Рішення

від 20.12.2011 по справі 9/146-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" грудня 2011 р.                                                                  Справа № 9/146-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ  

01032, м. Київ, вул. Комінтерну 16     тел. 239 72 81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 9/146-11                                                                                                         20.12.2011 р.  

За позовом Бориспільської міської ради

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про внесення змін до умов договору та стягнення 11 132,54 грн.

     Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:           

Від позивача                     ОСОБА_2 (дов. № 12-27-4639 від 15.09.2011 р.)

Від відповідача          не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Бориспільської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про внесення змін до умов договору та стягнення 11132,54 грн.  

В обґрунтування заявлених вимог, позивач пояснив, що 15 листопада 2007 року  між сторонами був укладений договір оренди землі, зареєстрований в реєстрі за № 324 (далі –договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться в адміністративних межах Бориспільської міської ради Київської області під існуючим об'єктом нерухомого майна (обмінний пункт) за адресою: АДРЕСА_2 (землі промисловості), кадастровий номер земельної ділянки № 3210500000:07:005:0016, а відповідач зобов'язувався прийняти її, вчасно сплачувати орендну плату та виконувати інші умови договору.

У зв'язку із внесенням змін до Закону України “Про плату за землю” та набранням законної сили Податковим кодексом України, позивач звернувся до відповідача з листами, повідомляв про необхідність внесення змін до договору та приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства.

 За ствердженням позивача, відповідач звернення позивача залишив без відповіді.

 Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з проханням внести зміни до договору, п. 6 якого викласти в наступній редакції:  “Річна орендна плата вноситься орендарем виключно в грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, від нормативної грошової оцінки земель (3 %), на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у місті Бориспіль Київської області»та стягнути з відповідача збитки у сумі 11134,54 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 04.11.2011 року порушено провадження у справі № 9/146-11 та призначено розгляд справи на 01.12.2011 р.

Ухвалою суду від 01.12.2011 року розгляд справи відкладено на 20.12.2011 р. у зв'язку з неявкою відповідача.

У судове засідання 20.11.2011р. представник відповідача вдруге не з‘явився, про дату, час та місце розгляду був повідомлений належним чином; представник позивача надав суду необхідні пояснення у справі.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представника однієї із сторін, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.          

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Враховуючи те, що ухвали суду були направлені за адресою, яка вказана у позовній заяві та довідці ЄДРПОУ, але відповідач жодного разу не з'явився на виклик суду та не направив своїх уповноважених представників, суд дійшов висновку, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Аналогічні положення також зазначені в підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Оскільки, справа № 9/146-11 вже відкладалась у зв'язку з неявкою відповідача, а відповідач про розгляд справи був належним чином повідомлений, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши документи, додані до позовної заяви, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи та заслухавши представника позивача господарський суд Київської області,-

ВСТАНОВИВ:

15 листопада 2007 року  між Бориспільською міською радою Київської області (далі –позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі –відповідач) був укладений договір оренди землі (далі –договір).

Відповідно до п. 1 договору позивач надає, а відповідач приймає в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться в адміністративних межах Бориспільської міської ради Київської області під існуючим об'єктом нерухомого майна (обмінний пункт) за адресою: АДРЕСА_2 (землі промисловості), кадастровий номер земельної ділянки № 3210500000:07:005:0016

Згідно з п. 2 договору у користування на умовах оренди надається земельна ділянка площею 0,2583 га.

Договір укладено на 5 років (п. 5 договору).

Відповідно до п. 6 договору орендна плата вноситься відповідачем у грошовій формі у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У зв'язку із внесенням змін до Закону України “Про плату за землю” та набранням законної сили Податковим кодексом України, позивач звернувся до відповідача з листами (№ 12-21-1161 від 25.02.08 р., № 12-31-568 від 20.01.2010 р., № 12-31-2632 від 06.06.2011 р., № 14-20-5263 від 19.10.2011 р.), в яких повідомляв про необхідність внесення змін до договору та приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства.

За ствердженням позивача, відповідач зазначені звернення позивача залишив без відповіді.

Вважаючи, що права позивача порушені, Бориспільська міська рада звернулася до суду з позовною вимогою про внесення зміни до договору, п. 6 якого викласти в наступній редакції: “Річна орендна плата вноситься орендарем виключно в грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, від нормативної грошової оцінки земель (3 %), на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у місті Бориспіль Київської області».

Рішення суду є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України).

Ст. 1 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про оренду землі”, договір оренди землі –це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України “Про оренду землі”, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 цього Закону, розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Частиною 1 ст. 30 цього Закону встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 759 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном (ч. 3 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"  № 309-VI від 03.06.08р. внесені зміни до частин 4, 5 статті 21 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення –розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю";

- для інших категорій земель –трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим законом.

Річна орендна плата  за земельні ділянки, які перебувають у  державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині. Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування 04.06.08р.

У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.11р. Закон України "Про плату за землю" втратив чинність, а питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою регулюється виключно цим Кодексом.

Згідно зі ст. 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни (п. 288.1 Податкового кодексу України).

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 288.3 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Згідно з п. 288.4 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.5 Податкового кодексу України закріплено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

        Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 188 цього Кодексу, сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

З метою приведення умов договору оренди у відповідність до вимог чинного законодавства, позивач звертався до відповідача з листами (№ 14-20-3315 від 08.07.2011 р., № 12-28-5246 від 18.10.2011 р.), проте відповіді від відповідача не отримував.

Частиною 4 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України “Про оренду землі”, зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ч. 2 ст. 30 Закону України “Про оренду землі”).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в судових засіданнях 21.11.2011 р. та 13.12.2011 р. не заперечував проти внесення запропонованих позивачем змін до спірного договору, що також підтверджується його відзивом.

Оскільки сторонами в договорі оренди (п. 10 спірного договору) передбачена можливість перегляду розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, суд дійшов висновку, що законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 р. по справі № 2-1/10068-2008, від 23.05.2011 року по справі № 7/105-10(30/234-09), від 04.07.2011 по справі № 41/81пд.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ГПК України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки  Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 цього кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про внесення змін до спірного договору, а саме п. 6 якого викласти в наступній редакції:  “Річна орендна плата вноситься орендарем виключно в грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, від нормативної грошової оцінки земель (3 %), на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у місті Бориспіль Київської області»підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати надходжень бюджету за оренду в розмірі 11134,54 грн., мотивуючи свою позицію тим, що внаслідок ухилення відповідача від внесення у договір змін, бюджет недоотримав вищевказану суму коштів.

Суд дослідивши вказану позовну вимогу встановив, що її предметом є вимога про стягнення 11 134,54 грн. втраченої вигоди.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).

Згідно ст. 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 3, 4, 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 року, відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Наведена правова позиція відповідає позиції, що викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2010р. у справі № 20/035-09.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Будь-яких доказів, зокрема письмових, на підтвердження заподіяння відповідачем збитків позивач суду не надав, внаслідок чого суд приходить до висновку, що позивач не довів суду за допомогою належних і допустимих доказів факт спричинення йому відповідачем збитків на суму 11 134,54 грн., у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача збитків є безпідставною та необґрунтованою, а тому в її задоволенні суд відмовляє.    

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що заподіяння збитків позивачу внаслідок дій відповідача по невнесенню змін до договору в частині розміру орендної плати під час розгляду справи за допомогою належних і допустимих доказів не доведений через відсутність доказів наявності причинного зв'язку між протиправністю дій відповідача та грошовими втратами позивача.

На підставі ст.49 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову –на  обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 6 ст. 283, ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 288 Податкового кодексу України, ч. ч. 1, 2 ст. 792, ч. 3 ст. 6, ч. 2 ст. 759, ч. 3 ст. 762, ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 13, ч. ч. 1, 2 ст. 21, ч. 1 ст. 15, ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України “Про оренду землі”, п. 34 ч. 1 ст. 26, ч. ч. 1, 5  ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ч. 2 ст. 49, ст. ст. 82-85, ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.  Позов задовольнити частково.

2. Внести зміни до договору оренди землі, укладений 15 листопада 2007 року між Бориспільською міською радою Київської області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, зареєстрований в Реєстрі за № 324 та викласти пункт 6 якого в наступній редакції:  “Річна орендна плата вноситься орендарем виключно в грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, від нормативної грошової оцінки земель (3 %), на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у місті Бориспіль Київської області».

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03170, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Бориспільської міської ради Київської області (Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72, код 04054903) 85 (вісімдесят п'ять)грн. 00 коп. витрат на сплату державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

 Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному та  касаційному порядку.

Суддя                                                                                               Л.В. Сокуренко

         Рішення суду підписано 23.12.2011 р.