Постанова

від 12.09.2006 по справі а17/247-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А17/247-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12.09.06р.

Справа № А17/247-06

За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський завод теплоізоляційних і фільтрувальних виробів, смт. Ювілейне Дніпропетровської області

про стягнення 2475,00 грн.  

Суддя —Стрелець Т. Г.

                                                                Секретар судового засідання —Хохлова Т. А.

Представники:

від позивача: Бичкова С.І., довіреність №03-06/23 від 11.01.2006р., заступник начальника відділу;

від відповідача: представник не з'явився.

Суть спору:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (у подальшому —позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський завод теплоізоляційних і фільтрувальних виробів (у подальшому —відповідач) та просить господарський суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 2475,00 грн., яка виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх обов'язків по сплаті штрафних санкцій за нестворення  робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення  відповідачем вимог ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№ 875-ХІІ від 21.03.1991р. (у подальшому —Закон “Про основи соціальної захищеності”) і несплату штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів.

У Доповненні до адміністративного позову позивач зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що у нього створені, в тому числі атестовані робочі місця для інвалідів за нормативом, який визначений законом.

Відповідач заперечень на позовну заяву не надав, явку свого представника у судове засідання не забезпечив.

У судовому засіданні 12.09.2006р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши докази, подані позивачем і відповідачем, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, господарський суд, —

В с т а н о в и в :

Згідно звіту відповідача „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005рік” середньооблікова чисельність штатних чоловік на підприємстві склала 12 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, —не заповнено,  фонд оплати праці штатних працівників –59400,00 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника –4950,00 грн., чисельність інвалідів –штатних  працівників, які повинні працювати на підприємстві  відповідно до 4%-го нормативу –не заповнено, сума коштів штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів —не заповнено.

Позивачем, на підставі ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності” заявлено вимогу  про стягнення з відповідача  штрафних санкцій у розмірі половини середньорічної  заробітної плати  на даному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом в розмірі 2475,00 грн., виходячи з 1 нествореного і фактично не зайнятого інвалідами робочого місця у звітному періоді, згідно доданого до матеріалів справи розрахунку.

Графи 2, 3 і 6 Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. відповідачем не заповнені, але у відповідності зі ст. ст. 19, 20 Закону “Про основи соціальної захищеності” для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

З наведеного вбачається, що протягом 2005р. у відповідача мав бути працевлаштований 1 інвалід, а штрафні санкції у разі непрацевлаштування становлять 4950,00 : 2 = 2475,00 грн.

На підприємстві відповідача кількість працюючих інвалідів у 2005р. була менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону “Про основи соціальної захищеності”, що не оспорюється відповідачем. Доказів того, що на підприємстві відповідача фактично працював у 2005р. 1 інвалід, а не 0 останнім не надано.

У Листі Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської районної державної адміністрації від 23.05.2006р. №1693 зазначено, що відповідач протягом 2005р. був віднесений до переліку підприємств, на яких працюють інваліди.

Зазначене підтверджується Листом Дніпропетровського районного центру зайнятості №247 від 23.05.2006р.

Не надано відповідачем доказів звернення до інших органів, визначених у ст. 18 Закону „Про основи соціальної захищеності” з питань потреби у працівниках інвалідах, створення за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів, визначення видів виробництв,  цехів та  дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів, розроблення і затвердження  інструкції про  робоче  місце інваліда.

Суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно ст. 19 Закону „Про основи соціальної захищеності” для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.  

Відповідно до ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності” підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Статтею 18 Закону „Про основи соціальної захищеності” встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Також відповідно до п.10 Постанови КМУ „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” від 3 травня 1995 р. N 314 працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості,  органами  Мінсоцзахисту,  місцевими  Радами  народних депутатів,  громадськими  організаціями  інвалідів  з  урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. При цьому місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів,  які  бажають  працювати   і   спроможні реалізувати    свої    здібності   та   можливості   на   підставі індивідуальних програм реабілітації.

За п. п. 5,  14 Постанови КМУ „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” від 3 травня 1995 р. N 314, підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну  службу  зайнятості  та  місцеві   органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для    інвалідів    умови   праці   з   урахуванням індивідуальних      програм       реабілітації,       забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;      запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і  затверджують  інструкцію  про   робоче   місце інваліда.

Крім того, відповідно до п. 3 Постанови КМУ „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” від 3 травня 1995 р. N 314 робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.  

Відповідачем не надано доказів того, що у нього створені, в тому числі атестовані робочі місця для інвалідів за нормативом, який визначений законом. Листи Дніпропетровського районного центру зайнятості і Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської райдержадміністрації не можуть бути доказом працевлаштування інвалідів, оскільки відповідачем у звітності надана помилкова інформація про те, що у відповідача взагалі не повинні створюватись робочі місця для інвалідів.

Той факт, що згідно зі ст.18 Закону „Про основи соціальної захищеності” на підприємства, установи, організації покладений  лише обов'язок створювати для інваліда певні умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а не обов'язок працевлаштування інвалідів не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки відповідачем не надано доказів повідомлення державної  служби  зайнятості  та  місцевих   органів соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Враховуючи усе вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 160, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, —

П о с т а н о в и в :

Задовольнити позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський завод теплоізоляційний і фільтрувальних виробів (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Виробнича, 1, код ЗКПО 31761218, р/р 26005593596001 в КБ “Приватбанк”, МФО 305299) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000, м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 60/18, код ЗКПО 25005978, р/р 31217230600117 в банку УДКУ в Дніпропетровській області, МФО 805012) суму 11809,52 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.

Суддя                                                                                                                    Т. Г. Стрелець

16.10.2006р.