Рішення

від 21.08.2007 по справі 6234/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий 1 інстанції Кутья С

Головуючий

1 інстанції Кутья С. Д.

Справа №

6234-2007р.                                    Доповідач

Курило В.П.

Категорія 40

РІШЕННЯ

 Іменем України

21 серпня 2007

року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого

судді Курило В.П. суддів Санікової О.С. ,   

Осипчук О.В. при секретарі  

Степаненко В.Б.

розглянув

у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1на

рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 20 червня 2007 року у

справі за позовом ОСОБА_1до Акціонерного товариства закритого типу „Фірма

Меблі" про поновлення на роботі, 

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування

моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У

березні 2007 року ОСОБА_1  звернувся в

суд з таким позовом до відповідача. Він посилався на те,  що перебував у трудових відносинах з

відповідачем з 1986 року,  працюючи

заступником директора по будівництву. У квітні 2005 року був переведений на

посаду заступника генерального директора із загальних питань,  будівництва, 

транспорту відповідно до наказу №96 від 1 квітня 2005 року. Наказом

генерального директора підприємства №33 від 6 лютого 2006 року звільнений з

посади за скороченням штату на підставі п. 1 

ст.  40 КЗпП України.

Рішенням

Апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2006 року він поновлений

на роботі на посаді заступника генерального директора.

Наказом

№44 від 20 березня 2007 року знову звільнений з роботи з 24 листопада 2006 року

у зв"язку з прогулом без поважних причин. Звільнення вважає

незаконним.  Відповідач в наказі вказує,  що він був відсутній на роботі 15 і 16

листопада 2006 року,  а 24 листопада 2006

року відсутній на роботі протягом 3 годин 5 хвилин з 8.45 до 11.50.

Але 15 і

16 листопада 2006 року він не виходив на роботу через те,  що рішення суду про його поновлення на роботі

виконувалось примусово державною виконавчою службою. 17 листопада 2006 року він

отримав телеграму відповідача про поновлення його на роботі і одразу вийшов на

роботу. 24 листопада 2006 року він був на роботі,  але через хворобу вимушений був виходити з кабінету,  пройти до аптеки.

Просив

поновити на роботі,  стягнути заробітну

плату за час вимушеного прогулу, 

відшкодувати моральну шкоду, 

заподіяну незаконним звільненням з роботи у сумі 100000 грн.

Рішенням

Ворошиловского районного

суду міста Донецька від 20 червня 2007 року в задоволені позовних вимог про

поновлення на роботі,  стягнення

середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди

відмовлено.

В

апеляційній скарзі гюзивач ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням

нового рішення про задоволення позовних вимог. Суд встановленим доказам дав

неправильну правову оцінку не врахував, 

що він був відсутній на роботі з поважних причин.

Заслухавши

доповідь судді апеляційного суду, 

пояснення позивача і його представника, 

представника відповідача, 

перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги,  апеляційний суд вважає,  що скарга підлягає частковому

задоволенню,  рішення суду - скасуванню з

ухваленням нового рішення,  виходячи з

наступного.

Відмовляючи

в задоволені позовних вимог,  суд першої

інстанції виходив з того,  що 15 і 16

листопада 2006 року і з 8.45 до 11.50 24 листопада 2006 року позивач був

відсутній на роботі без поважних причин, 

тобто скоїв,  прогули. Тому у

відповідача були передбачені п. 4  ст.  40 КЗпП України підстави для розірвання з ним

трудового договору.

Але з таким

виском суду першої інстанції погодитися не можливо.

Судом

встановлено,  що рішенням Апеляційного

суду Донецької області від 14 листопада 2006 року позивач поновлений на попереднє

місце роботи - заступником генерального директора Акціонерного товариства

закритого типу „Фірма Меблі" (а.с. П-13).

Наказом

генерального директора вказаного акціонерного товариства №44 від 20 березня

2007 року ОСОБА_1  звільнений з роботи 24

листопада 2006 року за п. 4  ст.  40 КЗпП України. Як видно з приведеного

наказу,  ОСОБА_1  15 і 16 листопада 2006 року був відсутній на

роботі протягом всього робочого часу,  а

24 листопада 2006 року з 8.45 до 11.50 без поважних причини (а.с. 7).

Звертаючись

в суд з позовом про поновлення на роботі, 

позивач посилався на те,  що 15

листопада 2006 року він отримав виконавчий лист про примусове виконання рішення

Апеляційного суду Донецької області про поновлення на роботі,  а 16 листопада 2006 року звернувся у державну

виконавчу службу з заявою про примусове виконання вказаного судового рішення.

Тому 15 і 16 листопада 2006 року не виходив на роботу з поважних причин.

Заперечуючи

проти задоволення позовних вимог, 

представник відповідача посилався на те, 

що наказом по підприємству № 194 від 15 листопада 2006 року було

виконано рішення Апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2006 року

,  він був поновлений на роботі і йому

було надане робоче місце. Але він був відсутній на роботі 15 і 16 листопада

2006 року без поважних причин. Тому скоїв прогули.

Між тим

доводи відповідача спростовуються встановленими судом першої інстанції

доказами. Судом встановлено,  що на

виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2006

року про поновлення ОСОБА_1. на роботі, 

йому 15 листопада 2006 року Апеляційним судом Донецької області був

виданий виконавчий лист про примусове виконання судового рішення про поновлення

на роботі (а.с. 14). 16 листопада 2006 року державна виконавча служба у

Ворошиловському районі міста Донецька ухвалила постанову про відкриття

виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення Апеляційного суду

Донецької області від 14 листопада 2006 року про поновлення ОСОБА_1  на роботі (а.см. 15). З цієї постанови

видно,  що позивач звернувся у державну

виконавчу службу з заявою про примусове виконання рішення суду 16 листопада

2006 року.

В

судовому засіданні позивач стверджував, 

що про наявність наказу № 194 від 15 листопада 2006 року йому відомо не

було,  тому він звернувся у державну

Еишнавчу службу з питань примусового виконання рішення суду.

Доводи

позивача підтверджуються доказами,  що

надані сторонами. Так,  на а.с.  20 є копія телеграми відповідача на адресу

позивача,  яка відправлена йому 16

листопада 2006

року о

17.45,  якою позивач повідомлений про

наявність наказу № 194 від 15 листопада 2006 року про його поновлення на

роботі. Позивач стверджує,  що цю

телеграму він отримав 17 листопада 2006 року о 10 годині і одразу прибув на

підприємство і приступив до виконання своїх повноважень.

Відповідач

не довів в суді того,  що позивач

своєчасно був ним повідомлений про наявність наказу № 194 від 15 листопада 2006

року про поновлення на роботі і не виходив на роботу 15 і 16 листопада 2006

року без поважних причин. Навпаки,  в

засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтвердив,  що про наявність наказу від 15 листопада 2007

року позивач був повідомлений телеграмою, 

яка була відправлена підприємством 16 листопада 2007 року після

закінчення робочого дня.

Враховуючи,  що на час виконання рішення Апеляційного суду

Донецької області від 14 листопада 2006 року між сторонами існували неприязні

відносини,  відповідач,  як це видно з рішення суду,  заперечував проти поновлення позивача на

роботі,  і у останнього були підстави для

сумнівів щодо добровільного виконання відповідачем судового рішення,  тому його звернення у державну виконавчу

службу з заявою про примусове виконання рішення суду у даному випадку є

оправданим .

Відповідно

до п. 4  ст.  40 КЗпП України трудовий договір,  укладений на невизначений строк,  може бути розірваний власником або

уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на

роботі більше трьох годин протягом робочого часу) без поважних причин.

Оскільки

15 і 16 листопада 2006 року позивач не виходив на роботу у зв"язку з

відсутністю у нього інформації про добровільне виконання відповідачем рішення

суду про його поновлення на роботі,  а

також через його намагання примусового виконання рішення суду,  його відсутність на роботі у зазначені дні

неможливо визнати прогулом без поважних причин. Тому у відповідача не було

підстав для висновку про прогули позивача у ці дні листопада 2006 року.

Доводи

відповідача про те,  що рішення суду

піддано негайному виконанню і позивач не повинен був звертатися у виконавчу

службу у зв"язку з добровільним виконання ним рішення суду безпідставні і

не можуть бути прийняті судом до уваги через те,  що вони не грунтуються на законі.

Перелік

підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження передбачений  ст.  26

Закону України „Про виконавче провадження". Вказана норма Закону не

містить таку підставу для відмови позивачеві у відкритті виконавчого

провадження,  на яку посилається

відповідач.

Не

встановлено в суді і факту відсутності позивача на роботі протягом трьох годин

5 хвилин 24 листопада 2006 року.

В

засіданні суду апеляційної інстанції опитаний свідок ОСОБА_2,  яка пояснила суду,  що 24 листопада 2006 року вона у зв"язку

із своєю підприємницькою діяльністю і співпрацею з „Фірмою Меблі" відвідала

вказане підприємство і приблизно о 10.15 годині побачила позивача,  який у своєму кабінеті за робочим столом

виконував свої посадові обов"язки.

Вказаний

свідок не є особою,  що зацікавлена у

конкретному розгляді справи,  не є

близькою людиною позивачеві,  тому

підстав для сумнівів щодо викладеного ним у суду не має.

Що

стосується пояснень свідків ОСОБА_3, 

ОСОБА_4,  які підтвердили,  що позивач був відсутнім на роботі 24

листопада 2006 року з 8.45 до 11.50,  то

вони суперечать поясненням свідка ОСОБА_2 Крім того,  вказані свідки є підлеглими особами

керівництву відповідача і тому є зацікавленими особами у розгляді справи по

суті з певним результатом.  Більш того,  сам позивач не заперечує того,  що 24 листопада 2006 року дійсно у

зв"язку з плохим самопочуттям зранку вимушений був відвідувати туалетну

кімнату і навіть вийти на вулицю для придбання ліків в аптеці. Але його

відсутність була тимчасовою,  не тривала

більше трьох годин і   є наслідком

поважних причин.

Тому їх

пояснення щодо відсутності позивача на роботі 24 листопада 2006 року протягом

саме 3 годин і 5 хвилин викликають сумніви.

Таким

чином,  факт відсутності позивача на

роботі протягом всього робочого дня 15 і 16 листопада 2006 року і 3 годин 5

хвилин 24 листопада 2006 року без поважних причин,  спростований встановленими судом доказами. У

зв"язку з цим у відповідача не було передбачених п. 4  ст.  40

КЗпП України підстав для звільнення позивача з роботи за прогули.

Розглядаючи

справу і ухвалюючи рішення по суті спору, 

суд першої інстанції послався на обставини,  що мають суттєве значення для справи,  які суд вважав встановленими,  а фактично вони не доведені. Крім того,  суд зробив висновки,  що суперечать матеріалам справи . Вказані

обставини відповідно до п.п. 2, 3 

ст.  309 ЦПК України є підставою

для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.

Тому

рішення суду як незаконне підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Згідно

до ч. 1, 2  ст.  235 КЗпП України,  у разі звільнення без законної підстави,  працівник має бути поновлений на попередній

роботі. При винесенні рішення про поновлдення на роботі,  орган, 

який розглядає трудовий спір, 

одночасно вирішує вимоги про виплату працівникові середнього заробітку

за час вимушеного прогулу.

Отже

ОСОБА_1 ,  як незаконно звільнений з роботи,  підлягяє поновленню на попереднє місце роботи

заступником генерального директора акціонерного товариства закритого типу

„Фірма Меблі". І на його користь з відповідача підлягає стягненню середній

заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9727.37 грн. з наступного

розрахунку.

Згідно

довідці,  що надана відповідачем суду

апеляційної інстанції,  позивач у

січні-лютому 2007 року не працював, 

знаходився на лікарняному. У грудні 2006 року також у зв»язку із

хворобою не працював . У листопаді 2006 року відпрацював 6 днів і його

середньоденний заробіток,  визначений

відповідно до Порядку обчислення середнього заробітку,  затвердженого постановою Кабінету Міністрів

України №100 від 8 лютого 1995 року, 

складає 90.91 грн.

Період

вимушеного прогулу позивача з 21 березня по 21 серпня 2007 року складає

107  днів. Тому середній заробіток за час

вимушеного прогулу становить:

90.91 грн. х 107

= 9727.37 грн.

Вказану суму суд

стягує з відповідача на користь позивача.

Відповідно

до  ст. 

367 ЦПК України рішення суду в частині спору про поновлення на роботі і

стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 1909 грн. має бути піддано

негайному виконанню.

Апеляційний

суд вважає також,  що підлягають

частковому задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 

про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно

до  ст. 

237 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом

моральної шкоди працівнику проводиться у разі, 

якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань,  втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають

від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд

вважає,  що незаконними діями відповідача

дійсно заподіяно моральні страждання позивачу. Як видно з матеріалів справи

звільнення позивача з роботи,  що

розглядається судом,  є наступним після

попереднього незаконного звільнення його з роботи. Аналіз дій відповідача щодо

позивача свідчать про упереджене ставлення до нього і бажання відповідача

любими методами і засобами позбутися позивача. Позивач іншої роботи не має як і

інших джерел існування,  крім заробітної

плати за місцем роботи. Залишаючись без роботи, 

а тому і без джерел існування, 

позивач вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого

життя,  пошуку коштів для проживання і

поновлення порушених прав.

Тому ті

моральні переживання і страждання,  які

він зазнав внаслідок незаконного нового звільнення з роботи,  є суттєвими і вимагають певної грошової суми

для їх відшкодування. Але сума у 100000 грн., 

на яку претендує позивач,  є

завеликою,  такою що не відповідає а ні глибині

моральних страждань позивача,  а ні

наслідкам,  що наступили. З врахуванням

конкретних обстави справи,  а також

виходячи з принципу розумності і справедливості,  апеляційний суд стягує з відповідача на

користь позивача у відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

Відповідно

до  ст. 

ст.  81 і 88 ЦПК України з

відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1% від

суми середнього заробітку,  що підлягає

стягненню позивачу з відповідача,  тобто

97.30 грн. і по спору про відшкодування моральної шкоди 8.50 грн.,  а всього - 105.80 грн. і 30 грн. - витрати на

інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді першої інстанції.

Керуючись  ст. 

ст.  304,  307, 

309 ЦПК України,  апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну

скаргу задовольнити . Рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від

20 червня 2007 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Задовольнити

позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства закритого типу „Фірма

Меблі" про поновлення на роботі, 

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування

моральної шкоди частково.

Поновити

ОСОБА_1 на попереднє місце роботи заступником генерального директора

акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі".

Стягнути

з акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі" (р/р 2600001300708

в ДФ ТОВ „Укрпромбанк" ,  МФО 335924,  код ЕГРПОУ 01554841) на користь ОСОБА_1

середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9727.37 грн. і на

відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

Стягнути

з акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі" на користь держави

судовий збір в сумі 105.80 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення

розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 30 грн.

Рішення

суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення на його користь

середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 1909 грн. (за

один місяць) піддати негайному виконанню.

Рішення

суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу його проголошення і

може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду

України протягом двох місяців з дня проголошення рішення суду апеляційної

інстанції.