Постанова

від 22.07.2008 по справі 33/111-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/111-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.08                                                                                                      Справа№ 33/111-А

10 год. 30 хв.79014; м. Львів, вул. Личаківська, 128Зал судових засідань № 205

Господарський суд Львівської області, розглянувши у судовому засіданні справу :

за позовом:Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції Львівського обласного відділення Фонду (м. Львів)

до відповідача:Відділу культури та туризму Сокальської районної державної адміністрації (м. Сокаль)

про :стягнення 1 638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн. 25 коп.

                                                                                                                        Суддя :                          Цікало А.І.При секретарі :            Герасименко В.С.

Представники:

Позивача:Бобеляк Ю. Я. –представник (довіреність № 06-16-483 від 14.04.2008 р.)

Відповідача:не з'явився

Представникам сторін, присутнім у судовому засіданні роз'яснено зміст ст.ст. 30, 49, 51, 127  Кодексу адміністративного судочинства України, а саме їх процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи.

В судовому засіданні 13.05.2008 р., представники учасників процесу, присутні в судовому засіданні, звернулись до суду з клопотанням про нездійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору :  До господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції Львівського обласного відділення Фонду (м. Львів) до Відділу культури та туризму Сокальської районної державної адміністрації (м. Сокаль) про стягнення 1 638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн. 25 коп.

Ухвалою суду від 26.03.2008 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 15.04.2008 р. В судовому засіданні 15.04.2008 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 13.05.2008 р. В судовому засіданні 13.05.2008 р. розгляд справи було відкладено на 24.06.2008 р. В судовому засіданні 24.06.2008 р. було оголошено перерву до 03.07.2008 р. У зв'язку з неявкою представника відповідача, 03.07.2008 р. розгляд справи було відкладено на 22.07.2008 р.

Позивач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 26.03.2008 р. та про відкладення розгляду справи від 15.04.2008 р., від 13.05.2008 р., від 03.07.2008 р.  виконав, явку повноважних представників в судове засідання забезпечив.

Представник позивача позов підтримав повністю, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у заяві та поясненнях.

Відповідач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 26.03.2008 р. та про відкладення розгляду справи від 15.04.2008 р., від 13.05.2008 р., від 03.07.2008 р. не виконав, відзиву на позов не представив, проти позовних вимог, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 107 КАС України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення та підписом його повноважного представника на бланку оголошення перерви.

15.04.2008 р. до суду за вх. № 8962, від відповідача, поступила заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника.

В судовому засіданні 13.05.2008 р. представники сторін звернулись до суду з узгодженим клопотанням про продовження терміну розгляду, яке було задоволено ухвалою від 13.05.2008 р.

Суду представлено достатньо матеріалів, що дає можливість, відповідно до ст.ст. 71, 128 КАС України, розглянути справу при відсутності представника відповідача за наявними у ній доказами.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.

Розглянувши документи і матеріали подані учасниками процесу, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Відділ культури та туризму Сокальської районної державної адміністрації 03.12.2001 р. згідно поданої заяви зареєстрований як страхувальник у Сокальській районній виконавчій дирекції Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (копії заяви про реєстрацію та картки страхувальника долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні).

Відповідно до ст. 22 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18.01.2001р. № 2240-ІІІ (з наступними змінами та доповненнями), відповідач являється платником страхових внесків до Фонду, тому згідно з п. 2 ч.2 ст. 27 даного Закону зобов'язаний своєчасно нараховувати і сплачувати внески в установлені строки та в повному обсязі.

При перевірці відділу культури та туризму Сокальської РДА виконавчою дирекцію обласного відділення Фонду (Акт від 17.08.2007 року № 667) було встановлено, що страхувальник в порушення ст.ст. 21 та 27 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18.01.2001р. № 2240-ІІІ (з наступними змінами та доповненнями), а також ст. 1 Законом України „Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування” від 13.01.2001р. № 2213 (з наступними змінами та доповненнями) у жовтні і листопаді 2005р. та квітні 2006р. не нараховував та не утримував страхові внески до Фонду із сум оплати праці, які пов'язані з погашенням заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України „Про освіту” від 23.05.1991р. № 1060 (з наступними змінами та доповненнями) на суму 1638,25 грн.

Статтею 57 Закону України „Про освіту” від 23.05.1991р. № 1060 (з наступними змінами та доповненнями) встановлені державні гарантії педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів щодо виплати цим працівникам надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки.

Відповідно до структури заробітної плати, визначеної ст. 2 Закону України „Про оплату праці” від 24.03.1995р. № 108/95 (з наступними змінами та доповненнями) та пунктами 2.2.2, 2.3.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, зазначені виплати відносяться до фонду оплати праці. Згідно із Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003р. № 889 (з наступними змінами та доповненнями) з таких виплат утримується податок з доходів фізичних осіб. На суми надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки нараховуються страхові внески на державне пенсійне страхування.

Нарахування і сплата страхових внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності здійснюється згідно із Законами України № 2240 та № 2213. Відповідно до ст. 21 Закону України № 2240 та статті 1 Закону України № 2213 базою для здійснення нарахування страхових внесків до Фонду є суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України „Про оплату праці”, та підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб. Таким чином, на суми погашення заборгованості з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки працівникам навчальних закладів та установ освіти необхідно нараховувати та утримувати із цих сум страхові внески до Фонду.

Статтею 60 Закону України „Про державний бюджет України на 2001 рік” було встановлено, що надання зазначених виплат реалізується в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік. Статтею 55 Закону України „Про Державний бюджет України на 2002 рік” було передбачено аналогічний порядок реалізації статті 57 Закону України № 1060. Незабезпечення фінансування виплати надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення призвело до виникнення заборгованості державного бюджету України та місцевих бюджетів перед працівниками закладів та установ освіти.

Для забезпечення виконання положень Закону України № 1060 Верховною Радою України було прийнято Закон України „Про реструктуризацію заборгованості із виплат, передбачених статтею 57 Закону України „Про освіту” педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів” від 09.09.2004 р. № 1994 (з наступними змінами та доповненнями), який регулює правовідносини, що склалися у зв'язку з нефінансуванням з бюджету виплат, передбачених статтею 57 Закону України № 1060, а також визначив ці виплати кредиторською заборгованістю Держбюджету.

З метою реалізації положень Закону України № 1994 постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2005 р. № 934 затверджено Порядок погашення кредиторської заборгованості державного бюджету працівникам навчальних закладів та установ освіти з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки (далі - Постанова № 934). Відповідно до п.4 зазначеного Порядку, відрахування, передбачені законодавством з виплат, здійснюються в установленому порядку. Згідно чинного законодавства до таких відрахувань належать страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 28 Закону України № 2240 Виконавчою дирекцією Фонду листом від 08.11.2005 року № 01-16-1941 було надане офіційне роз'яснення щодо необхідності нарахування страхових внесків до Фонду на суми погашення заборгованості з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки працівникам навчальних закладів та установ освіти.

02.06.2006р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання, пов'язані із виплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 25.05.2006 р. № 745, якою передбачається ненарахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на виплату надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення педагогічним працівникам. Страхувальники, які до набрання чинності Постанови № 745 не використали своє право самостійно донараховувати страхові внески на зазначені виплати з додержанням вимог постанови правління Фонду від 25.06.2004 р. № 56, сплачують відповідно до ст. 30 Закону України № 2240 суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків, штраф та пеню.

На підставі ст. 30 Закону України № 2240 Рішенням від 05.09.2007р. № 1170 (копію долучено до матеріалів справи, оригінал оглянуто в судовому засіданні) у відповідача не прийнято до заліку витрат на суму 5051,84 грн., накладено штраф за порушення порядку витрачання страхових коштів в сумі 2525,92 грн. та донараховано страхових внесків в сумі 1638,25 грн. Дане Рішення, отримане відповідачем 06.09.2007р. не оскаржувалось, тому суми штрафних санкцій вважаються узгодженими.

Відповідач суму донарахованих страхових внесків в розмірі 1638,25 грн. у звіті по формі Ф-4 ФССзТВП за 2007р. не відобразив (копію долучено до матеріалів справи, оригінал оглянуто в судовому засіданні).

Відповідач проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, доказів відсутності чи погашення заборгованості не представив.

При винесенні постанови суд виходив з наступного :

Згідно ст. 22 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18.01.2001р. № 2240-ІІІ (з наступними змінами та доповненнями), платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є страхувальники - юридичні та фізичні особи, які взяті на облік в робочих органах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Підприємства, установи, організації - роботодавці, які використовують працю найманих працівників та зареєстровані або взяті на облік в органах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страхувальники, зобов'язані сплачувати до Фонду страхові внески у порядку, визначеному ст.ст. 21, 22, 23 Закону України № 2240 та розмірах, визначених  Законом України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 13.01.2001р. № 2213 (з наступними змінами та доповненнями) та своєчасно надавати органам Фонду встановлену звітність.

Страхувальники сплачують до Фонду різницю між нарахованими страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до цього Закону (ч.1 ст. 23).

Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період (абз. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України № 2240).

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України № 2240 у разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню. Право застосовування фінансових санкцій, передбачених цією статтею, мають керівники виконавчої дирекції Фонду та його відділень, їх заступники.

Відповідно до ст. 9 Закону України № 2240 Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності, проводить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені ст. 34 Закону України № 2240. Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам Фондом, стабільної діяльності Фонду.

Отже, ненадходження до Фонду внесків на соціальне страхування, які повинні сплачуватись відповідачем, завдає шкоди матеріальним інтересам держави, та перешкоджає здійсненню Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності своїх функцій перед застрахованими особами.

Спори, що виникають з правовідносин за Законом України № 2240 вирішуються органами Фонду в порядку, встановленому Статутом Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, та в судовому порядку (ст. 8 Закону України № 2240).

Відповідач у відповідності до ст.ст. 45, 49 Закону України “Про загальнообов‘язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, будучи роботодавцем та страхувальником, зобов‘язаний своєчасно та повністю сплачувати у встановленому законом порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 07.02.2006р. № 01-8/301 „Про деякі питання, пов'язані із розмежуванням компетенції господарських і адміністративних судів” передбачено, що у відповідних правовідносинах виконавчі дирекції Фондів соціального страхування, їх робочі органи виступають як суб'єкти владних повноважень у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Тому справи за участю органів Фонду соціального страхування, пов'язані із здійсненням ними владних повноважень, підлягають розгляду місцевими та апеляційними господарськими судами в порядку, встановленому КАС України.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2002р. № 15-рп/2002р. визначено, що ч.2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав і право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Станом на день розгляду справи, відповідач проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не представив суду доказів оскарження рішення, стягнення заборгованості по якому є предметом спору чи доказів сплати заборгованості до Фонду соціального страхування.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 3 ст. 9 КАС України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Оскільки позивач представив достатньо належних доказів щодо виникнення заборгованості, стягнення якої є предметом позову, а відповідач позовні вимоги не заперечив, доказів відсутності заборгованості або її погашення, у встановленому чинним законодавством України порядку, не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовна заява Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції Львівського обласного відділення Фонду (м. Львів) до Відділу культури та туризму Сокальської районної державної адміністрації (м. Сокаль) про стягнення 1 638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн. 25 коп. є обґрунтованою і підлягає до задоволення.

Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно пп.1 п. 3 Розділу VII Прикінцевих і перехідних положень КАС України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору судовий збір при звернені до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита.

Відповідно до п. 34 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993р. № 7-93 органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звільняються від сплати державного мита.

На підставі наведеного, керуючись п. п. 1, 3 п. 3 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України, а також, в зв'язку з тим, що спір виник з вини відповідача, судові витрати слід покласти на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись п. 2 розділу ХІ ст.ст. 8, 9, 21, 22, 23, 28, 29, 30, 45, 55 Закону України “Про загальнообов‘язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, ст.ст. 2, 4, 6, 7, 9, 10, 11, 17, 48, 69, 70, 71, 86, 87, 89, 94, 107, 112, 120, 122, 123, 124, 127, 128, 130, 135,138, 139, 140, 143, 151, 152, 153, 154, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 163, п. п. 1, 3, 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

                                                                      П О С Т А Н О В И В :

1.          Позов Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції Львівського обласного відділення Фонду (м. Львів) до Відділу культури та туризму Сокальської районної державної адміністрації (м. Сокаль) про стягнення 1 638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн. 25 коп. –задоволити повністю.

2.          Стягнути з Відділу культури та туризму Сокальської районної державної адміністрації (вул. Шептицького, 89, м. Сокаль, Львівська область; код ЄДРПОУ 02229416) на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції Львівського обласного відділення Фонду (вул. Шевченка, 7, м. Львів, 79005; код ЄДРПОУ 25249982)  –1 638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн. 25 коп.

3.          Стягнути з Відділу культури та туризму Сокальської районної державної адміністрації (вул. Шептицького, 89, м. Сокаль, Львівська область; код ЄДРПОУ 02229416) в дохід державного бюджету України (р/р 31112095600006 Банк УДК у Львівській області, МФО 825014, отримувач: ВДК Личаківського району м. Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 22090200, символ звітності банку 092) –  16 (шістнадцять) грн. 38 коп. судового збору.

4.          Виконавчі листи видати відповідно до ст. ст. 258, 259 КАС України.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя