Ухвала

від 31.10.2006 по справі 3/215-2775

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/215-2775

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

УХВАЛА             

31.10.06                                                                                           Справа  № 3/215-2775

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді                           Скрутовського П. Д.

суддів                                      Онишкевич В. В.

                                           Слука М. Г.     

розглянув           апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 05.08.2006 р. № 04-305/1351

на рішення           Господарського суду Тернопільської області від 23.08.2006 р.

у справі           № 3/215-2775

за позовом           Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до           Тернопільського обласного комунального підприємства «Профілактична дезінфекція», м. Тернопіль

про           стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 5 571, 30 грн.

за участю представників сторін:

від позивача (скаржника) –явка необов'язкова –не з'явився

від відповідача –явка необов'язкова –Кічула Я. П. –генеральний директор (довіреність б/н від 10.08.2006 р.)

Представнику відповідача у судовому засіданні були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.ст. 49, 51 КАС України. Згідно клопотання, технічна фіксація судового процесу не здійснюється, ведеться протокол судового засідання. Заяв про відвід суддів не надходило.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2006 р. розгляд справи було призначено на 31.10.2006 р., явка сторін не була визнана обов'язковою.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р. у склад колегії було введено суддю Слуку М. Г. у зв'язку з виходом його з відпустки.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 23.08.2006 р. у справі № 3/215-2775 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Тернопільського обласного КП „Профілактична дезінфекція”, м. Тернопіль про стягнення 5 571, 30 грн. (в тому числі 103, 73 грн. пені за порушення термінів сплати) штрафних санкцій за нестворення 1 робочого місця для працевлаштування інваліда у 2005 році в задоволенні позову відмовлено.

          При винесенні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд керувався ст.ст. 18, 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення», п.п. 3, 5, 10 –14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, Порядком сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 28.12.2001 р. № 1767 та мотивував його тим, що оскільки підприємство подало в установлений законом строк звіт форми № 10-П за 2005 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів, то можна вважати, що тим самим відповідач проінформував відділення про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім цього, місцевий господарський суд вважає, що саме працевлаштування здійснюють передбачені законом органи, а підприємство лише повинно повідомляти такі органи про створені робочі місця для інвалідів.

Скаржник, позивач у справі, не погодився з рішенням господарського суду Тернопільської області, подав апеляційну скаргу, в якій вказує підстави, з яких вважає, що дане рішення підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм процесуального права, посилається на те, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України, вирішення спорів за зверненням суб'єкта владних повноважень належить до компетенції адміністративних судів, а господарським судом спір був вирішений за нормами ГПК України. Апелянт посилається на ч. 5 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та на п. 3 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затверджене Постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, і зазначає, що серед штатних працівників відповідача немає жодного інваліда, хоча норматив для нього становить в кількості 1 робочого місця для інваліда.

Фонд соціального захисту інвалідів не забезпечив явки уповноваженого представника у судове засіданні, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду справи, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 1704233.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 191 КАС України, не подав відзиву на апеляційну скаргу, проте його представник у судовому засіданні заперечував доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи свої вимоги тим, що державні органи не направляли на підприємство інвалідів для працевлаштування, а також, що підприємство є платником єдиного податку, що, на його думку, звільняє його від сплати зборів до Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 03.07.1998 р. № 727/98. Крім цього, представник відповідача зазначив про специфіку умов праці на підприємстві, в яких не можуть працювати інваліди.

          Розглянувши наявні матеріали справи, доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити з наступних підстав:

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8  до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.

Із матеріалів справи, а саме із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді складала 37 чоловік, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у звітному періодів повинен був становити в кількості 1 інваліда, проте на підприємстві не працював у 2005 році жодний інвалід.

За п.п. 3.3.3 Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 р., у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Отже, відсутність в спірному періоді прибутку не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій за не створення робочого місця для працевлаштування інваліда.

Згідно з положеннями Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом і виплачується підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, а у разі несплати в установлений термін, відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку, керуючись також Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1434 від 26.09.2002 р., ст. 2 КАС України та ст. 124 Конституції України.

          Із розрахунку заборгованості по платежу до Фонду за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік Тернопільського обласного КП «Профілактична дезінфекція»вбачається, що середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 5 467, 57 грн., відповідно, відповідачу були нараховані штрафні санкції в такому ж розмірі, а також 103, 73 грн. пені за несвоєчасну їх сплату.

На момент розгляду справи в апеляційному порядку дана заборгованість підприємством не сплачена та доказів погашення боргу суду не було представлено.

Відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, працевлаштування інвалідів здійснюється органами  виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно ч. 2 ст. 19 цього ж Закону, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів покладається на керівника підприємств.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства створюють за власні кошти місця для працевлаштування інвалідів, розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно даного Положення, робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введене в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2006 р. від відповідача вимагалося подання доказів повідомлення центру зайнятості чи позивача про наявність вільного робочого місця для працевлаштування інваліда з січня по грудень 2005 року, або звільнення в установленому законом порядку від створення (пристосування) такого робочого місця в залежності від умов праці. Однак, відповідач не виконав вимоги цієї ухвали.

Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція встановила, що Фонд соціального захисту інвалідів правомірно застосував до відповідача штрафні санкції за 2005 рік, оскільки відповідач не виконував вимог вищезазначеного Положення, а також не подав суду доказів про звільнення від виконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Господарський суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги посилання відповідача на Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», оскільки в даному Указі Президента України відсутні норми, відповідно до яких юридичні особи –суб'єкти малого підприємництва звільнялися б від сплати штрафних санкцій за нестворення в установленому порядку робочих місць для працевлаштування інвалідів до Фонду соціального захисту інвалідів.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, а також норми чинного законодавства України і практику Вищого господарського, адміністративного та Верховного судів України щодо перегляду матеріалів справ в касаційному порядку з аналогічним предметом спору, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Тернопільської області прийняте з неповним врахуванням всіх обставин справи і з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 184, 195, 199, 200-205, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, -

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволити;

2.          Рішення господарського суду Тернопільської області від 23.08.2006 р. у справі № 3/215-2775 скасувати;

3.          Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволити в повній сумі;

4.          Судові витрати по справі і апеляційній скарзі віднести на відповідача;

5.          Видання наказів доручити місцевому господарському суду;

6.          Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду;

7.          Постанова може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Головуючий-суддя                                                                                П. Д. Скрутовський

Суддя                                                                                                    В. В. Онишкевич  

Суддя                                                                                                    М. Г. Слука