Рішення

від 04.09.2007 по справі 4832/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №4832

Головуючий у 1 інстанції Гусинський М

Справа №4832                                                     

Головуючий у 1

інстанції Гусинський М.

О.

Категорія 40 Доповідач Лук'янова С. В.

РІШЕННЯ

 Іменем України

4 вересня 2007

року       Апеляційний суд Донецької

області у складі:

головуючого судді

Зубової Л.М.  суддів Лук'янової С.

В.,  Осипчук О.В..

при секретарі

Андрусішиній М. Г.

розглянув

у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною

скаргою відповідача Слов'янської районної державної лікарні ветеринарної медицини

на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня

2007 року і окрему ухвалу цього ж суду від 17 квітня 2007 року у справі за

позовом ОСОБА_2 до Слов'янської районної державної лікарні ветеринарної

медицини,  третя особа ОСОБА_3 про

поновлення на роботі,  визнання наказу

від 22 грудня 2006 року №79 незаконним, 

стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу і суми у

відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши

доповідь судді апеляційного суду, 

пояснення позивачки і її представника, 

представника відповідача,  третьої

особи,  перевіривши матеріали справи і

доводи апеляційної скарги, 

апеляційний   суд

встановив:

24 січня

2007 року позивачка звернулася в суд із зазначеним позовом,  в обгрунтування якого вказала,  що наказом від 23 липня 1996 року №79 вона

була прийнята на роботу відповідачем на посаду лікаря ветеринарно-санітарної

експертизи на ринок селища Артема.

Наказом відповідача від 22 грудня 2006 року №79 вона звільнена з роботи на

підставі ч.3  ст. 40 КЗпП України за

систематичне невиконання своїх функціональних обов'язків. З останнім наказом

вона не згодна і тому просила поновити її на роботі,  стягнути на її користь середній заробіток за

час вимушеного прогулу і 5 тисяч гривень у відшкодування моральної шкоди,  спричиненої незаконним звільненням (а.с.

1-2).

Рішенням

Слов'янського міськрайонного суду від 27 березня 2007 року позивачка поновлена

на посаді завідуючої лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи ринку сел. Артема Слов'янської

районної державної лікарні ветеринарної медицини з 22 грудня 2007 року;

визнаний незаконним наказ від 22 грудня 2006 року №79; з відповідача на користь

позивачки стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3138

грн. 73 коп.,  у відшкодування моральної шкоди -

1000 грн.,  за надання правової допомоги

600 грн.,  а всього 4738 грн. 73 коп. На

третю особу покладений обов'язок відшкодувати шкоду,  заподіяну відповідачу у зв'язку з оплатою

позивачці часу вимушеного прогулу.

Цим

рішенням встановлено,  що 23 липня 1996

року позивачка прийнята на роботу за переводом з Краснолиманської лабораторії

ветмедицини на посаду лікаря ветеринарно-

санітарної

експертизи на ринок селища Артема.

31 грудня 2003 року Слов'янське районне підприємство державної ветеринарної

медицини реорганізоване у Слов'янську районну державну лікарню ветеринарної

медицини. Наказом від 22 грудня 2006 року №79 позивачка звільнена з роботи за

п.3  ст. 40 КЗпП України за систематичне

невиконання без поважних причин своїх функціональних обов'язків.

Наказом

начальника лікарні від 23 березня. 2006 року №7/1 позивачці оголошена догана за

прийняття неправильно оформлених документів; в наказі відсутнє посилання на

норми КЗпП України та посади працівників, 

яким оголошена догана. З цим наказом позивачка не була ознайомлена під

розпис.  Відповідачем надана довідка про

те,  що дата 23.03.06 року в наказі №7/1

є технічною опискою,  допущеною друкаркою;

правильною датою видання наказу є 23 лютого 2006 року.

Наказом

начальника лікарні від 31 жовтня 2006 року №60 оголошена догана завідуючій

ринку „Тіара" ОСОБА_1 за порушення посадової інструкції,  Законів України „Про

санітарно-епідеміологічне благополуччя населення",  „Про ветеринарну медицину".

Наказом

заступника начальника лікарні 22 грудня 2006 року №79 „Про усунення

недоліків" завідуючу лабораторією ринку „Тіара" ОСОБА_1 звільнено з

роботи з 22 грудня 2006 року за систематичне невиконання своїх функціональних

обов'язків за ч.3  ст. 40 КЗпП України.

З

поданням про надання згоди на звільнення позивачки за ч.3  ст. 40 КЗпП України до голови профспілкового

комітету звернувся начальник лікарні в той час, 

коли знаходився у відпустці,  і

послався на притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності на

підставі наказів від 23 березня 2006 року №7/1 і від 31 жовтня 2006 року №60.

Загальні

профспілкові збори 21 грудня 2006 року надали згоду на звільнення позивачки у

відповідності до подання начальника лікарні.

13

грудня 2006 року складений акт про ненадання позивачкою пояснювальної записки

відносно акту про порушення. 27 лютого 2006 року складений акт про відмову

позивачки від підпису про ознайомлення з наказом від 23 лютого 2006 року №7/1.

24 жовтня 2006 року складений акт про відмову позивачки від надання письмових

пояснень в ході перевірки. 22 грудня 2006 року складений акт про те,  що позивачка при підписанні наказу про

звільнення не вказала про те,  що

отримала копію цього наказу. Трудова книжка видана позивачці 22 грудня 2006

року.

За надання

правової допомоги позивачка сплатила 600 грн.

Суд

прийшов до висновку,  що накази №7/1 від

23 березня 2006 року,  №60 від 31 жовтня

2006 року є незаконними,  а наказ №79 від

22 грудня 2006 року є незаконним,  як

внаслідок цього,  так і сам по собі;

відповідач при видачі наказу про звільнення позивачки не дотримався вимог діючого

законодавства,  а саме,  у зазначенні підстав звільнення позивачки

відхилився від формулювання, 

передбаченого чинним законодавством; фактично звільнив позивачку з

посади,  яку вона ніколи не займала

(завідуюча лабораторією ринку „Тіара"); текст запису про звільнення

позивачки в її трудовій книжці не відповідає тексту наказу.

Подання

до профспілкового комітету відповідача надіслано 20 грудня 2006 року

начальником відповідача,  який з 19

грудня 2006 року перебував у відпустці і не мав права звертатися з таким

поданням.

Наказ

про звільнення позивачки виданий третьою особою як заступником начальника

відповідача. І хоча на час відпустки начальника відповідача на третю особу було

покладено виконання обов'язків начальника, 

але третя особа цим правом не скористалася і видав наказ як заступник

начальника відповідача.

Зазначені

в наказах порушення суперечать змісту порушень, 

які були виявлені у жовтні 2006 року; зазначене в наказах не входить до

кола обов'язків,  передбачених посадовими

обов'язками позивачки.

Середньомісячна

зарплата позивачки складає 1015 грн. 47 коп. Тому за період з 23 грудня 2006

року по 27 березня 2007 року за час вимушеного прогулу з відповідача на користь

позивачки підлягає стягненню3138 грн.73 коп.

Вирішуючи

питання про відшкодування моральної шкоди, 

суд взяв до уваги,  що

неправомірними діями позивачці спричинено значну матеріальну шкоду; позивачка

втратила роботу і заробітну плату,  яка

була її головним засобом існування; внаслідок цього був порушений звичний

спосіб її життя,  позивачка зазнала

душевних страждань у зв'язку з неправомірними діями відповідача.

Визначаючи

розмір грошового відшкодування моральної шкоди, 

суд врахував характер правопорушення, 

глибину фізичних і душевних страждань позивачки,  ступінь вини відповідачів,  вимоги розумності і справедливості та стягнув

у відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

У

відповідності до вимог  ст.  ст. 134, 

136 КЗпП України суд визнав за необхідне покласти на третю особу,  винну у незаконному звільненні

позивачки,  обов'язок покрити шкоду,  спричинену відповідачу у зв'язку з оплатою

позивачці часу вимушеного прогулу.

Наявність

у позивачки П групи інвалідності є поважною причиною для поновлення

позивачці,  передбаченого  ст. 233 КЗпП України,  місячного строку для звернення до суду (а.с.

167-170).

17

квітня 2007 року цим же судом постановлена окрема ухвала на ім'я прокурора

міста Слов'янська,  якою останній

зобов'язаний провести перевірку відповідача з приводу дотримання керівництвом

відповідача трудового законодавства та вирішення питання про притягнення

осіб,  винних у невиконанні рішення суду

від 27 березня 2007 року,  до

кримінальної відповідальності за  ст. 382

КК України (а.с. 184).

В

апеляційній скарзі на рішення суду відповідач ставить питання про скасування

рішення Слов'янського міськрайонного суду від 27 березня 2007 року і ухвалення

у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через порушення судом

норм матеріального і процесуального права (а.с. 193-196).

В

апеляційній скарзі на ухвалу цього ж суду від 17 квітня 2007 року відповідач і

третя особа ставлять питання про скасування ухвали Слов'янського міськрайонного

суду від 17 квітня 2007 року і постановления

нової ухвали,  оскільки відповідачу

незрозумілим було рішення суду від 27 березня 2007 року і тому він звернувся в

суд із заявою про роз'яснення цього рішення, 

а не навмисно не виконував його (а.с. 201-202).

В

судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача і третя особа

підтримали доводи апеляційних скарг; позивачка і її представник не визнали апеляційні

скарги і просили залишити без змін рішення і ухвалу суду першої інстанції.

Апеляційний

суд вважає,  що апеляційні скарги

підлягають частковому задоволенню, 

рішення суду першої інстанції від 27 березня 2007 року і ухвала цього ж

суду від 17 квітня 2007 року - скасуванню з ухваленням у справі нового рішення

про часткове задоволення позову через наступне.

Згідно  ст. 309 ЦПК України підставами для скасування

рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність

висновків суду обставинам справи (п.3 ч.1), 

порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або

процесуального права (п.4 ч.1). Норми матеріального права вважаються порушеними

або неправильно застосованими,  якщо

застосований закон,  який не поширюється

на ці правовідносини,  або не застосовано

закон,  який підлягав застосуванню

(ч.2  ст. 309 ЦПК України).

Судом першої інстанції

правильно встановлено,  що на підставі

наказу відповідача від 23 липня 1996 року №79 позивачка прийнята на роботу на

посаду лікаря ветеринарно-санітарної експертизи ринку селища Артема (а.с. 37). Але

апеляційний суд вважає,  що не

відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції щодо вказаних

судом першої інстанції підстав незаконності наказів про накладення на позивачку

дисциплінарних стягнень і звільнення через наступне.

Наказ

відповідача від 23 березня 2006 року №7/1 є незаконним не тому,  що „на час звільнення позивачки адміністрація

відповідача дійсною датою винесення наказу №7/1 вважала саме 23 березня 2006

року,  а факт відмови позивачки від

підпису про ознайомлення з цим наказом складений 27 лютого 2006 року"

(а.с. 169,  100,  10-11), 

а тому що в наказі №7/1 не зазначено які саме порушення з боку позивачки

стали підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності (а.с.

10-11),  а акти від 17 і 22 лютого 2006

року,  які стали підставою для видання

цього наказу,  не збереглися,  що підтверджується відповідною довідкою і

поясненнями представника відповідача і третьої особи і відповідною довідкою

(а.с. 271-272).

Та

обставина,  на яку послався суд першої

інстанції,  що в наказі від 31 жовтня

2006 року №60 неправильно зазначена назва посади позивачки,  сама по собі не давала підстав для визнання

наказу незаконним.  Наказ від 31 жовтня

2006 року №60 є незаконним,  оскільки

позивачка притягнута до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з виявленими

під час перевірки 25 жовтня 2006 року порушеннями (а.с. 7),  але із змісту акту від 25 жовтня 2006 року

випливає,  що ринок селища Артема,  в лабораторії ветеринарно-санітарної

експертизи якої працювала позивачка,  не

перевірявся (а.с. 4). Посилання в наказі на порушення позивачкою п. 1-7

ч.2,  п.8-12 ч.3 посадової інструкції і

вимог зазначених в наказі законів не є підставою для притягнення позивачки до

дисциплінарної відповідальності, 

оскільки із змісту наказу неможливо встановити коли саме ці порушення

були допущені позивачкою,  а для

притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності існують

встановлені  ст. 148 КЗпП України строки

для застосування дисциплінарного стягнення. Акт від 24 жовтня 2006 року (а.с.

З) також не є підставою для визнання законним наказу від 31 жовтня 2006 року

№60 (а.с. 7),  оскільки і в цьому акті не

зазначено коли саме вчинені відображені в акті дії,  а сам акт зафіксував лише факт виявлення

комісією 24 жовтня 2006 року порушень.

Оскільки

позивачка звільнена з роботи за систематичне невиконання працівником без

поважної причини обов'язків,  покладених

на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку,  якщо до працівника раніше застосовувалися

заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п.3  ст. 40 КЗпП України),  а накази від 23 березня 2006 року №7/1 (а.с.

10-11) і від 31 жовтня 2006 року №60 (а.с. 7-8),  які створювали систему невиконання позивачкою

без поважних причин покладених на неї обов'язків і давали підстави для

звільнення позивачки відповідачем за п.3 

ст. 40 КЗпП України,  є

незаконними з вище викладених підстав, 

то наказ від 22 грудня 2006 року №79 про звільнення позивачки також є

незаконним.

У

відповідності до вимог ч.9  ст. 43 КЗпП

України (а.с. 239-240) апеляційний суд отримав згоду профспілкового комітету

відповідача про згоду на звільнення позивачки за п.3  ст. 40 КЗпП України (а.с. 248).

Враховуючи

викладене,  апеляційний суд прийшов до

висновку про задоволення позову в частині визнання наказу від 22 грудня 2006

року незаконним і поновлення позивачки на роботі.

Із

пояснень представника відповідача і третьої особи встановлено,  що на час звільнення позивачка працювала

завідуючою лабораторії ринка селища Артема

Слов"янської районної державної лікарні ветеринарної медицини. Але

згідно діючому законодавству, 

задовольняючи позов про поновлення на роботу,  суд поновлює працівника на тій посаді,  яку він займав згідно відповідним наказам про

прийняття на роботу,  переведення,  зміну назви посади. Наказом від 23 липня 1996

року позивачка прийнята на

робу на

посаду лікаря ветеринарно-санітарної експертизи ринку селища Артема Слов"янської

районної державної лікарні ветеринарної медицини (а.с. 37). Відповідні накази

лро зміну назви посади позивачки,  згідно

поясненням представника відповідача і третьої особи,  відповідачем не видавалися. Враховуючи

викладена,  апеляційний суд вважає,  що позивачка підлягає поновленню на роботі на

посаду лікаря ветеринарно-санітарної експертизи ринку селища Артема Слов"янської

районної державної лікарні ветеринарної медицини.

Згідно

ч.2  ст. 235 КЗпП України при винесенні

рішення про поновлення на роботі орган, 

який розглядає трудовий спір, 

одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку

за час вимушеного прогулу,  але не більш

як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного

року,  не з вини працівника,  орган, 

який розглядає трудовий спір, 

виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного

прогулу.

Розмір

середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначається у відповідності до

вимог постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку обчислення

середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100 (далі Порядок).

Середньомісячна

заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці

роботи,  що передують події,  з якою пов'язана відповідна виплата (п.2

Порядку). Останніми двома місяцями роботи позивачки перед звільненням є

листопад 2006 року,  коли позивачка

працювала 15 днів і їй зараховано 409 грн. 4 коп.,  і жовтень 2006 року - 26 робочих днів і 709

грн. заробітна плата (а.с. 255). У відповідності до вимог п.8 Порядку

середньоденна заробітна плата позивачки до звільнення складала: (зарплата за

жовтень 2006 року 709 грн. + зарплата за листопад 2006 року 409 грн. 4 коп.) :

(кількість робочих днів жовтня 2006 року 26 + кількість робочих днів листопада

2006 року) = 27 грн. 27 коп.

Позивачка

незаконно звільнена з роботи 22 грудня 2006 року і підлягає поновленню на

роботі. Згідно поясненням представника відповідача,  третьої особи і позивачки до теперішнього

часу позивачка не поновлена на роботі. Надана відповідачем довідка

підтверджує,  що з 23 грудня 2006 року по

4 вересня 2007 року включно кількість робочих днів позивачки складає 210 днів

(а.с. 270). Але згідно довідки відповідача з 1 квітня 2007 року на підприємстві

було підвищення посадових окладів і коефіцієнт підвищення окладу позивачки

складає 1, 049 (а.с. 266). Тому до підвищена тарифних ставок і окладів

кількість робочих днів позивачки складає за період з 23 грудня 2006 року по 1

квітня 2007 року 83 дні,  а з 1 квітня по

4 вересня включно - 127 днів.

Згідно

п.10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на

підприємстві,  в установі,  організації відповідно до актів

законодавства,  як у розрахунковому

періоді,  так і в періоді,  протягом якого за працівником зберігається

середній заробіток,  включаючи премії та

інші виплати,  що враховуються при

обчисленні середньої заробітної плати, 

за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Враховуючи

викладене,  розмір середньої заробітної

плати,  що підлягає стягненню з

відповідача на користь позивачки за час вимушеного прогулу за період з 23

грудня 2006 року по 4 вересня 2007 року включно складає.: (27 грн. 27 коп. х 83

дні) + (27 грн. 27 коп. х 1, 049 х 127 днів) = 5896 грн. 88 коп.

Відповідно

вимогам  ст. 237-1 КЗпП України

відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди

працівнику провадиться у разі,  якщо

порушення його законних прав призвели до моральних страждань,  втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають

від нього додаткових зусиль для організації життя. Апеляційний  суд вважає,  

що  незаконне звільнення позивачки

спричинило  останній

моральну

шкоду,  оскільки звільнення порушило

звичний спосіб життя позивачки,  вимагало

від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Але враховуючи конкретні

обставини справи,  апеляційний суд

вважає,  що сам факт поновлення позивачки

на роботі повністю відшкодував їй моральну шкоду і тому позов в частині

стягнення з відповідача на користь позивачки певної суми у відшкодування

моральної шкоди задоволенню не підлягає і в цій частині у задоволенні позову

належить відмовити.

Згідно

ч.1  ст. 233 КЗпП України працівник може

звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в

тримісячний строк з дня,  коли він

дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права,  а у справах про звільнення - в місячний строк

з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивачка

звільнена з роботи 22 грудня 2006 року (а.с. 8-9) і в цей же день отримала

трудову книжку,  а до суду з позовом про

поновлення на роботі позивачка звернулася 24 січня 2007 року (а.с. 1-2),  тобто пропустила,  встановлений ч.1  ст. 233 КЗпП України,  строк для звернення до суду на два дні. Але

враховуючи те,  що позивачка є фізичною

особою,  яка досягла пенсійного віку,  а також те, 

що пропущений нею строк є вкрай незначним,  апеляційний суд вважає причину пропуску

позивачкою строку для звернення до суду із вказаним позовом поважною і вважає

за можливе поновити позивачці строк для звернення до суду із зазначеним

позовом.

Апеляційний

суд вважає,  що окрема ухвала суду першої

інстанції від 17 квітня 2007 року є незаконною і підлягає скасуванню,  оскільки не відповідає вимогам законодавства.

Згідно  ст. 211 ІДПК України суд,  виявивши під час розгляду справи порушення

закону і встановивши причини та умови, 

що сприяли вчиненню порушення, 

може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним органам для

вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

У даному

випадку розгляд справи за зазначеним позовом закінчений 27 березня 2007 року

ухваленням рішенням у справі (а.с. 167-170) і 17 квітня 2007 року у суду не

було підстав для постановления окремої ухвали (17 квітня 2007 року суд

розглядав заяву відповідача про роз'яснення рішення суду від 27 березня 2007

року,  яке було незрозумілим відповідачу

(а.с. 179,  182).

У

відповідності до вимог ч.б  ст. 235 КЗпП

України,  п.п.2,  4 ч.1 

ст. 367 ЦПК України рішення суду в частині поновлення позивачки на

роботі і присудження їй виплати заробітної плати,  але не більше ніж за один місяць,  яка складає 715 грн. 25 коп. підлягає

негайному виконанню.

З

відповідача на користь позивачки підлягає стягненню понесені нею витрати на

правову допомогу у розмірі 600 грн. (а.с. 108), 

оскільки розмір цієї суми відповідає вимогам  ст. 84 ЦПК України і постанові Кабінету

Міністрів країни „Про граничні розміри компенсації витрат,  пов'язаних з розглядом цивільних та

адміністративних справ,  і порядок їх

компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року №509,  виходячи із кількості часу,  витраченого адвокатом позивачки на участь у

судових засіданнях суду першої інстанції під час розгляду зазначеного позову.

Відповідно

вимогам  ст. 88 ЦПК України з відповідача

на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 58 грн. 97 коп. (5896

грн. 88 коп. х 1%).

У

відповідності до вимог ч.3  ст. 81 ЦПК

України,  постанови Кабінету Міністрів

України „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного

забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів" від 21 грудня 2005

року №1258 з відповідача на розрахунковий рахунок УДК в місті Донецьку підлягає

стягненню 30 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду

справи.

Керуючись  ст. 

ст.  303,  307 ч.1 п.5, 

309 ч.1 п.3,  4,  313, 

316,  317 ЦПК України,  апеляційний   

суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну

скаргу відповідача Слов'янської районної державної лікарні ветеринарної

медицини на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27

березня 2007 року і апеляційну скаргу цього ж відповідача і третьої особи

ОСОБА_3 на окрему ухвалу цього ж суду від 17 квітня 2007 року задовольнити

частково.

Рішення

Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2007 року і

окрему ухвалу цього ж суду від 17 квітня 2007 року скасувати.

Частково

задовольнити позов ОСОБА_2 до Слов'янської районної державної лікарні

ветеринарної медицини про поновлення на роботі, 

визнання наказу від 22 грудня 2006 року №79 незаконним,  стягнення середньої заробітної плати за час

вимушеного прогулу і суми у відшкодування моральної шкоди.

Поновити

ОСОБА_2 строк для звернення до суду з позовом до Слов'янської районної

державної лікарні ветеринарної медицини про поновлення на роботі,  визнання наказу від 22 грудня 2006 року №79

незаконним,  стягнення середньої

заробітної плати за час вимушеного прогулу і суми у відшкодування моральної

шкоди.

Визнати

незаконним наказ Слов'янської районної державної лікарні ветеринарної медицини

від 22 грудня 2006 року №79.

Поновити

ОСОБА_2 на посаді лікаря ветеринарно-санітарної експертизи ринку селища Артема Слов"янської

районної державної лікарні ветеринарної медицини.

Стягнути

зі Слов"янської районної державної лікарні ветеринарної медицини на

користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23

грудня 2006 року по 4 вересня 2007 року включно в сумі 5896 грн. 88 коп. і 600

грн. - витрати на правову допомогу.

Відмовити

ОСОБА_2 у задоволенні позову про стягнення суми у відшкодування моральної

шкоди.

Стягнути

зі Слов"янської районної державної лікарні ветеринарної медицини на

користь держави судовий збір в сумі 58 грн. 97 коп. на розрахунковий рахунок

31414537600004,  код 22090100,  отримувач місцевий бюджет Ворошиловського

району міста Донецька,  ОКПО

24164870,  МФО 834016,  банк УДК в Донецькій

області і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі

30 грн. на розрахунковий рахунок 31216259700004,  одержувач УДК у місті Донецьку; банк ГУ ДКУ у Донецькій області; МФО банку 834016 в УДК

в Донецькій області; ОКПО 34686537.

Рішення

суду в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час

вимушеного прогулу за один місяць в сумі 715 грн. 25 коп. піддати негайному

виконанню.

Рішення

набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у

касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду

України протягвм двох місяців з дня гіроголошення.