Рішення

від 20.10.2008 по справі 187-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

187-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

20.10.2008Справа №2-17/187-2008

за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ в особі Керченського Центру поштового зв'язку №6 Кримської дирекції УДППЗ "Укрпошта", м.Керч

до відповідача Приватного підприємства "Вітал-Агро", Ленінський р-н, смт. Леніне

Третя особа  Фонд майна АРК, м.Сімферополь

про розірвання договору оренди та стягнення  6462,86   грн.

                                                   Суддя В.І. Гайворонський

             П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від   позивача – Нурмамбетова Л.Д.  представник дов. від 28.12.07р.

Від   відповідача – не з'явився

Від третьої особи  – не з'явився

Сутність спору: Позивач  згідно  з позовом та уточнень до нього просить  розірвати договір оренди нежитлового приміщення  від 23.09.2002 року з  ПП «Вітал-Агро», стягнути з ПП «Вітал-Агро» на користь Центру поштового зв'язку №6 Кримської дирекції УДППЗ "Укрпошта" заборгованість за користування орендованим приміщенням  згідно вказаного договору в сумі 6462,86 грн.

           Згідно ст.22 ГПК України уточнення позовних вимог є правом позивача. Таким чином позовні вимоги вважаються заявленими згідно уточнення.

          Відповідач  у відзиві  вказує, що з позовом не згоден, заборгованість буде погашена в найближчий час, а справа може бути вирішена у внесудовому порядку.

          Третя особа в письмових поясненнях  вказує, що  станом на 04 лютого 2008 року документи на укладання договору оренди від Приватного підприємства  «Вітал-Агро» не надходили.

          По справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

          Розглянувши матеріали справи, суд,-

в с т а н о в и в:

          Згідно Договору оренди нерухомого майна, що відноситься до державної власності від 23.09.2002 року № 34 Орендодавець (Керченський Центр поштового зв'язку №6 Кримської дирекції УДППЗ "Укрпошта") передає, а Орендар (Приватне підприємство "Вітал-Агро")  приймає у строкове платне користування нерухоме майно площею 43,8 кв.м, розташованого за адресою: смт. Леніно, вул. Пушкіна 28.

          Згідно Акту прийому-передачі нежитлових приміщень від 23.09.2002 року, орендодавець передає орендарю вказане майно.

          Згідно п. 10.1 Договору, він укладений  строком на один рік, який діє  з 23 вересня 2002 року по 22 вересня  2003 року включно.

          Згідно п. 10.5 указаного Договору  при відсутності  заяві однієї із сторін  про припинення або зміну  цього Договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, що були передбачені цим Договором.

          Окрім цього, згідно ч. 2 статті 17 Закону України  «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

          На момент укладення договір  не вимагав нотаріального посвідчення.

          Таким чином, після набрання чинності  Цивільним Кодексом України  з 01.01. 2004 року договір щорічно  вважається продовженим на 364  дня  (365 днів у високосний рік) з урахуванням  ч. 3 ст. 763 та ч. 2 статті 793 ЦК України,  а з 2007 року – на рік (у зв'язку зі змінами до ст. 793 ЦК України в грудні 2006 року).

          Зацікавленою  особою не надано доказів звернення про припинення  договору згідно  п. 10.5 Договору та ч. 2 статті 17 Закону України  «Про оренду державного та комунального майна».

          В листуванні між позивачем та відповідачем вказується про необхідність переукладення договору, а не про заяву про припинення  договору.

           При цьому необхідно відмітити, що рішення суду  не може бути засновано на припущенні.

           Окрім цього, однією із позовних вимог є  розірвання договору. Таким чином, сам позивач вважає, що договір треба розірвати, тобто що на даний час договір є  діючим.

           Оскільки відповідні докази зацікавленою особою не представлені до прийняття  цього рішення, немає підстав їх залучати до матеріалів справи після прийняття   цього рішення.

          При цьому також необхідно відмітити, що  ст. 129 Конституції України передбачено, що  сторона вільна в наданні суду доказів, та в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип  змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

          Таким чином, суд вправі  розглянути справу по тим матеріалам, які представлені зацікавленими особами.

          Таким чином у суду немає підстав  не приймати до уваги   вказаний договір.

          Згідно  Додаткової угоди від 20.07.2008 року  № 4  (до договору № 34 від 23.09.2002 року)  до п. 5.6 Договору внесено зміни,  згідно з якими   Орендатор щомісячно до 12-го числа місяця, наступного за звітним, надає Орендодавцю копії платіжних документів про перерахування орендної плати до державного бюджету та Орендодавцю у відношенні 70% та 30%.

         Суд вважає що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних підстав:

          Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним,  якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.  Таким чином у суду немає підстав не приймати до уваги договір між позивачем та відповідачем.

          При цьому також необхідно відмітить що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не повинен розглядати будь – які інші вимоги, які не заявлені зацікавленою особою.

           Так, ст. 129 Конституції України  закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

         Згідно   ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.

         Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також вказується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12) по аналогічному випадку, а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.

          Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись.

          Згідно ст. 629 ЦК України договір  є  обов'язковим для виконання сторонами.

          Окрім цього, згідно ч. 3 статті 18 Закону України «Про оренду  державного  та комунального майна»  орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

          Відповідачем не надано доказів того, що ним сплачена  орендна плата.

         Оскільки відповідні докази, а також докази в обґрунтування заперечень  відповідачем не представлені до прийняття  цього рішення, немає підстав їх залучати до матеріалів справи після прийняття   цього рішення.

          Суд вважає, що стягненню підлягає заборгованість з  орендної плати в сумі   4972,82 грн.

          В іншій частині  позовна вимога про стягнення заборгованості  задоволенню не підлягає з наступних підстав:

          Згідно Розрахунку  позовних вимог по заборгованості за оренду приміщення згідно договору оренди нерухомого майна, що відноситься до  державної власності від 23.09.2002 року  з  відповідача підлягає стягненню 6462,86 грн., у тому числі  1490,04 грн. за користування електричною енергією.

          Суд вважає, що  сума 1490,04 грн. стягненню з відповідача не підлягає  у зв'язку з тим, що  вона не є боргом за користування  орендованим приміщенням, і  Договором  № 34 від 23.09.2002 року  не передбачена. Тобто, вказана вимога  не відноситься до підстави  (взаємовідносини за договором) , якими обґрунтовується позов.

          Виходячи із  закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі розглядати з власної ініціативи  інші підстави, якими позов не обґрунтовується. Більш того,  розгляд таких підстав буде грубим порушенням прав відповідача, який вправі знати про підстави позову та заперечувати щодо них.

          Вимога про розірвання договору  задоволенню не підлягає, оскільки не дотримані вимоги статті 188 ГК України, а саме не спрямована пропозиція щодо розірванню договору.

          Таким чином,  на даний момент неможна вважати право позивача порушеним, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань  Вищім Господарським  Судом України (постанова від 15.11.2007 року по справі № 2-29/7035-2007 та від 22.04.2008 року  по справі №2-5/10060-2007).

          При цьому необхідно відмітити, що ст. 188 ГК України  є нормою  матеріального, а не процесуального права. Тобто, вказана вимога не відноситься до претензійного порядку вирішення спору.

          Позивачем сплачені судові витрати:  згідно платіжного доручення № 9108 від 07 грудня 2007 року сплачено 85,00 грн.  державного мита (за вимогу нематеріального характеру),  згідно платіжного доручення від 07 грудня 2007 року № 0109 сплачені  витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн., та  згідно платіжного доручення від 28 лютого 2008 року за № 433 сплачене державне мито в сумі 102,00 грн. (за вимогу матеріального характеру).

         Згідно  ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати державного мита  за задоволення вимоги матеріального характеру відшкодовуються позивачу пропорційно заявленим вимогам,  та складають: 78,48 грн. (стягнута сума помножена на суму сплаченого державного мита та поділена на заявлену суму позову, а саме: 4972,82 грн. Х 102 грн. :6462,86 грн. = 78,48 грн.),  судові витрати  по сплаті вимоги нематеріального характеру не  відшкодовуються, оскільки в позові відмовляється. Оскільки  витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу сплачені як за матеріальні, так і за нематеріальні вимоги, відповідно на кожну із вказаних вимог відноситься по 59 грн. Таким чином  судові витрати  за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн.  нематеріального характеру – не відшкодовуються, а  59 грн. за вимоги матеріального характеру відшкодовуються пропорційно заявленим вимогам  (стягнута сума помножена на  59 та поділена на заявлену суму позову, а саме: 4972,82 грн. Х 59 грн. : 6462,86 грн. =    45,4 грн.), і складають  45, 4 грн.

         На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44,49,82,84,85 ГПК України, суд, -

                                                              ВИРІШИВ:

      Позов задовольнити частково.

            Стягнути з  Приватного підприємства "Вітал-Агро" (98200, Ленінський р-н, смт. Леніне, вул. Парельського 26; р/р 260016162 в ФФ Раффайзен банк «Аваль», МФО 324701, ЗКПО 31421174) на користь Українського державного підприємства «Укрпошта» в особі  Керченського центру поштового зв'язку № 6 Кримської дирекції  УДППЗ «Укрпошта» (98300, м. Керч, вул. Кірова 1, р/р 26130513326 у ВАТ «Ощадбанк» м. Керч, МФО 384061, ЗКПО 01185757)  заборгованість в сумі  4972,82 грн., судові витрати: по державному миту у сумі  78,48 грн., по інформаційно – технічному забезпеченню судового процесу в сумі   45,4  грн.

            Видати наказ.

            В частині стягнення суми  1490,04 грн. та розірвання договору в позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.