупиняти свою діяльність у зв'язку з несвоєчасною видачею дозволу на спеціальне водокористування.    

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.                                                              

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи,  колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими,  оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись  ст. ст.  99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Херсонського міжрайонного природоохоронного прокурора залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Херсонської області від 24.11.2011 року у справі       № 5024/1828/2011 в частині часткового задоволення позову скасувати.

У задоволенні позову Державної екологічної інспекції в Херсонській області до Комунального підприємства „Чорномор” про стягнення 796180,50 грн. відмовити.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

          Головуючий  суддя:                                                            Бєляновський В.В.

          Судді:                                                                                     Мишкіна М.А.

                                                                                                          Будішевська Л.О.