Постанова

від 13.02.2012 по справі 2а-0870/11062/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

              

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 13 лютого 2012 року                                       Справа №  2а-0870/11062/11

 Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді                             О.В. Конишевої,

при секретарі судового засідання         А.С. Нецик,     

розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

За позовною заявою : Товариства з обмеженою відповідальністю «Проммонтажвентиляція»  

до : Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області

про : про визнання не чинним податкове повідомлення-рішення від 28.07.2011 №0001231601  

ВСТАНОВИВ:

          До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Проммонтажвентиляція»  (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області (далі – відповідач) про визнання не чинним податкового повідомлення-рішення від 28.07.2011 №0001231601.

Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов розглянути без його участі. Обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що строк подачі уточнюючого розрахунку  не є пропущеним та складає 1095 днів, а ні 365, як стверджує відповідач, у зв'язку з тим, що  у березні 2009 позивачем було вже сформовано податковий кредит з врахуванням вимог Закону України «Про податок на додану вартість». Просить позов задовольнити, а саме: визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 28.07.2011 №0001231601.  

   Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у запереченні, просить позов розглянути без його участі. Вважає оскаржуване рішення таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та просить відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.

Згідно ч.4 ст.122 КАС України  Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке  клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

          Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та  відповідача, суд вважає, позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають з  наступних підстав.

  Судом встановлено, що 11.07.2011р була проведена відповідачем перевірка та складено акт за №222/16-011/32715691 «Про результати камеральної перевірки позивача, код ЄДРПОУ 32715691 з питань задекларованих у податкової звітності податкових зобов'язань з податку на додану вартість»

Згідно висновків, які були викладені в акті перевірки визначено порушення несвоєчасного віднесення до складу податкового кредиту за березні 2009 податкові накладні на загальну суму 15 945 грн. (ПДВ 3 189 грн.), відповідно позивачем було завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 3 189 грн.

За результатами перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення від 28.07.2011 №0001231601 про збільшення підприємству суми грошових зобов'язань з ПДВ на  3 189 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 797, 25 грн.  

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач здійснив процедуру адміністративного оскарження спірних рішень. Рішення відповідача про результати розгляду податкового повідомлення-рішення було залишено без змін, а скаргу без задоволення.

З матеріалів справи встановлено, що проведеною перевіркою встановлено  порушення   позивачем вимог абз.2 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України

Вказане порушення, як зазначає відповідач,  виникло у зв'язку з тим, що в червні 2011 року в уточнюючому розрахунку по декларації  за березень 2009 року позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму 15 945 грн. (ПДВ 3189 грн.) по податковим накладним виписаним: ТОВ "РЕДІЛ-1" на суму 13 337 грн. (ПДВ 2667грн. 40коп); Філія Державної госпрозрахункової установи Агентство з питань банкрутства в Запорізькій області на суму 83 грн. (ПДВ 16,60грн.); ТОВ ВКФ "ГАЛАКТИКА" на суму 2525 грн. (ПДВ 505 грн.)  за період, що перевищив 365 днів, що свідчить про завищення суми податкового кредиту.

З аналізу матеріалів справи судом встановлено наступне.

У  березні 2009 року позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість на основі оформленої у 2009 році податкової накладної, виписаної  Приватним підприємством "ПРОМТЕХБУД- ПОСТАЧ", на суму 15 945 грн. (ПДВ 3189 грн.), діяльність якого була визнана фіктивною.

У  червні 2011 позивач надав уточнюючий розрахунок, в якому  змінив податкову накладну, виписану  Приватним підприємством "ПРОМТЕХБУД- ПОСТАЧ", на суму 15 945 грн. (ПДВ 3189 грн.), на трьох інших контрагента, якими були виписані податкові накладні у 2009 році, а саме ТОВ "РЕДІЛ-1"  Філія Державної госпрозрахункової установи Агентство з питань банкрутства в Запорізькій області ; ТОВ ВКФ "ГАЛАКТИКА" загальна сума яких  по ПДВ  також склала 3 189 грн.

Щодо визначення нормативно-правових актів, які регулюють вище зазначені правовідносини слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

У свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Що стосується законних підстав подавати уточнюючий розрахунок у 2011 році по податковим накладним, які виписані у 2009 році, про що зазначає позивач, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, а пп. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова  накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх  отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту, а також передбачено умови, за яких платник податку отримує право на податковий кредит навіть при відмові продавця надати йому податкову накладну.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З аналізу наведених положень Закону вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Статтею 5 Закону України "Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено порядок самостійного узгодження податкового зобов'язання, згідно до п. 5.1 якої податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Наведеною нормою також встановлено, що якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Статтею 15 Закону України "Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлений строк давності 1095 днів.

Відповідно, саме з моменту виписки податкової накладної тобто з 2009 року у позивача виникло право на податковий кредит, яке він мав право реалізувати протягом 1095 днів, шляхом включення цієї податкової накладної до податкової декларації та саме протягом цього періоду вносити уточнення до податкової декларації.

Таким чином, суд погоджується з позивачем, що дійсно право на подачу уточнюючого розрахунку зберігається протягом 1095 днів по податковим накладним, які виписані до набрання чинності ПК України. Однак не погоджується з доводами позивача, щодо можливості включення до уточнюючого розрахунку тих податкових накладних, які не були підставою для формування податкового кредиту в раніше поданих деклараціях.

Відповідно, суд не погоджується з позицією відповідача, щодо застосування до позивача п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, згідно якого у разі коли платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної, у зв'язку з тим, що слід застосовувати законодавство, яке діяло на момент вчинення відповідних дій.

Що стосується застосування ст.198 ПК України слід зазначити, що ця норма не  пом'якшує відповідальність особи, тому застосовувати цю норму, можливо до тих правовідносин, які виникли після набрання чинності ПК України, тобто до податкових накладних, які виписані після набрання чинності ПК України.

Не погоджується суд і з обґрунтуванням відповідача щодо неналежності оформлення податкових накладних Приватним підприємством "ПРОМТЕХБУД- ПОСТАЧ", діяльність якого визнано фіктивною, та «Реділ-1», реєстрацію якого  скасовано 10 травня 2011 року, а в Виконавчому комітеті та 03 червня 2011 року ліквідовано як платника податків.

Доказів, щодо фіктивності  господарської діяльності позивача з Приватним підприємством "ПРОМТЕХБУД- ПОСТАЧ" відповідачем  суду надані не були, крім того, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення було не фіктивність господарської діяльності зазначеного підприємства, тому суд не приймає цей факт, як належне обґрунтування правової позиції відповідача. Щодо припинення регістрації іншого контрагента у 2011 році, після оформлення податкової накладної у 2009 році, суд вважає, що ніяким чином це не  порушує порядок оформлення податкових накладних.  

Однак суд погоджується з тим фактом,  що правопорушення, щодо завищення суми податкового кредиту дійсно мало місце та вірно встановлено відповідачем, але  вважає, що порушення виникло не у зв'язку з пропуском строку 365 днів, як зазначає відповідач, а у зв'язку з відсутністю законних підстав включати до уточнюючого розрахунку тих податкових накладних, які не були підставою для формування податкового кредиту в деклараціях. З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова  накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту(…).

У податковій декларації за березень 2009 року підставою для нарахування податкового кредиту була податкова накладна виписана Приватним підприємством "ПРОМТЕХБУД- ПОСТАЧ". В уточнюючому розрахунку до зазначеної декларації у березні 2011 року позивач змінює контрагента позивача Приватне підприємство "ПРОМТЕХБУД- ПОСТАЧ" на трьох інших (ТОВ "РЕДІЛ-1"; Філія Державної госпрозрахункової установи Агентство з питань банкрутства в Запорізькій області; ТОВ ВКФ "ГАЛАКТИКА") та відповідно зазначає підставу для нарахування податкового кредиту податкові накладні виписані останніми контрагентами, тобто в уточненому розрахунку позивач змінює підставу нарахування податкового кредиту, яка була зазначена у податковій декларації ще у 2009 році.

Згідно приписів статті 50 ПК України яка передбачає загальні підстави, внесення змін до податкової звітності. Так пунктом 50.1 вищенаведеної стаття передбачено «У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку».

З аналізу даної норми, зрозуміло, що уточнюючий розрахунок подається лише у випадку коли була виявлена помилка.

Згідно Розділу 4 Наказу N 41 Державної податкової служби України від  25.01.2011 Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який діяв на час подання уточнюючого розрахунку:

1. У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 розділу II Кодексу)  платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої декларації за формою, встановленою на дату подання уточнюючого розрахунку.

2. Внесення змін до податкової звітності за результатами самостійного виявлення помилок здійснюється у порядку, визначеному статтею 50 розділу II Кодексу.

3. У разі виправлення помилок у рядках поданої раніше декларації, до яких повинні додаватися додатки, до уточнюючого розрахунку чи декларації, до якої включені уточнені показники, повинні бути подані відповідні додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що уточнюючий розрахунок подається в тому випадку, коли виявлені помилки, які містяться у раніше поданих деклараціях.

Що вважати помилкою, законодавець чіткого визначення не надає, однак поняття термінів "арифметична та методологічна помилка" були викладені в листах Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 20.03.2001 р. №06-10/167 і ДПА України від 06.07.2001 р. №9018/7/23-3317.  Згідно з якими під терміном "арифметична помилка" слід розуміти помилки або описки, допущені платником податку при заповненні декларацій (розрахунків) або додатків до них, зокрема, при виконанні арифметичних дій, передбачених при обчисленні об'єкта оподаткування з метою визначення податкових зобов'язань з податку, збору, обов'язкового платежу (додавання або вирахування відповідних рядків), а також описки, допущені при перенесенні даних із додатків, на підставі яких заповнюються відповідні рядки декларації (неправильно поставлено кому при застосуванні одиниці виміру, неправильно перенесено підсумок з додатка тощо). Під "методологічною помилкою" слід розуміти помилку, допущену платником податків при складанні ним декларації, яка полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов'язання з того чи іншого податку, збору (обов'язкового платежу).

В уточненому розрахунку у березні 2011, який був поданий позивачем, був змінений контрагент  та зазначені інші податкові накладні, тобто суд не вважає це виправленням помилки, а вважає це зміненою підстави для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, податкові накладні відповідного контрагента, які раніше не були використані як підстава для нарахування податкового кредиту у податкових деклараціях,  можуть бути віднесені до складу податкового кредиту в іншій декларації, протягом встановленого законодавством строку.

Відповідно суд приходить до висновку, що позивачем порушений пп. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме не можна вважати виправленням помилки, включення податкових накладних виписаних іншими контрагентами, які не були підставою для формування податкового кредиту в декларації за 2009 рік, до якої подавався уточнюючий розрахунок у 2011 році.

Суд враховуючи те, що правопорушення відповідачем виявлено та встановлено вірно, тому підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не вбачає.

Хоча з приводу штрафних санкцій позивач не сперечався, однак враховуючи те, що  сума грошового зобов'язання за основним платежем скасована не була, тому суд вважає за необхідне зазначити наступне. Штрафна санкція повинна застосовуватися на момент виявлення правопорушення, тобто на момент подачі уточнюючого розрахунку, а саме це 2011 рік, тобто коли вже набрав чинності Податковий Кодекс України.

Згідно підрозділу 10 п.7 Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства  за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Відповідно з застосуванням відповідачем до позивача штрафної санкції у розмірі 1 гривні суд погоджується.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних  повноважень  обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності  покладається на відповідача, якщо він заперечує  проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, а тому в задоволені адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 69-71, 158, 160- 167 КАС України, суд  

ПОСТАНОВИВ:

В адміністративному позові – відмовити у повному обсязі.    

           Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення  апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного  провадження.   

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку,  передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було  повідомлено про можливість отримання копії постанови суду  безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне  оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після  закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії  постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя        /підпис/                                        О.В. Конишева