Постанова

від 02.04.2012 по справі 12/79

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "02" квітня 2012 р.                                                                                    

Справа № 12/79  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя (доповідач):

судді:

за участю представників:

ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

    від позивача:

не з'явились,

від відповідача:

від третьої особи 1:

від третьої особи 2:

від прокуратури:

ОСОБА_4, представник за дов. № 225-КР-307 від 24.02.2012р.,

ОСОБА_5 –НОМЕР_1,

ОСОБА_6, представник за дов. № 1095 від 19.08.2009р.,

не з'явились,

ОСОБА_7 пос. № 18 старший прокурор відділу ГПУ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2011 року

у справі № 12/79 господарського суду міста Києва

за позовом          Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", м. Київ

до          Київської міської ради, м. Київ

треті особи:          1.          Фізична особа-підприємець ОСОБА_8, м. Київ

          2.          Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

за участю прокуратури  Шевченківського району м. Києва, м. Київ

про                      визнання недійсним рішення

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2011 року (суддя –Л.В. Прокопенко) по справі № 12/79 позовні вимоги задоволені у повному обсязі, а саме: визнано недійсним пункт 201 Додатку 1 рішення Київської міської ради від 02.02.2006 року № 20/3111 "Про внесення змін до рішень Київради від 12.02.2004 року № 36/1246 та від 18.03.2004 року  № 100/1310 з питань приватизації; визнано недійсним рішення Київської міської ради від 08.02.2007 року № 62/723 "Про програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2011 роки" (пункт 53 Додаток 2).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2012 року (судді –Н.Ф. Калатай, О.М. Баранець, О.Ф. Синиця) у справі № 12/79 рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2011 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволені позову відмовлено повністю.

Позивач не погоджуючись з прийнятою постановою Київського  апеляційного господарського суду від 30.11.2011 року по справі № 12/79 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2011 року.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, позивач посилається на те, що постанова Київського  апеляційного господарського суду від 30.11.2011 року є помилковою, оскільки прийнята внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу представник третьої особи один зазначив про необґрунтованість доводів та висновків скаржника і невідповідність їх нормам матеріального і процесуального права та просив оскаржувану постанову Київського апеляційного господарського суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.02.2012 року касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

Розпорядженням Керівника апарату Вищого господарського суду України від 14.02.2012 року № 03.14.03-04-72 було призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України № 03.07-05/135 від 20.02.2012 року у зв'язку з припиненням повноважень судді Величко Н.Л. справа № 12/79 була передана наступній колегії суддів: Алєєва І.В. –головуючий (доповідач), ОСОБА_2 , ОСОБА_3

Ухвалами Вищого господарського суду України від 12.03.2012 року та від 26.03.2012 року розгляд справи відкладався.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 02.04.2012 року представники позивача та третьої особи два повторно не з'явились.

Ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а тому колегія суддів касаційної інстанції, вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представників позивача та третьої особи два.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, а також заслухавши пояснення присутніх учасників судового засідання, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнати недійсними пункт 201 Додатку 1 до рішення Київської міської ради від 02.02.2006 року № 20/3111 "Про внесення змін до рішень Київради від 12.02.2004 року № 36/1246, від 18.03.2004 року № 100/1310 з питань приватизації" та визнання недійсним пункт 53 Додатку 2 до рішення Київської міської ради від 08.02.2007 року № 62/723 "Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки".

Вказаними пунктами зазначених рішень, нежилі приміщення загальною площею 541, 2 кв.м., які розташовані за адресою вул. Гната Юри, буд. 13 літ. "А", м. Київ, включені до переліку об'єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які не приватизовані і є перехідними та підлягають приватизації у 2007 - 2010 роках Головним управлінням комунальної власності м. Києва (далі –спірні приміщення).

Попередніми судовими інстанціями було встановлено, що комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" є балансоутримувачем спірних приміщень.

Київський апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду міста Києва про задоволення позовних вимог, виходив з наступного.

Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України  від 01.12.2004 року № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За приписами статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами зокрема підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Наведене свідчить про те, що господарський суду вирішуючи спір по суті, повинен насамперед визначити наявність у особи, яка звернулася з позовом порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу.

Статтею 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приписами статті 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Положеннями статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" визначено, що до виключної компетенція сільських, селищних, міських рад відноситься зокрема прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

З наведеного вище вбачається, що обґрунтуваннями є висновки апеляційної інстанції стосовно того, що саме до компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься управління та розпорядження майном комунальної власності (в даному випадку до компетенції відповідача по даній справі), а не до балансоутримувача майна (в даному випаду позивач по справі), якому законом України не надано повноважень щодо розпорядження майном комунальної власності, в тому числі і надання будь-яких погоджень при приватизації об'єктів комунальної власності.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України, погоджується з висновком Київського апеляційного господарського суду, що у позивача не вбачається наявність суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на подання даного позову, а саме, не наведено доводів того, яким чином оскаржувані рішення Київської міської ради порушують суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси позивача, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів позивача про порушення вимог закону, а саме порушення порядку проведення приватизації, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлює правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" об'єктом малої приватизації є окреме індивідуально визначене майно, (в даному випадку спірні приміщення).

Положеннями статті 3 зазначеного Закону визначено, що приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом викупу, продажу на аукціоні або за конкурсом.

Частиною 1, 3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що ОСОБА_9 затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, за конкурсом або викупом. Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державних та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.

Відповідно до Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації" № 1723-III від 18.05.2000 року, індивідуально визначене майно, до якого відносяться спірні нежилі приміщення, відносяться до групи А класифікації об'єктів приватизації, щодо яких Розділом IX зазначеної Програми встановлені способи та порядок приватизації.

Пунктом 51 Розділу ІХ Державної програми приватизації передбачено, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.

Київським апеляційним господарським судом було встановлено, що 03.02.2006 року третя особа один листом № 590 звернулась до позивача з проханням надати дозвіл на проведення ремонту в спірних орендованих приміщеннях площею 541, 2 кв.м.

15.02.2006 року листом № 155/24-216 позивач надав ФОП ОСОБА_8 згоду на проведення ремонтних робіт в орендованих приміщеннях за умови погодження проектно-кошторисної документації.

13.03.2006 року позивачем здійснено обстеження технічного стану спірних нежилих приміщень, за результатами якого складено ОСОБА_4 обстеження технічного стану несучих і захисних конструкцій спірних нежитлових приміщень № 137/42 від 15.03.2006 року та складено Дефектний акт, в якому визначено об'єм необхідних ремонтно-будівельних робіт, а позивачем надано висновок про те, що кошторис у сумі 264 624 грн. виконано згідно дефектного акту та відповідає вимогам ДБН Д.1.1-1-2000.

В подальшому позивачем погоджено зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва на загальну суму 264 624 грн., а третьою особою проведені ремонтні роботи щодо спірного приміщенні на вказану суму, що становить 39, 32 % залишкової вартості майна станом на 30.11.2006. Зазначене підтверджується доданими до матеріалів справи довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2006 року та висновком про вартість майна від 31.07.2007 року.

Вище викладене свідчить про те, що позивач не тільки надав згоду на проведення ремонту, але й був обізнаний як про вартість та обсяги робіт, які проводились третьою особою один у спірному приміщенні, так і про те, що вказані роботи є невід'ємними поліпшеннями.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем не доведено наявність порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, а тому при ухваленні оскаржуваних рішень, а саме пункту 201 Додатку 1 до рішення Київської міської ради від 02.02.2006 року № 20/3111 "Про внесення змін до рішень Київради від 12.02.2004 № 36/1246, від 18.03.2004 № 100/1310 з питань приватизації" та пункту 53 Додатку 2 до рішення Київської міської ради від 08.02.2007 року № 62/723 "Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки", Київська міська рада (відповідач) діяла у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог чинного на час прийняття вказаних рішень законодавства України, що свідчить про обґрунтованість висновку апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог по їх суті.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України, погоджується з висновком Київського апеляційного господарського суду, що позивачем пропущено строк позовної давності, в межах якого дозволено звертатися до суду з відповідним позовом, оскільки зазначене обґрунтовано викладено апеляційним судом у своїй постанові та підтверджується матеріалами справи.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з апеляційним господарським судом, що суд першої інстанції помилково зазначив у вступній частині оскаржуваного рішення в якості особи, яка звернулась до суду з позовом, прокурора Шевченківського району міста Києва, оскільки з позовом № 155/1/11-605 від 14.02.2011 року до суду звернулось КП "Київжитлоспецексплуатація", в той час як перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва повідомив про вступ у справу 22.06.2011 року листом від 22.06.2011 року (т. 1 а.с. 65).

Господарський суд відповідно до приписів ст. 43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Вищий господарський суд України, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального права, погоджується з судом апеляційної інстанції про скасування рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2011 року по даній справі та прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вищевикладене в сукупності підтверджує, що доводи касаційної скарги є  необґрунтованими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції дана належна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2011 року у справі № 12/79 відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2011 року у справі № 12/79 залишити без змін, а касаційну скаргу комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" –без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач)          І.В. Алєєва

Суддя          Н.В. Акулова

Суддя          О.О. Євсіков