Рішення

від 26.03.2012 по справі 5011-36/1984-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  5011-36/1984-2012

26.03.12

За позовом          Регіонального відділення Фонду державного майна України по

                             Херсонській області

до                          Державної інспекції з безпеки мореплавства флоту рибного

                             господарства    

про                        

Суддя  Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:        ОСОБА_1 - за довіреністю №17 від 02.06.11.

від відповідача:    не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

   На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області про стягнення з Державної інспекції з безпеки мореплавства флоту рибного господарства  741, 29 грн. заборгованості по орендній платі та 8,91 грн. пені за прострочку платежу.

            В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.04.05 року між сторонами було укладено договір оренди державного майна №250-25-065,  за умовами якого відповідач отримав в оренду нежитлове приміщення, загальною площею 18,7 кв.м. на першому поверсі п'ятиповерхової будівлі, розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Леніна, 55. За доводами позивача, відповідачем не належно виконуються умови договору щодо повноти та вчасності сплати орендної плати. Так, зазначена умова договору не виконана, заборгованість з орендної плати становить  741, 29 грн.

        Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2012р. порушено провадження у справі №5011-36/1984-2012, розгляд справи призначено на 26.03.2012р.

         Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання  не забезпечив явку уповноваженого представника, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду направлялась на адресу відповідача, що вказані в позовній заяві та в довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначним згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

У разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи –учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

          Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

         Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника  позивача, відповідача,  суд –

ВСТАНОВИВ:

         Згідно  ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

         Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

         Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

         Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

         Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна” об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону), орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо нерухомого майна, що є державною власністю (ст. 5 Закону).

29.04.2005 року між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Херсонській області (орендодавець) та Державною інспекцією з безпеки мореплавства флоту рибного господарства (орендар) було укладено договір оренди № 250-25-065 державного майна (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно –вбудоване нежитлове приміщення площею 18,7 кв. м., на першому поверсі п'ятиповерхової будівлі екіпажу № 2 (гуртожиток /літ.Н/), що перебуває на балансі Херсонського морехідного училища рибної промисловості та розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Леніна, 55.

Майно передається в оренду з метою розміщення офісу регіонального представництва (п. 1.2. договору).

Пунктом 7.1. договору встановлено, що орендодавець зобов'язаний за участю балансоутримувача передати орендарю в оренду майно згідно з розділом І цього договору за актом прийому-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами акта прийому-передачі майна.

Згідно з актом прийому-передачі в оренду державного майна від 29.04.2005 р. орендодавець та Балансоутримувач передали, а орендар прийняв в оренду державне майно - вбудоване нежитлове приміщення площею 18,7 кв. м., на першому поверсі п'ятиповерхової будівлі екіпажу № 2 (гуртожиток /літ.Н/), що перебуває на балансі Херсонського морехідного училища рибної промисловості та розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Леніна, 55.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 10.1. договору сторонами встановлено, що договір укладено на 11 місяців, що діє з 01.05.2005  до 01.04.2006 р.

Пунктом 2 Додаткової угоди № 1 до договору від 05.03.2007 року дію договору оренди № 250-25-065 від 29.04.2005 року поновлено з 01.03.2007 р. до 01.02.2008 р.

05.02.2008 року сторони уклали додатковий договір № 2 про внесення змін до договору державного майна від 29.04.2005 року № 250-25-065, яким розділи 2, 3 та 4-9 та 10 виклали в новій редакції.

Згідно п. 5 додаткового договору № 2 від 05.02.2008 р. дію договору оренди № 250-25-065 від 29.04.2005 року поновлено з 01.02.2008 р. до 01.01.2011 р.

Додатковим договором № 3 від 31.12.2010 р. до  про внесення змін до договору державного майна від 29.04.2005 року № 250-25-065, встановлено, що договір укладено на два роки та діє з 02.01.2011 до 02.01.2013 р.

       Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов‘язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

        Згідно п. 5.3. договору орендар зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

01.03.2011 року сторони уклали Додатковий договір № 4 про внесення змін до договору державного майна від 29.04.2005 року № 250-25-065, яким виклали п. 3.1 та п. 3.8 договору в наступній редакції:

“п.3.1. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 (зі змінами та доповненнями) і становить за базовий місяць розрахунку січень 2011 –766,26 грн. без урахування ПДВ.

Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції в період від базового місяця до першого місяця оренди та за перший місяць.”.

Відповідно до п. 3.4.  орендна плата  перераховується  орендарем до державного бюджету на відповідний рахунок управління державного казначейства  та балансоутримувача у співвідношенні  50% до 50%  щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем з урахуванням щомісячного індексу інфляції, відповідно до пропорцій розподілу, установлених законодавством і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

         За доводами позивача, відповідачем не виконано вимоги п. 3.4 Договору в щодо оплати орендних платежів  за листопад та грудень 2001 року.

 За правовою природою укладені між сторонами договори є договорами найму (оренди).

 Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов‘язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона  доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов‘язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання. Відповідачем не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

      При розгляді справи судом встановлено, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов”язку по сплаті орендних за листопад, грудень 2011 року  не виконав, тому позовні вимоги в частині стягнення  основного боргу  по оплаті договору найму в сумі  741, 29  грн. суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

        Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки своїх зобов'язань за договором оренди відповідач не виконав в повному обсязі, доказів сплати заборгованості суду не надав, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості  визнаються судом обґрунтованим та таким, що підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу в сумі 741,29 грн.

          Відповідачем не надано суду жодного доказу в обгрунтування того, що орендоване відповідачем приміщення знаходиться в непридатному  для використання стані відповідно до призначення та умов договору.

          Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов‘язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона  доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов‘язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

          Не вважається випадком, зокрема, недодержання свої обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 8,91 грн. пені.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що  штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

     Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”  встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3.5 Договору сторонами передбачено, що  орендна плата , перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується  до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному у п. 34 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на  дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.  

    В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті  орендних платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до умов п. 3.5  договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, розмір якої, за розрахунком позивача, становить  8,91 грн.

     Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 8, 91 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

 Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували обґрунтованість  заперечення проти задоволення позову чи посвідчували зміни умов договору .

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню по розрахунку позивача .

Судовий   збір відшкодовуються за рахунок відповідача (ст. 49 ГПК України).

   Керуючись  ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва –

В И Р І Ш И В:

           Позов задовольнити  повністю.

           Стягнути з Державної інспекції з безпеки мореплавства флоту рибного господарства (04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Тургенєвська, 82-А, код ЄДРПОУ 26168961) заборгованість по орендній платі в сумі 741 грн. 29 коп., 8 грн. 91 коп. пені за прострочку платежу  на  користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області (73000м. Херсон, пр.-т Ушакова, 47, код ЄДРПОУ 21295778) на поточний рахунок 3111109300002 в ГУДКСУ у Херсонський області, МФО 852010.

           Стягнути з Державної інспекцією з безпеки мореплавства флоту рибного господарства (04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Тургенєвська, 82-А, код ЄДРПОУ 26168961) судовий збір в розмірі  1609 грн. 50 коп. в доход  спеціального фонду Державного бюджету України, що передбачений для зарахування  судового збору.

        Видати накази після набрання рішенням законної сили.

         Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

              Суддя                                                                        Т. Ю. Трофименко

Повний текст рішення складено

              27.03.2012р.