Постанова

від 16.10.2008 по справі 7319-2008а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

7319-2008А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.10.2008Справа №2-17/7319-2008А

За позовом Управління ПФУ в м. Феодосія

до відповідача Малого приватного підприємства «Єлизавета», м. Феодосія

про стягнення  2 734,45  грн.  

                                                                                                                                      Суддя В.І. Гайворонський

                                                                        при секретарі судового засідання Т.Ю. Нозріной

                                                   ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача –  не з'явився

Від відповідача – не з'явився

Сутність спору: Управління ПФУ в м. Феодосія  звернулось до господарського суду АР Крим з позовом  про стягнення з відповідача заборгованості   у сумі  2734,45 грн.

          Від  позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі по матеріалам що у справі.

         Відповідач явку свого представника у судові засідання не забезпечує, відзиву на позов не представив, про час слухання справи  наперед  повідомлений належним чином -  рекомендованою поштою, направлену на його юридичну адресу. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися  за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач  не знаходиться за своєю  юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення  законодавства поважною причиною не є.

        Згідно статті 39 КАС України виклик відповідача через засоби масової інформації є правом суду, а не обов'язком.

        Використовуючи своє право  не робити такий виклик, з врахуванням викладених обставин, суд процесуального законодавства не порушує.

      Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов'язком.  

       Згідно   Розрахунків сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за  листопад – грудень 2007 року, січень-квітень 2008 року, вимог від 04.04.2008 року № Ю-374,  від 04.06.2008 року № Ю-521, від 07.05.2008 року № Ю-481,  та Рішення  позивача № 1814 від 07.12.2007 року «Про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених  та не сплачених страхових внесків» заборгованість відповідача складає 2734,45 грн.

По справі проголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

                                                      в с т а н о в и в:

           Мале приватне підприємство «Єлизавета»  зареєстровано в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Феодосія, як платник збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, про що вказується позивачем в позові та підтверджується наданою заявою.

         Відповідно до п. 6 ч. 2 статті 17  Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»  № 1058-IV відповідач зобов'язаний нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

         Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальником  у строки, встановлені законодавством, у тому числі, обчислені територіальними органами Пенсійного фонду вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Територіальні органи  Пенсійного фонду  у формі та у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, що мають недоїмку, вимогу про  її сплату.

         Станом на 12.06.2008 року заборгованість відповідача становить  2734,45 грн., що підтверджується  Розрахунками сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за  листопад – грудень 2007 року, січень-квітень 2008 року, вимогами від 04.04.2008 року № Ю-374,  від 04.06.2008 року № Ю-521, від 07.05.2008 року № Ю-481,  та Рішенням  позивача № 1814 від 07.12.2007 року «Про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених  та не сплачених страхових внесків».

            Згідно статті 202 ЦК України указані  розрахунки   є  правочинами.

            Указані правочини у встановленому Законом порядку  не  визнані недійсними, а цьому не приймати їх  до уваги  у суду немає підстав згідно ст. 204  ЦК України.

            Згідно статті  526 ЦК України зобов'язання підлягають  виконанню.

Крім цього, вказані  розрахунки, рішення та вимоги  не оскаржені, що згідно статті 106  Закону України № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є достатньою підставою вважати  наявність заборгованості.

          Доказів погашення  заборгованості  відповідачем  не представлено, а також доказів в обґрунтування  заперечень.

          Оскільки  відповідні докази не представлені суду до прийняття постанови, немає підстав залучати їх до матеріалів справи після прийняття цієї постанови.

          Рішення, розрахунки та вимоги відповідачем не оскаржені,  у встановленному  законом порядку не визнані недійсними (нечинними, не скасовані), та є належним доказом наявності  заборгованості, згідно ст. 106 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»

          Указані рішення позивача у встановленому Законом порядку не визнані недійсними (нечинними (не скасовані),  і суд  не має права не брати їх до уваги при винесенні цієї постанови, а  також давати оцінку  на предмет невідповідності рішень  та вимог законодавству.

          Так, ст. 129 Конституції України  передбачено, що  сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

           Згідно ст. 8  Конституції  України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

          Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 з аналогічного питання (справа № Д12/12), а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.

           З врахуванням позовних вимог стягненню підлягає сума –    2734,45 грн.

          Якщо відповідач погасив заборгованість до прийняття цієї постанови, або є у встановленому Законом порядку  вимоги та рішення позивача будуть відмінені або визнані нечинними, він вправі звернутися в суд з завою про  перегляд  цієї постанови  за нововиявленими обставинами.

          Позивач, згідно ст. 81 ЦК України є юридичною особою публічного права. Відповідно, відношення, які виникають при реалізації ним своїх повноважень є публічно-правовими відношеннями і підлягають розгляду за нормами КАС України згідно п. 4 ч. 1 ст. 17  Кодексу адміністративного судочинства України, яка  є відносно інших норм спеціальною.

         Згідно Постанови Верховного Суду України № 06/035 від 24.01.2006 року та Постанови Верховного Суду України від 06.07.2006 року № 06/246 (справа № 14/3 об пн), а також згідно Постанов Верховного Суду України від 24.01.2006 року у справах №№ 11/268, 6/140, 23/178, 11/261, 13/212, 11/206, 11/266, 27/231 аналогічні спори  повинні розглядатися за нормами КАС України.

           За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

           Згідно ч.2. ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у даному випадку відшкодуванню не підлягають.

          На підставі вищевикладеного, а також керуючись ч.2 ст. 94, ст. ст. 162-163  КАС України, суд –

                                                                  ПОСТАНОВИВ:

            Позов задовольнити повністю.

            Стягнути з відповідача   Малого приватного підприємства «Єлизавета» (98100, м. Феодосія, вул. Сімферопольське шосе 63, кв. 50;  код ЄДОРПОУ 20670837, п/р 26007529237141 в АКБ «Укрсоцбанк», МФО 324010)  на  користь Управління ПФУ в м. Феодосія  (м. Феодосія, вул. Українська 44; р/р 2560970448612, МФО 324805 в  КРУ ВАТ «Державний ощадний банк України», м. Сімферополь,  ЗКПО 22300286) заборгованість  в сумі  2734,45  грн.

             Ст. 254 КАС України передбачено, що  постанова першої інстанції, якщо інше не встановлено КАСУ, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

             Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАСУ, постанова суду першої інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

              У разі подання апеляційної  скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

             Якщо строк  апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

            Постанова може бути оскаржена  у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України, якою встановлено, що:   про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку   подається  заява.     Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

             Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

            Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а  в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 КАСУ -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

            Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається  протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне  оскарження.

            Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

            Заява  про  апеляційне  оскарження  чи  апеляційна скарга, подані  після  закінчення  строків,  встановлених  цією   статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.