Рішення

від 02.07.2008 по справі 29/533

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

29/533

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  29/533

02.07.08

За позовом     Командитного товариства "АСТАТ"

до                     Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

третя особа   Компанія "Галнафта Корп."  

про                    стягнення 15099732,20 грн.

Господарський суд міста Києва у складі колегії

                                                                                   Головуюча суддя      Усатенко І.В.

                                                                                  судді                          Борисенко І.І.

                                                                                                                         Ярмак О.М.

Представники сторін:

від позивача            Захаркевич Т.С. (довіреність від 05.03.2007р.);

від відповідача       Кузьміченко О.А. (довіреність №09-ню від 08.01.2008р.);

від третьої особи:  Захаркевич Т.С. (довіреність № 01/07 від 26.07.2006р.);

02.07.2008р. у судовому засіданні, за згодою представників сторін у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

           Командитне товариство «Астат»(надалі КТ «Астат», позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця»(надалі ДТГО "Південно-західна залізниця», відповідач) суми нанесених збитків у розмірі 15 099 732, 20 грн..

Позовні вимоги обгрунтовано наявністю підстав для стягнення з відповідача збитків за неотримання вантажу який постачався ПП «Астат»правонаступником якого є позивач, згідно контракту № 155/КН/2000. Так, в листопаді 2000 року Компанією “Галнафта Корп.” ввезено на територію України нафтопродукти, отримувачем яких виступала юридична особа за законодавством України - ПП “АСТАТ”, перевізником - ДТГО “Південно-західна залізниця”. Однак, на території України належні позивачеві нафтопродукти зникли (позивач їх не отримав), Печерська транспортно-нафтова компанія (одержувач товару) не отримала нафтопродуктів та будь-якої інформації стосовно товару від перевізника.

Неотримання товару позивачем відбулось через незаконні дії відповідача, оскільки останнім без будь-яких підстав, без наявної згоди власника товару (нафтопродуктів), товаровідправника чи товароотримувача здійснено переадресацію цистерн з нафтопродуктами згідно наказу № 1134 від 26 листопада 2000 року.

Відповідач не мав жодних підстав чи права для переадресування належних позивачу нафтопродуктів і видання згаданого акту (наказу). Відповідач, отримавши товар (нафтопродукти) мав підтвердження належності товару позивачу завдяки телеграмам товаровідправника. Видача наказу про переадресування товару є незаконною. В тексті наказу № 1134 від 26.11.2000 “Про переадресування цистерн з нафтопродуктами” зазначено, що він був виданий на підставі Постанови начальника слідчого відділу СБУ в Чернігівській області “Про вилучення та реалізацію речових доказів”. Проте, такої постанови начальником слідчого відділу СБУ в Чернігівській області ніколи не існувало, видані слідчим відділом СБУ в Чернігівській області постанови не містять вказівки на здійснення відповідачем переадресування товару (нафтопродуктів).

З 02.11.2000 у відповідача було в наявності документальне підтвердження права власності позивача на товар, а саме, телеграми на переадресування товару. Згадане вище підтвердження було зроблено відправником товару у відповідності до положень ст.ст. 44,45 Статуту залізниць України (окрім того право власності на вантаж підтверджене рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 25/216 від 11.04.2002, яке набрало законної сили). У відповідності до положень ст. 42 Статуту залізниць України, залізниця зобов'язана повідомити одержувача товару в день прибуття вантажу або до 12-ї години наступного дня, про прибуття вантажу. В ст. 48 цього ж Статуту зазначено, що вантажі видаються на станції призначення одержувачу, а одержувач розписується в дорожній відомості про одержання вантажу. Всупереч вказаному Статуту відповідач не повідомив третю особу про прибуття вантажу і вантаж йому не видав. Таким чином, відповідач, видавши зазначений акт (наказ) своїми незаконними діями порушив права позивача.

          У зв'язку з неотриманням належного підприємству товару позивач поніс збитки, розмір яких станом на час заявлення позову складає 15 099 732, 20 грн., та які просить стягнути з відповідача.

          В ході розгляду справи позивачем змінено підстави позову, та відповідно до отриманої 14.05.2008р. заяви, вимоги про стягнення з відповідача нанесених збитків у розмірі 15 099 732, 20 грн. позивач обґрунтовував незаконністю дій відповідача щодо розпорядження майном позивача, яке призвело до його втрати, тобто завдало збитків у результаті порушення його цивільного права (права власності), відповідальність за яке прямо передбачена ст. 22 ЦК України. Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем випливають не з договору перевезення, а з завдання майнової шкоди і є цивільно-правовими відношеннями, які регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені письмово у відзиві на позов та наявні в матеріалах справи.

Посилання позивача на неправомірність дій залізниці є безпідставним, оскільки такі позивачем не доведені.

Вантажовідправник користуючись своїм правом на зміну договору перевезення, у зв'язку з помилковим зазначенням вантажоодержувача - ТОВ „Сігма”, повідомив станцію призначення Щорс телеграмами № 23,24,25 від 02.11.2000р. про зміну вантажоодержувача на Печерську транспортно-нафтову компанію (графа 5 накладної) та зміни до графи 6 накладної, відмітки якої не обов'язкові для залізниці –відвантаження по контракту № 155/08/КН/2000 від 10.10.2000 між ПП „АСТАТ” і компанією „Галнафта Корп.”. Інших змін до залізничних накладних щодо вантажоотримувача більше не вносилось.

В даному випадку вантаж прибув на вхідну прикордонну станцію країни призначення. По прибуттю всі вагони та комплекти перевізних документів були передані на митний пост „Щорс” для здійснення митного оформлення. Після чого вищезазначені цистерни  з вантажем (бензин, дизпаливо, реактивне паливо) були затримані митницею по причині відсутності акцизної декларації. Перевізні документи після затримки митницею не були повернуті залізниці. В подальшому Управлінням СБУ в Чернігівський області вантаж було затримано та визнано речовими доказами по кримінальній справі.

На підставі постанов слідчого відділу УСБУ в Чернігівській області про визнання та залучення до кримінальної справи речових доказів, постанов про реалізацію речових доказів від 15-17 жовтня, 1,4,5,18 листопада 2000р. та листів начальника слідчого відділу управління СБУ в Чернігівській області №№ 12/1233, 12/1234 від 01.11.2000р. про затримання нафтопродуктів, залізницею у відповідності до  Угоди та Статуту залізниць України видано наказ  № 1134 від 26.11.2000 року про переадресування вантажу. Переадресування вантажу зі ст. Щорс на ст. Чернігів здійснено на підставі письмової заяви ТОВ «Альфа-С», якому було доручено відповідальне зберігання та реалізація речових доказів по кримінальним справам №№ 601,596 на підставі договору, укладеного між УСБУ в Чернігівській області та ТОВ „Альфа-С” № 03/10 від 26.10.1999 року.

Телеграмою № 152 від 04.11.2000 року, адресованою на станцію відправлення Даугавпілс залізниця повідомила вантажовідправника про конфіскацію перевізних документів на підставі постанови СБУ № 12/1233.

З посиланням на ст. 30 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення відповідач зазначає, про відсутність у позивача підстав для звернення з позовом, оскільки позов може бути заявлений тільки після заявлення претензії відповідно вимог ст. 29 Угоди. Як свідчать позовні матеріали докази пред'явлення та направлення такої претензії залізниці або відповіді на неї відсутні. Тобто, позивачем порушені вимоги ст. 30 Угоди.

Як свідчать залізничні накладні відправником вантажу є ТОВ «Діназ Нафта», вантажоодержувачем –ТОВ «Торгово-промислова компанія «Сігма», тобто КТ «Астат»не є ні вантажовідправником, ні вантажоодержувачем вантажу, отже не має права звертатись з позовом до перевізника щодо „зникнення вантажу”.

До того ж, перевезення здійснювалось у 2000 році, тобто термін пред'явлення претензії до перевізника давно минув. Термін пред'явлення претензій та позовів до залізниці, який визначений параграфом 1 ст. 31 Угоди становить 9 місяців.

Згідно параграфу 4 статті 31 Угоди претензії та вимоги по яким сплив термін давності, не можуть бути пред'явлені також і у виді позовів. Відповідно до пункту 2.13 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002р. № 04-5/601 строк позовної давності встановлений статтею 31 Угоди, згідно з параграфом 4 статті 31 Угоди не підлягає поновленню судом навіть за поважних причин його пропуску.

Також відповідач зазначає про невідповідність тверджень позивача про кількість нафтопродуктів, в наказі № 1134 взагалі не вказувалось КТ "АСТАТ", а нафтопродукти слідували на адресу Печерської транспортно-нафтової компанії.

Ухвалою суду від 09.10.2007р. до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Компанію «Галнафта Корп.».

Розгляд справи здійснювався колегією суддів, що призначена розпорядженням  В.о. Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 17.09.2007р.

Дослідивши наявні у справі докази, встановивши обставини справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

          Між ПП “АСТАТ”, правонаступником якого є позивач - Командитне товариство “Астат” та Компанією “Галнафта Корп.” 10.10.2000 року був укладений Контракт № 155/КН/2000, за яким останнє зобов'язалось поставити покупцю нафтопродукти (бензин А-76, дизельне паливо, паливо марки ТС-1, масло) загальною кількістю 6 500 тонн.

За дорученням продавця відправка товару здійснювалася Фірмою “Діназ Нафта”. Вантажовідправником помилково було зазначено вантажоодержувача ТОВ “Сігма”, у зв'язку з чим Фірмою “Діназ Нафта” були направлені телеграми № 23, 24, 25 і вантаж був переадресований ПП “АСТАТ”.

Зазначені обставини підтверджуються наявними у справі доказами (копії контракту, телеграм, рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2002 у справі № 25/216) та не заперечуються сторонами.

Згідно з п. 1 додаткової угоди № 1 від 18.10.2000 до контракту від 10.10.2000р. право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент здійснення поставки відповідно до ст. 4 контракту. Вказану статтю 4 Контракту згідно п. 2 додаткової угоди викладено в іншій редакції, в силу положень якої датою поставки є дата передачі товару продавцем перевізнику про що продавець зобов'язаний негайно повідомити покупця.

Оскільки продавець свої зобов'язання щодо поставки нафтопродуктів виконав, з моменту передачі товару перевізнику право власності на нафтопродукти перейшло до ПП “АСТАТ”. Цивільний кодекс УРСР (нормами якого регулювались правовідносини станом на час їх виникнення) визначав право власності як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно ст. 128 ЦК УРСР право власності у  набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо  інше  не передбачено законом або договором.   

Право власності позивача на відправлені нафтопродукти підтверджується матеріалами справи, виникло на підставі контракту № 155/КН/2000 від 10.10.2000р. (зі змінами внесеними додатковою угодою № 1, яка є невід'ємною частиною контракту) та ніким не оспорюється.

Згідно залізничних накладних № 920236, 920237, 920238, 920239, 920240, 920241, 920242, 920243, 920244, 920245, 920259, 920260, 920261, 920262, 920263, 920264, 920537, 920536, 920535, 920534, 920533, 920531, 920530, 920529, 920528, 920527, 920526, 920329, 920328, 920327, 920326, 920325, 920324, 920323, 920340, 920338, 920337, 920332, 920331, 920502, 920504, 920503, 920506, 920505, 920330, 920322, 920333, 920508, 920334, 920335, 920336, 920507, 920509, 920510, 920511, 920512, 920515, 920516, 920517, 920518, 920519 вантаж слідував зі ст. Даугавпілс (Латвія) призначенням на ст. Путивль (Україна).

Наказом № 1134 від 26.11.2000 з посиланням на постанови начальника слідчого відділу СБУ в Чернігівській області про вилучення та реалізацію речових доказів, нафтопродукти, що прибули на ст. Щорс в цистернах (перелік на 12 арк. доданий до наказу), після сплати всіх належних залізниці платежів та зборів видано ТОВ “Альфа-С”. Згідно із заявкою ТОВ “Альфа-С” 286 цистерн переадресовано по нових перевізних документах на адресу вантажоотримувачів згідно переліку.

Переадресація вантажу зі ст. Щорс на ст. Чернігів здійснена на підставі письмової заяви ТОВ «Альфа-С», якому було доручено відповідальне зберігання та реалізація речових доказів по кримінальним справам на підставі договору, укладеного між УСБУ в Чернігівській області та ТОВ „Альфа-С” № 03/10 від 26.10.1999 року.

Відповідно до наказу № 1134 від 26.11.2000р. за залізничними накладними, отримувачем за якими була Печерська транспортно-нафтова компанія вантаж, що прибув у цистернах за № 73198558, 72540859, 73312936, 72463177, 73262255, 73307621, 74071432, 74740226, 73244808, 73516130, 72422306, 73390551, 73031775, 71019152, 72040769, 73063141, 73052276, 73351132, 73997843, 79480646, 79506358, 73048324, 73139578, 79711073, 73037509, 73026569, 73058844, 73061848, 72207251, 73308264, 73203978, 73437410, 73569956, 73664955, 73915241, 73675506, 73291130, 72207038, 72169485, 73575672, 72463680, 73383150, 74931502, 73389579, 73650889, 73666380, 72402407, 73433757, 73648271, 73300782, 73182313, 73561185, 73434755, 72342116, 74114950, 73408510, 74156845, 73436867, 73359713, 73470569, 73210676 переадресовано на адреси інших вантажоотримувачів згідно переліку.

Надані до матеріалів справи постанови начальника слідчого відділу УСБУ в Чернігівській області про визнання та залучення до кримінальної справи речових доказів від 01.11.2000р. прийняті у відношенні нафтопродуктів (дизельного палива, палива для реактивних двигунів), що перевозились у залізничних цистернах та знаходились на митному посту "Щорс" Чернігівської митниці, слідували на адресу Конотопського ТОВ "Торгово-промислова компанія "Сігма" від Московського ТОВ "Акріон". Так, у тексті постанови від 01.11.2000р. містяться посилання на номери цистерн у яких прибув вантаж для ПП "Астат" (вантажоотримувач Печерська транспортно-нафтова компанія), а саме: 73031775 (відправлено нафтопродукти згідно накладної 920236); 72040769 (нафтопродукти згідно накладної 920238), 73063141 (нафтопродукти згідно накладної 920239); 73052276 (нафтопродукти згідно накладної 920241), 73551132 (нафтопродукти згідно накладної 920242), 73997843 (нафтопродукти згідно накладної 920243); 79480646 (нафтопродукти згідно накладної 920244); 79506358 (нафтопродукти згідно накладної 920245), 73048324 (нафтопродукти згідно накладної 920259); 73139578 (нафтопродукти згідно накладної 920260); 79711073 (нафтопродукти згідно накладної 920261); 73037509 (нафтопродукти згідно накладної 920262); 73026569 (нафтопродукти згідно накладної 920263); 73058844 (нафтопродукти згідно накладної 920264); 71019152 (нафтопродукти згідно накладної 920237); 73470569 (нафтопродукти згідно накладної 920327); 73437410 (нафтопродукти згідно накладної 920326); 73312936 (згідно накладної 920325); 73569956 (нафтопродукти згідно накладної 920324); 73359713 (нафтопродукти згідно накладної 920323), однак як зазначалось вище вантажоотримувачем нафтопродуктів які слідували у вказаних цистернах є Печерська транспортно-нафтова компанія, а не ТОВ "Торгово-промислова компанія "Сігма", вантажовідправником є фірма "Діназ Нафта", а не ТОВ "Акріон". Таким чином, нафтопродукти відправлені згідно накладних для позивача не мають жодного відношення до визнаних та залучених до кримінальної справи речових доказів згідно постанов слідчого управління СБУ у Чернігівській області.  Належних доказів, які б свідчили про наявність підстав для переадресації цистерн у яких прибув вантаж для ПП "Астат" по контракту від 10.10.2000р., вантажоотримувачем згідно накладних за якими є Печерська транспортно-нафтова компанія, вантажовідправником - фірма "Діназ Нафта" відповідачем суду не надано. Документи які б надавали право здійснити переадресацію вказаного вантажу в матеріалах справи відсутні.

Право та порядок внесення змін до договору перевезення врегульовано у ст. 20 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, до якої Україна приєдналась 05.06.92 , яка зокрема наділяє таким правом відправника та отримувача.   В свою чергу, у відповідності з параграфом 2 відправник може здійснити наступні зміни договору перевезення:  

1.  забрати вантаж зі станції відправлення,

2. змінити станцію призначення,

3. змінити отримувача вантажу;

4. повернути вантаж на станцію відправлення.

Згідно Службової інструкції до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (п. 20.4) станція, що затримала вантаж на підставі телеграфного повідомлення про зміну  станції призначення або отримувача вантажу закреслює в накладній первісну назву станції призначення, а у випадку необхідності і прикордонні станції через які повинен перевозитись вантаж або отримувача вантажу та його поштову адресу та в цих графах відповідно вказується нові дані згідно телеграфного повідомлення.

Згідно наведених положень відповідні зміни були внесені до накладних що супроводжували вантаж, про що свідчить заповнення графи 4 в яку заносяться особливі відмітки відправника зокрема і щодо виправлень накладної (розділ 2 додаток 12.5 до Угоди). Таким чином, мала місце зміна відправником отримувача вантажу, та у накладних які зазначені у телеграмах № 23, 24, 25 від 02.11.2000р. отримувачем нафтопродуктів які поставлялись по контракту № 155/КН/2000  укладеному ПП “АСТАТ” з Компанією “Галнафта Корп.” зазначено Печерську транспортно-нафтову компанію.

У листі Служби Безпеки України № 12/1234 від 01.11.2000р., що адресований начальнику залізничної станції Щорс було викладено прохання про затримку на станції Щорс вантажу з нафтопродуктами, який слідував в адресу ТОВ "Сігма" від Московського ТОВ "Акріон" до видання спеціального розпорядження. Необхідність у вчиненні вказаних дій обґрунтовувалось розслідуванням кримінальної справи № 601, що порушена по факту контрабанди нафтопродуктів та до вирішення питання про їх переадресацію.

З яких підстав у наказі № 1134 від 26.11.2000 було зазначено про перерадресацію цистерн в яких поставлялись нафтопродукти для ПП "Астат" по контракту від 10.10.2000р., та які не мають жодного відношення до зазначених у постановах служби безпеки України нафтопродуктів, що визнані речовими доказами,  відповідачем не повідомлено.

Окрім того, під час розгляду справи відповідач звертав увагу суду на те, що у телеграмах № 23, 24, 25 зазначено номер контракту №155/08/КН/2000, тоді як позивач обґрунтовував свої вимоги з посиланням на контракт № 155/КН/2000. Листом № 1/3-11 від 03.11.2000р. (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи) компанія-відправник "Діназ нафта"  підтвердила, що отримувачем нафтопродуктів, згідно вказаних залізничних накладних являється Печерська транспортно-нафтова компанія (код отримувача 9728, адреса: м. Київ, вул. Кутузова 18/7) для ПП "Астат" по контракту № 155/КН/2000 від 10.10.2000р. з фірмою "Галнафта Корп." (що відповідно свідчить про допущення помилки при зазначені номеру контракту у телеграмах ). Однак в будь-якому випадку обов'язковими відомостями для перевізника були зазначені у телеграмах дані щодо вантажоодержувача за залізничними накладними № 920236, 920237, 920238, 920239, 920240, 920241, 920242, 920243, 920244, 920245, 920259, 920260, 920261, 920262, 920263, 920264, 920537, 920536, 920535, 920534, 920533, 920531, 920530, 920529, 920528, 920527, 920526, 920329, 920328, 920327, 920326, 920325, 920324, 920323, 920340, 920338, 920337, 920332, 920331, 920502, 920504, 920503, 920506, 920505, 920330, 920322, 920333, 920508, 920334, 920335, 920336, 920507, 920509, 920510, 920511, 920512, 920515, 920516, 920517, 920518, 920519, а саме змінені відомості щодо одержувача - у графі 5 отримувачем товару вказано Печерську транспортно-нафтову компанію, код отримувача 9728 м. Київ, вул. Кутузова 18/7.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України відповідач не довів факт існування процесуальних документів в кримінальних справах, з посиланням на які він здійснив переадресацію нафтопродуктів, належних ПП “Астат”.

Згідно із ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно з ст.ст. 4, 30 Закону України “Про власність” (був чинним станом на час вчинення вказаних дій) право розпоряджатися пальним, яке знаходилося в зазначених вище цистернах, належало ПП “АСТАТ”.

Як вбачається з матеріалів справи, власник вантажу не давав доручення або згоди відповідачу на переадресацію його вантажу, підстав для вчинення вказаних дій відповідач не мав. Існування обставин, які згідно із ст. 55 Закону України “Про власність” можуть бути підставою для позбавлення чи обмеження права власності ПП “АСТАТ” на належне йому пальне відповідачем не доведено.

         Вантаж, що належав ПП “АСТАТ”, не був доставлений до місця призначення, а був спрямований в інші адреси для передачі іншим вантажоотримувачам, внаслідок вчинених відповідачем дій власник був безпідставно позбавлений своєї власності без компенсації її вартості.

При обгрунтуванні своїх позовних вимог, позивач посилається на норми Цивільного кодексу України, який набрав законної сили з 01.01.2004р..

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, він застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.   

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли (шкода була заподіяна) в період дії ЦК УРСР, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.

Відповідно до ст. 440 ЦК УРСР шкода, заподіяна особі чи майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі (позадоговірна шкода).

В силу положень частини другої вказаної статті той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

               Відповідачем доказів які підтверджують наявність обставини, які є підставою для звільнення його від відповідальності суду не представлено, належними засобами доказування не доведено.

Згідно ст. 453 ЦК УРСР “Способи відшкодування шкоди” присуджуючи відшкодування шкоди, суд, арбітраж або третейський суд відповідно до обставин справи зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або повністю відшкодувати заподіяні збитки.  

Збитки –це вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями одного суб'єкта права іншому. За загальним правилом відшкодуванню підлягають фактично понесені збитки.            

Твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, суд вважає помилковими, оскільки підставою заявлення вимог про стягнення збитків у даній справі є обставини, які підтверджують порушення права власності позивача неправомірними діями у відношенні його майна. Зокрема, неотримання вантажу, що був направлений позивачу згідно контракту від 10.10.2000р. є обставиною, яка відома позивачу, була також підставою для звернення до Господарського суду м. Києва із відповідним позовом про відшкодування збитків у 2005 році. Обставини щодо неправомірності дій відповідача якими і було спричинено неотримання вантажу внаслідок безпідставної переадресації цистерн у яких прибули нафтопродукти, стали відомими позивачу з листа Військової прокуратури центрального регіону України від 28.02.2006р. № 1/939 на запит суді Шевченківського районного суду м. Києва Мороза І.М..

Надані відповідачем на підтвердження заперечень проти позовних вимог документи підтверджують, що позивач повідомлявся про вилучення цистерн, які прямували на адресу третьої особи, з посиланням на дії слідчих органів.

Отже, відповідно до приписів ст. 76 Цивільного кодексу УРСР, ст. 261 Цивільного кодексу України, строк позовної давності треба обчислювати з моменту коли позивач довідався про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з положень п. 6 “Прикінцевих та перехідних положень”, ст. 257 Цивільного кодексу України, строк позовної давності на момент звернення позивача з позовною заявою (08.08.2007) не минув, оскільки про обставини які викладені в листі Військової прокуратури центрального регіону України № 1/939 позивач дізнався при отриманні такого листа, а міг дізнатись лише після його написання (надіслання) на адресу суду (строк після 28.02.2006р.).  Підставою для звернення до суду з даним позовом стали обставини пов'язані із захистом права власності, зокрема на майно якого позивач був позбавлений внаслідок неправомірних дій відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (надалі –Конвенція), Перший протокол, протоколи № 4 і № 7 до Конвенції та протоколи № 2 і № 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи із змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стрейч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

При укладенні контракту  від 10.10.2000р. № 155/КН/2000, позивач мав право очікувати на набуття права власності в значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та в даному випадку підлягає захисту в судовому порядку.

             Посилання відповідача на положення Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, до якої Україна приєдналась 05.06.92 в частині застосування встановлених строків для пред'явлення позову, обов'язкового звернення з претензією, суд визнає помилковим виходячи з наступного.

Пунктом 4 Статуту залізниць України також встановлено, що  перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Враховуючи вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарські суди", цього кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; також частиною третьою цієї ж статті передбачено, що, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як зазначає сам відповідач у відзиві на позов КТ "Астат" не є ні вантажовідправником, ні вантажоодержувачем вантажу, отже не має права звертатись з позовом до перевізника щодо „зникнення вантажу”.  

За положенням параграфу 1 статті 30 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення право пред'явлення позову, який ґрунтується на договорі перевезення, належить тій особі, яка має право заявити претензію залізниці. Позов може бути пред'явлений тільки після заявлення претензії у відповідності до вимог  статті 29 цієї Угоди.

Підставою для звернення до залізниці з позовом у спорі, що виник є саме факт нанесення збитків неправомірними діями винної особи (цивільні правовідносини), порушення права власності позивача, та жодним чином не ґрунтується на договорі перевезення, відносини з якого врегульовані положеннями Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

         Щодо права звернення до залізниці з претензією або і з позовом, з підстав, що випливають із Статуту залізниць України або договору перевезення вантажу, то пункт 130 Статуту залізниць України таке право надає сторонам у договорі перевезення –вантажовідправнику або вантажоодержувачу у відповідних випадках, передбачених Статутом.

Окрім того, на підставі рішення Конституційного Суду України від 30.08.2002  №15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 № 1973 було внесено зміни до Статуту залізниць України, згідно з якими дотримання претензійного порядку пред'явлення вимог до перевізника не є обов'язковим, недотримання досудового порядку врегулювання спору не є перешкодою для звернення з позовом безпосередньо до господарського суду.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99, за загальновизнаним   принципом   права   закони   та    інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи, що обов'язок відшкодування шкоди завданої відповідачем виник у зв'язку з пред'явленням даного позову, застосуванню підлягають положення чинного законодавства, що передбачають визначення фактично понесеного позивачем збитку.

Правовою підставою покладення на відповідача відповідальності за понесені позивачем збитки внаслідок неотримання товару, що належав підприємству на праві власності є факт понесення останнім збитків та спричинення таких діями відповідача що і зумовили порушення права власності ПП "Астат".

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б він одержав при умові правомірної поведінки особи.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а неправомірні рішення причиною.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неправомірних дій або рішень суб'єкта владних повноважень, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє особу від відповідальності за шкоду, завдану неправомірними діями або рішенням (виключає його відповідальність).

При цьому розмір завданої шкоди (реальних втрат майна  або упущеної вигоди) має бути підтверджений суб'єктом господарювання документально.

Заявляючи вимоги про стягнення збитків, вартість нанесених збитків позивачем визначена вартістю нафтопродуктів, які були непоставлені позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача. Зокрема, під час розгляду Господарським судом справи  25/216 (рішення суду від 11.04.2002р.) підтверджено відвантаження фірмою "Діназ Нафта" в межах укладеного між фірмою "Галнафта Корп" та ПП "Астат" контракту від 10.10.2000р. № 155/КН./2000 та додаткової угоди від 18.10.2000р. товару (пального) загальною вартістю 1 186 995, 81 доларів США, листом відправника (вих. № 1/3-11 від 03.11.2000р.) підтверджено отримувача нафтопродуктів (Печерська транспортно-нафтова компанія для ПП "Астат" по контракту № 155/КН./2000 від 10.10.2000р.), що поступили на станцію Щорс у кількості:

- дизельне палива в кількості 1 102 317 тон (залізничні накладні № 920236, 920237, 920238, 920239, 920240, 920241, 920242, 920243, 920244, 920245, 920259, 920260, 920261, 920262, 920263, 920264;

- бензин А-76 в кількості 1 845 001 тонн (залізничні накладні № 920537, 920536, 920535, 920534, 920533, 920531, 920530, 920529, 920528, 920527, 920526;

- паливо марки ТС-1 в кількості 1 845 001 тон (залізничні накладні № 920329, 920328, 920327, 920326, 920325, 920324, 920323, 920340, 920338, 920337, 920332,920331,  920502, 920504, 920503, 920506, 920505, 920330, 920322, 920333, 920508, 920334, 920335, 920336, 920507, 920509, 920510, 920511, 920512, 920515, 920516, 920517, 920518, 920519.

          Копії зазначених накладних, що підтверджують вказану кількість нафтопродуктів залучені до матеріалів справи.

          Збитки нанесені позивачу у зв'язку з неотриманням товару складають вартість нафтопродуктів за цінами, визначені згідно довідки Торгово-промислової палати України № 2392/08.2-8  від 25.07.2007р. (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення нанесених збитків у розмірі 15 099 732, 20 грн. підлягають задоволенню.

В зв'язку з задоволенням позову, відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита в розмірі 25 500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (01601, м. Київ-34, вул. Лисенка 6, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, код ЄДРПОУ 04713033) на користь Командитного товариства "АСТАТ" (01005, м. Київ, вул. Анрі Барбюса 5-А, код ЄДРПОУ 30213358) 15 099 732, 20 грн. (п'ятнадцять мільйонів дев'яносто дев'ять тисяч сімсот тридцять дві гривні 20 копійок) нанесених збитків.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (01601, м. Київ-34, вул. Лисенка 6, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, код ЄДРПОУ 04713033) на користь Командитного товариства "АСТАТ" (01005, м. Київ, вул. Анрі Барбюса 5-А, код ЄДРПОУ 30213358) 25 500 грн. (двадцять п'ять тисяч п'ятсот гривень) витрат на сплату державного мита, 118 грн. (сто вісімнадцять гривень) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Головуюча суддя                                                                               І.В. Усатенко

           Судді                                                                                                 І.І. Борисенко

                                                                                                                   О.М. Ярмак

                                                                                                          дата підписання рішення 07.07.2008