Рішення

від 27.02.2012 по справі 898.1-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

898.1-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

27.02.2012Справа №5002-17/898.1-2011

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Кримнефтегазснаб”

До відповідача  Публічного акціонерного товариства “Крименерго”

про визнання недійсним рішення та стягнення   4 775,33 грн.

                                                                                                          Суддя В.І. Гайворонський

                                                                 ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача  -  Василішин І.В., ген. директор

Від відповідача -   не  з'явився

Сутність спору:  Позивач згідно з позовом  просить  визнати недійсним рішення засідання комісії ВАТ “Крименерго” по розгляду актів про порушення ПКЕЕ, оформленого протоколом №5186 та від 23.04.2010 р. та стягнути 4 775,33 грн. коштів попередньо стягнутих відповідачем з позивача без законних підстав.  

        Позовні вимоги мотивовані незгодою Товариства з обмеженою відповідальністю “Кримнефтегазснаб” з характером порушення Правил користування електричною енергією, зазначеного Відкритим акціонерним товариством "Крименерго" в акті №107042 та №86 від 14.04.2010 та винесеними протоколом засідання Комісії з розгляду  вказаного акту, відповідно до якого виконано перерахунок об'єму спожитої електричної енергії, та згідно з якими до оплати підлягає сума у розмірі 5092,85 грн. Крім того, позивач зазначив, що внаслідок проведення відповідачем невірних розрахункових операцій, останній протизаконно стягнув з позивача суму в розмірі 4 775,33 грн., яка заявлена ТОВ “Кримнефтегазснаб” до стягнення. Позивач також посилається на порушення порядку прийняття спірного рішення.

         Відповідач у відзиві щодо позову заперечує, та вказує, що  позивач з грудня 2009 року по березень 2010 року здавав нульові показання, але електричну енергію споживав без її обліку.

         Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст. 129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов'язком.  

          В судовому засідання, яке відбулося 28.07.2011 року оголошено перерву до 29.07.2011 року. Після перерви представник відповідача в судове засідання не з'явився.

          По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.     

          Розглянувши матеріали справи, суд –

                                                      ВСТАНОВИВ:

        Між позивачем та відповідачем укладений Договір про постачання електричної енергії № 4774 від 19.01.2004 року, згідно з яким  Постачальник (ВАТ «Крименерго») поставляє електричну енергію Споживачу (ЗАТ «Кримнафтогазснаб»), а Споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі (5-ти кратний  розмір тарифу за перевищення договірної величини електроспоживання, пеню, за графіком погашення заборгованості, по актам порушення Правил користування електричною енергією) згідно умов цього договору і додаткам до договору, які є його невід'ємними частинами. (п.1).

Розділом  2 договору сторони передбачили, що у час виконання умов цього договору, а також рішення всіх питань, яки не обґрунтовані цім договором, сторони зобов'язуються керуватися діючим законодавством України, у частості, Законом України «Про електроенергетику», Правилами  користування електроенергією, затвердженими у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 2.2.3 Договору Споживач зобов'язується оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії та інші, нарахування, згідно з умовами додатка № 4.1 або № 4.2 «Порядок розрахунків».

Згідно Акту про порушення Правил користування електричною енергією для юридичних і фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності № 107042 від 14.04.2010 року було виявлено порушення п. 6.40 Правил користування електричною енергією, що полягає в  тому, що при наявності імпульсів на приладі обліку електричної енергії показання не змінюються, електроенергія споживачем споживається, але не враховується, про що споживач письмово не повідомив.

Згідно Протоколу  № 5186 від 23.04.2010 року засідання комісії по розгляду актів про порушення ППЄЄ за Актом № 107042 підлягає сплаті сума в розмірі 5092,85 грн.

        Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних підстав:

        Ст. 3 ЦК України  закріплені основні принципи цивільного права – принципи розумності, добросовісності та справедливості.

        Згідно Додатку № 4 до договору показання розрахункових засобів обліку у відповідності до Переліку об'єктів та точок комерційного обліку повинні фіксуватися 11 числа кожного місяця, та оформлюються актом. Згідно п. 3 вказаного додатку такий акт складається споживачем.

       Таким чином, позивач повинен кожен місяць 11-го числа знімати показання, та, відповідно, повинен був бачити, що електрична енергія споживається, а лічильник не працює.

        Згідно наданих сторонами відомостей, відомості із нульовими показниками позивач почав подавати з 21.01.2010 року, що є нерозумним та недобросовісним з боку позивача, оскільки електроенергію він спожив.

        При цьому, як пояснив представник відповідача, що відображено в протоколі звукозапису судових засідань, вини позивача у поломці приладу обліку не встановлено.

   Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності  її  вини  (умислу  або  необережності),  якщо  інше  не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

        Таким чином, за період грудень-січень розрахунок повинен  прозводитися згідно середнього споживання, оскільки вини в безобліковому споживанні з боку позивача немає, оскільки позивач не зобов'язаний кожен день визначати показання лічильника, а зобов'язаний це робити раз на місяць.

         Однак, відповідачем розрахунок був здійснений за період 6 місяців з 14.09.2009 року по 14.04.2010 року, при чому не враховуючи  період середнього споживання, коли відсутня вина позивача.

         Однак, при цьому була нарахована сума, менша, ніж повинна бути нарахована у даному випадку.

         Виходячи із закріпленого в ст. 3 ЦК України одного із основних принципів цивільного права – принципу справедливості, спожиті матеріальні блага не можуть споживатися безоплатно, якщо таке споживання не узгоджено сторонами, або прямо не встановлено законом.

   Оплата неврахованої електричної енергії передбачена Правилами користування електричною енергією (затверджених Постановою НКРЄ 31.07.1998 року № 28 в редакції постанови НКРЄ від 17.10.2005 року № 910) та Методики визначення обсягу та вартості  користування електричною енергією (затвердженої Постановою НКРЄ від 04 травня 2006 року № 562, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 04.07.2006 року № 782/125656.

   Таким чином, позивач користувався електричною енергією, яка не враховувалась лічильником, та, відповідно, повинен сплатити за це кошти відповідно до Правил користування електричною енергією (затверджених Постановою НКРЄ 31.07.1998 року № 28  в редакції постанови НКРЄ від 17.10.2005 року № 910), та Методикою визначення обсягу та вартості  користування електричною енергією (затвердженої Постановою НКРЄ від 04 травня 2006 року № 562, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 04.07.2006 року № 782/125656 з врахуванням обставин справи та основних принципів  цивільного права – принципів розумності, добросовісності та справедливості.

         Таким чином, помилка відповідача, в результаті чого позивачу була нарахована сума менша, ніж повинна бути нарахована, прав та законних інтересів позивача порушувати не може.

         Згідно ст. 15 ЦК України суд може захистити лише порушене право та законний інтерес.

         При цьому також необхідно відмітити, що посилання позивача на порушення порядку прийняття спірного рішення засновано на його припущенні, про що свідчать пояснення самого позивача, зафіксовані звукозаписом судового засідання.   

        Так, сам представник позивача вказує, що він був присутній лише на комісії при направленні лічильника на дослідження, та не був на комісії про розгляд порушення.

         Також необхідно відмітити, що питання щодо підсудності спору вирішено постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 травня 2011 року, яка у встановленому законом порядку не оскаржена, та згідно ст.35 ГПК України обов'язкова до застосування.

         Окрім цього, з аналогічних випадків необхідно надавати оцінку суті документу щодо правовідносин та порушених прав (п. 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”).  

         У вказаних роз'ясненнях зазначається, що не може впливати порушення процедури прийняття акту, якщо це не впливає на його суть та на право щодо цього акту.

         Надаваючи таку оцінку необхідно зазначити, що позивач користувався неврахованою електричною енергією, та повинен за це сплатити справедливу ціну, виходячи із обставин справи та діючого законодавства, та основних його принципів, відповідно до яких нарахована позивачу сума не перевищує суму, яку він повинен сплатити відповідно до викладених обставин.

        Оскільки право позивача  не порушене, та не існує законного інтересу, підстав для задоволення позову  не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищим Господарським Судом України (постанова Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).          

          Оскільки у вимозі про визнання недійсним рішення засідання комісії ВАТ “Крименерго” по розгляду актів про порушення ПКЕЕ, оформленого протоколом №5186 та від 23.04.2010 року відмовляється, відповідно, не існує підстав для задоволення вимог про стягнення 4 775,33 грн. коштів попередньо стягнутих відповідачем з позивача без законних підстав.  

        Окрім цього, частиною  2 статі 36 ГПК України передбачено, що  письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

          Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не    можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

         Однак, додані до позову копії документів, якими позов обґрунтовується, не засвідчені.

         Так, на копіях документів, доданих до позовної заяви відсутнє прізвище та  посада особи, яка засвідчила копії.

         Тобто, копії засвідчені невідомою особою з невідомими повноваженнями.

         При цьому необхідно відмітити, що рішення суду не може засновуватись на припущенні. Тобто, оскільки особа, що засвідчила копії, не вказана, суд не має права припускати таку особу.

        При цьому необхідно відмітити, що суд не є нотаріусом, та не повинен засвідчувати за сторону її докази, які згідно ч. 2 ст. 36 ГПК України повинна засвідчувати сама сторона.

         При цьому також необхідно відмітити, що господарському суду не надані  функції нотаріуса, та, відповідно, суд не повинен звіряти  та засвідчувати копії за сторону.

         Більш того,  вказаний обов'язок по засвідченню копій згідно ч. 2 ст. 36 ГПК України покладається саме на сторону.

         Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

         При цьому необхідно відмітити, що постанови Пленуму Верховного Суду України приймаються з метою однакового застосування законодавства  усіма судами України. Згідно листа Вищого господарського суду України вони є обов'язковими для застосування господарськими судами.

        Ст. 129 Конституції України передбачено, що  сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом  їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

       Згідно   ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

       Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої дії.

      Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

         Оскільки  відповідні докази, а також інші докази  не надані до матеріалів справи до прийняття ухвали, не існує підстав їх залучати до справи після прийняття ухвали.

        Оскільки підстав для задоволення позову не існує, відповідно, у позові відмовляється.

        При цьому необхідно відмітити, що існує декілька обставин, кожна з яких є самостійною підставою для відмови у позові.

        Обставин для відшкодування позивачу судових витрат згідно  ч. 5 статті 49 ГПК  України не існує.

      На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85, ГПК України, суд –

                                                           ВИРІШИВ:

                                                 У позові відмовити повністю.              

                                                                                      Рішення оформлено  і  підписано:

у повному обсязі:

                                                                            03.03.2012   року

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.