Постанова

від 30.01.2012 по справі 2а/2370/131/2012

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 30 січня 2012 року                                                         Справа № 2а/2370/131/2012

30.01.2012

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді –Грицаєнко О.Л.,

           при секретарі –Кириченко Н.В.,

за участю прокурора – Лук'яненка А.В. (за посвідченням), представників сторін: позивача – ОСОБА_1 (особисто), відповідача –ОСОБА_2 (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом військового прокурора Черкаського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_1 до військової частини А 4527 про стягнення заборгованості,

 В С Т А Н О В И В :

Військовий прокурор Черкаського гарнізону звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах громадянина ОСОБА_1 до військової частини А 4527 про стягнення заборгованості. В адміністративному позові позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по грошовій компенсації за речове майно в сумі 101 грн. 99 коп.; стягнути з військової частини А 4527 на користь позивача заборгованість по речовому майну в сумі 6165 грн. 19 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби у військовій частині А 4527, не був забезпечений речовим майном та не отримав грошову компенсацію замість нього після звільнення зі служби у запас відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов‘язок і війську службу»за п. «б» за станом здоров‘я з правом носіння військової форми одягу.

У судовому засіданні прокурор та позивач просили суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченнях, наданих до суду та просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення прокурора, позивача та представника відповідача, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позову, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А 4527 на посаді командира ремонтно-технічної роти військової частини А 4527 у військовому званні капітан. Відповідно до наказу Командира військової частини А 4527 від 20.12.2010 р. № 274 позивач був звільнений з військової служби у запас відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов‘язок і військову службу»за п. «б»–за станом здоров‘я, з правом носіння військової форми одягу. Крім того, вказаним наказом ОСОБА_1 виключений із списків особового складу військової частини, знятий з усіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до Золотонісько - Драбівського ОМВК Черкаської області.

З пояснень позивача вбачається та не оспорюється відповідачем, що позивач був звільнений з військової служби з правом носіння форми, проте, військова частина А 4527 не надала позивачу ні речове майно, ні грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Відповідно до довідки-розрахунку від 25.01.2011 р. № 7, виданої начальником речової служби військової частини А 4527, заборгованість зазначеної військової частини перед позивачем за недоотримане речове забезпечення у загальному розмірі становить  6267 грн. 18 коп.

Представником відповідача у ході судового засідання сума заборгованості не заперечувалась.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 N 2011-XII (далі - Закон N 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 91 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі –Закон), продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Частиною 2 ст. 91 Закону в редакції, що діяла до 01.01.2007 року, передбачено що, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

3 11.03.2000 р. Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” призупинена дія ч. 2 ст. 91 Закону України, в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або, за їх бажанням, грошової компенсації замість них, та замість речового майна. Однак, ч. 1 ст. 9 Закону, гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, тому призупинення дії ч. 2 ст. 91 Закону, не скасовує гарантій по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом.

Відповідно до статей 1, 2, 4 Закону N 2011-XII нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Також, у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 зазначено, що утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист та юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Крім того, Конституційний Суд України у зазначеному рішенні дійшов до висновку, що відповідно до ч. 3 ст. 22, ст.. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів, лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20.03.2002 р. № 5-рп /2007 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Тобто, ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей, як громадян України в правах і свободах, встановлених законодавством.

Крім того, відповідно до пункту 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1441, військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.

Судом встановлено, що військова частина, в якій позивач знаходився на речовому забезпеченні під час проходження військової служби, речового майна не надала, грошову компенсацію за нього не сплатила. Судом з‘ясовано, що при звільнені позивача з  військової служби повний розрахунок з ним не був здійснений та компенсація за не отримане їм речове майно не виплачена.

Відповідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З врахуванням зазначеного, виходячи з аналізу законодавства України, дослідивши та оцінивши надані суду докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

            Керуючись статтями 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

 П О С Т А Н О В И В :

           Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з військової частини А 4527 (19700, Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Шевченка, 98, ідентифікаційний код 08158580) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошову компенсацію за речове майно у загальній сумі 6267 (шість тисяч двісті шістдесят сім) грн. 18 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у порядку та строки, встановлені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                          О.Л. Грицаєнко