Постанова

від 28.03.2012 по справі 7/17-5020-2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/17-5020-2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"28" березня 2012 р. Справа № 7/17-5020-2011

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренко

суддів В.І. Жекова, О.Ю. Аленіна

при секретарі судового засідання  Чеголя Є.О.

за участю представників сторін

від  ДПІ у Приморському районі  м. Одеси –не з'явився

від ТОВ  „Будторгтрадішн” - не з'явився

від  ТОВ „Граффіто-Трейдінг - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  Державної податкової інспекції у Приморському районі  м. Одеси

на  постанову господарського суду Одеської області  від 27 грудня 2011 р.

у справі  №7/17-5020-2011

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Граффіто-трейдінг”  

до  товариства з обмеженню відповідальністю „Будторгтрадішн”

про  визнання банкрутом

В С Т А Н О В И В :

Постановою господарського суду Одеської області від 27 грудня 2011 р. (суддя Лепеха Г.А.) у порядку  ст. 52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон про банкрутство)  визнано банкрутом товариство з обмеженою відповідальністю „Будторгтрадішн” (далі також – ТОВ „Будторгтрадішн”, Боржник, Банкрут) та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру; ліквідатором Банкрута призначено товариство з обмеженою відповідальністю „Граффіто-трейдінг” (далі також –ТОВ „Граффіто-трейдінг”, Ініціюючий кредитор). Вказана постанова прийнята на підставі висновків місцевого господарського суду про те, що заява Ініціюючого кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність Боржника обґрунтована і підтверджена матеріалами справи, а також про доведеність відсутності Боржника та його керівних органів за його (Боржника) місцезнаходженням.

Не погоджуючись із вказаною постановою Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси (далі також –ДПІ у Приморському р-ні м. Одеси, Скаржник, ДПІ) подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та поновити провадження по справі. Свої вимоги Скаржник обґрунтовує тим, що під час винесення постанови місцевим господарським судом було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема вимоги положень ст. 7, 52  Закону про банкрутство, ч. 4 ст. 105, ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 111 Цивільного кодексу України та ст. ст. 60, 61 Господарського кодексу України, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, зокрема Скаржник вказує, що Ініціюючим кредитором не було надано до суду вичерпний перелік документів, необхідних для проведення процедури банкрутства Боржника в порядку ст. 52 Закону про банкрутство, не було доведено належним чином відсутність платоспроможності Боржника та його відсутність за місцезнаходженням.

В запереченні на апеляційну скаргу ТОВ „Граффіто-тредінг” зазначає, що ДПІ у Приморському районі м. Одеси не має статусу кредитора –сторони у даній справі про банкрутство, а тому не належить до кола суб'єктів наділених правом апеляційного оскарження відповідно до ст. 91 ГПК України у зв'язку із тим , що під час провадження по справі Скаржник із заявою про грошові вимоги до ТОВ „Будторгтрадішн” в установленому законом порядку не звертався, та місцевим господарським судом не визнавався кредитором по справі.

Представники сторін своїм процесуальним правом не скористались та до судового засідання не з'явились хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином; явка сторін обов'язковою апеляційною інстанцією не визнавалась, на підставі чого судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників сторін.

Розглянувши матеріали справи,  колегія суддів, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Оскаржувану постанову місцевого господарського суду прийнято з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови. Між тим судова колегія вважає, що місцевим господарським судом визнані встановленими обставини справи, що мають значення для вирішення спору, які матеріалами справи не доводяться, а, відтак, оскаржувана постанова, відповідно до приписів ч. 1 ст. 104 ГПК України, підлягає скасуванню зважаючи на наступне.

Так, згідно до ст. 4-1 ч. 2 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

За загальними вимогами Закону про банкрутство відповідно до положень його ч. 3 ст. 6 справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. При цьому згідно наведених положень ст. 52 така заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, є підставою для порушення провадження у справі у випадку наявності будь-якої з підстав, передбачених вказаною статтею, а не виключно за наявності всієї сукупності перелічених у цій статті підстав. Вказана правова позиція наведена і в Постанові Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 р. № 15 „Про судову практику в справах про банкрутство”.

Системний аналіз зазначених вище положень Закону про банкрутство дозволяє зробити висновок, що  ст. 52 Закону про банкрутство передбачає саме ці "інші випадки" особливості порушення справи про банкрутство, зазначені у в ч. 3 ст. 6 Закону, а отже є спеціальною нормою, яка регулює банкрутство за спрощеною процедурою.

Як вбачається з матеріалів справи Ініціюючий кредитор звернувся до місцевого господарського суду із заявою про визнання ТОВ „Будторгтрадішн” банкрутом  в порядку ст. 52 Закону про банкрутство саме на підставі відсутності Боржника, отже предметом доказування в даній справі  за правилами ст. 52 має бути факт відсутності керівних органів Боржника за його місцезнаходженням. В якості доказів даної обставини Ініціюючим кредитором було надано копію Акту обстеження відсутності знаходження юридичної особи за місцем реєстрації, згідно якого комісією у складі представників ТОВ „Граффіто-трейдінг” (а. с. 14)  встановлено відсутність ТОВ „Будторгтрадішн” за адресою його державної реєстрації. Інших доказів відсутності Боржника під час розгляду справи місцевим господарським судом надано не було. Вказаний акт та свідчення Ініціюючого кредитора визнані судом першої інстанції як достатнє підтвердження відсутності Боржника та його керівних органів за його (Боржника) місцезнаходженням.

Однак, апеляційна інстанції вважає такий висновок місцевого господарського суду хибним.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ст. 34 визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців (далі –Єдиний державний реєстр) шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. Відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 17 згаданого закону, в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб, а приписи ст. 18 вказаного закону визначають, що коли відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо ж відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Тому, зважаючи на вищенаведене судова колегія вважає, що відповідними та допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є відповідний витяг чи довідка з Єдиного державного реєстру. Вказана точка зору висловлена також і у вже згаданій  Постанові Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 р. № 15 „Про судову практику в справах про банкрутство”, а також підтверджується позицією Вищого господарського суду, яка вже неодноразово наведена, зокрема, в його постановах від 02.08.2011 р. по справі № 44/565-б, від 19.05.2010 р. по справі № 19/224/09, від 25.11.2009 р. по справі № 05-2-44/24644. Оскільки вказана обставина саме є підставою для порушення провадження у справі про банкрутства Боржника за спрощеною процедурою, її доведення належними і допустимими доказами має бути здійснене Ініціюючим кредитором разом із подачею до суду заяви про банкрутство Боржника в порядку ст. 52 Закону про банкрутство, тобто до порушення провадження по справі.

Ненадання Ініціюючим кредитором зазначених доказів одночасно з заявою про визнання Боржника банкрутом або надання неналежних доказів цієї обставини та, відповідне, неврахування вказаної обставини місцевим господарським судом призвело до безпідставного відкриття провадження у даній справі про визнання Боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону про банкрутство.

Апеляційною інстанцією не приймається до уваги надана до апеляційної інстанції разом із клопотанням про залучення до матеріалів справи довідка з Єдиного державного реєстру, згідно якої станом на 06.03.2012 р. записом № 5 від 30.06.2011 р. внесена інформація щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою, а записом № 8 від 28.02.2012 р. проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи Боржника у зв'язку із визнанням її банкрутом, що надійшла 14.03.2012 р., оскільки, як вже зазначалось раніше, судова колегія вважає, що факт незнаходження Боржника або його керівних органів за його місцезнаходженням має бути підтверджений відповідними доказами особою, що звертається, саме на момент подання заяви про відкриття провадження про банкрутство Боржника в зв'язку із тим, що саме ця обставина відсутності Боржника є підставою для порушення питання про визнання його банкрутом за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 52 Закону про банкрутство.

Також апеляційна інстанція не приймає до уваги твердження Ініціюючого кредитора щодо відсутності у ДПІ прав на звернення до апеляційної інстанції з оскарженням постанови господарського суду Одеської області від 27 грудня 2011 р., оскільки Скаржник не являвся кредитором у справі, зважаючи на те, що спрощена процедура банкрутства відповідно до ст. 52 Закону про банкрутство передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника (ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство); з припиненням господарської діяльності боржника в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". При цьому, судова колегія вважає, що незаконне визнання Боржника банкрутом за спрощеною процедурою позбавляє податковий орган можливостей встановлення зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання. Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання. Вказана точка зору наводиться, зокрема, у вже згаданій вище постанові Вищого господарського суду від 02.08.2011 р. по справі № 44/565-б.

Зважаючи на вищевикладене колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу ДПІ у Приморському районі м. Одеси.

Провадження у даній справі слід припинити як порушене помилково.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, судова колегія, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Скасувати постанову господарського суду Одеської області від 27.12.2011 р.

Провадження у справі про визнання банкрутом ТОВ „Будторгтрадішн” припинити.

Копію постанови направити державному реєстратору для виконання.

                    Головуючий суддя                                                          Сидоренко М.В.          

                    Суддя                                                                       Жеков В.І.

          Суддя                                                                              Аленін О.Ю.

Постанова підписана 30.03.2012 р.