Постанова

від 06.03.2012 по справі 2а-13992/11/0170/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна,  95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

06 березня 2012 р. (16:20 год.)

Справа №2а-13992/11/0170/18

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Панова О.І., при секретарі Гнатенко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу  

за позовом   Підприємства "Будматеріали- Люкс"          

до   Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим              

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

представники сторін: не з'явились.

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулось з адміністративним позовом Підприємство "Будматеріали- Люкс" (далі –позивач) до Державної податкової інспекції в  м. Сімферополі АР Крим (далі –відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.05.2011р. №0005472301.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом невірно застосовані норми Податкового кодексу України та помилково зроблені висновки про безтоварний характер господарських операцій позивача із ПП "Кримспецтехнолоджи". Позивач підкреслює, що  товарність господарських операцій підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 07.11.2011 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судове  засідання представник позивача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та  місце розгляду справи, надіслав до суду клопотання про залучення до матеріалів справи документів.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, будь-яких клопотань до суду не надіслав. Правова позиція викладена відповідачем у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.94-95). Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржувані рішення прийняті ним на підставі встановлених перевіркою порушень з боку позивача норм діючого законодавтсва.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін на підставі наявних в справі  матеріалів, оскільки по справі достатньо доказів для вирішення її по суті.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд, -   

ВСТАНОВИВ:

Підприємство "Будматеріали-Люкс" є юридичною особою, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в м. Сімферополі АР Крим; у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 21.10.1988 р. № 856989, індивідуальний податковий номер -301939601288.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим була проведена  документальна позапланова невиїзна перевірка з питань взаємовідносин з ПП "Кримспецтехнолоджи" за січень 2011р., за наслідками перевірки складено акт від 21 травня 2011 року №5864/23-4/30/93960.

За висновками даного акту встановлено порушення позивачем п. п. 14.1.191, п. 14.1, ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI,  в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011р. у сумі 6056,44 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2011 року №0005472301 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 6056,44 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), застосованими на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України - 1,00 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням позивач оскаржував його в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації в АР Крим. За результатом розгляду скарг позивача податковими органами прийняті рішення, якими скарги залишені без задоволення, а податкове повідомлення рішення –без змін.

Перевіряючи обґрунтованість визначення суми завишення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 6056,44 грн. підприємства "Будматеріали-Люкс", суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям такого повідомлення –рішення, яким позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового  кодексу України  податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового  кодексу України   податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з  п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2  ст.198 Податкового  кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Перевіряючи реальність виконання договору куплі-продажу №21 від 10.01.2011р., укладеного між позивачем та ПП "Кримспецтехнолоджи" (ін. код 36693441), суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, Підприємство "Будматеріали-Люкс" (Покупець) мав господарські відносини з ПП "Кримспецтехнолоджи" (Продавець) на підставі договору куплі-продажу №21 від 10.01.2011р..

Відповідно до умов договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, що належить Продавцю, а Покупець зобов'язується прийняти це майно та сплати його.

Відповідно до п. 2 договору вартість договору складає 250000,00 грн. на 2011р. та ціна договору включає в себе ПДВ 20%.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що Покупець сплачує майно не пізніше 10 календарних днів  з моменту отримання товару від Поставника.

Відповідно цього договору строк дії договору з 10.01.2011р. по 31.12.2011р.

На виконання умов договору ПП "Кримспецтехнолоджи" (ін. код 36693441) були виписані витратні накладні, а саме №43 від 14.01.2011р. на суму 7110,10 грн. та ПДВ- 1422,02 грн., №87 від  25.01.2011р. на суму 16536,75 грн. та ПДВ- 3307,35 грн., №98 від 26.01.2011р. на суму 6635,33 грн та ПДВ 1327,07 грн. Отже у січні 2011р. ПП "Кримспецтехнолоджи" були виписані витратні накладні для Підприємства "Будматеріали-Люкс" на загальну суму без ПДВ 30282,18 гривень та ПДВ 20%  –6056,44 гривень.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно фіскальним чекам від 14.01.2011 року на суму 7562,00 грн., від 17.01.2011р. на суму 970,12 грн., від 25.01.2011р. на суму 10000,00 грн., від 26.01.2011р. на суму 9844,10 грн., від 27.01.2011р. на суму 7962,40 (призначення платежу – будівельні матеріали та господарські товари) на загальну суму 36338,62 грн. , у т.ч. ПДВ 20%- 6056,44 грн.

Таким чином, судом вбачається, що сума податку на додану вартість були сплачена Підприємством "Будматеріали-Люкс", зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних товарів та була перерахована на розрахунковий рахунок продавця –ПП "Кримспецтехнолоджи".

Судом встановлено, що позивачем від ПП "Кримспецтехнолоджи" були отримані податкові накладні:

-  №43 від 14.01.2011 року на загальну суму –8532,12 грн., в т.ч. ПДВ –1422,02 грн.;

-  №87 від 25.01.2011 року на загальну суму –19844,10 грн., в т.ч. ПДВ –3307,35 грн.;

-  №98 від 26.01.2011 року на загальну суму –7962,40 грн., в т.ч. ПДВ –1327,07 грн.

Вказана сума податку на додану вартість у розмірі 6056,44 грн. була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді січня 2011 року.

Матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання товарів у ПП "Кримспецтехнолоджи" в січні 2011 року.

Судом встановлено, що постачальник товарів, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (січень 2011р.) був зареєстрован платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №100256105 (а.с. 102) та мав право видавати податкову накладну. Податковий кредит за цією операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом січня 2011р. у зв'язку з придбанням товарів, виходячи з договірної (контрактної) вартості послуг.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкової накладної контрагент (ПП "Кримспецтехнолоджи") позивача був юридичною особою,  зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Також, суд зазначає, що посилання податкового органу на порушення вимог закону при здійсненні господарських операцій за ПП “Ечкі”(ЄДРПОУ 37230186) не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні спору, оскільки відповідачем не надано жодного доказу того, що ПП “Ечкі” є "ланкою" у ланцюгу постачання саме того товару, який є предметом договору позивача із ПП "Кримспецтехнолоджи". Також суд звертає увагу відповідача на те, що предметом договірних відносин позивача із ПП "Кримспецтехнолоджи" є постачання гостоварів та будівельних матеріалів, а в акті перевірки жодним чином не роз'яснено впливу правочинів ПП "Кримспецтехнолоджи" із ПП “Ечкі” на можливість виконання договірних зобов'язань ПП "Кримспецтехнолоджи" із позивачем у справі.

Твердження відповідача про порушення позивачем правил оподаткування пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод, укладених котрагентом позивача- ПП "Кримспецтехнолоджи" із іншою особою - ПП “Ечкі”.

Однак ці доводи відповідача не мають жодного відношення до спірних правовідносин.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину, тому доводи відповідача щодо порушення позивачем правил оподаткування  не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Саме ж по собі припущення контролюючого органу щодо можливої несплати постачальниками підприємства по ланцюгу необхідних сум ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Згідно  акту 5864/23-4/30193960 від 11.05.2011 року при співставленні звітних даних програмного продукту з даними декларації з ПДВ і розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено відхилення податкового кредиту у сумі 6056,44грн. Тобто, виходячи зі змісту акту, податковий орган не заперечував та не спростовує факт здійснення господарських операцій позивачем з визначеним контрагентам, а єдиною підставою для висновків щодо зменшення позивачу суми податкового кредиту та, як слідство, від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та прийняття спірного податкового повідомлення рішення є не відображення контрагентом позивача у податкової звітності податкових зобов'язань відносно позивача.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що, зокрема ПП "Кримспецтехнолоджи" були відображенні податкові зобов'язання у податковому обліку по взаємовідносинам з позивачем, що спростовує висновки податкового органу, викладені в акті.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з отримання послуг від контрагента позивача, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

На думку суду, чинне податкове законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Звідси власне відсутність доказів сплати постачальниками позивача ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для зменшення податкового кредиту при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника ПДВ.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для визначення податку на додану вартість у розмірі 6056,44 грн. у зв'язку із виключенням цієї суми з податкового кредиту, який був сформульований позивачем відповідно до норм Податкового кодексу України.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.  160-163 КАС України, суд     

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №0005472301 від 26.05.2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України, на користь Підприємства "Будматеріали- Люкс", в рахунок відшкодування понесених судових витрат, - 29,55 грн.

 Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.    

Суддя                                                                Панов О.І.