Рішення

від 21.02.2012 по справі 9/164-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" лютого 2012 р.                                                                  Справа № 9/164-11

     За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМКО»

до                   Приватного підприємства «Електричні системи України»

про                стягнення 60 746, 76 грн.

   Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:           

Від позивача             ОСОБА_1 (дов. № 3 від 11.01.2012 р.)

Від відповідача          не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМКО» до Фізичної особи-підприємця Приватного підприємства «Електричні системи України» стягнення 60 746, 76 грн.

Ухвалою суду від 23.12.2011 року порушено провадження у справі № 9/164-11 та призначено розгляд справи на 31.01.2012 р.; зобов'язано позивача надати  оригінали (для огляду) та копії (для долучення до матеріалів справи) установчих документів; довідку з органу статистики про знаходження  позивача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; власне письмове підтвердження того, що у проваджені господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, нема справ зі спору між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та нема рішення цих органів з такого спору; письмове правове обґрунтування позовних вимог з посиланням на певні норми чинного законодавства України; письмові пояснення, яким чином і які саме права позивача порушені відповідачем, з посиланням на певні норми чинного законодавства України; довідку-розрахунок, в якій зазначити щомісячні перерахування та проплати відповідача; акт звірки взаєморозрахунків за весь період дії договору; обґрунтувати нарахування пені та надати її уточнений розрахунок з урахуванням шестимісячного строку її нарахування відповідно до ст. 232 ГК; деталізувати розрахунки суми основної заборгованості; зобов'язано відповідача надати оригінали (для огляду) та копії (для долучення до матеріалів справи) статутних документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, довідки з органу статистики про знаходження Відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідки про найменування і номери рахунків Відповідача відкритих у банківських установах або органах Державного казначейства України, інші докази стосовно заявлених вимог.

У судове засідання 31.01.2012р. представник відповідача не з'явився; про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином;  витребувані ухвалою суду від 23.12.2011 року документи та пояснення не надав; представник позивача з'явився; надав витребувані судом документи.

Ухвалою суду від 26.01.2012 р. розгляд справи відкладено на 21.02.2012 р.

30.01.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшли витребувані судом документи та пояснення, серед яких, зокрема, було долучено обґрунтування позовних вимог із зменшеною сумою основного боргу, а саме позивач просить суд стягнути суму основного боргу у розмірі 40 089,86 р. та 2946,86 грн. пені (сума основного боргу зменшилась у зв'язку з недоврахованими та новими проплатами відповідача; зменшення суми пені зумовлене її перерахунком відповідно до вимог ст. 232 ГК України).

Враховуючи те, що згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст.5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розміру позовних вимог, суд прийняв вказані уточнення позивача до розгляду.

У судове засідання 21.02.2012 р. представник відповідача вдруге не з‘явився; про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; представник позивача з'явився; позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Враховуючи те, що ухвали суду були направлені на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві та довідці ЄДРПОУ, то суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважних представників відповідача суд не повідомлений. Клопотань  про відкладення розгляду справи від відповідача також не надходило.

Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з ст. 87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Враховуючи те, що відповідач про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області,-

ВСТАНОВИВ:

12.04.2010 р. між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕМКО»(Орендодавець) та відповідачем - Приватним підприємством «Електричні системи України»(Орендар) укладено договір оренди  майна № 75  (договір).

Відповідно до п. 1.1 договору предметом договору є оренда майна Орендарем у Орендодавця для здійснення діяльності по виконанню електромонтажних робіт та інше (КВЕД 45.31.0, 28.75.0, 45.21.1, 51.90.0, 52.45.0, 74.20.1) за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 99.

Орендодавець з дня підписання цього договору передає Орендарю майно в оренду з підписанням відповідного акта сторонами (п. 3.1.1 договору).

Орендар приймає в оренду майно Орендодавця з оформленням двостороннього акта (п. 3.2.1 договору).

Згідно Акта передачі майна в оренду від 01.05.2010 р. до договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв предмет оренди (складські приміщення, виробничі площі та площі під офіс) площею 74, 6 кв. м., що підтверджується підписаним та скріпленим мокрою печатками сторін Актом.

Згідно Акта передачі орендованого майна від 31.05.2011 р. до договору оренди відповідач прийняв предмет оренди площею 74,6 кв. м., що підтверджується підписаним та скріпленим мокрою печатками сторін Актом.

Згідно Актів передачі майна в оренду від 01.06.2011 р. до договору оренди відповідач прийняв предмет оренди площею 154,6 кв. м., що підтверджується підписаним та скріпленим мокрою печатками сторін Актом.

Згідно Акта передачі майна в оренду від 16.10.2011 р. до договору оренди відповідач прийняв предмет оренди площею 154,6 кв. м., що підтверджується підписаним та скріпленим мокрою печатками сторін Актом.

Згідно Акта передачі майна в оренду від 17.10.2011 р. до договору оренди відповідач прийняв предмет оренди площею 74, 6 кв. м., та 2 електричних конвектори «Термія»вартістю 530, 40 грн, що підтверджується підписаним та скріпленим мокрою печатками сторін Актом.

Відповідно до п. 2.1. договору орендна плата визначається додатком 1, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до додатку №1 до договору оренди №75 від 01.05.2010 р. орендна плата за орендоване майно  (в т.ч. площі) з урахуванням ПДВ на місяць становить 5973, 12 грн.

Відповідно до додатку №1 до договору оренди №75 від 01.06.2011 р. орендна плата за орендоване майно  (в т.ч. площі) з урахуванням ПДВ на місяць становить 8373, 12 грн.

Відповідно до додатку №1 до договору оренди №75 від 17.10.2011 р. орендна плата за орендоване майно  (в т.ч. площі) з урахуванням ПДВ на місяць становить 7786, 44 грн.

Відповідно до п. 6.1. договору договір набуває чинності з дня підписання його сторонами і діє до 31 травня 2012 р.

Розрахунки здійснюються шляхом переказу суми орендної плати за один місяць на поточний рахунок Орендодавця на умовах попередньої оплати в строк до 28 числа поточного місяця за наступний місяць оренди (п. 2.3 договору).

Як вбачається з розрахунку позивача, протягом квітня 2010 року по листопад 2011 року позивачем було нараховано відповідачу 140 778,28 грн. орендної плати.

Відповідачем нараховану орендну плату було сплачено частково, на суму 100 688,42 грн. (з урахуванням проплати відповідача від 29.12.2011 р.).

Таким чином, за ствердженням позивача, відповідач частково сплатив суми орендної плати, не дотримуючись термінів їх оплати, у зв'язку з чим, станом на січень 2012 року, у відповідача утворилась заборгованість у сумі 40 089,86 грн. (деталізований помісячний розрахунок долучений до матеріалів справи).

Враховуючи викладене, сума основної заборгованості відповідача складає 40 089,86 грн. (140 778,28 грн. - 100 688,42 грн.).

Рішення суду є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором найму (оренди).

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею  762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором оренди.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Представник відповідача відзив на позовну заяву не надав та не надіслав; у судові засідання 31.01.2012 р. та 21.02.2012 р. не з‘явився; про причини неявки суд не повідомив; будь-яких інших документів на підтвердження сплати заборгованості по орендній платі не надав та не надіслав.

Так, відповідно до ч.1 ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.  

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст.32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас суд не повинен приймати доказів, що не стосуються встановлення обставин у справі.

Частина 2 наведеної статті містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування).

Правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер.

Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів.

Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34 ГПК України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення основної заборгованості у сумі 40089,86 грн.

Крім того, позивач нарахував відповідачу 2946,86 грн. пені.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

П. 5.2 договору передбачено, що вразі порушення строків оплати орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 1 % від суми місячної орендної плати за кожен день прострочення оплати.

Дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання    (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо стягнення розміру пені, який не перевищує подвійну ставку НБУ зазначено у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року  у справі № 25/187.

Згідно роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за не виконання або неналежне виконання грошових зобов'язань” від 29.04.1994 року № 02-5/293, пеня встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобов'язання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності.

Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог позивача на предмет стягнення пені, в зв'язку з чим пеня підлягає задоволенню в розмірі 2946,86 грн.

На підставі викладеного, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 173, 193, 224 ГК України, ст.ст. 525, 526, 530, 629, 759, 762 ЦК України, ст.ст. 22, 33, 49, 75, 81-1, 82-85 ГПК України, суд -   

В И Р І Ш И В:

1.         Позов задовольнити повністю.

2.        Стягнути з Приватного підприємства «Електричні системи України»(08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Банківська,й, код ЄДРПОУ 33870205) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМКО»(03680, м. Київ, вул. Виборзька,99,  код ЄДРПОУ 01412785), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення,  40089 (сорок тисяч вісімдесят дев'ять) грн. 86 коп. основної заборгованості за орендну плату, 2946 (дві тисячі дев'ятсот сорок шість) грн. 86 коп. пені та судовий збір у сумі 1506 (одна тисяча п'ятсот шість) грн. 00 коп.

        Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя                                                                                                    Л.В. Сокуренко

        Рішення суду підписане 13.03.2012 р.