Постанова

від 03.11.2008 по справі 44/103-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

44/103-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2008 р.                                                           Справа № 44/103-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. ,  Плужник О.В.

при секретарі Карпенко Ж.М.

за участю представників сторін:

позивача - Ві  Д. Д.

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. № 1919Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 08.07.08 по справі № 44/103-08

за позовом ТОВ "Маркет Експерт 2004", м. Харків

до  ТОВ "Веселка", м. Харків

про стягнення 218192,57 грн. -

встановила:

В квітні 2008 р. позивач –ТОВ „Маркет експерт 2004”, м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень, просив суд звернути стягнення на майно, заставлене відповідачем –ТОВ „Веселка”, м. Харків, відповідно до укладеного між сторонами договору застави № 14/08з від 14.08.07 р., а саме - комбайн “Джон Дір 1188”, 1995 року випуску, заводський номер 059260, двигун номер 360760, шляхом передачі його у власність позивача; визнати за позивачем право власності на вказане майно та стягнути з відповідача судові витрати. Заявлені позовні вимоги позивач мотивував тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним між сторонами договором безвідсоткової позики № 14/08 від 14.08.07 р., виконання якого відповідачем було забезпечено заставою за вищезгаданим договором застави № 14/08з від 14.08.07 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.07.08 р. (суддя Дюкарєва С.В.) по справі № 44/103-08 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що подавши відповідний позов позивач таким чином обрав судовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, однак у позовній заяві та уточненні до неї визначив невірний спосіб захисту свого порушеного права шляхом визнання права власності, оскільки за рішенням суду заставлене майно підлягає наступній реалізації, право власності на предмет застави на даний час за позивачем визнано не може бути; що з залучених до матеріалів справи документів суд не має змоги дійти обґрунтованого висновку про те, що на даний час заставлене майно перебуває саме у власності відповідача; що вартість предмета застави значно вища ніж заборгованість відповідача перед позивачем та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення безпідставно дійшов висновку про те, що відповідно до норм Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” позивач не має права на звернення стягнення на майно відповідача в судовому порядку. При цьому позивач посилається на п. 4 ст. 25 та п. 1 ст. 26 вказаного закону, аналізуючи які, як зазначає позивач, можна зробити висновок що обтягувач в судовому порядку має право обрати такий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечення обтяження як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання. Разом з тим, позивач також зазначає про безпідставність висновків господарського суду про те, що заставлене майно на даний момент не перебуває у власності відповідача, оскільки письмова відповідь Харківської міської інспекції державного технічного нагляду, на яку посилався суд роблячи вказані висновки, на думку позивача, жодним чином не пов'язана з набуттям або припиненням права власності та ін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив відзиву чи пояснення по скарзі не надав.

Враховуючи по-перше те, що згідно із статтею 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або  особи,  які відповідно  до  установчих  документів  юридичної  особи чи закону виступають від її імені, і відповідно до витягу з ЄДРПОУ (а.с. 33) місцезнаходженням відповідача є адреса на яку суд апеляційної інстанції і направляв всі процесуальні документи, по-друге те що нормами ГПК України на господарський суд не покладено обов‘язок з‘ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, судова колегія вважає за необхідне розглядати дану справу відповідно до вимог ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 14.08.2007 р. між сторонами укладено договір безвідсоткового займу № 14/08, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу займ у розмірі 34500 грн., а відповідач зобов'язався у визначений договором термін повернути надану суму.

Відповідно до п. 3.1 договору, строк займу встановлено сторонами до 31.12.2007 р.

Факт отримання відповідачем займу підтверджується платіжним дорученням № 328 від 14.08.2007 р.

З метою забезпечення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором безвідсоткового займу № 14/08 між сторонами було також укладено договір застави № 14/08з від 14.08.2007р., відповідно до умов якого в забезпечення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 14/08 останній здійснив заставу майна, а саме: комбайну “Джон Дір 1188”, 1995 року випуску,  заводський номер 059260, двигун номер 360760 вартістю 218192,57 грн.

21.08.07 р. до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено відомості про реєстрацію обтяжень вказаного рухомого майна (витяг № 14033850 від 21.08.07 р.)

Разом з тим, відповідно до витягу з державного реєстру обтяжень рухомого майна (№ 17909782 від 03.04.08 р.) ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова є також обтяжувачем всього рухомого майна відповідача.

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за договором № 14/08 належним чином не виконав, позику у строк до 31.12.2007 р. не погасив, в зв'язку з чим, у нього перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 34500 грн., докази погашення якої в матеріалах справи відсутні. При цьому, позивач з посиланням на укладений між сторонами договір застави № 14/08з від 14.08.07 р., відповідні вимоги Закону України „Про заставу”, ст.ст. 21-26 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” звернувся до суду з вимогою звернути стягнення на майно, заставлене відповідачем відповідно до вищевказаного договору, а саме - комбайн “Джон Дір 1188”, 1995 року випуску, заводський номер 059260, двигун номер 360760, шляхом передачі його у власність позивача, та визнати за позивачем право власності на вказане майно

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що подавши відповідний позов позивач таким чином обрав судовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, однак у позовній заяві та уточненні до неї визначив невірний спосіб захисту свого порушеного права шляхом визнання права власності, оскільки за рішенням суду заставлене майно підлягає наступній реалізації, право власності на предмет застави на даний час за позивачем визнано не може бути; що з залучених до матеріалів справи документів суд не має змоги дійти обґрунтованого висновку про те, що на даний час заставлене майно перебуває саме у власності відповідача; що вартість предмета застави значно вища ніж заборгованість відповідача перед позивачем та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм  надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про заставу” застава - це спосіб забезпечення  зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем)  забезпеченого заставою  зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення  суду.

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики,  кредиту, купівлі-продажу,  оренди, перевезення вантажу тощо.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про заставу”, за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках,  передбачених законом чи  договором, - неустойку), необхідні витрати  на утримання заставленого майна, а також  витрати на здійснення  забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено  договором  застави.

Ст. 20 Закону України “Про заставу” встановлено, що заставодержатель набуває  право звернення стягнення на предмет  застави в разі, якщо в момент настання терміну  виконання  зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо  інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором  застави. Реалізація  заставленого майна, на яке звернено стягнення,  провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого  напису  нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим  Законом чи договором.

Відповідно до ст. 25 вказаного закону, якщо при реалізації предмета  застави виручена грошова сума  перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог  заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.

Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання  зобов'язань, а також правовий режим виникнення,  оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” до забезпечувальних обтяжень, серед іншого, належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України,  що виникає на підставі   договору.

Стаття 24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначає порядок звернення стягнення на предмет забезпечувального  обтяження.

Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження  здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому  законом, або в позасудовому порядку  згідно із цим Законом.

Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Стаття 25 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” встановлює порядок реалізації предмета забезпечувального обтяження за рішенням суду.  У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на  предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду, серед іншого,  зазначаються  спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження  шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону. Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на  публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Враховуючи вимоги зазначеної статті, суд першої інстанції правомірно зробив висновок про те, що судовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, крім іншого, передбачає продаж заставленого майна з наступним задоволенням вимог кредитора.

Тобто подавши позов до суду, позивач обрав судовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, однак у позовній заяві та уточненні до неї визначив позасудовий спосіб захисту свого порушеного права шляхом визнання права власності без надання доказів виконання відповідних вимог вказаного закону, в зв'язку з чим, поданий позивачем позов господарським судом правомірно був залишений без задоволення.

Разом з тим, безпідставними є твердження позивача про його право звернути стягнення на предмет позову в судовому порядку на підставі п. 4 ст. 25, ст. 26 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” зважаючи на наступне:

Як свідчить укладений між сторонами договір застави № 14/08з, в ньому сторонами не було передбачено спеціальний порядок набуття права власності позивачем на предмет застави в разі невиконання відповідачем умов договору займу № 14/08, в т.ч. шляхом передачі у власність позивача заставленого майна.

При цьому, відповідно до п. 3.1.1 договору застави, заставоутримувач набуває право звернення стягнення на заставлене майно, в разі якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, передбаченого договором займу, воно не буде виконано. Тобто, відповідні права на майно можуть виникнути у позивача після здійснення (використання права) звернення стягнення на заставлене майно.

Тобто таким чином звернення стягнення на заставлене майно може відбуватися виключно в передбаченому законом порядку.

Разом з тим, в разі обрання стягувачем позасудового порядку звернення стягнення на предмет забезпечувального  обтяження, положеннями Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” передбачено спеціальний порядок звернення.

Зокрема, відповідно до встановлених ст. 25 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” правил, за рішенням суду заставлене майно підлягає наступній реалізації. При цьому Обтяжувач, який звертається до суду з вимогою  звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

При цьому, п. 4 вказаної статті визначено, що у разі задоволення судом позову про  звернення  стягнення  на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду може зазначатися спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням  однієї  з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Зокрема, ст. ст. 27-29 вказаного Закону встановлено, що якщо інше  не  встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний  надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про  порушення  забезпеченого  обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у   володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний  вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна  згідно  з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.

Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального  обтяження, не виконує обов'язок щодо передачі предмета забезпечувального  обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду. Обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим  обтяженням зобов'язанням   шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов'язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого  майна  про  свій  намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.

Боржник або інші обтяжувачі, на користь яких встановлено зареєстроване  обтяження відповідного рухомого майна, протягом строку, вказаного в частині другій статті 28 цього Закону, можуть заперечити проти переходу права власності   на  предмет забезпечувального обтяження до обтяжувача,  який ініціює звернення стягнення. Таке заперечення надсилається в письмовій формі обтяжувачу, який   ініціює звернення стягнення, та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна. За таких умов обтяжувач, який ініціює звернення  стягнення, повинен задовольнити забезпечену обтяженням вимогу шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 30 цього Закону.

Отже, звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на заставлене відповідачем майно шляхом передачі його у власність обтяжувача на підставі п. 4 ст. 25 п. 1 ст. 26 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” можливе лише у випадку додержання обтяжувачем вимог вказаних положень закону, зокрема у встановленому законом порядку набуття права володіння на об'єкт обтяження (в т.ч. за наявності певних підстав у судовому порядку) та узгодження з іншими обтяжувачами майна (в разі їх наявності) можливості набуття права власності на об'єкт обтяження у встановленому законом порядку.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, позивач звернувшись до суду та посилаючись при цьому на те, що він обрав позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет обтяження не надав жодного доказу виконання вищевказаних положень закону, зокрема доказів отримання від боржника спірного майна у володіння, доказів отримання згоди від іншого обтягувача на перехід у право власності об'єкту обтяження та ін., що в свою чергу унеможливлює задоволення його позову та звернення стягнення на заставлене відповідачем майно шляхом передачі його у власність позивача на підставі ст. 25-26 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

До того ж, як вбачається з договору застави, вартість заставленого майна  - комбайну “Джон Дір 1188”, 1995 року випуску,  заводський номер 059260, двигун номер 360760, складає 218192,57 грн. При цьому, відповідно до розрахунку, доданого позивачем до матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем за договором безвідсоткового займу № 14/08 з урахуванням неустойки, індексу інфляції та річних складає 59586,58 грн. Як свідчать матеріали справи, позивач просить суд звернути стягнення на предмет застави певним шляхом та визнати за позивачем право власності на весь предмет застави, незважаючи на те, що вартість предмета застави значно вища ніж заборгованість відповідача перед позивачем і вимога про набуття права власності на об'єкт обтяження зокрема грубо порушує права боржника на отримання різниці у вартості заставленого майна від розміру заборгованості. Крім того, набуття позивачем права власності на об'єкт обтяження без відповідної згоди іншого обтяжувача ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова та без дотримання відповідного порядку суперечить вимогам ст. 27-29 Закону України та також порушує права ДПІ.

При цьому, враховуючи по-перше те, що відповідно до повідомлення Харківська міська інспекція державного технічного нагляду комбайн “Джон Дір 1188”, 1995 року випуску,  заводський номер 059260, двигун номер 360760, був зареєстрований за ТОВ “Веселка” та знятий з обліку 20.03.2008 р., по-друге те, що позивач в обґрунтування своїх вимог не надав належних доказів перебування на даний момент вказаного комбайну саме у власності відповідача, суд апеляційної інстанції не має змоги дійти до обґрунтованого висновку про те, що на даний час вищевказане заставлене майно перебуває у власності відповідача.

Враховуючи викладене, господарський суд правомірно визнав вимоги позивача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства України.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 08.07.08 р. по справі № 44/103-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Повний текст постанови підписано 03.11.08 р.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Пушай В.І.  

                                                                                                               Плужник О.В.