Рішення

від 26.01.2012 по справі 9/147-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/147-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" січня 2012 р.                                                                  Справа № 9/147-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ  01032, м. Київ, вул. Комінтерну 16     тел. 239 72 81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 9/147-11                                                                                                         26.01.2012 р.  

За позовом Бориспільської міської ради

до Малого приватного підприємства «Шлях»

про внесення змін до умов договору та стягнення 23 488,50 грн.

     Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:           

Від позивача                     не з'явився

Від відповідача          не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Бориспільської міської ради до Малого приватного підприємства «Шлях»про внесення змін до умов договору та стягнення 23 488,50 грн.  

В обґрунтування заявлених вимог, позивач пояснив, що 14 червня 2006 року  між сторонами був укладений договір оренди землі (далі –договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Завокзальна,1, а відповідач зобов'язувався прийняти її, вчасно сплачувати орендну плату та виконувати інші умови договору.

У зв'язку із внесенням змін до Закону України “Про плату за землю” та набранням законної сили Податковим кодексом України, позивач звернувся до відповідача з листами, повідомляв про необхідність внесення змін до договору та приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства.

 За ствердженням позивача, відповідач звернення позивача залишив без відповіді.

 Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з проханням внести зміни до договору, п. 2.7.1 якого викласти в наступній редакції:  “Річна орендна плата вноситься орендарем виключно в грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, від нормативної грошової оцінки земель (3 %), на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у місті Бориспіль Київської області. Орендна плата вноситься орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця: № 33211812700004 КБК 13050200, УДК у Київській області в м. Бориспіль, МФО 821018 ЗКПО 23570059 місцевий бюджет», стягнути з відповідача збитки у сумі 23 488,50 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 04.11.2011 року порушено провадження у справі № 9/147-11 та призначено розгляд справи на 01.12.2011 р.

Ухвалою суду від 01.12.2011 року розгляд справи відкладено на 20.12.2011 р. у зв'язку з неявкою відповідача.

У судове засідання 20.12.2011 р. представник відповідача вдруге не з‘явився, про дату, час та місце розгляду був повідомлений належним чином; позивач заявив про оплату відповідачем втрат надходжень до бюджету у сумі 23488,50 грн. на підтвердження чого надав копії платіжних доручень.

У зв'язку з неявкою відповідача та неподанням позивачем витребуваних судом документів, ухвалою суду від 20.12.2011 р. продовжено строк розгляду спору; відкладено розгляд справи на 26.01.2012 р.; зобов'язано позивача надати акт прийому-передачі земельної ділянки на виконання п. 2.1.3 договору; рішення Бориспільської міської ради, прийняте у відповідності до вимог Податкового кодексу у 2011 році про встановлення орендної плати для відповідача; докази направлення долучених до матеріалів справи листів.

У судове засідання 26.01.2012 р. представник відповідача втретє не з‘явився, про дату, час та місце розгляду був повідомлений належним чином; представник позивача також не з'явився в судове засідання та не надав жодних витребуваних судом документів та пояснень.

Водночас, 26.01.2012 р., після судового засідання у справі, через канцелярію господарського суду Київської області представником позивача подана заява про збільшення розміру позовних вимог.

Як вбачається зі змісту зазначеної заяви, позивач просить суд змінити немайнову вимогу, а саме внести зміни до договору, п. 2.7.1 якого викласти в наступній редакції:  “Річна орендна плата вноситься орендарем виключно в грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, від нормативної грошової оцінки земель (8 %), на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у місті Бориспіль Київської області. Орендна плата вноситься орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця: № 33211812700004 КБК 13050200, УДК у Київській області в м. Бориспіль, МФО 821018 ЗКПО 23570059 місцевий бюджет»та стягнути судові витрати; майнова вимога про стягнення збитків у зазначеній заяві не зазначена.

Розглянувши вказану заяву позивача про збільшення позовних вимог, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даної заяви, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Бориспільською міською радою заявлено дві позовні вимоги: майнового характеру –про стягнення збитків та немайнового характеру – про зобов'язання вчинити дії, а саме внести зміни до договору, встановивши орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земель.

Збільшення відсоткової ставки орендної плати з 3 % до 8 %  у п. 2.7.1 договору, яка зазначена у немайновій позовній вимозі не може вважатися збільшенням розміру позовних вимог, оскільки за своєю юридичною природою є зміною предмету позову, а  саме зміною немайнової вимоги.

Відповідно до пункту 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог, то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті (ст. 22 ГПК України) та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК (п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Враховуючи те, що розгляд справи по суті було розпочато судом у судовому засіданні 01.12.2011 р. і позивачем не було заявлено або подано жодних клопотань про зміну предмету немайнової вимоги, то суд розглядав по суті позовні вимоги, заявлені у позовній заяві, досліджував документи та витребував додаткові, то заява позивача про збільшення позовних вимог не приймається судом до розгляду.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представника однієї із сторін, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.          

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Враховуючи те, що ухвали суду були направлені за адресою, яка вказана у позовній заяві та довідці ЄДРПОУ, але відповідач жодного разу не з'явився на виклик суду та не направив своїх уповноважених представників, суд дійшов висновку, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Аналогічні положення також зазначені в підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи те, що позивач не скористався своїм правом надати на вимогу суду витребуваних документів та пояснень протягом всього строку розгляду справи, а також враховуючи те, що справа № 9/147-11 тричі відкладалась у зв'язку з неявкою відповідача, а відповідач про розгляд справи був належним чином повідомлений, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши документи, додані до позовної заяви, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд Київської області,-

ВСТАНОВИВ:

14 червня 2006 року  між Бориспільською міською радою Київської області (далі –позивач) та Малим приватним підприємством «Шлях»(далі –відповідач) був укладений договір оренди землі (далі – договір).

Відповідно до п. 1 договору позивач надає, а відповідач приймає в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Завокзальна,1, відповідно до плану, що додається.

Згідно з п. 1.3 договору у користування на умовах оренди надається земельна ділянка під будівництво автостоянки з частковим використанням під склад будівельних матеріалів, загальною площею 0,3581 га.

Договір укладено на 10 років (п. 2.3.1 договору).

Відповідно до п. 2.7.1 договору орендна плата вноситься відповідачем у грошовій формі у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У зв'язку із внесенням змін до Закону України “Про плату за землю” та набранням законної сили Податковим кодексом України, позивач звернувся до відповідача з листами (№ 12-31-514 від 20.01.2010 р., № 12-31-4302 від 22.09.2010 р.), в яких повідомляв про необхідність внесення змін до договору та приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства, докази направлення яких позивачем до матеріалів справи не надано.

За ствердженням позивача, відповідач зазначені звернення позивача залишив без відповіді.

Вважаючи, що права позивача порушені, Бориспільська міська рада звернулася до суду з позовною вимогою про внесення змін до договору, п. 2.7.1 якого викласти в наступній редакції:  “Річна орендна плата вноситься орендарем виключно в грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, від нормативної грошової оцінки земель (3 %), на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у місті Бориспіль Київської області. Орендна плата вноситься орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця: № 33211812700004 КБК 13050200, УДК у Київській області в м. Бориспіль, МФО 821018 ЗКПО 23570059 місцевий бюджет».

Рішення суду є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 12 Земельного кодексу України, п. 12 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, до повноважень Бориспільської міської ради в галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальної громади в межах м. Бориспіль, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

На підставі п.п. 34, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Бориспільська міська рада V скликання Київської області прийняла рішення “Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя” від 06.03.2008 р. № 3370-30-V та “Про внесення змін до рішення міської ради від 06.03.2008 р. № 3370-30-V “Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя” від 16.12.2008 р. № 5074-44-V, копії яких долучено до матеріалів справи.

Вказаними рішеннями було затверджено відсотки орендної плати за землю, виходячи з нормативної грошової оцінки земельних ділянок в межах м. Борисполя, в розмірах від 3 % до 12 % з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Пунктом 1.7.8 рішення ради від 06.03.2008 р. № 3370-30-V для земельних ділянок, призначених для комерційного використання, а саме автостоянки,  встановлено відсоткову ставку в розмірі 5 %.

Судом було зобов'язано позивача обґрунтувати відсоткову ставку орендної плати у розмірі 3 %, яку заявляє позивач у позовній заяві, а саме в частині  немайнової вимоги про внесення змін до п. 2.7.1 договору.

З наданої позивачем до матеріалів справи копії рішення “Про внесення змін до рішення міської ради від 06.03.2008 р. № 3370-30-V “Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя” від 16.12.2008 р. № 5074-44-V, не вбачається зміни встановленої відсоткової  ставки для земельних ділянок з цільовим призначенням –для розміщення автостоянки.

Тобто, рішенням ради “Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя” від 06.03.2008 р. № 3370-30-V встановлено відсоткову ставку в розмірі 5 %, а рішенням ради “Про внесення змін до рішення міської ради від 06.03.2008 р. № 3370-30-V “Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя” від 16.12.2008 р. № 5074-44-V відсоткову ставку для земельних ділянок з цільовим призначенням для розміщення автостоянки не змінено, у зв'язку з чим на даний час для земельних ділянок з цільовим призначенням «для розміщення автостоянки»встановлено відсоткову ставку в розмірі 5 %.

Жодного рішення щодо встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя, прийнятого позивачем у 2011 році з метою приведення своїх рішень у відповідність до Податкового кодексу України з обґрунтуванням та встановленням відсоткової ставки для земельних ділянок з цільовим використанням для розміщення автостоянки, позивачем протягом всього строку розгляду справи не надано та не направлено.

Крім того, Бориспільською міською радою надано копію рішення від 22.09.2011 р. № 1198-16-V “Про внесення змін до договору оренди землі від 14 червня 2006 року, укладеного між міською радою та Малим приватним підприємством «Шлях», яким позивачем вирішено в односторонньому порядку внести зміни до договору та встановлено відсоткову ставку за оренду землі в розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Водночас підстав встановлення саме такого розміру відсоткової ставки жодним документом (рішенням ради) не встановлено, позивачем не обґрунтовано та суду до матеріалів справ або для огляду не надано.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, ч. 2 ст.16 Закону України “Про оренду землі” передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Право оренди згідно з частиною 2 статті 126 Земельного кодексу України оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про оренду землі” оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 цього ж Закону встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України “Про оренду землі” орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку їх внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із істотних умов договору оренди землі.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”№ 309-VІ від 03.06.2008 р. були внесені зміни до частин 4, 5 статті 21 Закону України “Про оренду землі”, згідно з якими річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України “Про плату за землю”; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим законом. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому в разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині. Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування 04.06.2008 року. Вищевказані зміни діяли до 01.01.2011 р.

На даний час статтею 21 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України, відповідно до ст. 288 якого: 288.1. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

288.4.          Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

288.5.          Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

288.5.1.          не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

288.5.2.          не може перевищувати:

а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування     та    експлуатації    об'єктів    енергетики,    які    виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти   (пристрої), електричні підстанції,  електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки;

б) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

З огляду на наведені приписи законодавства, позивач вважає, що спірний договір в частині встановлення розміру орендної плати є таким, що суперечить чинному законодавству.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, всебічно оцінивши їх в сукупності, суд встановив, що заявлена позовна вимога про внесення змін до договору оренди землі задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 11 ЦК України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 30 Закону України “Про оренду землі”, зміна умов договору оренди здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни  умов договору спір розглядається у судовому порядку.

Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України).

Частиною 3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна умов договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором, законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частинами 1,2 ст. 188 ГК України зміна та розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Позивачем до матеріалів справи долучений проект додаткового договору, на зворотному боці якого міститься відмітка про отримання даного проекту представником відповідача 30.08.2011 р.

Проте суду не надано жодного доказу, з якого вбачалося б, що відповідач відмовився внести зміни до спірного договору оренди землі у редакції проекту (3 %).

Водночас, враховуючи те, що матеріали справи містять рішення ради, яким для земельних ділянок з цільовим призначенням «для розміщення автостоянки»встановлено відсоткову ставку в розмірі 5 %; будь-якого іншого рішення щодо встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя, прийнятого позивачем у 2011 році з метою приведення своїх рішень у відповідність до Податкового кодексу України з обґрунтуванням та встановленням відсоткової ставки для земельних ділянок з цільовим використанням для розміщення автостоянки, позивачем протягом всього строку розгляду справи не надано та не направлено; рішення ради, яким для земельних ділянок з цільовим призначенням «для розміщення автостоянки»було б встановлено відсоткову ставку в розмірі 3 % позивачем протягом всього строку розгляду справи також не надано, суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність належними та допустимими доказами позовних вимог Бориспільської міської ради.

З огляду на викладене, позовна вимога Бориспільської міської ради про внесення змін до спірного договору оренди землі від 14.06.2012 р., укладеного з відповідачем, є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Окрім того, у позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача витрати надходжень бюджету за оренду в розмірі 23 488,50 грн., мотивуючи свою позицію тим, що внаслідок ухилення відповідача від внесення змін до договору оренди землі бюджет недоотримав вказану суму коштів.

Водночас у судовому засіданні 20.12.2011 р. представник позивача  заявив суду про відшкодування відповідачем суму втрат у розмірі 23 488,50 грн. та заявив про відсутність предмету спору в цій частині, оскільки відповідачем вже сплачені зазначені кошти в добровільному порядку та надав суду копії відповідних платіжних доручень № 161 від 26.09.2011 р., № 181 від 11.10.2011 р. та інші.

Відповідно до п.1-1 ст. 80 ГПК України, Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову.  

Пунктом 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/612 від 23.08.1994 р. „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у таких випадках:

3.1. Припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

3.2. Спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Судом роз'яснено позивачу, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Позивачу наслідки припинення провадження у справі відомі.

Оскільки предмет позову у даній справі в частині стягнення 23 488,50 грн. відсутній, оскільки відповідачем вже сплачені зазначені кошти в добровільному порядку, що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень, долучених до матеріалів справи та не заперечується позивачем, то суд припиняє провадження у справі № 9/147-11 у цій частині.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в задоволенні позову, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 16 Цивільного кодексу України, господарський суд Київської області,-

В И Р І Ш И В:

         1. В частині стягнення 23 488,50 грн. провадження припинити.

         2. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

   Суддя                                                                                                 Л.В. Сокуренко

    Рішення суду підписане 03.02.2012 р.

.