Ухвала

від 13.10.2011 по справі 2а-4426/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2011 р.

Справа № 2а-4426/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. ,  П’янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання  Трофімової Н.С.

за участю представника позивача Загребельного Г.С. та представника відповідача Говорун М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову  від  30.05.2011р. по справі № 2а-4426/11/2070

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю  "Енергоімпекс 2010"     

до  Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова            

про визнання дій неправомірними,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю  "Енергоімпекс 2010" (далі по справі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі по справі - відповідач), в  якому просило суд:

- визнати неправомірними дії відповідача, Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки АТЗТ “Енергоімпекс” (ідентифікаційний код - 30140259) з питань визначення правомірності декларування податкового зобов'язання та податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за період - грудень 2010р., на підставі якої було складено акт перевірки від 08.04.2011р. №1298/235/30140259;

- визнати відсутньою у відповідача, Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова компетенції щодо встановлення відсутності у платника податків можливості здійснювати господарську діяльність у спосіб проведення документальної невиїзної перевірки;

-  визнати неправомірними дії відповідача, Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова щодо зміни визначених платником податків податкових зобов’язань без прийняття податкового повідомлення - рішення.

З урахуванням поданих до суду уточнень позивач просив :

- скасувати наказ Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 25.03.2011р. №928 “Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки АТЗТ "Енергоімпекс";

- визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки АТЗТ “Енергоімпекс” (ідентифікаційний код - 30140259) з питань визначення правомірності декларування податкового зобов'язання та податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за період - грудень 2010р., на підставі якої було складено акт перевірки від 08.04.2011р. №1298/235/30140259; 3) в решті вимог адміністративний позов залишити без розгляду.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2011 року задоволено в частині вимог про скасування наказу та про визнання неправомірними дій з проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

          Скасовано наказ Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 25.03.2011р. №928 “Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки АТЗТ "Енергоімпекс".

          Визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки АТЗТ “Енергоімпекс” (ідентифікаційний код - 30140259) з питань визначення правомірності декларування податкового зобов'язання та податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за період - грудень 2010р., на підставі якої було складено акт перевірки від 08.04.2011р. №1298/235/30140259.

          Адміністративний позов в частині вимог про визнання відсутньої компетенції на встановлення неможливості здійснення господарської діяльності у спосіб проведення невиїзної документальної перевірки, про визнання неправомірними дій щодо зміни визначених платником податків податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість без прийняття податкового повідомлення-рішення  - залишено без розгляду.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2011 року скасувати  та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів  Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та Податкового кодексу України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ “Енергоімпекс 2010” (ідентифікаційний код - 30140259) був створений в результаті перетворення АТЗТ “Енергоімпекс” (ідентифікаційний код - 30140259), що підтверджується приєднаним до справи статутом ТОВ “Енергоімпекс 2010” та Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

25.03.2011р. відповідачем, ДПІ у Київському районі міста Харкова було прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки АТЗТ “Енергоімпекс” (ідентифікаційний код - 30140259) з питання правомірності декларування податкового зобов‘язання за період 01.12.10 по 31.12.10, яке оформлено наказом за №928.

Судом першої інстанції також встановлено, що  відповідачем, ДПІ у Київському районі міста Харкова 25.03.2011р. було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку АТЗТ “Енергоімпекс” ідентифікаційний код - 30140259) з питання правомірності декларування податкового зобов‘язання за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 08.04.2011р. №1298/235/30140259.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Енергоімпекс 2010»(ідентифікаційний код - 30140259) був створений в результаті перетворення АТЗТ «Енергоімпекс»(ідентифікаційний код - 30140259), що підтверджується приєднаним до справи статутом ТОВ «Енергоімпекс 2010» та Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

З огляду на приписи Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», положення статуту ТОВ «Енергоімпекс 2010»ТОВ є повним правонаступником АТЗТ, а відтак, всі рішення суб’єктів владних повноважень, які були винесені відносно АТЗТ та всі діяння, що були вчинені суб’єктами владних повноважень стосовно АТЗТ, мають безпосередній вплив на права та обов’язки позивача, ТОВ «Енергоімпекс 2010».

З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2011р. відповідачем, ДПІ у Київському районі міста Харкова було прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки АТЗТ «Енергоімпекс»(ідентифікаційний код –30140259) з питання правомірності декларування податкового зобов‘язання за період 01.12.10 по 31.12.10, яке оформлено наказом за №928.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних невиїзних позапланових перевірок встановлені ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79); документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (п.79.2 ст.79).

З положень наведеної статті Податкового кодексу України слідує, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише в разі існування підстав, котрі передбачені ст.78 згаданого кодексу.

Колегія суддів зазначає, що фактичною підставою для призначення спірної перевірки відповідач указав ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, а юридичною підставою є п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

За матеріалами справи у спірних правовідносинах запит органу державної податкової служби, оформлений листом від 25.03.11р. №6517/10/23-514, був направлений позивачу засобами кур’єрської доставки. Відповідно до оформленої кур’єром накладної, запит ДПІ у Київському районі м. Харкова від 25.03.11р. №6517/10/23-514 не був отриманий позивачем.

Колегія суддів при вирішенні спору  бере до уваги, що правила листування з платником податків врегульовані ст.42 Податкового кодексу України, відповідно до п.42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

З матеріалів справи вбачається, що у спірних правовідносинах відповідач рекомендованого листа з повідомленням про вручення з приводу надання пояснень та їх документального підтвердження в розумінні норм Закону України «Про поштовий зв’язок», Правил надання послуг поштового зв’язку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270), наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 12.07.2002р. №139 "Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому зв'язку, та технічних умов щодо їх виготовлення" на адресу позивача не надсилав.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів доходить висновку, що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийнято суб’єктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав, а саме: 1) за відсутності факту отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 2) за відсутності факту минування 10 робочих днів з дня отримання запиту.

За таких обставин, спірний наказ не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягає скасуванню.          

Щодо  вимоги позивача про визнання неправомірними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання наказу від 25.03.2011р. №928 відповідачем, ДПІ у Київському районі міста Харкова було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку АТЗТ «Енергоімпекс»(ідентифікаційний код –30140259) з питання правомірності декларування податкового зобов‘язання за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 08.04.2011р. №1298/235/30140259.

Вивчивши зміст згаданого акту, колегія суддів зазначає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та в документах обов’язкової податкової звітності –декларації з ПДВ за грудень 2010р.

          При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались.

За правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про ПДВ” датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно  приписів п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

          З положень наведених норм закону вбачається, що зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), які підлягають поставці, є обставиною, з наявністю якої законодавець до набрання чинності нормами Податкового кодексу України (тобто до 01.01.2011р.) пов’язував виникнення у платника податку обов’язку визначити податкове зобов’язання по ПДВ та валовий дохід.

Отже, у разі, коли в діяльності платника податків наявний факт отримання у власність коштів у безготівковій формі на банківський рахунок, іншого способу дій такого платника податків ніж збільшення податкового зобов’язання з ПДВ та валового доходу, закон не передбачав.

          Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків об’єктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, що суперечить закону.

          Належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження судження суб’єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача операцій з поставки товарів (робіт, послуг) згідно з ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та згідно з п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, неправильного визначення позивачем складу та дати виникнення доходів та витрат згідно з ст.ст. 4 і 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та згідно зі ст.ст.135, 137, 138 Податкового кодексу України, неправильного визначення позивачем об’єкту оподаткування ПДВ та дати виникнення податкових зобов’язань з ПДВ згідно з ст.ст. 3 і 7 Закону України “Про ПДВ” та згідно з ст.ст.185, 187 Податкового кодексу України акт перевірки не містить.

Колегія суддів зазначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Між тим, викладені в акті від 08.04.2011р. №1298/235/30140259 судження суб’єкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Окремо колегія суддів бере до уваги, що викладені в акті від 08.04.2011р. №1298/235/30140259 судження суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, колегія суддів доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов’язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України “Про державну податкову службу в Україні” та Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, колегія суддів зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь - якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Також колегія суддів зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Отже, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

          З огляду на приписи наведених вище норм права, колегія суддів доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Колегія суддів вважає також за необхідне зазначити, що при вирішенні спору необхідно керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки від 08.04.2011р. №1298/235/30140259, колегія суддів наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Колегія суддів зазначає, що судження суб’єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача об’єктів оподаткування податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.

Також колегія суддів наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов’язання визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).

У відповідності до п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).

В силу абз.2 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи положення наведених норм закону, колегія суддів доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов’язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов’язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об’єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов’язком прийняти відповідне податкове повідомлення - рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як суб’єкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі  суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196,   п.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову  від  30.05.2011р. по справі № 2а-4426/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

(підпис)

Гуцал М.І.

Судді

(підпис)

(підпис)

Зеленський В.В.

 П’янова Я.В.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ:

Зеленський В.В.

Повний текст ухвали виготовлений  18.10.2011  р.