Рішення

від 26.03.2012 по справі 5008/139/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

26.03.2012                                                                             Справа  № 5008/139/2012

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „АРІСТОН ТЕРМО УКРАЇНА”, м. Київ

ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Федекс”, м. Ужгород

ПРО стягнення 37364,19грн. заборгованості по оплаті за договором поставки №95/08 від 18.02.2008р.

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача –ОСОБА_1. –представник за довіреністю від 01.02.2012р.

від відповідача – не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.02.2012р. порушено провадження у справі №5008/139/2012 та призначено справу до розгляду на 13.03.2012р.

Представник позивача просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість  наявними у справі матеріалами.

Відповідач вимог ухвали суду від 27.02.2012р. не виконав, витребуваних судом матеріалів не подав, свого уповноваженого представника в засідання суду не направив.

Ухвалою суду від 13.03.2012р. розгляд справи у зв'язку з неявкою представника відповідача було відкладено на 26.03.2012р.

Представник позивача в засідання суду з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить суд їх  задовольнити повністю, оскільки такі підтверджуються доданими до справи матеріалами та відповідачем не спростовані.

Відповідач у судове засідання, яке відбулося 13.03.2012р., повноважного представника не направив не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду позовної заяви належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали господарського суду про порушення провадження у справі від 27.02.2012 року, що відповідає вимогам Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.

Ухвалою суду від 13.03.2012р. розгляд справи було відкладено на 26.03.2012р., однак, відповідач повторно в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду 27.02.2012р. та від 13.03.2012р. не виконав, витребуваних судом матеріалів не подав, своїх уповноважених представників в засідання суду не направив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду Закарпатської області надсилались на адресу відповідача, вказану в заяві позивача та у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серії АЗ №064261 станом на 22.03.2012р.

За таких обставин, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18 лютого 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕРЛОНІ ТЕРМОСАНІТАРІ УКР ЛЛС» (02 березня 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерлоні Термосанітарі Укр ЛЛС»змінило назву на ТОВ «АРІСТОН ТЕРМО УКРАЇНА», оригінал Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців додається) (надалі за текстом —

«Позивач») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Федекс»(надалі за текстом - «Відповідач») було укладено Договір поставки № 95/08 (надалі за текстом - «Договір”).

Згідно статті 1 зазначеного Договору, Позивач зобов'язувався передавати у власність Відповідача, а Відповідач зобов'язувався приймати та своєчасно оплачувати товари, вид, кількість, якість, ціна, загальна вартість, умови та строки поставок, а також порядок оплати яких визначаються згідно з положеннями Договору.

Позивач, у відповідності до умов Договору поставив Відповідачеві товар за видатковою накладною №НМ-0001587 від 23.07.2008р. на суму 114800,16грн.

Пунктом 1 Додатку до №3 до Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний оплатити вартість отриманого товару протягом 60 календарних днів після дати поставки товару. Отже, строк оплати отриманого відповідачем товару сплив 21.09.2008р.

Позивач вказує на те, що відповідач частково здійснив розрахунок по оплаті за отриманий товар на суму 20000,05грн. Окрім того, 28.10.2008р. згідно накладної на повернення №НФ-1 відповідач повернув позивачеві товар на суму 57400,08грн. Також 19.02.2009р. та 23.02.2009р. позивач здійснив взаємозалік з відповідачем на суму 12800,70грн.

Таким чином, заборгованість Відповідача за отриманий товар складає 114800,16 гривень - 20000,05 гривень - 57400,08 гривень - 1940,70 гривень

- 10860,- гривень = 24.599,33 (двадцять чотири тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять

гривень тридцять три копійки).

Позивач Листами направленими Відповідачеві 15.05.2010 року, 26.10.2010 року, 05.11.2010 року, 13.11.2010 року, 23.11.2010 року, 23.12.2010 року, 02.12.2011 року, 10.12.2011 року, 15.12.2011 року вимагав від Відповідача виконати його зобов'язання щодо оплати вартості поставлених товарів. Однак, Відповідач до цього часу не виконав законні вимоги Позивача.

Відтак, позивач просить стягнути з відповідача також суму інфляційних втрат, яка складає 10673,60 грн. за період з 22.09.2008р. по 31.12.2011р. та суму  процентів річних у розмірі 2.091,26грн. за період з 22.09.2008р. по 07.02.2012р.

Відтак, позивач просить стягнути з відповідача суму 37364,19грн., в тому числі 24599,33грн. основного боргу по оплаті за отриману продукцію, а також суми 10673,60грн. інфляційних втрат та 2091,26грн. трьох відсотків річних.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що   заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.  Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Наявними у справі матеріалами підтверджується, а відповідачем не заперечується факт передачі товару та спливу строку виконання зобов'язання по його оплаті 21.09.2008р., а також суми основного боргу в розмірі 24599,33грн., а відтак, вимоги позивача про її стягнення в примусовому порядку підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, згідно статті  217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються частиною першої статті  230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що  боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку, перевіреного судом, позивач просить стягнути з відповідача суму 10673,60 грн. за період з 22.09.2008р. по 31.12.2011р. та суму  процентів річних у розмірі 2.091,26грн. за період з 22.09.2008р. по 07.02.2012р., які підлягають задоволенню.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з розрахунком трьох відсотків  річних у розмірі 2091,26грн. та витрат пов'язаних з інфляційними процесами в сумі 10673,60грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 37364,19грн., в тому числі 24599,33грн. основного боргу по оплаті за отриману продукцію, а також суми 10673,60грн. інфляційних втрат та 2091,26грн. трьох відсотків річних.

Судові витрати за розгляд справи судом за змістом ст.ст. 44–49 Господарського процесуального кодексу України належить покласти на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,    

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з ТОВ «Федекс» (ідентифікаційний код: 32746735, місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Легоцького, 64, кв. 22, рахунок № 26001301202116 в Філії «Відділення Промінвестбанку»м. Ужгород, МФО 312163) на користь ТОВ «Арістон Термо Україна»(ідентифікаційний код: 32918130, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Боженка, 86Е, рахунок № 26009201329389 у АТ «ОТП Банк», м. Київ, МФО 300528) суму 37364,19грн., в тому числі 24599,33грн. основного боргу по оплаті за отриману продукцію, а також суми 10673,60грн. інфляційних втрат та 2091,26грн. трьох відсотків річних, а також суму 1610грн. витрат по оплаті судового збору.

2.1.  За заявою позивача видати наказ на виконання рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                         О.Ф. Ремецькі