Постанова

від 27.08.2008 по справі 4/233     

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/233     

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

справа № 4/233

  "27" серпня 2008 р.                                                                                                        м.Чернівці

      11:43                                                                                                                                                                    

Господарський суд Чернівецької області в складі головуючого судді Проскурняка О.Г., при секретарі Тинок О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов, де:

Позивач    Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів  

відповідач  Товариства з обмеженою відповідальністю “Кадуба”  

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів –24472,97 грн.

Представники:

Від позивача –Симоненко О.І.      

Від відповідача –Головатюк В.А.

В засіданні приймав участь

СУТЬ СПОРУ: Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кадуба” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 24472,97 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Далі позивач стверджує, що на підставі поданого відповідачем звіту форми 10-ПІ “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік” середньооблікова чисельність штатних працівників складає 145 осіб, тому норматив  робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів складає 6 осіб, однак на підприємстві працевлаштовані лише три інваліди тобто не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування трьох інвалідів. Позивач зазначає, що згідно статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ, відповідач за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів зобов'язаний сплатити суму адміністративно-господарських санкцій  до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Позивач вказує, що відповідач суму адміністративно-господарських санкцій  за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування чотирьох інвалідів не перерахував, а тому повинен сплатити на користь позивача санкції у розмірі 23778,63 грн. та пеню за прострочення платежу у сумі 694,34 грн.

Відповідач у судовому засіданні пояснив, що робочі місця для працевлаштування інвалідів не виділяв та не створював.   

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Згідно частини 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2007 році середньооблікова чисельність штатних працівників складає 145 осіб, тобто норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 6 осіб.

Як вбачається із означеного звіту відповідач виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів частково, працевлаштувавши лише 3 інваліди, тобто норматив не виконано щодо трьох робочих місць.

Частиною 3 статті 18 Закону України  № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач у судовому засіданні надав суду лише звіт про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів у кількості чотирьох осіб за лютий 2007 року, при цьому не надавши докази його надсилання центру зайнятості, докази щомісячного повідомлення центру зайнятості про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів.

Частиною частини 3 статті 18 Закону України № 875-ХІІ на відповідача покладено обов'язок щодо створення та виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Так, відповідач не надав суду доказів про створення та виділення трьох робочих місць для працевлаштування інвалідів, належного інформування центру зайнятості про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Тобто, відповідачем не виконано обов'язку щодо виділення та створення чотирьох робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до частини 3 статті 18, частини 1 статті 19 Закону України № 875-ХІІ.

          Відповідно до частини першої статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ передбачено, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 3 статті 20 Закону України № 875-ХІІ встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач не створив та не виділив три робочі місця для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому товариство порушило вимоги частини 1 статті 19 означеного Закону і самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу не сплатило адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити до користь позивача адміністративно господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, що становить 23778,63 грн. та пеню за прострочення платежу у сумі 694,34 грн.

Керуючись статтями 94, 158, 160 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Кадуба”, село Рукшин Хотинський район Чернівецька область, код 22836377, р/р 260033377 у ЧОД ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 356464 на користь Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-Г, р/р №31217230700002 в ГУДК в Чернівецькій області, МФО 856135, код 23246436, код призначення платежу 101 —23778,63 грн. адміністративно-господарських санкцій, 694,34 грн. пені.

3.          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення строку. У разі подання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Відповідно до статті 185, частини першої - третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України сторони, які беруть участь у справі,  мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю  або частково шляхом подання апеляційної заяви або апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржувану постанову. Заява   про   апеляційне  оскарження  постанови  суду  першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 60 цього Кодексу—з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений  для подання заяви про апеляційне оскарження.         

Суддя                                                                                   О. Г.Проскурняк