Рішення

від 22.02.2012 по справі 58/601

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

58/601

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  58/601

22.02.12

За позовомРівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіо-Плюс"

Простягнення штрафу в розмірі 3000,00 грн. та пені у розмірі 3000,00 грн.

    Суддя Блажівська О.Є.

Представники:

Від позивача –не з'явився.

Від відповідача –не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рівненське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіо-Плюс" про стягнення штрафу в розмірі 3000,00 грн. та пені у розмірі 3000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2011 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 30.01.2012 року.

У судове засідання 30.01.2012 року представники позивача з'явився.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, на виконання вимог ухвали суду витребувані документи по справі не надав, про причини неявки належним чином суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 30.01.2012 р. розгляд справи відкладався до 22.02.2012 року.

07.02.2012 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.  

У судове засідання 22.02.2012 року представники сторін не з'явились.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, на виконання вимог ухвали суду витребувані документи по справі не надав, про причини неявки належним чином суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 22.02.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення уповноважених представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд-

                                                    ВСТАНОВИВ:

28.04.2011р. розглянувши матеріали справи № 05-03/12-11 про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіо-Плюс" та накладення штрафу, Адміністративна колегія Рівненського обласного територіального відділення   Антимонопольного комітету України, прийняла рішення № 32 (надалі –Рішення), яким визнала дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіо-Плюс" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 13 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»у вигляді неподання інформації територіальному відділенню Антимонопольному комітету України у встановлені головою територіального відділення строки.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції на Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіо-Плюс"накладено штраф у розмірі 3000,00грн.

Також, у рішенні зазначено, що останнє підлягає виконанню у двомісячний строк з дня його одержання, про виконання рішення повідомити Відділення у п'ятиденний термін з дня його виконання.

Проте, відповідач у встановлений строк рішення не виконав, повідомлення про виконання не надіслав.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача 3000,00грн. штрафу.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства»правовідносини, пов'язані з обмеженням монополізму та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України (далі - ГК України), і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 21 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

До того ж відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду. З огляду на зміст наведеної норми, статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення, справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Це стосується й розгляду справ за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється згідно саме з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів названого Закону. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК встановлено, що справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам.

Відповідно до статті 251 Господарського кодексу України Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання - юридичних осіб за:

вчинення дій, передбачених статтями 29, 30 і 32 цього Кодексу, ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, відновлення первинного стану або зміну угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству;

створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію суб'єктів господарювання, вступ одного або декількох суб'єктів господарювання в об'єднання, придбання чи набуття будь-яким іншим способом у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв) та активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів, а також в оренду цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів без згоди на це Антимонопольного комітету України чи його органів у випадках, якщо законом передбачено необхідність одержання такої згоди;

неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом інформації, або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням.

Вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, що не є суб'єктами господарювання, тягне за собою накладення на них Антимонопольним комітетом України або його територіальними відділеннями штрафу в розмірі, передбаченому законом.

В силу ч. 1 ст. 3 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України “Про Антимонопольний комітет України”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно ст. 1 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Закону розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно ст. 5 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України “Про захист економічної конкуренції”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” одними з основних завдань Антимонопольного комітету України, в тому числі є: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ст. 25 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про зобов'язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України.

Згідно ст. 48 Закону України “Про захист економічної конкуренції” за результатами розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надаються для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в іншій спосіб. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішеннями органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двохмісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Відповідно до вказаних норм позивач має право приймати рішення про визнання вчинення відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, який повинен бути сплачений відповідачем у двохмісячний строк з дня отримання відповідного рішення, при цьому рішення Відділення є обов'язковим для виконання.

Згідно ч. 2 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема внаслідок: відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації); відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, - рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

Як вбачається з матеріалів справи, інформація щодо зазначеного Рішення була оприлюднена у газеті “Урядовий кур'єр”   № 127(4525) від 15.07.2011 р.

Рішення Антимонопольного комітету України на даний час є чинним, не скасовано та не визнано судом недійсним. Зворотних доказів суду не надано.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства»вирішуючи спори, пов'язані із зобов'язанням виконати рішення Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення або про стягнення коштів (штрафу, пені) на підставі такого рішення, господарським судам необхідно мати на увазі, що сам по собі факт неоскарження рішення особою, якої воно стосується, не є безумовним свідченням законності відповідного акта державного органу. Тобто для того, щоб дійти висновку про обов'язковість виконання рішення названого Комітету чи його територіального відділення, господарському суду потрібно досліджувати це рішення на предмет його відповідності вимогам законодавства, якщо така відповідність заперечується іншою стороною у справі. Однак господарським судом не можуть братися до уваги доводи особи, стосовно якої прийнято рішення (заявника, відповідача, третьої особи в розумінні статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), з приводу незаконності та/або необґрунтованості цього рішення, якщо такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 названого Закону, оскільки дана особа не скористалася своїм правом на оскарження відповідного акта державного органу, а перебіг зазначеного строку виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач накладений на нього штраф, ані в двомісячний строк, ані станом на час вирішення спору, не сплатив, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 3000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3000,00 грн. за прострочення сплати штрафу.

Відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України . Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.

Відповідно до ч. 7 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 3000,00грн. пені, що не перевищує розміру накладеного штрафу, вважається обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню відповідно до розрахунку позивача.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

            Позов задовольнити повністю.

     Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіо-Плюс" (03151, м. Київ, Солом'янський р-н, проспект Повітрофлотський, буд. 54, офіс 4,  ідентифікаційний код 13990636) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Рівненського обласного територіального Антимонопольного комітету України (33028, м. Рівне, вул. Остафова, буд. 27, ідентифікаційний код 22568652) на  рахунок Державного казначейства, за кодом класифікації доходів (КЕКД) 21081100 "Адміністративні штрафи та інші санкції" (символ звітності 106), призначення платежу: *; 106; код ЄДРПОУ платника.)  3000, 00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.) штрафу, 3000, 00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.) пені.

    Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіо-Плюс" (03151, м. Київ, Солом'янський р-н, проспект Повітрофлотський, буд. 54, офіс 4,  ідентифікаційний код 13990636) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення в Доход Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у розмірі 1411, 50 (одну тисячу чотириста одиннадцять) гривень 50 копійок.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

            Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

     Суддя                                                                                                        О.Є. Блажівська  

Повний текст рішення складено: 27.02.2012 року