Постанова

від 06.02.2012 по справі 2а/2370/8860/2011

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 06 лютого 2012 року                                                         Справа № 2а/2370/8860/2011

06.02.12

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді –Гаращенка В.В.,

при секретарі –Бондар Т.П.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1 –за довіреністю,

представника відповідача: ОСОБА_2 –за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дукат М»до державної податкової інспекції в місті Черкаси Черкаської області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дукат М»звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, винесених ДПІ в місті Черкаси Черкаської області: від 18 серпня 2011 року №0003102301, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Дукат М»по податку на додану вартість на загальну суму 264847 грн., в тому числі 176564 грн. основного платежу та 88283 грн. штрафних санкцій та №0003112301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача по податку на прибуток на загальну суму 331059 грн., в тому числі 220076 грн. основного зобов'язання та 110353 грн.  штрафу.

Представник позивача в судовому засіданні заявлений позов підтримав у повному обсязі, в обґрунтування вимог зазначив, що податковий орган дійшов висновку про порушення платником податків законодавства про оподаткування, виходячи з обставин, які є припущеннями, і не відповідають дійсності відносно нікчемності господарських операцій між позивачем та його контрагентом. В ході проведення перевірки у повному обсязі були надані юридичні та первинні документи, податкові накладні, які оформлені у повній відповідності з нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 і Порядку заповнення податкової накладної №165. Вказані документи стали підставою для декларування валових витрат в сумі 882821 грн. та податкового кредиту з ПДВ в розмірі 176564 грн. 17 коп. за квітень –травень 2010 року.

В свою чергу, відповідачем не встановлено вину посадових осіб товариства при укладенні з ТОВ «Евербест»договорів, при цьому висновок про те, що ТОВ «Евербест» не звітує перед податковим органом спростовується приписом прокурора м. Луганська, отже, висновки акту перевірки щодо нікчемності правочинів є необґрунтованими, а оскаржувані податкові рішення підлягають скасуванню.

В судовому засіданні та в письмовому запереченні на адміністративний позов представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки порушення дійсно мали місце і договірні взаємовідносини позивача та його контрагента ТОВ «Евербест»спрямовані на ухилення від сплати податку до бюджету, що суперечить моральним засадам суспільства та порушує публічний порядок і, як наслідок, тягне за собою нікчемність таких правочинів згідно ч. 1 ст. 207 і ст. 228 Цивільного кодексу України. В ході проведеної перевірки контрагента ТОВ «Дукат М»виявлено, що ТОВ «Евербест»відображало в обліку господарські операції, які фактично не відбувалися. За таких умов наявність у позивача податкових накладних не дає останньому право на бюджетне відшкодування ПДВ в межах заявлених сум. Відповідно, вказані за договорами суми не можуть включатися і до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток. Так, оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно на підставі виявлених перевіркою порушень.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши подані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дукат М»як суб'єкт господарювання –юридична особа, ідентифікаційний код 33456859, зареєстроване виконавчим комітетом  Черкаської міської ради 08.04.2005 року, перебуває на обліку у державній податковій інспекції в місті Черкаси Черкаської області та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №100034360.

Державною податковою інспекцією в місті Черкаси Черкаської області згідно з     пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Дукат М»з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами правових відносин з ТОВ «Евербест»за період з 01.04.2010 року по 31.05.2010 року, по факту якої складено акт перевірки від 08.08.2011 року №1996/23-2/33456859.

За висновками вище вказаного акту ТОВ «Дукат М»завищено податковий кредит по податку на додану вартість у квітні –травні 2010 року на суму 176564 грн. 17 коп. по взаємовідносинах з ТОВ «Евербест»та занижено податок на прибуток на суму 220706 грн.

18 серпня 2011 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення за №0003102301, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Дукат М»по податку на додану вартість на загальну суму 264847 грн., в тому числі 176564 грн. основного платежу та 88283 грн. штрафних санкцій та рішення №0003112301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача по податку на прибуток на загальну суму 331059 грн., в тому числі 220076 грн. основного зобов'язання та 110353 грн. штрафу.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач у встановленому порядку звертався зі скаргами до ДПІ в місті Черкаси та ДПА в Черкаській області, в задоволенні яких йому було відмовлено.

В ході дослідження доказів по справі судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Евербест»укладені договори щодо отримання послуг по переробці металобрухту від 04.01.2010 № 3/3/06, щодо купівлі –продажу металобрухту від 04.01.2010 № 4/3/06 та щодо поставки брухту і відходів чорних металів від 04.01.2010 № 2/3/06.

На підтвердження виконання укладених договорів ТОВ «Дукат М»надані акти приймання металів, акти виконаних робіт по переробці лома, квитанції по прийманню та транспортуванню брухту і відходів чорних металів залізницею, платіжні доручення, податкові та видаткові накладні, банківські виписки про оплату товару та докази оплати за метал при його подальшому продажу. Вказані документи оформлені належним чином і зауважень з боку відповідача не мають.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що без фактичного здійснення господарської операції первинні документи не мають юридичної сили, що випливає з аналізу положення ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV, де зазначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З викладеного випливає, що будь-які документи (договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, згідно договору поставки лома та відходів чорних металів № 2/3/6 від 04.01.2010 року ТОВ «Евербест»зобов'язалося поставити і передати у власність покупця (позивача) лом та відходи чорних металів згідно специфікацій, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити його вартість на умовах, визначених даним договором. Відповідно до специфікацій до вказаного договору поставка товару могла бути здійснена автомобільним або залізничним транспортом.

Згідно видаткових накладних ТОВ «Евербест» передало у власність позивача лом чорних металів, згідно специфікацій, а позивач в свою чергу, оплатив вартість поставленого товару, що підтверджується платіжними дорученнями.

Проте, з наданих позивачем квитанціях про приймання вантажу для його транспортування залізницею як відправник зазначене ТОВ «Дукат М», а отримувачі –треті особи, тобто вказані квитанції засвідчують подальше переміщення металу, який уже знаходився у володінні та вільному розпорядженні позивача, однак ніяким чином не вказують на те, як даний метал до нього потрапив. Так, відсутнє будь-яке документальне підтвердження того, що ТОВ «Евербест»направило ТОВ «Дукат М»придбаний за договором купівлі –продажу метал, як передбачено укладеними договорами поставки.

У свою чергу, 06.12.2010 року Ленінською МДПІ у м. Луганську проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Евербест»по взаємовідносинах з контрагентами, яким сформовані податкові зобов'язання по декларації з ПДВ за період квітень –травень 2010 року. Висновки перевірки зафіксовані в акті № 2422/16/35024795 від 06.12.2010 року, де зазначено про неможливість вказаного підприємства фактично здійснювати господарські операції через відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі –продажу. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) у квітні –травні 2010 року між ТОВ «Евербест»і його контрагентами, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Отже, до матеріалів справи не додано належних доказів фактичного отримання позивачем металу саме від ТОВ «Евербест», оскільки доставка товару від вказаного контрагента позивача не зафіксована жодними документами. Таким чином, суд приходить до висновку, що фактичне вчинення господарських операцій по отриманню товару є сумнівним і нічим не підтверджене.

Відсутність доказів направлення товарно-матеріальних цінностей згідно договору поставки є причиною, що підтверджує недійсність як укладеного договору поставки зокрема, так і договору купівлі –продажу в цілому через відсутність в ланцюгу передачі металу (предмету договору) самим ТОВ «Евербест».

У разі відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть при наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд в свою чергу та в силу ч. 1 ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням викладених обставин справи та наведених положень Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що укладені між позивачем та ТОВ «Евербест»правочини не направлені на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, зокрема, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів доставки товару позивачу від ТОВ «Евербест».

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на зазначене, суд вважає обґрунтованим висновок відповідача стосовно того, що відносини між ТОВ «Дукат М»та ТОВ «Евербест»є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Відповідно, операції за виданими ТОВ «Евербест»податковими накладними позбавлені правового значення.

На час існування спірних правовідносин платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі –Закон № 168/97-ВР).

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР вказано, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168-ВР).

Отже, податковий кредит складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку своєму контрагенту у зв'язку із здійсненням господарської операції, що відповідає вимогам, переліченим вище. При цьому підставою для нарахування податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) у відповідності із вимогами п.7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»чинного на час існування спірних правовідносин, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Фіктивно сплачені позивачем суми ПДВ у зв'язку з проведенням розрахунків по недійсних господарських операціях з купівлі –продажу товару зараховані ним до податкового кредиту, і, відповідно, включені до валових витрат, що призвело до неповноти визначення податку на прибуток підприємства за період з 01.04.2010 року по 31.05.2010 року.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР (далі –Закон № 334/94-ВР) визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 вказаної статті Закону передбачає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В той же час, згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених пп. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, –тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування –тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив, що процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такий етап, як встановлення факту здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема, наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Обставиною, що виключає обґрунтованість заявленого позивачем податкового відшкодування, є безтоварний фіктивний характер здійснених операцій, тому в даному випадку наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних не є достатньою підставою для формування податкового кредиту, з урахуванням відсутності підтвердження реального здійснення господарської операції.

З огляду на викладені вище обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження та керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд приходить до висновку, що відповідач, провівши перевірку та прийнявши за її результатами оскаржені податкові повідомлення-рішення, діяв відповідно та у спосіб, передбачений законодавством України, а тому підстави для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень відсутні.

          Керуючись ст.ст. 17, 86, 159, 162, 163, 186, 254 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

          В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 13 лютого 2012 року.

Суддя                                                                                                          В.В. Гаращенко