Ухвала

від 24.01.2012 по справі 2а-5745/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2012 р.

Справа № 2а-5745/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бондара В.О.

Суддів: Кононенко З.О. ,  Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання  Лаби О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова  на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2011р. по справі № 2а-5745/11/2070

за позовом   Акціонерного  товариства "Харків-ресурси"        

до  Державної податкової інспекції у Московському раойні м. Харкова            

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Акціонерне  товариства "Харків ресурси" ( далі – позивач) звернулось до суду з  позовом до   Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова( далі – відповідач)   в якому просило  суд скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача № 0000272301/0 від 08.04.2011 року.

Постановою  Харківського окружного адміністративного суду  від 15.08.2011  року    адміністративний позов Акціонерного товариства "Харків ресурси" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення – задоволено  в повному обсязі.

Скасувовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова № 0000272301/0 від 08.04.2011 року

Відповідач,  не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду  15.08.2011  року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги  зазначив, що вважає постанову суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою у зв»язку з неповним з»ясуванням судом, обставин, що мали значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи. Окрім того, відповідач посилається на те, що  судом першої інстанції порушені норми матеріального права. Також , судом першої інстанції не враховано, вимоги ст. ст. 203, 215,  ст..228 ЦК України, що  на думку  відповідача і призвело до не правильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення відповідача, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення –рішення дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а отже є таким,  що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства "Харків ресурси"  є обґрунтованим та законним .

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що зі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи вбачається, що Акціонерне товариство "Харків ресурси" зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради 21.01.1997 року № 14801080001021011 та знаходиться на обліку, як платник податків, зборів (обов’язкових платежів) у Державній податковій інспекції у Московському  районі міста Харкова.

Старшим державним податковим ревізором - інспектором відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Акціонерного товариства "Харків ресурси" код ЄДРПОУ 23920631 щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Ніка" код ЄДРПОУ 24116776 відомостей за грудень 2010 року, за результатами якої складений акт від 28.03.2011р. за №815/23/23920631.

Відповідно до висновків акту перевірки, відповідачем встановлено порушення Акціонерного товариства "Харків ресурси" п.п.7.2.3. п.7.2, п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”із змінами та доповненнями, в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні отримані від  ТОВ "Ника" у загальній сумі ПДВ 22750 грн., а саме у грудні 2010 р. у сумі ПДВ 22750 грн.; також встановлено порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України №435-ІУ від 16.01.2003р. (зі змінами та доповненнями), а саме операції купівлі - продажу АТ "Харків ресурси" з ТОВ "Ніка" за грудень 2010 року не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

На підставі акту перевірки від 28.03.2011р. за №815/23/23920631 Державною податковою інспекцією у Московському  районі міста Харкова винесено податкове повідомлення - рішення № 0000272301/0 від 08.04.2011 року, відповідно до якого визначено суму грошового зобов’язання  в розмірі 28437,50 грн., з яких 22750,00 грн. за основним платежем та 5687,5 грн. штрафні санкції, за порушення ст.7 п.7.4 пп.7.4.1 Закону України “Про податок на додану вартість”(у редакції закону від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями).

Позивач із податковим повідомленням-рішенням не погодився і оскаржив його згідно з процедурою адміністративного оскарження, встановленої ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Податковим органам скарга позивача залишена без задоволення.

З дослідженого акту перевірки від 28.03.2011р. за №815/23/23920631 судом першої інстанції  встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті порушенняп.п.7.2.3. п.7.2, п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”і винесеного спірного податкового повідомлення –рішення слугував викладений в акті висновок відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем з ТОВ "Ніка".  

Також, як вбачається з матеріалів справи відповідачем було порушено вимоги ст.ст.78, 79 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим на момент перевірки у відповідача не було законних підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки АТ "Харків-Ресурси".

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного:

Як вбачається з пункту 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов‘язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Однак, в даному випадку позивач придбав товар у ТОВ "Ніка" у зв’язку із здійсненням своєї господарської діяльності, що підтверджується матеріалами справи (а.с.74,75).

Приписами п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або  дата   отримання  податкової накладної,   що  засвідчує  факт  придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Також судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції,  що між АТ "Харків ресурси" та  ТОВ "Ніка" були укладені усні договори з купівлі - продажу соняшника, за умовами якого продавець ТОВ "Ніка", а покупець АТ "Харків ресурси".

Як вбачається з матеріалів на виконання вищевказаної угоди укладеної між  АТ "Харків ресурси" та  ТОВ "Ніка" була оформлена  та видана  податкова накладна від 07.12.2010 року № 247, згідно до якої загальна сума коштів, що підлягає оплаті з ПДВ становить 136500,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 22750,00 грн.

На  виконання угоди укладеної між позивачем та  ТОВ "Ніка"  матеріали справи містять  оформлений рахунок - фактури , платіжне доручення   також  підтверджується товарно - транспортною накладною .

Договір  укладений між  АТ "Харків ресурси" та  ТОВ "Ніка", виконаний кожною стороною цього  договору . Сторони претензій одна до одної не мали.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку,  АТ "Харків ресурси" та  ТОВ "Ніка",  належним чином оформили договірні правовідносини, які мали реальний характер, та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.  

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок відповідача про те, позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту, при цьому, на момент складання податкових накладних, ТОВ "Ніка" був офіційно зареєстрований платником ПДВ та мав право складання податкових накладних. Суд звертає увагу на те, що податкові накладні відповідають вимогам закріпленими в п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Враховуючи вищевикладене,  колегія суддів погоджується з висновком суду першох інстанції, що відповідачем помилково зроблено висновок про те, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні отримані від  ТОВ "Ніка" у загальній сумі ПДВ 22750 грн., а саме у грудні 2010 р. у сумі ПДВ 22750 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно нікчемності укладених  між  позивачем та контрагентом   угод , колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обгрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між нашим підприємством та нашими контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є  необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Доводів про прийняття компетентною особою рішення про порушення кримінальної справи за фактом здійснення господарської діяльності контрагентів чи відносно їх посадових осіб відповідач під час судового розгляду не навів.

Відповідно до ч.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В ході судового розгляду встановлено, що  правові наслідки, обумовлені цим правочином, реально настали для обох сторін .

Аналіз вищевикладеного свідчить, що угоди укладені відповідно до вимог діючого законодавства та вони відповідають вимогам законодавства.

Сторонами за договорами погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів,   зазначає, що на час розгляду судом справи умови договору виконані з боку сторін.

На момент укладення угод та її виконання, згідно документів, наявних в матеріалах справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Таким чином, як вбачається з  матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає, договори між позивачем та ТОВ "Ніка укладені  відповідно до вимог діючого законодавства та відповідають вимогам ч.1 ст.205, ч.2. ст.207, ч.1 ст.208, ч.1 ст. 638, ч.3 ст.639 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 181 ГК України. Сторонами за договором погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, виконання цього договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, тобто роботи фактично були виконані, договір між позивачем і ТОВ "Ніка" мав реальний характер, а надані послуги використані в господарській діяльності позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Також  колегія суддів зазначає,  що  в акті перевірки суб’єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов’язаності позивача та контрагентів позивача, про несумість предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.           

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції , що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів власного судження про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентом.

Виходячи з вищевикладеного,  колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем вказаного процесуального обов’язку стосовно податкового повідомлення –рішення № 0000272301/0 від 08.04.2011 року  не виконано, тому  колегія суддів прийшла до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення –рішення дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а отже є такими,  що підлягає скасуванню.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Доводи апеляційної скарги,  є необґрунтованими з урахуванням вище викладеного та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно  до  ст.  200  Кодексу  адміністративного  судочинства  України  суд   апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо   визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.  

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196,   , 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від  15.08.2011р. по справі № 2а-5745/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Бондар В.О.

Судді

Кононенко З.О.

 Донець Л.О.

Повний текст ухвали виготовлений  30.01.2012  р.