Рішення

від 30.09.2008 по справі 8716-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

8716-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 315

РІШЕННЯ

Іменем України

30.09.2008Справа №2-5/8716-2008

За позовом – Лівадійської селищної ради, смт. Лівадія.

До відповідача - Комунального підприємства «Ялтинське бюро технічної інвентаризації»,            м. Ялта   

Третя особа -  Калініченко Олени Семенівни, м. Ялта.     

Про визнання недійсною державної реєстрації та спонукання до виконання певних дій.

Суддя  М.П.Гаврилюк

П р е д с т а в н и к и:

Від позивача -  Денисов Ю.Г. – предст., дов. у справі.    

Від відповідача -  Мельников Ю.О. – предст., дов. від 02.06.2008 року.

Третя особа – не з'явився.

Сутність спору:

Позивач – Лівадійська селищна рада звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом  в якому просить суд визнати недійсною державну реєстрацію права власності  на резервуар літ «Г», розташований за адресою: м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 1-а за Калініченко О.С. на підставі рішення третейського суду від 25.09.2006р. за рішенням від 10.10.2006р. № 16320308; зобов'язати Комунальне підприємство «Ялтинське БТІ» внести зміни до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно  шляхом скасування запису про право власності  Калініченко О.С. на резервуар  літ «Г» розташований за адресою: м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 1-а, який був внесений на підставі рішення від 10.10.2006р. за № 16320308.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що  реєстрація права власності на спірний об'єкт, була проведена на підставі рішення третейського суду, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідач позов не визнав, при цьому пояснив, що державна реєстрація права власності була проведена у відповідності з діючим законодавством на підставі рішення третейського суду.

Третя особа у судове засідання не з'явилася, про причини відсутності суд не повідомила, про день слухання спору була сповіщена належним чином: рекомендованою поштою.  

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухав пояснення представників  сторін,  суд    -    

ВСТАНОВИВ

23.01.2007р. Лівадійською селищною радою прийняте рішення № 54 про надання дозволу на складення проекту  землеустрою по відведенню у власність гр. Калініченко О.С.  земельної ділянки, орієнтованою площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування  житлового будинку, розташованого за адресою: м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 1-а, літер «Г».

07.03.2007р.  Рішенням  Лівадійської селищної ради № 27 вищеназване рішення було скасоване, з огляду на невідповідність законодавству України правовстановлюючого документу Калініченко О.С. на об'єкт нерухомості.  

10.10.2006р. комунальним підприємством «Ялтинське бюро технічної інвентаризації»  проведено державну реєстрацію права власності  на резервуар, розташований за адресою:             м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 1-а, літер «Г».

Позивач просить суд визнати недійсною державну реєстрацію права власності  на резервуар літ «Г», розташований за адресою: м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 1-а за Калініченко О.С. на підставі рішення третейського суду від 25.09.2006р. за рішенням від 10.10.2006р. № 16320308; зобов'язати Комунальне підприємство «Ялтинське БТІ» внести зміни до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно  шляхом скасування запису про право власності  Калініченко О.С. на резервуар  літ «Г» розташований за адресою: м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 1-а, який був внесений на підставі рішення від 10.10.2006р. за № 16320308.

Суд вважає, що позовні вимоги Лівадійської селищної ради підлягають задоволенню, при цьому судом прийнято до уваги наступне:

Як убачається з матеріалів справи, підставою  для проведення державної реєстрації  стало Рішення Третейського суду   у м. Ялта від 25.09.2006р.

Так, 25.09.2006р. у закритому судовому засіданні, яке проводилося у м. Ялта, третейський суддя Мельников О.П. прийняв рішення, яким визнаний дійсним договір купівлі-продажу   нерухомого майна від 01.03.2006р.,  що був укладений між СВК «Южний берег» та   Калініченко О.С., відповідно до умов якого, остання  купила резервуар  літ «Г» розташований за адресою: м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 1-а.

Вказаним рішенням третейського суду, також визнане право власності за Калініченко О.С.  на придбане нею майно.

Суд  вважає, що рішення третейського суду не може бути підставою для визнання  угоди дійсною, з огляду на наступне:

Як убачається з матеріалів справи, підставою для визнання третейським судом дійсним договору купівлі-продажу від 01.03.2006 року резервуару за адресою: м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе № 1-а, літ «Г», укладеного між Калініченко Оленою Семенівною та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Южний берег» була норма ч. 2 ст. 220  Цивільного кодексу України (що зазначено у самому рішенні третейського суду від 25.09.2006року).

У відповідності з ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору,  але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Тобто, виходячи з наведеного  лише суд має право, вирішувати спори, які пов'язані з визнанням дійсним договору, який не був посвідчений нотаріально.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні,

систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу

професійних суддів, систему та-порядок здійснення суддівського самоврядування, а також

загальний порядок забезпечення діяльності судів визначає  Закон України «Про судоустрій

України».

Закон України «Про судоустрій України» не включає третейські суди в систему

судів України.

Тобто  третейські суди не вправі приймати рішення про дійсність договору на підставі         ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України та визнання права власності на нерухоме майно, що є предметом такого договору.

Вказана правова позиція підтримується також Вищим господарським судом України, який у своїй постанові від 25 жовтня 2007 року по справі № 2-5/5928-2007 роз'яснив підвідомчість справ про дійсність договорів на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Більш того, слід звернути увагу на те, що згідно вимогам ст. 210 Цивільного Кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, передбачених законом. Такій правочин вважається укладеним з моменту його державної реєстрації.

Договір купівлі-продажу, укладенний  третьою  особою та СВК «Южний берег» відповідно до положень ст. 657 Цивільного Кодексу України підлягає нотаріальному посвідченню і подальшій державній реєстрації, тобто з урахуванням положень ст. 210 Цивільного Кодексу України моментом укладення вказаного договору є момент його державної реєстрації.

Згідно чинного цивільного законодавства державна реєстрація відповідних прав і державна реєстрація правочинів - це різні правові явища. Відсутність факту реєстрації договору, а, отже, і прав на нерухомість, які виникають з цього договору, означає, що відповідний договір не укладено (правочин не вчинено). З цього виходить, що до моменту державної реєстрації договору у сторін не виникає будь-яких прав і обов'язків.

Положеннями ч. 2 ст. 220 Цивільного Кодексу України визначено, що якщо сторони домовилися про всі істотні умови договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін відхилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. В цьому випадку подальше нотаріальне посвідчення договору не потрібне. На підставі викладеного, можна зробити висновок про те, що судове рішення певним чином замінює нотаріальне посвідчення.

Щодо відсутності необхідності в подальшому державної реєстрації договору, Цивільний Кодекс України такої норми не містить. В цьому випадку зміст ч. 2 ст. 220 Цивільного Кодексу України повністю співпадає із змістом ч. 3 ст. 334 Цивільного Кодексу України, згідно якої право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту вступу до законної сили рішення суду про визнання договору, не засвідченого нотаріально, дійсним.

В той же час частиною 4 ст. 334 Цивільного Кодексу України імперативно визначено, що право власності у набувача за договором відчуження майна, який вимагає державної реєстрації, виникає саме з моменту державної реєстрації такого договору. У зв'язку з цим можна зробити висновок про те, що тільки після державної реєстрації договору про відчуження нерухомого майна повинна проходити реєстрація прав власності на нерухоме майно органами Бюро технічної інвентаризації. Оскільки з фактом державної реєстрації договору про відчуження нерухомого майна ч.4 ст. 334 Цивільного Кодексу України пов'язує момент придбання права власності на нього, то договори про відчуження такого майна не можуть вважатися укладеними, отже і право власності на нерухомість не може вважатися таким, що перейшло до нового власника.

Саме це передбачено і п. 2.1  Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.02р., згідно якого правовстановлюючі документи, які відповідно до закону підлягають обов'язковій державній реєстрації, приймаються за умови проведення їх державної реєстрації (ця норма набула сили з введенням в дію Державного реєстру правочинів).

Як випливає із змісту ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень» підставою для державної реєстрації таких прав є заява, зокрема, праволодільца (правонабувача) або уповноваженою їм особою. При цьому разом із заявою, відповідно до п.п. 4 ст. 18 вказаного Закону, подаються документи про правочини по такому об'єкту нерухомого майна і їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну або припинення речового права.

Частина 2 ст. 17 Закону конкретизує положення ст. 18 в частині представлення документів, які є підставою для проведення державної реєстрації прав на нерухомість і свідчать  про  встановлення,   зміну  або   припинення  речового   права  на  нерухомість:

«Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться за наявності кадастрового плану земельної ділянки і даних технічної інвентаризації інших об'єктів нерухомого   майна,  речові   права  по   яких підлягають державній реєстрації».

Крім цього, положеннями ч. 3 ст. 17 Закону визначено, що державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, підтверджуючих здійснення правочинів по таких об'єктах, засвідчених відповідно до закону, або що свідчать про наявність інших, передбачених законом, підстав.

На підставі вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що для проведення державної реєстрації речових прав на нерухомість необхідно представити крім рішення суду щодо речових прав на нерухоме майно, ще і документи, що свідчать про здійснення правочинів по такому майну, при цьому такі договори повинні бути укладені  відповідно до чинного законодавства (ч. 4 ст. 640 Цивільного Кодексу України).

Як випливає із змісту витягу БТІ від 10.10.06р., державним реєстратором прав була проведена державна реєстрація права власності на резервуар (літ. «Г») за Калініченко О.С. тільки на підставі рішення третейського суду м. Ялта, за відсутності кадастрового плану земельної ділянки, на якій розміщений об'єкт нерухомості, і договору відчуження такого майна, укладеного відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, рішення третейського суду від 25.09.2006 року про визнання за Калініченко О.С. права власності на резервуар не є юридичним фактом, який дає право для реєстрації за нею права власності на спірний об'єкт, та на звернення до Лівадійської селищної ради з вимогою про надання земельної ділянки під цим майном.          

Розглядаючи заяву Калініченко Олени Семенівни, про реєстрацію права власності на нерухоме майно, та, додане до, неї рішення Третейського суду від 25.09.2006р., державний реєстратор зобов'язаний був керуватись ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», яка вказує на те що документи, які встановлюють виникнення, припинення, перехід прав на нерухоме майно і подаються для державної реєстрації прав на нерухоме майно, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.                  

Реєстратор зобов'язаний був відмовити у реєстрації права власності на нерухоме майно, так як згідно ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», зазначено, що відмова у державній реєстрації відбувається, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Тим самим, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

У судовому  засідання оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Рішення оформлено у відповідності  зі ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано  07 жовтня 2008 року.

З огляду на викладене, керуючись  ст. ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу  України, суд -

ВИРІШИВ  :

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсною державну реєстрацію права власності  на резервуар літ «Г», розташований за адресою: м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 1-а за Калініченко Оленою Семенівною на підставі рішення третейського суду від 25.09.2006р. за рішенням від 10.10.2006р. № 16320308;

3.          Зобов'язати Комунальне підприємство «Ялтинське БТІ» (м. Ялта, вул. Дзержинського, 4, код 32684496)  внести зміни до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно  шляхом скасування запису про право власності  Калініченко Олени Семенівни на резервуар  літ «Г» розташований за адресою:                м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 1-а, який був внесений на підставі рішення від 10.10.2006р. за № 16320308.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гаврилюк М.П.