Рішення від 21.10.2008 по справі 15/157-08-3535

15/157-08-3535

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         "21" жовтня 2008 р.Справа  № 15/157-08-3535

Господарський суд Одеської області у складі:

        судді                                                Петрова В.С.

        При секретарі                                 Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача –          Парух О.А., Марченко К.Б.,  

від третьої особи –  не з'явився,    

від відповідача –      Захарова А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Одеського регіонального відділення державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача –Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області, до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:  

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Одеського регіонального відділення державної інноваційної фінансово-кредитної установи звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача –Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області, про  визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Базарна 1, загальною площею 640,8 кв.м, основна площа 503,4 кв.м, підсобна 137,4 кв.м, корисна 640 кв.м. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Згідно договору про співробітництво та дольову участь в інвестуванні будівництва № 42 від 10.10.1995 р., укладеного між Фірмою „Армстрой” та Державним інноваційним Фондом України, сторони домовились про участь в інвестуванні будівництва багатоквартирного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 1. Пунктом 2.4. договору про співробітництво передбачалось, що Державний інноваційний Фонд України як інвестор отримує у власність нежитлові приміщення першого поверху та техпідпілля загальною площею 640 кв.м.

На виконання умов вказаного договору про співробітництво Фірмою „Армстрой” було передано у власність Державного інноваційного Фонду України 640 кв.м. нежитлових приміщень першого поверху та техпідпілля в будинку № 1 по вул. Базарній у м. Одесі, про що свідчить підписаний 15.02.1996 р. акт № 35 приймання-передачі нежитлової площі в будинку за адресою: вул. Базарна, 1. Право власності на зазначені нежитлові приміщення було зареєстровано у міжміському бюро технічної інвентаризації, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 05.03.1996 р.

Між тим позивач вказує, що Державний інноваційний Фонд України, якому було передано у власність нежитлові приміщення, на виконання Указу Президента України „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999 р. Постановою КМ України „Про утворення Української державної інноваційної компанії” № 654 від 13.04.2000 р. був ліквідований. На його базі створена Українська державна інноваційна компанія, яка згідно п. 2 зазначеної Постанови КМ України є правонаступником майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень.

Постановою КМ України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України” від 08.08.2007 р. Українська державна інноваційна компанія була перейменована в Державну інноваційну фінансово-кредитну установу, та затверджено її статут. Так, згідно п. 2 статуту Установа є наступником майнових прав і обов'язків, зокрема за договорами про надання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, державного підприємства „Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія”.

Тобто, оскільки Державний інноваційний Фонд України, якому було передано у власність нежитлові приміщення, був ліквідований, його правонаступником стала створена Українська державна інноваційна компанія, яка перейменована в Державну інноваційну фінансово-кредитну установу, тому, на думку позивача, власником спірних нежитлових приміщень є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа.

Так, позивач вказує, що звернувся до Одеської міської ради з проханням оформити свідоцтво про право власності. Однак, юридичним управлінням Одеської міської ради листом  за № 2132 від 18.04.2008 р. надано відповідь, що для розгляду питання щодо оформлення свідоцтва про право власності необхідно надати певний пакет правовстановлюючих документів.

Між тим позивач вважає, що право власності на спірні нежитлові приміщення набуте  позивачем на законних підставах, проте відсутність правовстановлюючого документа (свідоцтва про право власності) позбавляє у повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися майном, не даючи можливості реалізувати права власника, встановлені чинним законодавством України. При цьому позивач зазначає, що отримати правоустановчий документ у іншому порядку, крім судового, не можливо, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

В якості підстави для звернення до суду з даним позовом позивач послався на ст. 392 Цивільного кодексу України, згідно якої власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.08.2008 р. порушено провадження у справі № 15/157-08-3535 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

В засіданні суду 21.10.2008 р. представник позивача звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України, згідно якого позивач просив суд витребувати у КП „Одеське МБТІ та РОН” інвентаризаційну справу на буд. 1 по вул. Базарній у м. Одесі для огляду акту вводу в експлуатацію вказаного будинку. Однак, вказане клопотання судом відхилено, оскільки витребуваний судом акт вводу в експлуатацію вказаного будинку зберігається у державній приймальній комісії закінченого будівництвом об'єкта, яка утворюється відповідною райдержадміністрацією. Проте, до відповідної райдержадміністрації позивач з відповідним запитом не звертався.  

Відповідач проти позову заперечує та вважає позовні вимоги необґрунтованими з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Третя особа вважає, що позивач не може заявляти позовні вимоги про визнання за ним права власності на спірне майно, оскільки спірне майно перебуває у позивача на праві господарського відання або оперативного управління, а право власності на це майно належить державі в особі органу, який управляє цим майном, про що зазначено у письмових поясненнях по справі (а.с. 107).   

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

10 жовтня 1995 року між фірмою „Армстрой” ЛТД та Державним інноваційним Фондом України був укладений договір № 42 про співробітництво та дольову участь в інвестуванні будівництва, предметом якого була дольова участь сторін в інвестуванні будівництва багатоквартирного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Кірова (Базарна), 1. Пунктом 2.4. договору про співробітництво передбачалось, що Державний інноваційний Фонд України як інвестор після закінчення будівництва отримує у власність нежитлові приміщення першого поверху та техпідпілля загальною площею 640 кв.м. При цьому після отримання вказаної нежитлової площі до Фонду переходять всі права та обов'язки, пов'язані з її експлуатацією та розпорядженням.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 лютого 1996 року між Фірмою „Армстрой” та Державним інноваційним Фондом України був складений акт № 35 прийому-передачі нежилої площі в будинку за адресою: вул. Базарна, 1, згідно якого на виконання договору № 42 про співробітництво та дольову участь в інвестуванні будівництва Фірмою „Армстрой” було передано у власність Державному інноваційному Фонду України нежилі приміщення та техпідпілля загальною площею 640 кв.м, розташовані у 84-квартирному будинку по вул. Базарній, 1 в м. Одесі.

05 березня 1996 року Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації було видано реєстраційне посвідчення (а.с. 19) на домоволодіння, яке належить державним кооперативним  громадським установам, підприємствам та організаціям. Згідно вказаного реєстраційного посвідчення домоволодіння № 1 по вул. Базарній в м. Одесі, а саме: нежилі приміщення першого поверху і техпідпілля загальною площею 668,3 кв.м зареєстровані за Державним інноваційним Фондом України на підставі акту № 35 прийому-передачі нежилої площі від 15.02.1996 р.

Як з'ясовано судом, на виконання Указу Президента України „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999 р. Постановою Кабінету Міністрів України „Про утворення Української державної інноваційної компанії” № 654 від 13.04.2000 р. Державний інноваційний Фонд України був ліквідований та на його базі була створена Українська державна інноваційна компанія, яка згідно п. 2 зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України є правонаступником майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень.

Постановою Кабінету Міністрів України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України” від 08.08.2007 р. Українська державна інноваційна компанія була перейменована в Державну інноваційну фінансово-кредитну установу, а також затверджено статут цієї установи. Так, згідно п. 2 статуту Установа є наступником майнових прав і обов'язків, зокрема за договорами про надання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, державного підприємства „Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія”.

Так, на думку позивача, оскільки Державний інноваційний Фонд України, якому були передані вищезазначені нежитлові приміщення по вул. Базарній, 1 в м. Одесі, був ліквідований, його правонаступником стала створена Українська державна інноваційна компанія, яка перейменована в Державну інноваційну фінансово-кредитну установу, тому власником спірних нежитлових приміщень є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа. За таких обставин, позивач просить визнати за ним право власності згідно ст. 392 ЦК України з тих підстав, що у позивача відсутні правовстановлюючі документи на спірні нежитлові приміщення.     

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.  

Між тим, як вбачається зі статуту позивача, засновником Установи є держава в особі Кабінету Міністрів України, Установа належить до сфери управління Держінвестицій (орган управління майном).       

Виходячи з викладеного, суд вважає, що позивач як державна установа не може бути самостійним суб'єктом права власності. В даному випадку власником спірного майна може бути держава в особі відповідного органу державної влади.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

До того ж відповідно до ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Згідно ст. 74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб'єктом господарської діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з ГК України та іншими законами, прийнятими відповідно до цього кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

У відповідності з положеннями ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що спірне майно може перебувати у позивача, який є державною комерційною установою, на праві господарського відання, а не на праві власності. При цьому правом на звернення до суду за захистом свого порушеного права власності наділений саме власник майна.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника. Аналогічні положення щодо захисту речових прав на чуже майно містяться у ст. 396 Цивільного кодексу України, згідно якої захист речового права здійснюється відповідно до положень ст. 29 Цивільного кодексу України „Захист права власності”.        

Між тим, як було з'ясовано судом під час розгляду справи, позивач наполягав на задоволенні позовних вимог про визнання права власності за ним, а не за державою в особі органу управління спірним майном.   

Відтак, оскільки спірне майно не може бути власністю позивача, на думку суду, відповідно позивач не може пред'являти позов про визнання саме за ним права власності на вказане майно.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи усе вищенаведене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає позовні вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Одеського регіонального відділення державної інноваційної фінансово-кредитної установи необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Одеського регіонального відділення державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача –Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області, до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на майно відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Рішення підписано 27.10.2008 р.

                  Суддя                                                                                       Петров В.С.