Постанова

від 17.07.2008 по справі 2-а-590/2008

КАНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                         Справа

№ 2-а-590/2008 року

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 

17 липня 2008 року                                                                             Канівський

міськрайонний суд

                                                                                                          Черкаської

області

в складі :

головуючого                           - судді   

Штих К.М.

за участю секретаря              -

Десятник О.А.

позивача                                  - ОСОБА_1

представника відповідача       -

Кособуцького М.А.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні у м.Канів, Черкаської області справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Канівської міської

ради про стягнення недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася в суд до

відповідача про стягнення недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення,

посилаючись на те, що відповідач в порушення вимог ст. 48 Закону України «Про

статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи», виплачує компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, що

стала інвалідом 2-групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі, що не

співвідноситься з мінімальною заробітною платою, внаслідок чого за період

2005-2007 р.р. утворилась заборгованість в розмірі 5050 грн., яку і просить

стягнути.

У судовому засіданні позивачка позовні

вимоги підтримала, просить їх задоволити та звільнити її від сплати судового

збору як особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.  

Представник відповідача Управління

праці і соціального захисту населення Канівської міської ради  позовні вимоги не визнав та пояснив, що

Управління праці і соціального захисту населення діяло в межах законодавства,

порушень по питанню нарахування щорічної допомоги на оздоровлення не було. А в

своїй роботі при нарахні даних компенсацій вони керуються постановами Кабінету

міністрів № 836 від 26.07.1996р. та № 562 від 12.07.2005 року. Крім того

просить суд залишити позов без задоволення, посилаючись на те, що на 2006-2007

рік в Законі України «Про Державний бюджет України»  п. 37 ст. 77 призупинена дія ст. 48 Закону

України Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року. Просить суд

відмовити у задоволенні позовних вимог в зв'язку з тим, що позивачем не надано

жодних доказів, які б свідчили про поважність причини пропуску строку для

звернення в суд з позовом. Провести виплати в повному обсязі відповідно до

Закону України  „Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в сумі

5050 грн. управління не в змозі, оскільки кошти виплачуються в тому обсязі, в

якому виділені управлінню із державного бюджету для даної виплати.

Суд заслухавши позивача, представника

відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення

адміністративного позову.

Згідно ч.5 ст. 48 Закону України „Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катасрофи” щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем

їх проживання органами соціального захисту населення.

В судому засіданні з достовірністю

встановлено, що позивач дійсно визнаний інвалідом 2-ої групи, внаслідок

захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, що підтверджується  довідкою МСЕК НОМЕР_1 і віднесений до 1-ої

категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно

посвідчення НОМЕР_2 від 12.10.2004р. (а.с. 

5, 6) і відповідно до ст.48 України «Про статус та соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має

право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних

заробітних плат, а розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ч.4 ст.48

вищезазначеного закону визначається на момент виплати. Враховуючи те, що

мінімальна заробітна плата на момент проведення позивачу виплат у грудні 2005

року - 332 грн., у січні 2006 році - 350 гривень, у січні 2007 році - 400

гривень, що стверджується довідкою відділу статистики в м. Канів, то провівши

відповідні розрахунки в 2005 році - 332х5=1660 грн., в 2006 році - 350х5=1750 гривень, в 2007 році - 400х5=2000 гривень, а всього 5410 гривень, таку

саме суму щорічної допомоги на оздоровлення повинен був виплати позивачу

відповідач за вищевказаний період часу, однак за даний період відповідачем було

виплачено в 2005 році -

120 гринень, в 2006 році - 120

гривень, в 2007 році - 120 гривень, а всього було виплачено 360 гривень, що стверджується довідкою (а.с. 8),

тобто недоплачена сума щорічної допомоги на оздоровлення за вищевказаний період

часу складає 5410-360=5050 гривень.

            Посилання представника відповідача на те, що Закон України

«Про Державний бюджет України» є пріоритетним відносно чинних Законів і тому

виплати проводились відносно даного Закону не ґрунтується на ч.2 ст.152

Конституції України де зазначено, що Закони, інші правові акти або їх окремі

положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення

Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. А відповідно до

ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип

верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони

та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і

повинні відповідати їй.

Відповідно до ст.17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав

людини» від 23.02.2006 року №3477-ІУ, суди застосовують при розгляді справ

Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні, ухваленому 30 листопада

2004 року у справі «Бакалов проти України», Європейський суд з прав людини

вказав, що для держави неприпустимо пояснювати невиплату боргу браком бюджетних

коштів, тому посилання представника відповідача на відсутність коштів не може

бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Дану позицію також підтримав Верховний Суд України

Постановою від 20.02.07р. стосовно позову до Управління праці і соціального

захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації України

Макіївської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення

недонарахованих сум на оздоровлення.

В рішенні Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002,

17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 вказано, що

Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян

України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним

законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою

конституційного права на забезпечення життєвого рівня який принаймні не може

бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом, то звуження

змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін

до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається.

Крім того,

інших доказів правомірності свого рішення, як в період підготовки справи до

розгляду так і під час судового розгляду представник відповідача до суду не

надав. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про

протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень

обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності

покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.2 ст.

19 Конституції України органи державної влади та органи державного

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 5

Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96р. № 9 „Про застосування

Конституції України при здійсненні правосуддя” визначає, якщо при розгляді

справи буде встановлено, що нармативно-правовий акт, який підлягав

застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний

застосувати закон який регулює ці правовідносини.

Закон України

„Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катасрофи” має вищу юридичну силу ніж Постанова КМУ від

26.07.96р. № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи”, то суд вважає, що підлягають застосуванню вимоги

ст. 48 вказаного Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, який перебдачає право

позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних

заробітних плат.

Крім того слід

зазначити, що встановлений ще в 1996 році Постановою Кабміну № 836 від 26.07.96

року розмір щорічної допомоги на оздоровленн протягом тривалих років не

змінювався не зважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати і не

відповідає розміру встановленим іншими законами.

Також Закони

України „Про розмір мінімальної заробітної плати” не містили обмежень до

застосування ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Оскільки ні

Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України  в подальшому будь-яких рішень із цих питань

не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над

урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню

ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з урахуванням розміру мінімальної

заробітної плати на момент виплати. 

У відповідності до ст. 71 Закону

України  „Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” дія положень

цього закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення

змін до цього Закону.

А тому, враховуючи вищенаведене, суд

вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити та стягнути з

відповідача на її користь недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за

період часу з 2005 року по 2007 рік, як компенсацію за шкоду, заподіяну

здоров'ю, інваліду 2 групи постраждалому від наслідків аварії на ЧАЕС 1-ої

категорії, в сумі 5050 гривень.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на пропуск позивачем

річного строку звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки, позивач про порушення своїх прав

дізнався в липні 2007 року, тобто, з дня прийняття рішення Конституційного суду

України.

Від сплати

судових витрат сторони звільнені.                  

               Керуючись ст.ст. 8, 12, 22, 48, 152

Закону України  „Про статус і соціальний

захист громадян громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи”від 28.02.91 р.,  ст. 46 ЗУ

„Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, рішеннями Конституційного

Суду України від 01.12.04 року № 20-рп, Закону України „Про Державний Бюджет”

на 2005-2007 роки, Рішенням Європейського суду з прав людини від 30.11.2004

року „Бакалов проти України”, правових позицій Вищого Адміністративного Суду

України, ст. 268 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 9, 11, 17, 19, 71, 159, 160-163

КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці і

соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення недоплачених

сум щорічної допомоги на оздоровлення, - задовольнити.

Стягнути з Управління праці та

соціального захисту населення Канівської міської ради на користь ОСОБА_1,  ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., недоплачену щорічну

допомогу на оздоровлення за період часу з 2005 року по 2007 рік, як компенсацію

за шкоду заподіяну здоров'ю особі, що стала інвалідом 2-групи внаслідок

Чорнобильської катастрофи в сумі 5050 грн. (п'ять тисяч п'ятдесят гривень).

Від сплати судових витрат сторони

звільнені.

На постанову суду може бути подана

заява про апеляційне оскарження до

Київського апеляційного адміністративного суду через Канівський

міськрайонний суд на протязі десяти днів з дня проголошення постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського

апеляційного адміністративного суду через міськрайсуд

на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

 Постанова суду набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про

апеляційне оскарження не було подано.

Головуючий                                                     

                                            К.М.

Штих