Постанова

від 06.02.2012 по справі 400/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд  

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3  

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

місто Харків  

06.02.2012р.                                                                                         справа № 2а- 400/12/2070                                

          Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Селен ЛТД"   

до

Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова   

про

скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство «Селен ЛТД», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом (а.с. 2-6 т. 1), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, №0006762305 від 23.12.2011р. та №0006752305 від 23.12.2011р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не порушував податкового законодавства, податки обчислював правильно, спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилався на безпідставність висновків ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентами - ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»і ТОВ «Техно-Асавир», позаяк за даними операціями товар був поставлений в повному обсязі, оплату вартості товару проведено, тобто господарські зобов'язання виконані належним чином, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку.

Відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що ТОВ «Селен ЛТД»порушено вимоги п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на прибуток підприємств», п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п. 198.1, п. 198.2 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: занижено суму податку на додану вартість, а також суму податку на прибуток за рахунок відображення в обліку показників господарських операцій з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс», ТОВ «Техно-Асавир», котрі реально не відбулись.

Оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, а завданням адміністративного судочинства України згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і неухильне дотримання судом вимог даної норми процесуального  закону  є  обов'язковим  в  кожній  адміністративній  справі,  то  спір  підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.

Суд, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Позивач, ТОВ «Селен ЛТД», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 06654470, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у  Державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкові (а.с. 27-29 т. 1).

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду немає сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

12.12.2011 р. ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ «Селен ЛТД»(ідентифікаційний код - 06654470) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Техно-Асавир»(ідентифікаційний код - 36457640) та ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»(ідентифікаційний код - 37093546), їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.02.2010 р. по 31.05.2011 р.

Результати перевірки оформлені актом від 12.12.2011 р. №5880/2305/06654470 (а.с. 15-26 т.1).

23.12.2011р. з посиланням на даний акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова були винесені податкові повідомлення-рішення №0006752305 збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 33.644,50 грн. (основний платіж –28.167,00 грн., штрафні (фінансові санкції) –5.477,50 грн.) та №0006762305 про збільшення розміру грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 28.077,25 грн. (основний платіж –23.695,00 грн., штрафні (фінансові санкції) –4.382,25 грн.) (а.с. 7) (а.с. 7-8 т.1).

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного рішення слугувало відображене в акті від 12.12.2011р. №5880/2305/06654470 судження суб'єкта владних повноважень про порушення ТОВ «Селен ЛТД»вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.5.1 ст.5 Закону України «Про податок на прибуток підприємств», п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.198.1, п.198.2 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: формування податкового кредиту з ПДВ та витрат за рахунок відображення в обліку з податку на додану вартість та податку на прибуток показників господарських операцій з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»та ТОВ «Техно-Асавир», котрі реально не відбулись.

За матеріалами справи судом достеменно встановлено, представником відповідача в ході розгляду справи визнано, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова про неможливість проведення ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»та ТОВ «Техно-Асавир»господарської діяльності, котрі відображені в актах від 17.06.2011 р. №1290/15-05014/37093546 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»(ідентифікаційний код - 37093546) з питання дотримання податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період лютий 2011р.», від 30.06.2011 р. №1483/15-05-14/37093546 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»(ідентифікаційний код - 37093546) з питання дотримання податкового законодавства щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період березень 2011р., квітень 2011р.», від 07.11.2011р. №214/23-03-05/37093546 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»(ідентифікаційний код - 37093546) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, по яких сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість, їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень 2011 р.», від 07.04.2011 р. №547/23-03-05/36457640 за результати перевірки  ТОВ «Техно-Асавир»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого  законодавства за період 10.07.2009 р. по 31.12.2010 р.

Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 12.12.2011 р. №5880/2305/06654470, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

По епізоду порушень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»за взаємовідносинами з ТОВ «Техно-Асавир».

          З наявних у справі документів вбачається, що 01.09.2009 р. між позивачем, ТОВ «Селен ЛТД»(в якості замовника), та ТОВ «Техно-Асавир»(в якості виконавця) було укладено письмовий правочин у формі договору №5 (а.с. 63-64 т.1.), предметом якого поставка електрофотографічних матеріалів згідно рахунку-фактури (селен ОСЧ 22-4, носій С2, тонер 3Ч, нагріваючий елемент Р600, високовольтний блок БВН9-15) .

Оцінивши згадані правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами (а.с. 27-28, 49-56 т.1), за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони правочину мають правовий статус платників ПДВ (а.с. 30 т. 1, а.с. 189 т. 2 ).

Таким чином, згаданий договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірних правочинів, позивачем подані до суду виписані ТОВ «Техно-Асавир»податкові накладні №135 від 05.02.2010 р. на загальну суму 6.750,00 грн. (у т.ч. ПДВ –1.125,00 грн.) (а.с. 65 т. 1), №258 від 10.03.2010 р. на загальну суму  14.400,00 грн. (у т.ч. ПДВ –2.400,00 грн.) (а.с. 67 т. 1), №292 від 18.03.2010 р. на загальну суму 12.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ –2.000,00 грн.) (а.с. 71 т. 1), №365 від 08.04.2010 р. на загальну суму 16.800,00 грн. (у т.ч. ПДВ –2.800,00 грн.) (а.с. 73 т. 1), №682 від 08.07.2010 р. на загальну суму 4.800,00 грн. (у т.ч. ПДВ –800,00 грн.) (а.с. 75 т. 1), №683 від 08.07.2010 р. на загальну суму 3.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ –500,00 грн.) (а.с. 76 т. 1), №812 від 17.08.2010 р. на загальну суму 9.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ –1.500,00 грн.) (а.с. 78 т. 1), №886 від 09.09.2010 р. на загальну суму 11.400,00 грн. (у т.ч. ПДВ –1.900,00 грн.)  (а.с. 80 т. 1), №987 від 06.10.2010 р. на загальну суму 6.840,00 грн. (у т.ч. ПДВ –1.1140,00 грн.) (а.с. 82 т. 1), №1058 від 28.10.2010 р. на загальну суму 11.280,00 грн. (у т.ч. ПДВ –1.880,00 грн.) (а.с. 84 т. 1), №1209 від 07.12.2010 р. на загальну суму 8.880,00 грн. (у т.ч. ПДВ –1.480,00 грн.) (а.с. 86 т. 1), рахунки-фактури №32 від 05.02.2010 р. (а.с. 87 т. 1), №60 від 10.03.2010 р. (а.с. 89 т. 1 ), №75 від 18.03.2010 р., (а.с. 92 т. 1), №80 від 08.04.2010 р. (а.с. 96 т. 1), №155 від 08.07.2010 р. (а.с. 98 т. 1), №250 від 17.08.2010 р. (а.с. 101 т. 1), №400 від 09.09.2010 р. (а.с. 104 т. 1), №520 від 06.10.2010 р. (а.с. 107 т. 1), №600 від 28.10.2010 р. (а.с. 110 т. 1), №700 від 07.12.2010 р. (а.с. 109 т. 1).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.7 Закону України «Про ПДВ», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом –Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення №29 від 10.03.2010 р. на суму 14.400,00 грн. (а.с. 91 т. 1), №30 від 18.03.2010 р. на суму 12.000,00 грн. (а.с. 94 т. 1), №34 від 08.04.2010 р. на суму 16.800,00 грн. (а.с. 97 т. 1), №76 від 08.07.2010 р. на суму 7.800,00 грн. (а.с. 99 т. 1), №90 від 17.08.2010 р. на суму 9.000,00 грн. (а.с. 102 т. 1), №92 від 09.09.2010 р. на суму 11.400,00 грн. (а.с. 105 т. 1), №101 від 06.10.2010 р. на суму 6.840,00 грн. (а.с. 108 т. 1), №111 від 28.10.2010 р. на суму 11.280,00 грн. (а.с. 112 т. 1), №123 від 07.12.2010 р. на суму 8.880,00 грн. (а.с. 114 т. 1), засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд встановив, що фізичні параметри товару дозволяють здійснити транспортування товарно-матеріальних цінностей легковим автомобільним транспортом. Відтак, довід відповідача про відсутність доказів транспортування товару у спірних правовідносинах з підстав неподання до перевірки товарно-транспортних накладних визнається судом неспроможним.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до справи товарно-транспортними накладними (а.с. 175-178, 183-188 т. 2).

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що позивачем надані достатні докази стосовно транспортування товару, а також докази оприбуткування та складського обліку придбаних товарів.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін цього договору як платників ПДВ, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином СДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного ТОВ товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

По епізоду порушень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п. 198.1, п. 198.2 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс».

          З наявних у справі документів вбачається, що 11.01.2011 р. між позивачем, ТОВ «Селен ЛТД»(в якості замовника), та ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»(в якості виконавця) було укладено письмовий правочин у формі договору №11/01-27 (а.с. 116-117 т.1.), предметом якого поставка витратних матеріалів.

Оцінивши згадані правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами (а.с. 27-28, 31-39 т.1), за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони правочину мають правовий статус платників ПДВ (а.с. 30, 40 т. 1).

Таким чином, згаданий договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду виписані ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»податкові накладні №42 від 19.01.2011 р. на загальну суму 9.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ –1.500,00 грн.) (а.с. 119 т. 1), №156 від 22.02.2011 р. на загальну суму 14.700,00 грн. (у т.ч. ПДВ –2.450,00 грн.) (а.с. 121 т. 1), №99 від 22.04.2011 р. на загальну суму 6.900,00 грн. (у т.ч. ПДВ –1.150,00 грн.) (а.с. 123 т. 1), №144 від 31.05.2011 р. на загальну суму 6.420,00 грн. (у т.ч. ПДВ –1.070,00 грн.) (а.с. 125 т. 1), рахунки-фактури №20 від 19.01.2011 р. (а.с. 127 т. 1), №50 від 22.02.2011 р. (а.с. 131 т. 1),  №130 від 31.05.2011 р. (а.с. 134 т. 1), №105 від 22.04.2011 р. (а.с. 136 т. 1).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом –Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення №3 від 19.01.2011 р. на суму 9.000,00 грн. (а.с. 126 т. 1), №20 від 22.02.1011 р. на суму 14.700,00 грн. (а.с. 130 т. 1), №43 від 31.05.2011 р. на суму 6.420,00 грн. (а.с. 132 т. 1), №35 від 6.900,00 грн. (а.с. 137 т. 1) засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд встановив, що фізичні параметри товару дозволяють здійснити транспортування товарно-матеріальних цінностей легковим автомобільним транспортом. Відтак, довід відповідача про відсутність доказів транспортування товару у спірних правовідносинах з підстав неподання до перевірки товарно-транспортних накладних визнається судом неспроможним.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до справи товарно-транспортними накладними (а.с. 174, 179-182 т. 2).

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що позивачем надані достатні докази стосовно транспортування товару, а також докази оприбуткування та складського обліку придбаних товарів.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін цього договору як платників ПДВ, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином СДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного ТОВ товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушення закону ґрунтується лише на мотивах складених ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача –ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»та ТОВ «Техно-Асавир»–актів від 17.06.2011 р. №1290/15-05014/37093546 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»(ідентифікаційний код - 37093546) з питання дотримання податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період лютий 2011 р.», від 30.06.2011 р. №1483/15-05-14/37093546 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»(ідентифікаційний код - 37093546) з питання дотримання податкового законодавства щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період березень 2011 р., квітень 2011 р.», від 07.11.2011 р. №214/23-03-05/37093546 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс»(ідентифікаційний код - 37093546) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, по яких сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість, їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень 2011 р.», від 07.04.2011 р. №547/23-03-05/36457640 за результати перевірки  ТОВ «Техно-Асавир»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого  законодавства за період 10.07.2009 р. по 31.12.2010 р.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти –відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі  “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ “Фірма “ВІК” до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності ТОВ «Селен ЛТД». Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Системно аналізуючи положення Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом –Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом –Порядок №984), суд доходить висновку, що судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість. А відтак, акти про неможливість проведення перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону.

Оскільки висновки ДПІ про формування ТОВ «Селен ЛТД»витрат та податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на прибуток підприємств», п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п. 198.1, п. 198.2 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складених ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова актах про неможливість проведення зустрічної звірки, то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення ТОВ «Селен ЛТД»податкового правопорушення.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи зустрічної звірки, в котрому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, котрі не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, які достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення податковими повідомленнями-рішеннями від 23.12.2011 р. №0006762305 та №0006752305 прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд, -

постановив:

          Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Селен ЛТД»до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень   –  задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова №0006762305 від 23.12.2011р., №0006752305 від 23.12.2011р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу,  про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

                              Суддя                                                                          Сліденко А.В.