Постанова

від 12.09.2006 по справі а17/248-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А17/248-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12.09.06р.

Справа № А17/248-06

За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна компанія “Думка”, смт. Ювілейне Дніпропетровської області

про стягнення 6454 грн. 84 коп.

    Суддя —Стрелець Т.Г.

                                                                     Секретар судового засідання —Хохлова Т.А.

Представники:

від позивача: Бичкова С.І., довіреність №03-06/23 від 11.01.2006р., заступник начальника відділу;

від відповідача: Самолевич О.В., довіреність б/н від 29.08.2006р., представник.

Суть спору:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (у подальшому —позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна компанія “Думка” (у подальшому —відповідач) та просить господарський суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 6454,84 грн., яка виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх обов'язків по сплаті штрафних санкцій за нестворення  робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення  відповідачем вимог ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№ 875-ХІІ від 21.03.1991р. (у подальшому —Закон “Про основи соціальної захищеності”) і несплату штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів.

У Доповненні до адміністративного позову позивач зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що у нього створені, в тому числі атестовані робочі місця для інвалідів за нормативом, який визначений законом.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що обов'язок виявлення та працевлаштування інвалідів покладено на відповідні органи соціального захисту населення, а не на підприємства; інваліди не звертались безпосередньо до відповідача з проханням працевлаштувати їх; атестовані робочі місця можуть створюватись лише у разі необхідності.

У судовому засіданні 12.09.2006р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши докази, подані позивачем і відповідачем, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, господарський суд, —

В с т а н о в и в :

Згідно звіту відповідача „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005рік” середньооблікова чисельність штатних чоловік на підприємстві склала 31 особу, з них середньооблікова кількість штатних працівників , яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, —не заповнено відповідачем,  фонд оплати праці штатних працівників –278600,00 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника – 200100,00 грн., чисельність інвалідів –штатних  працівників, які повинні працювати на підприємстві  відповідно до 4%-го нормативу –1 особа, сума коштів штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів —не заповнено відповідачем.

Позивачем, на підставі ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності” заявлено вимогу  про стягнення з відповідача  штрафних санкцій у розмірі середньорічної  заробітної плати  на даному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом в розмірі 6454,84 грн., виходячи з 1 нествореного і фактично не зайнятого інвалідами робочого місця у звітному періоді, згідно доданого до матеріалів справи розрахунку.

Графи 2 і 6 Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. відповідачем не заповнені, але у відповідності зі ст. 20 Закону “Про основи соціальної захищеності” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

З наведеного вбачається, що протягом 2005р. у відповідача мав бути працевлаштований 1 інвалід, а штрафні санкції у разі непрацевлаштування становлять 6454,84 х 1 = 6454,84 грн.

На підприємстві відповідача кількість працюючих інвалідів у 2005р. була менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону “Про основи соціальної захищеності”, що не оспорюється відповідачем та підтверджується матеріалами справи. Доказів того, що на підприємстві відповідача фактично працювало у 2005р. 1 інвалід, а не 0 останнім не надано.

У Листі Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської районної державної адміністрації від 23.05.2006р. №1693 зазначено, що відповідач протягом 2005р. був віднесений до переліку підприємств, які заплатили штраф чи справа знаходиться на розгляді в суді.

Зазначене підтверджується Листом Дніпропетровського районного центру зайнятості №247 від 23.05.2006р.

Не надано відповідачем доказів звернення до інших органів, визначених у ст. 18 Закону „Про основи соціальної захищеності” з питань потреби у працівниках інвалідах, створення за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів, визначення видів виробництв,  цехів та  дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів, розроблення і затвердження  інструкції про  робоче  місце інваліда.

Суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно ст. 19 Закону „Про основи соціальної захищеності” для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.  

Відповідно до ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності” підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Статтею 18 Закону „Про основи соціальної захищеності” встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Також відповідно до п.10 Постанови КМУ „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” від 3 травня 1995 р. N 314 працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості,  органами  Мінсоцзахисту,  місцевими  Радами  народних депутатів,  громадськими  організаціями  інвалідів  з  урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. При цьому місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів,  які  бажають  працювати   і   спроможні реалізувати    свої    здібності   та   можливості   на   підставі індивідуальних програм реабілітації.

За п. п. 5,  14 Постанови КМУ „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” від 3 травня 1995 р. N 314, підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну  службу  зайнятості  та  місцеві   органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для    інвалідів    умови   праці   з   урахуванням індивідуальних      програм       реабілітації,       забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;      запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і  затверджують  інструкцію  про   робоче   місце інваліда.

Крім того, відповідно до п. 3 Постанови КМУ „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” від 3 травня 1995 р. N 314 робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідачем не надано доказів того, що у нього створені, в тому числі атестовані робочі місця для інвалідів за нормативом, який визначений законом.

Той факт, що згідно зі ст.18 Закону „Про основи соціальної захищеності” на підприємства, установи, організації покладений  лише обов'язок створювати для інваліда певні умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а не обов'язок працевлаштування інвалідів не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки відповідач не надав доказів повідомлення державної  служби  зайнятості  та  місцевих   органів соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. За таких умов посилання відповідача на відсутність бажання осіб з обмеженими можливостями працювати на його підприємстві та неможливість створення та атестації робочого місця інваліда є безпідставними.

Враховуючи усе вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 160, 163, 167  Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, —

П о с т а н о в и в :

Задовольнити позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна компанія “Думка” (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Нижньодніпровська, 1, код ЗКПО 31682346, р/р 26009227480100 в Дніпропетровській обласній дирекції АППБ “Аваль”, МФО 305653) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000, м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 60/18, код ЗКПО 25005978, р/р 31217230600117 в банку УДКУ в Дніпропетровській області, МФО 805012) суму 6454,84 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.

Суддя                                                                                                                    Т. Г. Стрелець

16.10.2006р.