Рішення

від 06.10.2008 по справі 37/157пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/157пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

06.10.08 р.                                                                                                       Справа № 37/157пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Комунального підприємства „Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 05478812

до Відповідача: Концерну зеленого господарства „Екофлора”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 03362086

про: стягнення заборгованості в сумі 5400,85 грн. та примусове звільнення приміщення,

за участю:

від Позивача – не з'явився;

від Відповідача – не з'явився,

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 21.08.2008р. на 11.09.2008р., з 11.09.2008р. на 25.09.2008р., з 25.09.2008р. на 06.10.2008р.

СУТЬ СПРАВИ:

Комунальне підприємство „Служба єдиного замовника Воршиловського району м. Донецька”, м. Донецьк  (далі – Позивач)  звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Концерну зеленого господарства „Екофлора”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 5400,85 грн. на рахунок Комунального підприємства „Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька” та прийняття рішення про примусове звільнення приміщення загальною площею 60 кв.м., розташованого за адресою: вул. Університетська, 10, у порядку ст. 79 Закону України „Про виконавче провадження” у зв'язку із закінченням строку дії договору.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення №223 від 12.09.1994р. з грудня 2007р. та закінчення строку його дії.  

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди нежитлового приміщення №223 від 12.09.1994р., ордер №1250 від 21.06.1984р., додаткову угоду від 01.01.2004р. до договору оренди нежитлового приміщення №223 від 12.09.1994р., рішення Виконавчого комітету Донецької міської ради №464 від 29.10.2003р., Порядок участі суб'єктів підприємницької діяльності у розрахунках за утримання будинків та прибудинкових територій в м. Донецьку; розрахунок від 29.01.2008р., розрахунок від 24.04.2008р., претензії №08/6-30 від 15.01.2007р., №08/6-329 від 20.03.2007р., №08/6-781 від 18.07.2007р., №08/6-660 від 07.03.2008р., лист від 11.06.2008р., розрахунок суми заборгованості та правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 18,25,27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 286, 291 Господарського кодексу України, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вимог ухвали суду від 06.08.2008р. Позивачем були надані документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.36-39), а саме – розрахунок (помісячно) суми позовних вимог.

Інших документів, витребуваних ухвалами суду від 21.08.2008р. та 11.09.2008р., не надав без будь-яких пояснень причини такого ненадання.

Суд розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у  позовній заяві №09/6-1509 від 06.08.2008р., оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України -  вимоги пов'язані наданими доказами та підставами виникнення (порушенням умов договору оренди №223 від 12.09.1994р.), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору.  

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзиву  та доказів слати заборгованості не надав, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною у якості місцезнаходження згідно наявних матеріалів справи (як вбачається із витягу від 17.09.2008р. відомості щодо Відповідача до  Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не внесені).

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані сторонами документи, а також – відсутність представників сторін, не впливають на таку кваліфікацію.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду Позивачем докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд

ВСТАНОВИВ:

12.09.1994р. між Житлово-експлуатаційним об'єднанням Ворошиловського району   м. Донецька (Орендодавець) та Відповідачем  (Орендар), на підставі ордеру №1250 від 21.06.1984р. (а.с.9) укладено договір оренди нежитлового приміщення №223 (а.с.а.с.10-12), згідно п.п.1, 4 якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв у орендне користування нежитлове складське приміщення, розташоване за адресою: вул. Університетська, 10, загальною площею 60 кв.м., строком з 12.09.1994р. до 12.09.1996р.

Виходячи із змісту п.п.6, 8 вказаного договору на Орендаря покладалися, серед іншого,  наступні грошові зобов'язання:

- перераховувати орендну платню на рахунок централізованої бухгалтерії ЖЕО Ворошиловського району м. Донецька не пізніше 5 числа поточного місяця;

- крім орендної плати брати участь у загальних для усього Орендодавця витратах по управлінню експлуатацією та поточного ремонту житлового фонду.

04.08.2003р. був зареєстрований (а.с.а.с.21, 22), а відтак – у розумінні ст.ст. 87, 91 Цивільного кодексу України, ст. 58 Господарського кодексу України набув правосуб'єктності юридичної особи Позивач.

Відповідно до п. 1.1. Статуту (а.с. 15) Комунальне підприємство „Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька” є правонаступником Орендодавця, а, відтак – належним позивачем у розглядуваній справі.  

01.01.2004р. між Позивачем та Відповідачем підписана додаткова угода (а.с.13) до договору нежитлового приміщення №223 від 12.09.1994р., згідно умов п. 2 якої сторони дійшли згоди про перерахування орендної плати на підставі рахунку Орендодавця до місцевого бюджету м. Донецька.

За твердженнями Позивача у Відповідача внаслідок порушення умов Договору - не сплати орендної плата з грудня 2007р.- виникла заборгованість в розмірі 5400,85грн., у тому числі 575,28 грн. за експлуатаційні витрати.

Позивачем були направлені на адресу Відповідача претензії №08/6-30 від 15.01.2007р., №08/6-329 від 20.03.2007р., №08/6-781 від 18.07.2007р., №08/6-660 від 07.03.2008р. (а.с.а.с.29-32) з вимогою про сплату заборгованості з орендної плати, але виключно на користь місцевого бюджету, заборгованість перед Позивачем не зазначалась.

У зв'язку із несплатою заборгованості Позивачем був направлений лист від 11.06.2008р. з вимогою до Відповідача про необхідність звільнення орендованого приміщення і повернення його за актом прийому-передачі у зв'язку із закінченням строку дії договору.

Виходячи з наявних на момент прийняття цього рішення матеріалів справи заявлена до стягнення сума заборгованості до цього часу не погашена, а приміщення – не повернуто.

За таких обставин, Позивач наполягає на задоволені вимог, викладених у позовній заяві №09/6-1509 від 06.08.2008р.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною у якості місцезнаходження згідно наявних матеріалів справи.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором оренди та звільненні об'єкту оренди у зв'язку із закінченням строку дії договору.

Враховуючи статус сторін та об'єкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та умовами договору оренди нежитлових приміщень №223 від 12.09.1994р.  

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між правопопередником Позивача та Відповідачем договір оренди нежитлових приміщень №223 від 12.09.1994р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Як встановлено судом на підставі наявних у справі документів, остаточно грошові зобов'язання Відповідача з орендної плати за вказаним договором оренди відносно періоду, щодо якого заявлені майнові вимоги, сформульовані сторонами у додаткові угоді від 01.04.2004р. (а.с.13), згідно п. 2 якої орендні платежі здійснюються виключно на користь місцевого бюджету.

Суд вважає за необхідне зазначити правомірність визначення набувачем орендних платежів не орендодавця за договором в контексті положень ст.636 Цивільного кодексу України.

Приймаючи до уваги, що у відповідності до загального правила, встановленого ст. 654 Цивільного кодексу України зміна договору здійснюється у формі, в який вчинено договір, і діюче законодавство – зокрема Закон України „Про оренду державного та комунального майна” не передбачає іншого порядку зміни умов щодо отримувача орендних платежів, суд не приймає як юридично неспроможні посилання Позивача на наявність у нього права на отримання певної частини орендної плати згідно Рішення виконкому Донецького міської ради №534 від 26.11.2007р. про затвердження Методики розрахунку орендної плати, оскільки належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів запровадження у встановленому порядку (шляхом укладання відповідної додаткової угоди) зміни щодо порядку сплати  орендних платежів до матеріалів справи не надано.

Натомість відсутність відповідних змін до умов договору оренду вбачається і із змісту листа Позивача №0816-1154 від 11.06.2008р. (а.с.33).

Вказані обставини у світлі приписів ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов та обов'язковості договору для виконання сторонами зумовлюють висновок суду про відсутності у Позивача правових підстав вимагати сплати певної частини орендних платежів з Відповідача на підставі договору оренди нежитлових приміщень №223 від 12.09.1994р. на свій рахунок.

Зазначений висновок суду підтверджується і наданими Позивачем претензіями (а.с.а.с. 29-32), з яких вбачається відсутність заборгованості у Відповідача саме перед Позивачем та наявність такої заборгованості перед місцевим бюджетом, у тому числі – станом на 29.02.2008р. (претензія № 08/6-660 від 07.03.2008р.), коли вже діяла Методика, запроваджена Рішенням виконкому Донецького міської ради №534 від 26.11.2007р., на яку посилається Позивач як на підставу можливості висування вимог про стягнення заборгованості на свою користь. При цьому суд зауважує, що в претензії № 08/6-660 від 07.03.2008р. (а.с.32) Позивач зазначає про відсутність заборгованості перед ним і на дату, яка частково має враховувати зазначений  у позовній заяві період заборгованості (з грудня 2007р. по 31.07.2008р.).

Отже, оскільки належних доказів відмови  в порядку ч.4 ст. 636 Цивільного кодексу України уповноваженого органу місцевого самоврядування від права на отримання орендних платежів до місцевого бюджету згідно умов додаткові угоди від 01.04.2004р. до матеріалів справи не надано, суд відмовляє у задоволенні вимог щодо сплати заборгованості з орендних платежів на рахунок Позивача.

Дійсно, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:

-          наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу);

-          порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача;

-          належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

В розглядуваному ж випадку суд дійшов висновку про відсутність у Позивача суб'єктивного права, що має бути захищене шляхом задоволення розглядуваного позову, та об'єктивну неможливість здійснення з боку Відповідача порушення такого відсутнього права.  

Відносно заявленої до стягнення суми експлуатаційних витрат, права на отримання яких Позивач як правонаступник Орендодавця має згідно із п.8 договору оренди нежитлових приміщень №223 від 12.09.1994р., суд зазначає наступне.

Наявні в матеріалах справи документи вказують на відсутність домовленості сторін у вигляді узгоджених умов договору (додаткової угоди) щодо розміру та порядку і строків здійснення Відповідачем експлуатаційних платежів на користь Позивача.

Посилання Позивача на існування певної методики розрахунку розмірів зазначених витрат (а.с.а.с.23-25) судом до уваги не приймаються, оскільки зазначений розрахунок не імплементований до умов договору, про юридичні наслідки чого зазначалося вище. За будь-яких обставин, методика не визначає порядку і строків здійснення платежів, як істотних критеріїв встановлення та оцінки наявності порушення грошових зобов'язань Відповідача в цій частині.

Оскільки за змістом ст. ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України саме на Позивача покладений обов'язок доведення обґрунтованості заявлених вимог, суд відмовляє у задоволені вимог про стягнення експлуатаційних витрат як доказово недоведених.    

Стосовно  вимоги про примусове звільнення приміщення Відповідачем у зв'язку із закінченням строку дії договору суд зазначає наступне.

Як вбачається із змісту позовної заяви та листа Позивача №0816-1154 від 11.06.2008р. (а.с.33), обґрунтовуючи зазначену вимогу, КП „Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька” посилається на те, що згідно п. 4 договору оренди нежитлових приміщень №223 від 12.09.1994р. він укладався на два роки – до 12.09.1996р. При цьому Позивач зазначає, що оскільки орендоване приміщення перебуває у комунальній власності, укладання договору на новий строк як спосіб продовження орендних правовідносин мало здійснюватися на підставі розпорядження Донецького міського голови.

Між тим, наведене обґрунтування відповідної позовної вимоги суд кваліфікується як юридично неспроможне, за таких підстав.

Дійсно, згідно ч. 2 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” закінчення строку договору, на який його було укладено, є підставою для його припинення. Разом із цим, ч. 2 ст. 17 згаданого Закону передбачений механізм автоматичного продовження терміну дії договору у разі відсутності заяв однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення терміну дії на той самий термін і на тих самих умовах.

Суд звертає увагу, що редакція зазначеної норми закону, діюча у період з моменту укладання договору оренди нежитлових приміщень №223 від 12.09.1994р. і до 20.01.1998р. (дата набуття чинності Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про оренду державного майна” від 23.12.1997р. № 768/97-ВР), взагалі не визначала строку, в межах якого мала бути здійснена заява про припинення або зміну договору. В подальшому (з 20.01.1998р.), законодавець визначив, що така заява має бути здійснена протягом одного місяця після закінчення строку дії договору.   

Аналогічне положення щодо автоматичного продовження орендних правовідносин було сформульоване і в ст. 764 Цивільного кодексу України, що набув чинності 01.01.2004р.

Враховуючи факт укладання сторонами 01.01.2004р. додаткової угоди  (а.с. 13) до договору оренди  нежитлових приміщень №223 від 12.09.1994р., та відсутність в матеріалах справи доказів продовження строку дії договору у інший спосіб (укладання відповідних угод), у суду є всі підстави стверджувати, що принаймні на цю дату орендні правовідносини між сторонами існували і до цього часу продовжувалися саме в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” – кожного разу на два роки.

Наявність додаткової угоди від 01.01.2004р. як доказу існування на цю дату орендних правовідносин дозволяє в силу п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час вирішення питання щодо продовження строку договору керуватися і положеннями зазначеного кодексу.

З огляду на наведене та беручи до уваги ненадання Позивачем до матеріалів справи належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів висування заперечень проти продовження орендних правовідносин, суд дійшов висновку, що зазначені правовідносини на момент подання позову та прийняття цього рішення в силу закінчення строку не припинилися.

Дійсно, через відсутність заперечень з боку Орендодавця правовідносини кожного разу продовжувалися на два роки, і зараз строк поточних правовідносин добігає кінця відповідно 12.09.2008 року. Суд наголошує, що лист Позивача  №0816-1154 від 11.06.2008р. не може вважатися підставою для нездійснення автоматичного продовження, оскільки він мав бути поданий протягом місяця після закінчення чергового продовженого строку – тобто у проміжок часу з 13.09.2008р. по 13.10.2008р.

Оскільки на дату звернення із розглядуваним позовом (06.08.2008р.) оренді правовідносини через закінчення строку дії договору не припинялися, а інших підстав вимог про примусове звільнення орендованого майна Позивачем не заявлено, суд відмовляє у задоволені відповідних вимог через їх юридичну та доказову недоведеність.

Дійсно, наявність орендних правовідносин на момент звернення до суду, протягом строку яких Відповідач за змістом ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України управнений здійснювати свої права щодо об'єкту оренди – зокрема користуватися ним, зумовлюють висновок про правомірність перебування цього майна в оренді Відповідача до припинення відповідних правовідносин у будь-який передбачений діючим законодавством спосіб.

В свою чергу, правомірність перебування майна в оренді унеможливлює вчинення цим фактом порушення прав Позивача на повернення зазначеного майна, які (права) ще не виникли через існування орендних правовідносин.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог Комунального підприємства „Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 05478812) до Концерну зеленого господарства „Екофлора”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 03362086) про  стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 5400,85 грн. на рахунок Комунального підприємства „Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька” та прийняття рішення про примусове звільнення приміщення загальною площею 60 кв.м., розташованого за адресою: вул. Університетська, 10, у порядку ст. 79 Закону України „Про виконавче провадження” у зв'язку із закінченням строку дії договору у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст судового рішення підписано і оголошено у судовому засіданні 06.10.2008р.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття  або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

               Суддя                                                                                                            Попков Д.О.