Постанова

від 28.02.2012 по справі 7/17-3044-2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/17-3044-2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"28" лютого 2012 р. Справа № 7/17-3044-2011

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:                                                                       Лашина В.В.

Суддів                                                                                            Жекова В.І.

                                                                                                    Сидоренко М.В.

При секретарі:                                                                                 Хом'як О.С.

(Склад судової колегії змінений розпорядженням голови суду №132 від 27 лютого 2012 року)

Представники  „Мєєр” та ДПІ у Київському районі м. Одеси в судове засідання не з'явились.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси

на ухвалу  господарського суду Одеської області про ліквідацію банкрута та припинення провадження у справі

від 08.11.2011 р.

по справі № 7/17-3044-2011

за заявою боржника: Приватного підприємства „Мєєр”

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04 серпня 2011 року за заявою боржника –Приватного підприємства «Мєєр»(далі –ПП «Мєєр») було порушено провадження у справі про банкрутство останнього за процедурою, передбаченою статтею 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(в подальшому –Закон України про банкрутство).

20 вересня 2011 року постановою господарського суду Одеської області ПП «Мєєр»визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру та ліквідатором банкрута призначено голову ліквідаційної комісії ПП «Мєєр»Цаплю М.М., якого зобов'язано здійснити ліквідаційні заходи відповідно до вимог Закону про банкрутство, а також у 5-денний термін подати до офіційного друкованого органу оголошення про банкрутство цієї юридичної особи.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.11.2011 р.  (суддя Лепеха Г.А.) затверджений звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута; юридичну особу –ПП «Мєєр»та провадження у справі припинені; кредиторську заборгованість банкрута списано як безнадійну, а вимоги, незадоволені за відсутністю майна, визнані погашеними; зобов'язано державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Не погоджуючись з цією ухвалою, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси в апеляційній скарзі просить її скасувати та справу передати на новий розгляд, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, оскільки ПП «Мєєр»не було дотримано процедури добровільної ліквідації, передбаченої ст. 51 Закону про банкрутство, ч. 4 ст. 105, ч. 3 ст. 110, ч. 1 ст. 111 ЦК України, а також ст. 60 ГК України.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини їх неявки суду не відомі.

Обговоривши, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пункт 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Названа конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, у відповідності до вказаного Закону, ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Господарський процесуальний кодекс України містить імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити прийняті господарським судом рішення (в цьому випадку –ухвалу місцевого господарського суду) в апеляційному чи касаційному порядку.

Положеннями частини 1 ст. 91 ГПК України встановлено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених ст. 106 цього Кодексу.

Частиною 6 ст. 106 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У відповідності до абзаців 6, 22 ст. 1 Закону про банкрутство, органи  державної

податкової служби віднесені до учасників провадження у справі про банкрутство.

До того ж, наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів. З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові № 04/153 від 06.04.2004 року у справі № 17/124.

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою та подальше припинення провадження у справі унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень.

Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом та ухвал про припинення провадження у справі про банкрутство у зв'язку із затвердженням звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Вищого господарського суду України від 04.09.2009 р. у справі № 01/1273, від 05.10.2010 р. у справі № 15/38-б.

Виносячи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що в ході ліквідаційної процедури майнових активів банкрута, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, не виявлено, що підтверджується довідками УДАІ УМВС України в Одеській області, КП «ОМБТІ та РОН», ПАТ «УкрСиббанк».

Однак з цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.51 Закону України про банкрутство, за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора.

У відповідності до ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: аналізує фінансове становище банкрута; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно до ч. 1 ст. 26 зазначеного Закону, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що з метою пошуку майна банкрута ліквідатором були направлені запити лише до УДАІ УМВС України в Одеській області та до КП «Одеське МБТІ та РОН»щодо надання відомостей про зареєстровані на праві власності транспортні засоби та нерухомість.

Між тим, ліквідатором не було виявлено усіх можливих майнових активів ПП «Мєєр», так як не направлялись запити до  державного земельного кадастру на предмет виявлення у банкрута на праві власності земельних ділянок; не вчинено запити до Інспекції державного технічного нагляду за технічним станом сільськогосподарських машин та обладнання Одеської обласної державної адміністрації; не запитані дані від державної виконавчої служби щодо наявності у банкрута виконавчих проваджень щодо стягнення кредиторської чи дебіторської заборгованості.

До того ж, не перевірено належним чином на підставі даних органу податкової служби про всі відкриті у банківських установах рахунки; не отримано інформації про майно, що є предметом застави (іпотеки), згідно з даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виносячи оскаржувану ухвалу, невірно встановив обставини справи, а тому надав цим правовідносинам помилкову юридичну оцінку.

Крім цього, згідно до ч. 1, 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський  суд  за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною 1 статті 51 Закону України про банкрутство встановлено, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Спрощена процедура банкрутства, що передбачена вказаною вище нормою права, випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами, а тому необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 51 Закону про банкрутство є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства.

Згідно зі ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до цього Кодексу. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи. З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Також, у відповідності до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»інформація про проведення державної реєстрації про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи підлягає обов'язковому опублікуванню в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Згідно до ст. 1 цього Закону спеціалізований друкований засіб масової інформації - видання спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації, в якому відповідно до цього Закону публікуються відомості з Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 ст. 7 згаданого Закону спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації визначений центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

Таким органом визначений Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (п. 1 Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 р. № 667).

Листом від 10.10.2007 р. № 7687 Держкомпідприємництво повідомило, що спеціалізованим друкованим засобом масової інформації  є «Бюлетень державної реєстрації».

За приписами ч.1 ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виходячи з ч. 5 ст. 60 ГК України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Частиною 3 ст. 60 ГК України встановлений обов'язок ліквідаційної комісії або  іншого органу, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, повідомлення явних (відомих) кредиторів, до яких відносяться, зокрема, органи податкової служби.

При цьому, зазначеною нормою встановлені лише загальні вимоги такого повідомлення, тоді як конкретизація цього положення знаходиться вже у спеціальному податковому законодавстві, що визначає порядок обліку платників податків і зборів, зокрема, таке повідомлення про припинення платника податків подається за ф. № 8-ОПП (відповідно до пункту 8.1.1. Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 80 від 19.02.1998 р., чинного на момент звернення до суду).

Однак, з матеріалів справи вбачається, що ПП «Мєєр»не було дотримано порядку добровільної ліквідації: не здійснено публікації у визначному законодавством друкованому засобі масової інформації та не здійснено публікації у відповідності до ч. 3 ст. 60 ГК України, а відтак не дотриманий строк, передбачений ч. 4 ст. 105 ЦК України, відсутній проміжний ліквідаційний баланс, а відтак не виконано вимоги щодо визначення активу й пасиву боржника; відсутнє повідомлення органу податкової служби та інших кредиторів, не міститься доказів перевірки ліквідаційного балансу на предмет його достовірності та повноти у відповідності до ч. 5 ст. 60 ГК України; не містять матеріали справи й витягу чи довідки з Єдиного державного реєстру щодо публікації про прийняття засновниками рішення про припинення юридичної особи.

Відповідно до ч. 7 ст. 106 ГПК України у випадках скасування апеляційною інстанцією, зокрема, ухвал про припинення провадження у справі, справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

При новому розгляді суду першої інстанції належить у передбаченому законом порядку встановити дійсні обставини справи, обґрунтованість порушення провадження у справі взагалі та наявність усіх правових ознак можливості здійснення процедури банкрутства ПП «Мєєр».

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржувана ухвала господарського суду Одеської області не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню з направленням цієї справи  до господарського суду для розгляду..

Керуючись ст. ст. 101-106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси задовольнити, а ухвалу господарського суду Одеської області від 08.11.2011 р. по справі № 7/17-3044-2011 - скасувати.

Справу передати на розгляд господарському суду Одеської області.

Головуючий суддя                                                                      В.В. Лашин

Суддя                                                                                          В.І. Жеков

Суддя                                                                                          М.В. Сидоренко

Повна постанова складена 29.02.2012 р.