Рішення

від 02.02.2012 по справі 4/351(5023/4114/11)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

4/351(5023/4114/11)

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  4/351(5023/4114/11)

02.02.12

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Експрес»

До           Товариства з обмеженою відповідача «Елемент Лізинг»

Провизнання частково недійсним договору фінансового лізингу

                                                                                       Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача         не з'явились

Від відповідача              не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним абзац 2 пункту 3.3.3 додатку № 1 «Загальні правила фінансового лізингу транспортних засобів»до договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛХрк-0491ДЛ від 04.09.2008р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елемент Лізинг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес», відповідно до якого відповідач має право переглянути в однобічному порядку розмір лізингових платежів (ціну договору лізингу) у випадку коли курс гривні по відношенню до долара США, встановлений постановою НБУ, буде перевищувати більш ніж на 2% значення коефіцієнт (сторони встановили, що значення коефіцієнта дорівнює 5,00(п'ять). Крім того, просить визнати недійсними в цілому пункти 3.3.3 та 3.3.3.5 додатку № 1 «Загальні правила фінансового лізингу транспортних засобів»до договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛХрк-0491ДЛ від 04.09.2008, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елемент Лізинг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес».

Представники Позивача та Відповідача в судове засідання не з'явилися.

Відповідач Ухвали  суду  не  виконав. Письмового відзиву та  письмових  заперечень  по  суті заявлених вимог не  надав.

Відповідач належним  чином повідомлений про призначення справи  до розгляду, про  час  і  місце  його  проведення.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду  справи від відповідача  не  надходило

Таким чином, відповідно до ст. 75 ГПК України суд розглядає спір за наявними матеріалами у справі

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.09.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елемент Лізинг» було укладено договір фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Хрк - 0491/ДЛ.

На підставі договору відповідач прийняв на себе зобов'язання придбати у свою власність предмет лізингу, і надати нам його за плату у тимчасове володіння та користування. Відповідно до додатку № 2 до договору (специфікація предмета лізингу) предметом лізингу за договором було визначено один автобус пасажирський I-VAN А07А1-30.

Позивач зобов'язувався на умовах, визначених договором, сплатити на користь відповідача:

- лізингові платежі (пункт 5.2.1 договору);

- комісію за передачу нам предмету лізингу (пункт 5.2.2 договору);

- викупну вартість предмету лізингу (пункт 5.3 договору);

                      - комісію за передачу предмету лізингу у нашу власність (пункт 5.4 договору, при цьому зазначено, що ми не сплачуємо комісію у разі належної сплати лізингових платежів за договором);

                    - комісію за внесення змін до договору за нашою ініціативою (пункт 5.5 договору).

В пункті 8 договору визначені додатки, що являються невід'ємними частинами договору, а саме:

№ 1 - загальні правила фінансового лізингу транспортних засобів;

№ 2 - специфікація предмета лізингу;

№ 3 - графік лізингових платежів;

№ 4 - форма акту прийому-передачі предмета лізингу в лізинг.

Відповідно до пункту 3.3.3 додатку № 1 до договору фінансового лізингу - загальні правила фінансового лізингу транспортних засобів, відповідач, як лізингодавець вправі переглянути в однобічному порядку розмір лізингових платежів (ціну договору лізингу) у таких випадках:

- коли курс гривні по відношенню до долара США, встановлений постановою НБУ, буде перевищувати більш ніж на 2 % значення коефіцієнта. Сторони встановили, що значення коефіцієнта дорівнює 5,00 (п'ять);

- зміни відсотків за користування кредитом, залученим лізингодавцем, в разі зміни кредитної політики згідно з рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, Національного банку України, обслуговуючих комерційних банків;

- переоцінки предмету лізингу;

- знесення до законодавства України змін, які можуть спричинити додаткові витрати для лізингодавця, пов'язані з предметом лізингу.

Відповідно до пункту 3.3.3.5 правил, у випадку зміни лізингового платежу згідно з пунктом 3.3.3, лізингоотримувач, зобов'язаний у складі наступного лізингового платежу, крім поточного лізингового платежу, передбаченого додатком № 3 «Графік лізингових платежів», додатково сплатити відповідачу, лізингодавцю, суму винагороди (комісії) на підставі рахунку-фактури, який підлягає оплаті протягом 3-х днів з дати виставлення.

За твердженням Позивача, при застосуванні абзацу другого пункту 3.3.3 правил в поєднанні з пунктом 3.3.3.5 правил виникає необхідність сплати додаткової винагороди (комісії) на користь відповідача в разі збільшення розміру курсу долару США, тобто платежу, який не передбачений ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

В зв'язку з чим позивач вважає, що абзац другий пункту 3.3.3 та пункт 3.3.3.5 правил повинні бути визнані судом не дійсними в зв'язку з тим, що вони суперечать діючому законодавству.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.

Статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлено, що відносини, які виникають у зв‘язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 180 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов‘язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов‘язання сторін, що виникли на основі цього договору.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов‘язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (ст. 806 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг»предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлює, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:

- предмет лізингу;

- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Згідно зі ст. 533 Цивільного кодексу України,  грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У відповідності зі ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтею 189 Господарського кодексу України передбачено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.  Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Таким чином, з вище наведеного вбачається, що ціна на предмет лізингу, який є предметом укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, не регулюється державою, а визначається виключно за домовленістю сторін.

Крім того, положення ст. 632 Цивільного кодексу України надає сторонам можливість включення до договору умови про порядок і підстави зміни ціни під час виконання договорів. Для можливості зміни ціни в договорах повинна обов'язково бути зазначена така умова.

З матеріалів справи вбачається, що в оспорюваному Договорі сторони визначили порядок зміни лізингових платежів (у вигляді винагороди), що не суперечить чинному законодавству України, оскільки є погодженою сторонами умовою при укладанні оспорюваного Договору.

Частиною 2 статті 16  Закону України «Про фінансовий лізинг»визначено обов'язковий та вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Під ціною договору лізингу розуміють лізингові платежі. Особливістю лізингових платежів є те, що вони сплачуються не лише за користування річчю, а й компенсують витрати лізингодавця, зроблені задля набуття права власності на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

За умовами спірного Договору, сторони погодили загальний порядок сплати лізингових платежів: 1)  авансового лізингового платежу; 2) лізингового платежу, передбаченого п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу; 3) наступних загальних лізингових платежів з урахуванням коригування частини винагороди в залежності від зміни курсу валюти.

Відповідно до п. 3.3.3.5. Договору,  у випадку  зміни лізингового платежу згідно з п. 3.3.3., лізингоотримувач зобов'язаний у складі наступного лізингового платежу, крім поточного лізингового платежу, передбаченого додатком № 3 «Графік лізингових платежів», додатково сплатити відповідачу, лізингодавцю, суму винагороди (комісії) на підставі рахунку-фактури, який підлягає оплаті протягом 3-х днів з дати виставлення.

Таким чином, лізингодавець застосував положення п. г) ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», яким передбачено включення до складу лізингових платежів інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Матеріалами справи підтверджується, що у Договорі сторони визначили порядок зміни лізингового платежу, а саме, суму винагороди в гривнях залежно від зміни курсу гривні до долару США.

Тому, суд вважає, що коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до долару США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про  деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання    п. 3.3.3 та п. 3.3.3.5 додатку № 1 «Загальні правила фінансового лізингу транспортних засобів»до договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Хрк-0491ДЛ від 04.09.2008 недійсними відсутні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України Позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог.  Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Таким чином, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

    Суддя                                                                                                     І.І.Борисенко

Повне рішення складено: 10.02.2012р.