Рішення

від 26.03.2012 по справі 54/562

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

54/562

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  54/562

26.03.12

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство "Побут"

про стягнення 18 380, 41 грн.

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники:

від позивача: Марковська В.В.

від відповідача: Бутейко П.Д.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство "Побут" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за договором № 311322 від 01.12.2004 р. у розмірі 15 000, 00 грн., 1 405, 39 грн. –інфляційних втрат, 550, 29 грн. –3% річних та 1 424, 73 грн. –пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості теплової енергії відповідно до умов вищевказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2011 р. (суддя Шкурдова Л.М.) порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 27.01.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва, у зв'язку з тривалою непрацездатністю судді Шкурдової Л.М., справу № 54/562 передано на автоматичний розподіл.

Згідно автоматичного розподілу справу № 54/562 передано на розгляд судді Пригунової А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2012 р. суддею Пригуновою А.Б. справу № 54/562 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.02.2012 р. за участю представників сторін.

Розгляд справи відкладався через нез'явлення у судове засідання повноважних представників сторін та неналежним виконанням ними вимог суду.

У судовому засіданні 14.03.2012 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 26.03.2012 р.

Під час розгляду справи відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що позивач нараховував оплату згідно нечинного тарифу протягом 2008-2009 роках, у зв'язку з чим у відповідача була переплата  в розмірі 23 873,00 грн., а відтак, відповідач на даний час не має заборгованості.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 26.03.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2004 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” та Відкритим акціонерним товариством автотранспортне підприємство «Побут»укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 311322, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач –отримати теплову енергію та оплатити її відповідно до умов, викладених у цьому договорі.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що при виконанні умов даного договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до п. 2.3.1 договору відповідач зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії .

Згідно з п. 2.3.2 договору відповідач зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору.

У п. 8.1. договору зазначено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2005 року.

Пунктом 8.4. договору встановлено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, термін дії договору № 311322 від 01.12.2004 р. неодноразово автоматично пролонговувався на підставі п. 8.1. договору та станом на день розгляду справи у суді є чинним.

Відповідно до звертання-доручення про укладання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2004 р. облік споживання теплової енергії проводитиметься розрахунковим способом згідно договірних навантажень (до встановлення приладів обліку).

Пунктом 2 додатку № 4 до договору № 311322 від 01.12.2004 р. встановлено, що відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачеві вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України «про заставу», як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії.

Пунктом 4 додатку № 4 до договору № 311322 від 01.12.2004 р. встановлено, що абонентам, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел позивача та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно, не пізніше 15 числа слідуючого за розрахунковим.

Згідно п. 5 додатку № 4 до договору № 311322 від 01.12.2004 р. відповідач щомісяця з 12 по 15 число зобов'язаний самостійно отримати в районному відділі теплозбуту №1 за адресою: вул. Жилянська, буд. №63,  розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки відповідач повертає в РВТ)

Відповідно до п. 7 додатку № 4 до договору № 311322 від 01.12.2004 р. відповідачу на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяць) позивачем нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством.

Пунктом 1 додатку № 3 до договору № 311322 від 01.12.2004 р. розрахунки з відповідачем за відпущену теплову енергію позивачеві проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації.

Згідно п. 3 додатку № 3 до договору № 311322 від 01.12.2004 р. можливе змінення тарифів в період дії договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконував умови договору № 311322 від 01.12.2004 р. щодо оплати за теплову енергію за період з 01.01.2011 р. до 01.12.2011 р., у зв'язку з чим позивач просить стягнути заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 15 000,00 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача 1 405,39 грн. –інфляційних,  550,29 грн. –3% річних та 1 424,73 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши положення договору № 311322 від 01.12.2004 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою зазначений договір є договором поставки.

Поданим позивачем розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі зазначених даних облікових карток (табуляграм) стверджується  факт поставки позивачем відповідачу протягом спірного періоду з 01.01.2011 р. до 01.12.2011 р. за договором теплової енергії на загальну суму 154 429,58 грн., а також факт користування відповідачем цією тепловою енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, з огляду на те, що умовами договору № 311322 від 01.12.2004 р. вставлено обов'язок відповідача виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і термінах, які передбачені в додатку №4 договору, беручи до уваги те, згідно з додатком № 4 до договору № 311322 від 01.12.2004 р. відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачеві вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України «про заставу», як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії, а також враховуючи, що відповідач не розрахувався за спожиту теплову енергію за період з 01.01.2011 р. до 01.12.2011 р., суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 311322 від 01.12.2004 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України,  ст. 193 Господарського кодексу України.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на наявність у нього переплати за спожиту теплову енергію у зв'язку із застосуванням позивачем у 2008-2009 роках тарифів, встановлених Розпорядженням КМДА № 1489 від 30.10.2008 р., які, в свою чергу, скасовані згідно Указом Президента України № 1058 від 20.11.2008 р. з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2008-2009 роках відповідачу нараховувалась оплата за теплову енергію за тарифами, встановленими Розпорядженням КМДА №№ 86 від 31.01.2007 р., 33 від 16.01.2009 р., 127 від 05.02.2009 р., 128 від 05.02.2009 р., 519 від 29.04.2009 р., 758 від 30.06.2009 р., 1780/1 від 25.12.2009 р.

Тобто, Розпорядженням КМДА № 1489 від 30.10.2008 р., яким відповідач обґрунтовує свої заперечення, позивачем не застосовувалось при нарахуванні вартості спожитої теплової енергії за 2008-2009 роки.

Між тим, за спірний період з 01.01.2011 р. по 01.12.2011 р. позивач здійснював нарахування вартості спожитої теплової енергії за чинними тарифами, затвердженими Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ "Київенерго"»№ 1729 від 14 грудня 2010 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи табуляграмами.

Крім того, суд відзначає, що між сторонами не досягнуто згоди щодо зарахування коштів, сплачених за спожиту теплову енергію за 2008-2009 роки в рахунок оплати такої енергії за період з 01.01.2011 р. до 01.12.2011 р. в порядку, визначеному нормами чинного законодавства України, оскільки відповідно до п. 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Як зазначається у листі Національного банку України від 09.06.2011 р. № 25-111/1438-7141 відповідно до пункту 2.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит "Призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення. Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

З урахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості за теплову енергію за період з 01.01.2011 р. до 01.12.2011 р. у розмірі 15 000,00 грн. та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір інфляційних позивача від суми заборгованості за період з 01.01.2011 р. до 01.07.2011 р. та з 01.09.2011 р. до 01.12.2011 р., складає 1 405,39 грн.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд погоджується з таким та задовольняє вимоги про стягнення з відповідача 1 405,39 грн. інфляційних втрат позивача.

Правомірність нарахування трьох відсотків річних за користування несплаченими грошовими коштами ґрунтується на вимогах статті 625 Цивільного кодексу України незалежно від встановлення факту користування даними коштами, і дана правова позиція підтверджується у постанові Вищого господарського суду України № 20/29 від 13.09.2011 р.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 311322 від 01.12.2004 р. за період з 01.01.2011 р. до 01.12.2011 р. з нього, в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3% річних від простроченої суми, що за розрахунком позивача, перевіреного судом, становить 550,29 грн.

Окрім того, у зв'язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором № 311322 від 01.12.2004 р. щодо оплати за використану теплову енергію, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 424,73 грн. за невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності  учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського  зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1  згаданого Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сума пені, що підлягає стягненню з відповідача розрахована позивачем виходячи з облікової ставки, встановленої постановою НБУ у відповідному розмірі у відношенні суми боргу, що виникла у період з 01.01.2011року до 01.04.2011року, та в межах встановленого законом строку (не більше ніж за 6 місяців), і складає 1 424,73 грн. (розрахунок є додатком до позовної заяви), вимоги про стягнення якої судом задовольняються.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: основний борг у розмірі 15 000,00 грн.,  інфляційні у розмірі 1 405,39 грн., 3% річних у розмірі 550,29 грн. та 1424,73 грн. пені.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 (в редакції станом на момент звернення до суду) Господарського процесуального кодексу України, покладаються відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись  ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство «Побут»(03035, м. Київ, вул. Механізаторів, 1, код ЄДРПОУ 03059005), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) основний борг у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч)  грн. 00 коп.,  інфляційні у розмірі 1 405 (тисяча чотириста п'ять) грн. 39 коп., 3% річних у розмірі 550 (п'ятсот п'ятдесят) грн. 29 коп., пені у розмірі 1 424 (тисяча чотириста двадцять чотири) грн. 73 коп. та 1 411 (тисяча чотириста одинадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

         Судді                                                                                                       Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 30.03.2012 р.