Постанова

від 08.02.2012 по справі 22/49(2010)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/49(2010)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                            ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.12                                                                       Справа  № 22/49(2010)

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді                                                  Галушко Н.А.

суддів                                                                      Краєвської М.В.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу державного агентства резерву України, м.Київ № 4852/0/4-11 від 31.10.2011р.

на рішення господарського суду Львівської області від 23.08.2011року

у справі № 22/49 (2010)

за позовом Державного агентства резерву України, м. Київ

до Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії (далі ДП НАК) "Надра України "Західукргеологія", м. Львів

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Національної акціонерної компанії "Надра України", м. Київ

2. Кабінету Міністрів України, м. Київ

про повернення матеріальних цінностей та стягнення 2 173 678,13 грн. штрафних санкцій

за участю представників сторін:

від позивача:не з»явився

від відповідача: Остимчук О.О.-представник

від третьої особи 1: Бойко І.Ю. - представник

від третьої особи 2: Березюк С.Г.-представник

Представникам відповідача та третіх осіб роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст.    811 ГПК України, учасниками судового процесу  не заявлено.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.08.2011 р. у справі №22/49 (суддя Костів Т.С.) у позові Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ до ДП НАК “Надра України” “Західукргеологія”, м. Львів, за участю третьої особи стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –НАК “Надра України”, м. Київ, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Кабінету Міністрів України, м. Київ, про зобов'язання ДП НАК “Надра України” “Західукргеологія” повернути до державного резерву труби катані заг. призначення у кількості 12,800 т., труби обсадні у кількості 100,807 т., акумулятори у кількості 4 шт., кабелі шлангові та врубові у кількості 0,2 км., долота шарошечні у кількості 4 шт.; стягнення з ДП НАК “Надра України” “Західукргеологія”, м. Львів, до державного бюджету України 2 173 678,13грн., з яких                  1 124 539,53грн. –штраф, 1 049 138,60грн. –пеня, відмовлено повністю.

Державним агентством резерву України подано апеляційну скаргу № 4852/0/4-11 від 31.10.2011р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 23.08.2011 р. у справі №22/49 (2010) та постановити нове рішення, яким позовні вимоги Державного агентства резерву України задоволити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом невірно застосовані норми матеріального права і порушені норми процесуального права, а також не в повному обсязі досліджені всі матеріали справи. Зокрема, скаржник вважає, що відповідачем щорічно надавались звіти по формі 12-мр та довідки про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на складах про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на складах ДП «Західукргеологія», чим підтверджував, що є відповідальним зберігачем, а також у підтвердження кількісного зберігання матеріальних цінностей. Також, скаржник зазначає, що відповідно до встановленого підприємствам мобілізаційного завдання і номенклатури накопичення матеріальних цінностей, підприємство надає акт про закладення до мобілізаційного резерву матеріальних цінностей по формі ф№1. З урахуванням того, що закладення матеріальних цінностей відбувалось за часів СРСР, а термін зберігання актів по формі №1 –3 роки, ці документи в більшості випадків були знищені у зв»язку із закінченням строку зберігання на підставі висновків експертної комісії, з огляду на що приймальні акти не збереглися. Однак, належними доказами у справі про знаходження матеріальних цінностей у відповідача на відповідальному зберіганні, на думку скаржника, є звіти –збережувальні зобов»язання по формі 12-мр та довідки самого підприємства, де ДП НАК «Надра України»«Західукргеологія»підтверджує наявність на відповідальному зберіганні у нього матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідачем - ДП НАК "Надра України "Західукргеологія", м. Львів подано відзив на апеляційну скаргу №13-1760/13 від 23.11.2011 р., в якому просить рішення господарського суду Львівської області від 23.08.2011 р. у справі №22/49 (2010) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третьою особою 1 - НАК «Надра України»подано відзив на апеляційну скаргу б/н б/д, в якому просить рішення господарського суду Львівської області від 23.08.2011 р. у справі №22/49 (2010) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третьою особою –2 Кабінетом Міністрів України надано суду пояснення у справі та її представник в судовому засіданні 08.02.2012 року заперечив проти доводів апеляційної скарги та вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

          Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін та третіх осіб в судових засіданнях, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до актів КРВ Західного регіону КРД Деркомрезерву України від 30.07.2004р. (т.І а.с.45-55) та від 20.01.2009р. (т.І а.с.16-28), встановлено факт незабезпечення збереження матеріальних цінностей, а саме труби катані 12,8 тонн, труби обсадні 100,807 тонн, акумулятори 4 шт., кабелі шлангові і врубові 0,2 км, долота шарошечні 4 шт., які закладені відповідно до Номенклатури накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, затвердженої Міністерством геології СРСР від 31.05.1988р. №2808/21-1с.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на думку позивача, у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі їх самовільного відчуження на підставі ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відповідач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 100% від вартості матеріальних цінностей на час виявлення факту відчуження, а також пеню в сумі відсутнього їх обсягу за кожен день до повного їх повернення, а також здійснити повернення до мобілізаційного резерву самовільно використані матеріальні цінності.

Зокрема, скаржник зазначає, що факт знаходження у відповідача цінностей державного мобілізаційного резерву підтверджується номенклатурою накопичення, затвердженою Міністерством геології СРСР від 31.05.1988 №2808/21-1с., звітами відповідача по формі 12мр та актами перевірки відповідача від 30.07.2004 та від 20.01.2009 року.

Відповідно до Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969 р., чинного на момент затвердження Міністерством геології СРСР номенклатури накопичення від 31.05.1988 №2808/21-1с, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх прийняття, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обігу. Документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання, є акт закладки матеріальних цінностей за формою №1.

Затвердження органом державної влади мобілізаційного завдання підпорядкованому йому підприємству не є доказом фактичної кількості закладених матеріальних цінностей такому підприємству.

Номенклатура накопичення є державним замовленням, тобто тим завданням, яке держава встановлювала підприємству, проте вказаний норматив не може свідчити про фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що затвердження номенклатури накопичення Міністерством геології СРСР 31.05.1988 року щодо відповідача не є обставиною, що свідчить про сам факт закладення цінностей у визначеній в номенклатурі кількості.

Положенням про мобілізаційний резерв, затвердженим постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969 р., передбачені стадії визначення та доведення мобілізаційних завдань, накопичення, закладення та зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Отже, затвердження номенклатури накопичення не є закладенням матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву.

Проте, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, помилково ототожнює та зводить до однієї стадії закладення цінностей до державного мобілізаційного резерву три самостійні стадії: визначення мобілізаційних завдань, доведення мобілізаційних завдань та закладення матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву.

Згідно з Положенням про мобілізаційний резерв від 29.09.1969р. затвердження уповноваженим органом держаної влади, зокрема, Міністерством геології СРСР номенклатури накопичення відноситься до стадії визначення мобілізаційних завдань, а не до стадії закладення матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву. Закладення ж цінностей до державного мобілізаційного резерву визначалося як окрема стадія формування мобілізаційного резерву, що полягала у фактичному розміщенні (закладенні) цінностей на площі зберігачів. Таке розміщення (закладення) оформлялося відповідними бухгалтерськими та складськими документами. Положенням про мобілізаційний резерв визначалось, що закладення матеріальних цінностей оформлюється актом за формою №1. Саме у вказаному акті повинна зазначатися номенклатура та фактична кількість закладених на площі відповідального зберігача цінностей.

У матеріалах справи відсутній Акт закладення матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву.

Також в матеріалах справи відсутня та не надана скаржником в суд апеляційної інстанції номенклатура накопичення, затверджена Міністерством геології СРСР від 31.05.1988 №2808/21-1с, на яку позивач посилання як на обґрунтування позовних вимог, окрім того позивачем не надано суду акт за формою №1 чи будь-які інші докази закладення відповідачу цінностей мобілізаційного резерву.

Не надання суду акту за формою №1 чи будь-яких інших доказів закладення відповідачу цінностей мобілізаційного резерву скаржник обґрунтовує тим, що закладення матеріальних цінностей відбувалось ще за часів СРСР, а термін зберігання актів по формі №1 - 3 роки, ці документи в більшості випадків були знищені з закінченням строку зберігання на підставі висновків експертної комісії, як передбачено п. 315 наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 року №41.  

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, скаржником надано суду Акт №41 на знищення документів і справ мобілізаційного резерву за 1997 рік, однак з даного акту не вбачається знищення документів і справ по відповідачу, що свідчить про закладення матеріальних цінностей відповідачу.

Також не беруться до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що звіти за формою 12-мр є доказами закладення цінностей державного матеріального резерву, з огляду на наступне.

Відповідно до Інструкції про облік звітності та якісний стан матеріальних цінностей від 13.03.1982 року звіти по формі 12-мр не є документами, що свідчать про факт закладення цінностей державного матеріального резерву та не є підставою виникнення обов'язку у відповідача зі зберігання зазначених в таких документах цінностей.

Подання вказаних звітів без фактичного закладення цінностей відповідачу не може свідчити про закладення відповідачу цінностей мобілізаційного резерву, а також бути належним доказом прийняття ним на відповідальне зберігання таких цінностей.

Окрім того, не є належними доказами закладення відповідачу цінностей державного мобілізаційного резерву акти перевірки від 30.07.2004р. та від 20.01.2009р., оскільки останні свідчать лише про обставини здійснення скаржником та його правопопередниками своїх законодавчо встановлених завдань та функцій з перевірки підприємств щодо виконання вимог законодавства у сфері мобілізаційного резерву і жодним чином не свідчать про факт закладення цінностей державного мобілізаційного резерву.

Відповідно до ч. 11 статті 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв»самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

Як вбачається із матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, кошти відповідачеві на утримання матеріальних цінностей не надавались, в матеріалах справи відсутній письмовий договір на відповідальне зберігання між скаржником та підприємством відповідача.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 44 ЦК УРСР, який діяв на час існування відповідних відносин, угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою повинні укладатись у письмовій формі.

Загальні положення про зберігання встановлені параграфом 1 глави 66 Цивільного кодексу України.

Згідно з вимогами ст..ст.208, 937 ЦК України договір зберігання між юридичними особами укладається у письмовій формі.

Необхідність укладання договору на відповідальне зберігання матеріальних цінностей держрезерву передбачено також п.4 Порядку оформлення розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затв. Постановою Кабінету Міністрів України №1129 від 08.10.1997р., згідно з яким розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держкомрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

В матеріалах справи відсутній договір на розміщення запасів державного резерву між позивачем та відповідачем.

З огляду на викладене та у зв‘язку з відсутністю в матеріалах справи доказів укладення позивачем з відповідачем договору на відповідальне зберігання цінностей мобілізаційного резерву, а також доказів на підтвердження найменування та кількості матеріальних цінностей, що фактично були передані на зберігання відповідачу та даних про їх подальший рух, твердження скаржника про незабезпечення збереження, в т.ч. самовільне використання відповідачем матеріальних цінностей, є безпідставними.

Окрім того, посилання позивача в апеляційній скарзі на ст.937 ЦК України як на обгрунтування факту укладення договору зберігання судовою колегією не береться до уваги, оскільки згідно із п.1 ст.937 ЦК України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Звіти, на які посилається скаржник, не є тими документами, які в розумінні вищевказаної норми можуть свідчити про прийняття речей на зберігання, а тому не можуть бути підтвердженням закладення матеріальних цінностей чи укладення будь-якого договору між позивачем та відповідачем.

Посилання скаржника як на підставу своїх вимог на номенклатуру накопичення матеріальних цінностей, звіти та акти перевірок не можуть вважатися належними та допустимими доказами, оскільки як вже зазначалося вище відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, ст.. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв", документом, що підтверджує факт закладення матеріальних цінностей є акт про закладення, який позивачем не надано.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеній у  постанові Вищого господарського суду України від 17.05.2006 року по справі №02-11-35/436-1/88т-45/171, постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2006 року по справі № 14/394, постанові Вищого господарського суду України від 20.05.2008 року по справі № 4/182, постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2010 року по справі № 4/113-45/195, постанові Вищого господарського суду України від 25.11.2010 року по справі № 47/603-06.

Як вбачається із матеріалів справи, в ході розгляду справи в суді першої інстанції, призначалась судово-економічна експертиза, проведення якої суд доручив Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Висновком №3372 від 20.05.2011 р. судово-економічної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено, що документально підтвердити здійснення господарських операцій по закладці матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на ДП НАК «Надра України»«Західукргеологія»відповідно до номенклатури, затвердженої наказом Міністерством геології СРСР від 31.05.1988 р. №28/08/21-1, а також їх кількісних показників не надається можливим по причині неподання на дослідження первинних документів на підтвердження здійснення операцій із закладки матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на ДП НАК «Надра України»«Західукргеологія»та самої номенклатури, затвердженої наказом Міністерства геології СРСР від 31.05.1988 р. №28/08/21-1. Дослідженням поданої номенклатури накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, затвердженої наказом Міністерства геології від 06.06.1988 №22сс підтверджується, що форма вказаного документу не містить усіх необхідних реквізитів, наявність яких надає первинним документам юридичної сили, в тому числі таких основних реквізитів, як зазначення змісту господарської операції, її вартісних вимірників, даних щодо ідентифікації осіб, які приймали участь при здійсненні таких господарських операцій тощо. Враховуючи вищевказане, номенклатура накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, в тому числі і затверджена Міністерством екології СРСР від 31.05.1988 р. №28/08/21-1, не може відноситися до первинних бухгалтерських документів, що підтверджують фактичну закладку матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, оскільки форма вказаного документу, визначає лише перелік товарно-матеріальних цінностей, із зазначенням їх кількісних вимірників, що підлягають закладанню до державного матеріального резерву. Дослідженням поданих документів не надається можливим підтвердити документально розмір нестачі або самовільно відчужених розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що встановлений в акті від 20.01.2009 р. «Про результати планової перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності, руху матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України»«Західукргеологія», код ЄДРПОУ 01432606, за період з 30.07.2004 року по 20.01.2009 року». Дослідженням поданих документів не надається можливим підтвердити документально розмір штрафних санкцій, нарахованих Державним комітетом України з державного матеріального резерву за самовільне відчуження ДП НАК «Надра України»«Західукргеологія»матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          Скаржником не подано суду достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги, заявлені в апеляційній скарзі. Скаржником належними засобами доказування не доведено суду факту закладення відповідачу цінностей державного матеріального резерву, безпідставними є твердження позивача про незабезпечення збереження відповідачем цінностей державного матеріального резерву.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.          Рішення господарського суду Львівської області від 23.08.2011 р. у справі №22/49 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.          Справу направити у господарський суд Львівської області.

Головуючий-суддя                                                            Галушко Н.А

 Суддя                                                                           Краєвська М.В.

          Суддя                                                                   Орищин Г.В.