1964-2011
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303
РІШЕННЯ
Іменем України
28.02.2012Справа №5002-17/1964-2011
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримпрродмаш-1»
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Южна інвестиційна компанія «Кримські ресурси»
про визнання договору купівлі-продажу від 30 березня 2009 року об'єкту незавершеного будівництва за реєстровим № 1317, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримпродмаш-1» (м. Сімферополь, вул. Дзюбанова 11, ідентифікаційний код: 32150651) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Южна інвестиційна компанія «Кримські ресурси» (м. Сімферополь, вул. Євпаторійське шосе, 18, ідентифікаційний код: 35693058) та посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Калініною Н.В. розірваним; про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, пров. Морський, буд. 3-Б, який розташований на земельній ділянці площею 0,2344 гектари, та складається із трьох котеджів, зазначених в плані літерою «А» готовністю 32 %, літерою «Б» готовністю 32 %, літерою «В» готовністю 32 % за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримпродмаш-1»; про зобов'язання ТОВ «Южна інвестиційна компанія «Кримські ресурси» повернути власнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Кримпродмаш-1» об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, пров. Морський, буд. 3-Б, який розташований на земельній ділянці площею 0,2344 гектари, та складається із трьох котеджів, зазначених в плані літерою «А» готовністю 32 %, літерою «Б» готовністю 32 %, літерою «В» готовністю 32 %; про визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 02 квітня 2009 року № запису в книзі 1 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер № 26757209
Суддя В.І. Гайворонський
П Р Е Д С Т А В Н И К И:
Від позивача - Немеш С.М., представник
Експерт - Коструба А.С.
Сутність спору: Позивач згідно з позовом просить визнати договір купівлі-продажу від 30 березня 2009 року об'єкту незавершеного будівництва за реєстровим № 1317, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримпродмаш-1» (м. Сімферополь, вул. Дзюбанова 11, ідентифікаційний код: 32150651) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Южна інвестиційна компанія «Кримські ресурси» (м. Сімферополь, вул. Євпаторійське шосе, 18, ідентифікаційний код: 35693058) та посвідченого приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Калініною Н.В. розірваним; визнати право власності на нерухоме майно, а саме: об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, пров. Морський, буд. 3-Б, який розташований на земельній ділянці площею 0,2344 гектари, та складається із трьох котеджів, зазначених в плані літерою «А» готовністю 32 %, літерою «Б» готовністю 32 %, літерою «В» готовністю 32 % за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримпродмаш-1»; зобов'язати ТОВ «Южна інвестиційна компанія «Кримські ресурси» повернути власнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Кримпродмаш-1» об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, пров. Морський, буд. 3-Б, який розташований на земельній ділянці площею 0,2344 гектари, та складається із трьох котеджів, зазначених в плані літерою «А» готовністю 32 %, літерою «Б» готовністю 32 %, літерою «В» готовністю 32 %; визнати недійсним реєстраційне посвідчення від 02 квітня 2009 року № запису в книзі 1 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер № 26757209, у зв'язку з тим, що відповідачем не виконані обов'язки по Договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва від 30 березня 2009 року, за реєстровим номером № 1317, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримпродмаш-1» Та Товариством з обмеженою відповідальністю «Южна інвестиційна компанія «Кримські ресурси», у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору від 30 березня 2009 року, а саме: не переоформив на своє ім'я право користування земельною ділянкою, не отримав дозвіл на виробництво робіт, не добудував об'єкт незавершеного будівництва, не здав його в експлуатацію, відповідачем також не сплачені кошти за куплений об'єкт незавершеного будівництва.
Від відповідача надійшов відзив згідно якого відповідач вказує, що у зв'язку з фінансовою кризою гроші сплачені не були, але відповідач прикладає усі зусилля для розрахунку.
Від керівника відповідача Орлова А.М. надійшла заява про підробку документів по справі від його імені.
Від позивача надійшла заява про відкладення справи слуханням у зв'язку з уточненням позовних вимог.
Згідно статті 84 ГПК в описовій частині процесуального документу вказуються заяви та клопотання сторін, а в мотивувальній частині вказуються доводи, за якими господарський суд відхилив їх.
Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов'язком.
По справі проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд –
ВСТАНОВИВ:
Згідно Договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва (від 30 березня 2009 року за реєстровим номером № 1317) Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримпродмаш-1» продало, а ТОВ «Южна інвестиційна компанія «Кримські ресурси» купило об'єкт незавершеного будівництва пансіонату на 20 місяць (котеджі-готовність 20%), що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, пров. Морський буд. 3-Б («Об'єкт продажу») (п.1.1).
Згідно п. 2.2 Договору продаж вчинено за 115 123,00 грн., які ТОВ «Кримпродмаш-1» отримало від ТОВ «Южна інвестиційна компанія «Кримські ресурси» повністю до підписання цього договору.
Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних підстав:
Позивач згідно з позовом просить визнати договір купівлі-продажу від 30 березня 2009 року об'єкту незавершеного будівництва за реєстровим № 1317, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримпродмаш-1» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Южна інвестиційна компанія «Кримські ресурси» та посвідченого приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Калініною Н.В. розірваним.
Така вимога є вимогою про встановлення факту.
Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.
Однак, у даному випадку способом захисту права та інтересу встановлення факту розірвання договору не передбачене.
Статтями 651, 652 ЦК України, статтею 188 ГК України передбачене розірвання договору, а не визнання договору розірваним, як вимагає позивач.
Спірним договором купівлі-продажу встановлення факту розірвання договору щодо захисту прав та інтересів також не встановлене.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом визнання договору розірваним суперечить вказаним нормам законодавства, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України (постанова Вищого Господарського Суду України від 01 вересня 2009 року № 13/31-09).
Згідно інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 13.08.2008 року за № 01-8/482 у випадку захисту права та інтересу способом, не передбаченим ні законом, ні договором, необхідно відмовляти у позові, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 13.07.2004 року за № 10/732).
Окрім цього, згідно ч. 2 статті 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Однак, позивачем не надано доказів надіслання вищезазначених пропозицій про розірвання договору відповідачу.
Ст. 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом, а також передбачено що сторона вільна у наданні суду доказів та у доказуванні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також вказується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
Таким чином, суд вправі розглянути справу по тим матеріалам, що надані зацікавленими особами.
Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.
Окрім цього, згідно ст. 33 ГПК України докази в обґрунтування позовних вимог покладаються на позивача.
Також необхідне відзначити, що позовна заява не є пропозицією, передбаченою ч. 2 ст. 188 ГК України. Так, позовна заява передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством.
Більш того, згідно ч. 4 ст. 188 ЦК України пропозиція повинна бути ще до подання позову.
Більш того, на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.
Таким чином, позовна заява не може розглядатися як пропозиція в розумінні ч. 2 ст. 188 ГК України.
Така пропозиція відноситься до норми Господарського кодексу України, тобто, до матеріального, а не до процесуального права.
Необхідно також відмітити, що передбачена ч. 2 ст. 188 ГК України пропозиція не є претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а вказана пропозиція – до матеріального права.
Претензія відноситься до питання прийняття позову до розгляду, чи його повернення.
При цьому також необхідно відмітити, що відсутність вказаної пропозиції не впливає на право позивача на звернення до суду, та розгляду спору судом, оскільки позов прийнято до розгляду, та розглядається судом по суті.
Окрім цього, згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частина 1 статті 193 ГК України, та ч. 2 та ч. 4 ст. 188 ГК України не визнані Конституційним Судом України такими, що не підлягають застосуванню, а тому не приймати їх до уваги немає підстав. Вимоги закону повинні виконуватися.
Згідно ч. 4 статті 188 ГК України зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення суду у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України.
Згідно ст. 15 ЦК України особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення.
Однак, з врахуванням вказаних вимог ч. 2 ст. 188 ГК України неможливо вважати, що право та інтерес позивача на цей час порушене.
Оскільки право та інтерес позивача на цей час не порушені, підстав для задоволення позову не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищим Господарським Судом України. (постанова Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).
Непорушене право та інтерес не можуть захищатись.
Оскільки договір не розірваний, немає підстав для задоволення вимог про повернення майна, визнання на нього права власності, та визнання недійсним реєстраційного посвідчення.
Окрім цього, частиною 2 статі 36 ГПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, додані до позову копії документів, якими позов обґрунтовується, не є засвідченими належним чином.
Так, на копіях документів, доданих до позовної заяви, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відсутнє прізвище та посада особи, яка засвідчила копії.
Тобто, копії засвідчені невідомою особою з невідомими повноваженнями.
При цьому необхідно відмітити, що суд не є нотаріусом, та не повинен засвідчувати за сторону її докази, які згідно ч. 2 ст. 36 ГПК України повинна засвідчувати сама сторона.
При цьому також необхідно відмітити, що господарському суду не надані функції нотаріуса, та, відповідно, суд не повинен звіряти та засвідчувати копії за сторону.
Більш того, вказаний обов'язок по засвідченню копій згідно ч. 2 ст. 36 ГПК України покладається саме на сторону.
При цьому необхідно відмітити, що рішення суду не може засновуватись на припущенні. Тобто, оскільки особа, що засвідчила копії, не вказана, суд не має права припускати таку особу.
При цьому необхідно відмітити, що неуважність сторони, незнання нею законодавства або неправильне його тлумачення не може вважатися поважною причиною, що також відповідає позиції Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).
При цьому необхідно відмітити, що постанови Пленуму Верховного Суду України приймаються з метою однакового застосування законодавства усіма судами України. Згідно листа Вищого господарського суду України вони є обов'язковими для застосування господарськими судами.
Таким чином, існує декілька обставин, кожна з яких є самостійною підставою для відмови у позові.
Клопотання позивача про відкладення справи слуханням у зв'язку з уточненням позовних вимог суд відхиляє, оскільки суд вже почав розгляд справи по суті. Згідно статті 22 ГПК України позивач вправі змінити предмет позову лише до початку розгляду справи по суті.
Окрім цього, строк розгляду справи закінчується, та діючим законодавством не передбачено відкладення справи за рахунок порушення строків.
Відповідно до п. «б» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру ставка державного мита встановлюється в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х5=85 грн.).
Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х6=102 грн.).
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 року № 825 у господарських справах встановлений розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за ставкою 236,00 грн.
Позивачем при подачі позову сплачено 1150,00 грн. згідно квитанції № 371020014 від 10 травня 2011 року. У той час, як підлягає сплаті 1151,23 грн. за вимогу матеріального характеру, та 85,00 грн. за вимогу нематеріального характеру, разом 1236,23 грн.
Згідно роз'яснень пленуму Верховного Суду України вимоги про визнання права є вимоги матеріального характеру ( п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.08.1976 р. із послідуючими змінами « Про судову практику в справах про виключення майна із опису»).
При цьому необхідно відмітити, що постанови Пленуму Верховного Суду України приймаються з метою однакового застосування законодавства усіма судами України. Згідно листа Вищого господарського суду України вони є обов'язковими для застосування господарськими судами.
Відповідно, з позивача підлягає достягненню 86,23 грн. держмита (1236,23-1150).
Обставин для відшкодування позивачу судових витрат згідно ст. 49 ГПК України не існує.
Судовий експерт Коструба А.С. в судовому засіданні пояснила, що експертиза сплачена повністю.
На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 46, 49, 82, 84, 85, ГПК України, суд –
ВИРІШИВ:
У позові відмовити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримпродмаш-1» (95000, м. Сімферополь, вул. Дзюбанова 11, ідентифікаційний код: 32150651) в дохід бюджету (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Держказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) недоплачене державне мито в сумі 86,23 грн.
Видати наказ.
Рішення оформлено і підписано:
у повному обсязі:
05.03.2012 року
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.
Суд | Господарський суд Автономної Республіки Крим |
Дата ухвалення рішення | 28.02.2012 |
Оприлюднено | 13.03.2012 |
Номер документу | 21780695 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Автономної Республіки Крим
Гайворонський В.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні