Рішення

від 02.11.2006 по справі 17/193-3432

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/193-3432

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2006 р.Справа № 17/193-3432

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Андрусик Н.О.             

Розглянув справу

за позовом Тернопільського обласного державного комунального підприємства «Тернопільтеплокомуненерго», м. Тернопіль

 до відповідача  Санаторію «Медобори», смт. Гусятин  Тернопільської області

Представник від:

позивача: Лазаренко В.О., начальник юридичного відділу, доручення № 946/01 від 23.08.06р., Куртяк Я.М., доручення № 1195/01  від 02.11.2006 р.

        відповідача:  не з»явився

В судовому засіданні присутнім представникам сторін роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Позивач –Тернопільське обласне державне комунальне підприємство „Тернопіль-теплокомуненерго”, м. Тернопіль, звернувся 04.09.2006 р. до господарського суду з позовом до відповідача - Санаторію «Медобори», смт. Гусятин Тернопільської області, про стягнення 71 567,93 грн., з яких: 55 849,10 грн. основного боргу, 15 526,04 грн. інфляційних збитків та 192,79 грн. пені, посилаючись на умови договору № 05005 від 20.02.94 р. на відпуск теплової енергії.

Позовні вимоги обґрунтовуються копією договору на відпуск теплової енергії від 20.02.1994р. з додатками, розрахунками суми боргу, пені та інфляції, актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.06.06р., копією накладної № 2 від 22.07.2003 р., листами № 232 від 24.10.95 р., № 85 від 31.12.01 р., № 47 від 03.09.02 р., № 965/01 від 30.06.2003 р., іншими матеріалами.

Представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав, наведених у позовній заяві.

На підтвердження виконання умов договору з приводу постачання відповідачу теплової енергії в гарячій воді, позивачем подано додаткові документи. Зокрема, на вимогу суду позивачем представлено довідку про стан розрахунків між сторонами за період з 20.02.94 р. по 01.09.2006 року, підписану директором підприємства та головним бухгалтером із зазначенням періоду та обсягів використаної теплової енергії, акти зняття показників лічильника тепла від 19.04.2002 р., 27.03.2002 р., 26.02.2002 р., 28.01.2002 р., 25.12.2001 р., 30.11.2001р., підписані представниками обох сторін. На підтвердження оплати відповідачем теплової енергії в жовтні 2003 року в сумі 900 грн. позивач надав копію накладної № 2 від 22.07.2003 року про відпуск через представника КП «Тернопільтеплокомуненерго» Нефьодова Олександра Євгеновича, що діяв на підставі довіреності серії ЯЕЦ № 554644 від 19.07.2003 р., путівки на 24 дні вартістю 900 грн. та лист № 71 від 27.06.2006 року санаторію „Медобори”, в якому відповідач просить зарахувати вартість путівки в сумі 900 грн. в рахунок погашення заборгованості за використану теплову енергію.

Покликаючись на акт звірки взаєморозрахунків, який підписано сторонами станом на 01.06.2006 року без заперечень, позивач вказує на те, що сума боргу відповідачем визнається в розмірі 55 849,10 грн., відтак, просить суд позов задовольнити повністю.

Відповідач документально обґрунтованого відзиву на позов не подав, його повноважний представник судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, у встановленому законом порядку (повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції № 731030, 6075550, 788709), тому справа розглядається згідно ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 02.11.2006 р. в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 15-00 год. 02.11.2006 р. для оголошення вступної та резолютивної частини рішення господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників позивача, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд дійшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, враховуючи наступне.

20 лютого 1994 р. між Тернопільським обласним державно-комунальним підприєм-ством теплових мереж “Тернопільтеплокомуненерго”, м. Тернопіль, правонаступником якого є позивач, як „Постачальником”, та Санаторієм-профілакторієм „Медобори”, смт. Гусятин, як „Споживачем”, укладено договір за № 05005 на відпуск теплової енергії, за умовами якого „Постачальник” забезпечує „Споживача” тепловою енергією у вигляді гарячої води для потреб опалення та вентиляції в кількості і за параметрами згідно додатку № 1 до договору на протязі опалювального сезону (190 діб) в період з 01 січня по 22 квітня та з 15 жовтня по 31 грудня.

У відповідності до п. 5.6. вказаної угоди відповідач зобов'язався використовувати та проводити щомісячну оплату за теплову енергію згідно платіжних вимог-доручень, виходячи з договірних об'ємів споживання та діючих тарифів згідно розрахунку оплати за відпущену теплову енергію (додаток № 3 договору). У разі неоплати за теплову енергію до 1 числа розрахункового місяця „Споживачу” нараховується пеня у розмірі 0,5% за кожний день прострочки (п. 5.7. договору).

Пунктом 7.1. договору сторони встановили, що договір вступає в силу з дня його підписання („з січня 1994 р.”) і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до його закінчення не надійде заяви однієї сторони про відмову від договору або про його перегляд.

Як вказує позивач у клопотанні № 1057/01 від 25.09.2006 р., договір № 5005 від 20.02.1994 р. діяв до 01.02.2002 р. Цих обставин відповідач не заперечив.

У відповідності до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, Цивільний кодекс України, прийнятий 16.01.2003р., застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Беручи до уваги, що права та обов'язки між сторонами виникли з договору, який  був укладений до набрання чинності положеннями Цивільного та Господарського Кодексів України (01.01.2004 р.), позовні вимоги позивача стосуються заборгованості відповідача за період 1994-2002 рр., тому розгляд справи здійснюється за нормами Цивільного кодексу УРСР, стаття 4 якого визначає підставами виникнення зобов'язань угоди, адміністративні акти та інші дії, події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Згідно вимог ст. ст. 151, 161, 162 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 162 ЦК УРСР визначено недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань за договором.

Договором сторони передбачили порядок надання послуг, порядок ведення обліку використаної теплової енергії та проведення розрахунків, а також відповідальність за порушення умов договору.

Як вказує позивач і це випливає з матеріалів справи, між сторонами немає розбіжностей щодо кількості та вартості теплової енергії, проданої позивачем відповідачу протягом 1994 р. –березень 2002 р., як і немає розбіжностей по загальних щомісячних сумах оплати, проведених відповідачем протягом цього ж періоду. Як свідчать надані позивачем довідки по розрахунках КП “Тернопільтеплокомуненерго”, спір між сторонами виник внаслідок проведення відповідачем не в повному обсязі розрахунків за спожиту теплову енергію.

Позивач стверджує, і його доводи з цього приводу не оспорює відповідач, санаторій „Медобори” порушив договірні зобов'язання щодо сплати поточних платежів згідно договору на відпуск теплової енергії № 05005 від 20.02.1994 р., допустивши станом на 01.09.2006 р. заборгованість  у розмірі 55 849,10 грн.

01.06.2006 р. між сторонами складено акт звірки розрахунків, згідно якого за відповідачем рахується заборгованість в сумі 55 849,10 грн., що підтверджується підписами уповноважених представників сторін, які засвідчено печатками цих юридичних осіб.

Оцінюючи доводи позивача з приводу заявленої суми основного боргу в розмірі 55 849,10 грн. та докази, подані на підтвердження таких вимог, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в сумі 42 892,98 грн. основного боргу, виходячи з такого.

Сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських відносин, що не суперечать законодавству.

Статтею 43Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На момент подання позовної заяви (відправлена позивачем 30.08.2006 р., про що свідчить штамп поштового відділення на конверті - отримана судом 04.09.2006р.) згідно додатково поданої на вимогу суду довідки про стан розрахунків між сторонами за період з 20.02.94 р. по 01.09.2006 р., по вимогах, що виникли станом на 01.12.2000 року в розмірі 12 956,12 грн. - закінчився трирічний строк позовної давності, який обраховується згідно умов договору № 05005 (п. 5.7), починаючи з 01 числа розрахункового місяця, в якому використана теплова енергія.

При зверненні до суду з позовом доказів наявності поважних причин пропуску строку позовної давності суду не надавалося, вимог про відновлення пропущеного строку позовної давності суду не заявлялося. В наданому поясненні № 1057/01 від 25.09.06 р. щодо перебігу строку позовної давності, позивач вказує на те, що зарахування підприємством в жовтні 2003 року 900 грн. вартості використаної останнім путівки в якості погашення боргу за теплову енергію, на думку позивача, свідчить про переривання строку позовної давності у відповідності до приписів частини 1 статті 264 ЦК України (2003 р.), оскільки вважає, що такі дії відповідача (надання путівки) свідчать про здійснення оплати за теплову енергію.

Дане пояснення судом оцінюється критично, оскільки клопотання відповідача про зарахування вартості путівки в розмірі 900 грн. в якості оплати за теплову енергію, датовано 27.06.2006 року. В даному листі також не вказано коли використовувалася та надавалася позивачу путівка, відтак, твердження позивача, що путівка отримана в 2003 році, відповідно в жовтні 2003 року відповідачем нібито здійснено оплату за використану по договору № 05005 теплову енергію є безпідставним. Посилання на норми статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу строку позовної давності є неправомірним, адже норми Цивільного кодексу УРСР, що діяв на момент виникнення цивільних правовідносин сторін (ч. 1 ст. 79 ЦК УРСР) встановлюють, що перебіг такого строку переривається пред'явленням позову в установленому порядку. При цьому перериватися може строк позовної давності лише по тих вимогах, по яких він не закінчився на момент звернення до суду. Не можуть бути взяті до уваги посилання позивача на ст. 264 ЦК України стосовно заборгованості на суму 12 956,12 грн., що виникла станом на 01.12.2000 року, так як по ній строк закінчився до набрання чинності Цивільним кодексом України (2003 р.), а правила цього Кодексу застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Виходячи з викладеного, враховуючи норми ст. 75 ЦК УРСР суд застосовує в обов'язковому порядку незалежно від заяви сторони, строк позовної давності по вимогах, що виникли на момент вступу в дію положень нового Цивільного кодексу України, що відповідає п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР, сплив строку позовної давності є підставою для відмови у позові, тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог на суму 12 956,12 грн., строк позовної давності по яких сплив.

Факт надання послуг по постачанню теплової енергії Тернопільським обласним комунальним підприємством теплових мереж “Тернопільтеплокомуненерго” за період з грудня 2000р. по березень 2002 року на суму 87823,68 грн. підтверджується представленими в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями розрахунків, актами зняття  показників лічильника тепла від 19.04.2002 р., 27.03.2002 р., 26.02.2002 р., 28.01.2002 р., 25.12.2001 р., 30.11.2001р., підписаними представниками обох сторін, актом звірки розрахунків від 01.06.2006 р., підписаним повноважними представниками сторін.

При цьому відповідачем частково проведено оплату за використану теплову енергію в розмірі 44 930,07 грн. Відповідач на розгляд справи не з'явився, на день вирішення спору не заперечив належними та допустимими доказами суму заборгованості перед позивачем, як і не надав будь-яких доказів добровільного її погашення.

Враховуючи наведене, господарський суд визнає обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають до задоволення позовні вимоги Тернопільського обласного комунального підприємства „Тернопільтеплокомуненерго”, м. Тернопіль, щодо стягнення з санаторію „Медобори”, смт. Гусятин, 42 892,98  грн. основного боргу за надану теплову енергію, згідно Договору № 05005 на відпуск теплової енергії в гарячій воді за період з 01.12.2000 року по 01.03.2002 року.

Згідно ст. 214 ЦК УРСР, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено іншого розміру процентів. Суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення вимоги позивача на суму 13 632,93 грн., виходячи з розміру задоволених вимог основного боргу, та відповідно до діючих індексів інфляції, розрахованих Міністерством статистики.

В  іншій частині їх стягнення відсутні правові підстави в зв'язку з зменшенням суми основного боргу, який підлягає стягненню.

Згідно ст. ст. 178, 179 ЦК УРСР виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Враховуючи, що умовами укладеного Договору (п.5.7.) № 05005 від 20.02.94 року сторони передбачили майнову відповідальність “споживача” за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію у вигляді сплати пені, суд визнає правомірними вимоги позивача щодо стягнення пені в заявленій сумі - 192,79 грн., нарахованої в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати за надані послуги з постачання теплової енергії в гарячій воді за період з 01.11.03 р. по 01.05.04 р. (180 днів).

Отже, позовні вимоги задовольняються частково на суму 42892,98 грн. основного боргу, 192,79 грн. пені, 13 632,93 грн. інфляційних витрат, в іншій частині вимог - в позові відмовляється.

Заявлене позивачем в порядку ст. 67 ГПК України клопотання про накладення арешту на майно, що належить відповідачу з метою забезпечення позову, відхиляється з огляду на те, що позивачем не наведено належних обґрунтувань необхідності вжиття відповідних заходів до забезпечення позову.

Судові витрати, в силу ст. 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За згодою представників позивача відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 02.11.2006 р. оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення господарського суду.

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 75, 79, 80, 151, 161, 162, 178, 179, 214 Цивільного кодексу УРСР,  ст. ст. 2, 42 –47, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 67, 75, 77, 811, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд

Вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Санаторію «Медобори», смт. Гусятин Тернопільської області, вул. Санаторна, 10, ідент. код 21157651 на користь Тернопільського обласного державного комунального підприємства «Тернопільтеплокомуненерго», м. Тернопіль, вул. Київська, 3-А, ідент. код 03353590 –42892,98 грн. основного боргу, 192,79 грн. пені, 13 632,93 грн. інфляційних витрат та 660,71 грн. судових витрат.

3.           В решті позову –відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.   

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення „_03___” _листопада

---

 2006 р., через місцевий господарський суд.

 

Суддя                                                                                          Н.О. Андрусик