Постанова

від 29.09.2008 по справі 4/231     

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/231     

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

справа № 4/231

  "29" вересня 2008 р.                                                                                                        м.Чернівці

      11:08                                                                                                                                                                    

Господарський суд Чернівецької області в складі головуючого судді Проскурняка О.Г., при секретарі Тинок О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов, де:

Позивач    Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів  

відповідач  Приватне підприємство “ВАММ”  

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів –2446,69 грн.

Представники:

Від позивача – Берекета А.О.      

Від відповідача –Мазурашу М.Г.

В засіданні приймав участь

СУТЬ СПОРУ: Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом до Приватного підприємства “ВАММ” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 2446,69 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Далі позивач стверджує, що на підставі поданого відповідачем звіту форми 10-ПІ “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік” середньооблікова чисельність штатних працівників складає 11 осіб, тому норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів складає 1 особу, однак на підприємстві не працевлаштовано інвалідів тобто не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування одного інвалідів. Позивач зазначає, що згідно статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ, відповідач за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів зобов'язаний сплатити суму адміністративно-господарських санкцій  до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Позивач вказує, що відповідач суму адміністративно-господарських санкцій  за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування одного інваліда не перерахував, а тому повинен сплатити на користь позивача санкції у розмірі 2377,28  грн. та пеню за прострочення платежу у сумі 69,41 грн.

Відповідач у судовому засіданні пояснив, що робочі місця для працевлаштування інвалідів не виділяв та не створював, а лише було подано звіт до центру зайнятості за липень 2007 року з приміткою “можливо інвалід”.     

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Згідно частини 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2007 році середньооблікова чисельність штатних працівників складає 11 осіб, тобто норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 особу.

Частиною 3 статті 18 Закону України  № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною частини 3 статті 18 Закону України № 875-ХІІ на відповідача покладено обов'язок щодо створення та виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Так, відповідач не надав суду доказів про створення та виділення одного робочого місця для працевлаштування інвалідів, належного інформування центру зайнятості про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Тобто, відповідачем не виконано обов'язку щодо виділення та створення одного робочого місця для працевлаштування інвалідів відповідно до частини 3 статті 18, частини 1 статті 19 Закону України № 875-ХІІ.

          Відповідно до частини першої статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ передбачено, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 3 статті 20 Закону України № 875-ХІІ встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач не створив та не виділив одного робочого місця для працевлаштування інваліда, у зв'язку з чим не дотримав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому порушив вимоги частини 1 статті 19 означеного Закону і самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу не сплатив адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити до користь позивача адміністративно господарські санкції у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, що становить 2377,28 грн. та пеню за прострочення платежу у сумі 69,41 грн.

Керуючись статтями 94, 158, 160 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Приватного підприємства “ВАММ”, село Валя-Кузміна Глибоцький район Чернівецька область, код 32866837, р/р 260003260 у ЧОД ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 356464 на користь Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-Г, р/р №31217230700002 в ГУДК в Чернівецькій області, МФО 856135, код 23246436, код призначення платежу 101 —2377,28 грн. адміністративно-господарських санкцій, 69,41   грн. пені.

Постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Порядок і строки апеляційного оскарження.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                   О. Г.Проскурняк