Постанова

від 31.08.2006 по справі ас-03/25-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АС-03/25-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2006 р.                                                           Справа № АС-03/25-06  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді , судді  ,  

при секретарі Шемраєвій С.О.

за участю представників:

позивача - Колісник З.В., Лобанова Н.М.

відповідача - Стадник Т.М., Биков В.А., Добрякова Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1690Х/1-7) на постанову господарського суду Харківської області від 06.04.06 р. по справі № АС-03/25-06

за позовом  ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" м. Ізюм

до Ізюмської ОДПІ Харківській області м. Ізюм

про визнання нечинними рішень

встановила:

Позивач, ВАТ “Ізюмський тепловозоремонтний завод” Міністерства транспорту України, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ Харківської області від 13.12.04 р. №0000802310/0 про визначення суми податкового зобов‘язання по податку в сумі 205500,0 грн. та  застосування фінансових санкцій в розмірі 23268,0 грн., № 0000802310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на прибуток в розмірі 102750,0 грн., №0000812310/0 про визначення податкових зобов‘язань по ПДВ в сумі 125676,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 51108,0 грн., № 0000822310/0 про застосування фінансових санкцій по податку в розмірі 18919,06 грн., №0000832310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на прибуток в розмірі 9185,63 грн., №0000842310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на прибуток в розмірі 59585,7 грн., №0000852310/0  про застосування фінансових санкцій по ПДВ в розмірі 38300,02 грн., № 0000862310/0 про застосування фінансових санкцій по ПДВ в розмірі 169187,09 грн., №0000872310/0 про застосування фінансових санкцій по ПДВ в розмірі 747166,49 грн., № 0000882310/0 про застосування фінансових санкцій по комунальному податку в розмірі 3034,52 грн., №0000892310/0 про застосування фінансових санкцій по комунальному податку в розмірі 12221,88 грн., №0000902310/0 про застосування фінансових санкцій по збору за забруднення в розмірі 23,28 грн., №0000912310/0 про застосування фінансових санкцій  по збору за забруднення в розмірі 2676,23 грн., №0000922310/0 про застосування фінансових санкцій по збору за забруднення в розмірі 8866,98 грн., №0000932310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на землю в розмірі 2187,65 грн., №0000942310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на землю в розмірі  56130,63 грн., №0000952310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на землю в розмірі 158167,25 грн. як безпідставні та такі, що не відповідають діючому законодавству, посилаючись на відсутність порушень податкового законодавства. Також, посилаючись на Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб‘єктами підприємницької діяльності-юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, позивач наполягав на відсутності в акті перевірки розрахунку пені за порушення податкового законодавства, тобто є недоведеною правильність нарахування штрафних санкцій.

          Постановою господарського суду Харківської області від 06.04.2006 року по справі  № АС-03/25-06 (суддя  Водолажська Н.С.) позов задоволено частково.  Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ Харківської області від 13.12.04 р. №0000802310/0 про визначення суми податкового зобов‘язання по податку в сумі 182175,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 20935,0 грн., № 0000802310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на прибуток в розмірі 102750,0 грн., №0000812310/0 про визначення податкових зобов‘язань по ПДВ в сумі 124000,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 50270,0 грн., № 0000822310/0 про застосування фінансових санкцій по податку в розмірі 18919,06 грн., №0000832310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на прибуток в розмірі 9185,63 грн., №0000842310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на прибуток в розмірі 59585,7 грн., №0000852310/0  про застосування фінансових санкцій по ПДВ в розмірі 38300,02 грн., № 0000862310/0 про застосування фінансових санкцій по ПДВ в розмірі 169187,09 грн., №0000872310/0 про застосування фінансових санкцій по ПДВ в розмірі 747166,49 грн., № 0000882310/0 про застосування фінансових санкцій по комунальному податку в розмірі 3034,52 грн., №0000892310/0 про застосування фінансових санкцій по комунальному податку в розмірі 12221,88 грн., №0000902310/0 про застосування фінансових санкцій по збору за забруднення в розмірі 23,28 грн., №0000912310/0 про застосування фінансових санкцій  по збору за забруднення в розмірі 2676,23 грн., №0000922310/0 про застосування фінансових санкцій по збору за забруднення в розмірі 8866,98 грн., №0000932310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на землю в розмірі 2187,65 грн., №0000942310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на землю в розмірі  56130,63 грн., №0000952310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на землю в розмірі 158167,25 грн. В решті вимог в позові відмовлено. Стягнуто з державного бюджету України на користь ВАТ “Ізюмський тепловозоремонтний завод” Міністерства транспорту України 3,40 грн. судового збору.

          Відповідач, Ізюмська  ОДПІ Харківської області, з постановою господарського суду не згоден подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що постанова  винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належної оцінки доводів та аргументів позивача, фактичних   обставин справи. Просить задовольнити апеляційну скаргу Ізюмської ОДПІ  та скасувати постанову господарського суду Харківської області від 06.04.06 р. по справі № АС-03/25-06 в частині задоволених позовних вимог.

          Позивач, ВАТ “Ізюмський тепловозоремонтний завод”, в запереченні на апеляційну скаргу зазначає, що в процесі розгляду справи суддею досконально  та без упереджено були досліджені всі надані до справи документи, враховані всі пояснення. Вважає, що при винесені постанови суд правильно застосував норми матеріального права. Просить постанову господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши  матеріали справи, заслухавши суддю –доповідача та представників сторін судова колегія встановила, що підставою  прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000802310/0, яким відповідно п. 8.7.1 ст. 8 та п. 11.3 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" були визначені податкові зобов'язання по податку на прибуток в сумі 205500,0 грн. та застосовані фінансові санкції в розмірі 23268,0 грн., був акт від 08.12.04 р. комплексної планової документальної перевірки  позивача працівниками відповідача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.03 р. по 30.09.04 р., в якому зроблений висновок про  порушення з боку позивача вимог п. 8.7.1 ст. 8 та п. 11.3.1 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", які спричинили заниження податку на прибуток на суму 205500,0 грн., в тому числі за 2 квартал 2004 р. в сумі 27175,0 грн., за 3 квартал 2004 р. в сумі 178325,0 грн.

На думку відповідача зазначені порушення пов'язані з тим, що підприємство (підрядник) за угодою № 080104/19-М від 16.01.04 р. про проведення капітального ремонту надавало послуги з ремонту двох магістральних тепловозів 2ТЕ116 № 569 та № 741, які були у використанні, за замовленнями ДП „Укрдорснаб", м. Київ, ідентифікаційний код 30551912 (замовник). До вказаного договору протягом періоду, що перевіряється, укладалися додаткові угоди: № 3 від 17.02.04 р. на проведення ремонту трьох магістральних тепловозів марки 2ТЕ116 № 1078.898,957, № 4 від 19.03.04 р. на проведення ремонту чотирьох магістральних тепловозів марки 2ТЕ116 № 976, № 881, № 955 та № 884; №4 від 09.04.04 р. на проведення ремонту чотирьох магістральних тепловозів марки 2ТЕ116 № 732, № 756, № 879 та № 730; № 6 від 23.06.04 р. на проведення ремонту двох магістральних тепловозів марки 2ТЕ116 № 529 та 879.

Відповідачем при дослідженні договору та додатків до нього було виявлено, що термін проведення робіт по ремонту тепловозів не перевищує ЗО - 45 календарних днів і на цих підставах та з посиланням на приписи п. 7.10.5 ст. 7 закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" зроблений висновок про те, що договір не може визначатися довгостроковим ні за часом його дії (строк ремонту не перевищує 45 календарних днів), ні за предметом (надання послуг по капітальному ремонту не включений в перелік п. 7.10.2 ст. 7 Закону).

Крім цього  перевіряючими було встановлено, що замовником на розрахункові рахунки підприємства перераховані кошти на загальну суму 20903381,0 грн. Дані надходження в бухгалтерському обліку відображені бухгалтерськими записами: д-т рахунку 311 „розрахунковий рахунок", кр -т рахунків 361 „розрахунки із покупцями" та 681 „аванси отримані". За даними перевіряючих, які підтверджені і позивачем, в серпні 2004 р. підприємством включено до складу валового доходу частину авансів, отриманих від ДП „Укрдорснаб", у межах сум, визначених з урахуванням коефіцієнту, визначеного як співвідношення фактичних витрат звітного періоду до загальної суми витрат, що плануються при виконанні робіт по ремонту тепловозів і тим самим порушило приписи    п. 11.3.1 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

До матеріалів приєднаний договір № 080104/19-М від 16.01.04 р. з додатками про проведення капітального ремонту (підряду) ( том справи 1, аркуші 88-97), укладений позивачем з ДП „Укрдорснаб", предметом якого є капітальний ремонт 2 (двох) колишніх вживаних магістральних тепловозів 2ТЕ116 № 569 та № 741. Кількість тепловозів може бути збільшена до 18 одиниць. Сторони обумовили дію даного договору до дати виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за умови підписання окремого договору стосовно гарантійного терміну та гарантії якості. Крім того, в п. 8.2 договору передбачено, що його невід'ємною частиною є попередня угода № 12/03 від 01.12.03 р. і всі дії, здійснені в межах цієї угоди, в т.ч. перерахування коштів в сумі 660000,0 грн., зараховуються в рахунок виконання договору № 080104/19-М від 16.01.04 р.

В додатку № 2 до договору узгоджений графік виконання ремонтних робіт кожного з вказаних магістральних тепловозів (ЗО та 45 календарних днів з дати підписання додатку - 16.01.04 р.), а початок роботи (п. 2.1) припадає на другий робочій день, наступний за днем підписання акту прийому і попереднього зовнішнього огляду тепловозу.

Укладеними в подальшому додатковими угодами до договору сторони збільшили обсяг робіт, строки їх виконання, порядок прийняття та огляду тепловозів. Зокрема, додатковою угодою № 3 від 17.02.04 р. передбачено виконання робіт до 05.05.04 р. (тепловоз № 957). Додатковою угодою № 6 від 23.06.04 р. термін виконання ремонту тепловозів № 529 та № 879 повинен встановлюватися „Графіком випуску з ремонту тепловозів". Доказів того, що такий графік був узгоджений позивач не надав.

Слід зазначити, що норми, на які посилається відповідач, визначають, що під терміном „довгостроковий договір (контракт)" слід розуміти будь-який договір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, що входитимуть до складу основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а також на створення матеріальних активів, пов'язаних з таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг типу „інжиніринг", науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, що такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати). При цьому під час виконання довгострокового договору платник податку може вибрати особливий порядок оподаткування результатів діяльності з урахуванням положень п. п. 7.10.3 - 7.10.5 ст. 7 Закону.

З аналізу наведеної норми випливає, що для визнання договору довгостроковим при його укладанні сторони повинні усвідомлювати те, що він (договір) не може бути виконаний раніш ніж за 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу. Як вбачається з дослідженого судом договору від 16.01.04 р. та додаткових угод до нього, сторони передбачали можливість його виконання у менший термін, оскільки пов'язували це лише з виконанням у певний термін зобов'язань по ремонту (кількість календарних днів або конкретна дата) та зобов'язань оплатити роботи на підставі виставлених рахунків. Також не вірним є розрахунок строку дії договору з моменту підписання попередньої угоди, оскільки на той час сторони також не передбачали її дію поза межами 9-ти місяців.

Таким чином позивач безпідставно вважає вищевказаний договір з додатковими угодами до нього довгостроковим.

Проте господарський суд Харківської області обґрунтовано звернув увагу на те, що відповідно приписам п. 11.3.1 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата  фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Позивач не заперечує проти того, що ним не застосовувалися положення наведеної норми. Позивачем до матеріалів справи надані копії платіжних доручень, по яким замовник, ДП „Укрдорснаб", перераховував на рахунок позивача у 2004 р. кошти як передоплату за ремонт тепловозів за вказаним договором, тобто дата надходження коштів на рахунок платника повинна визначатися датою збільшення валового доходу відповідного податкового періоду. Проте ні в акті перевірки, ні в подальших документах не вказано яким чином перевіряючі при проведенні розрахунку валового доходу враховували здійснені платежі з урахуванням приписів п. 11.3.1 ст. 11 Закону, оскільки в додатку № 9 до акту перевірки розрахунки перевіряючих за 1 квартал та 1 півріччя 2004 р. співпадають з розрахунками підприємства, які за даними тих же перевіряючих є невірними.

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, який був чинним на час проведення перевірки, за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства (далі - суттєві обставини), факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового та валютного законодавства необхідно, у разі виявлення розбіжностей, чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб підприємства щодо встановлених порушень, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Оскільки  в акті перевірки не вказано, а відповідачем не надано пояснень стосовно того, яким чином були проведені розрахунки валового доходу по кожному з періодів, на які припадає дата першої події - здійснення авансових платежів, то здійснені нарахування слід вважати такими, що зроблені без дослідження всіх суттєвих обставин, а тому вони є неправомірними.

Крім того слід зазначити, що згідно положенням п. 4.2.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валового доходу не включаються, зокрема, суми ПДВ, отримані (нараховані) платником податку ПДВ, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником ПДВ.

Як вбачається з наданих позивачем копій рахунків, виставлених підприємством контрагенту за виконання капітального ремонту тепловозів за договором (слід розуміти за договором № 080104/19-М від 16.01.04 р.), при розрахунку вартості робіт до загальної суми включалася також сума ПДВ. Відповідач не заперечує проти того, що саме ці рахунки та проведені по ним платежі були досліджені перевіряючими і по ним зроблені висновки стосовно заниження валового доходу за 9 місяців 2004 р. (з додатку № 9 до акту перевірки вбачається що розбіжності були виявлені за 3 квартал 2004 р.), але не міг пояснити чи враховувався при цьому нарахований в ціні робіт ПДВ.

Судова колегія вважає, що господарський суд Харківської області правомірно дійшов висновку, що оскільки, згідно приписів п. 2 ст. 71 КАС України, відповідач зобов'язується доводити правомірність здійснених нарахувань,  розрахунок заниженого валового доходу на 124000,0 грн. (сума ПДВ, нарахована на вартість виконаних робіт) є недоведеним

При перевірці питання правомірності віднесення відповідних сум до валових витрат перевіряючими було встановлено, що підприємство витрати на поліпшення основних фондів відображало по бухгалтерському рахунку 23.1 „Капітальний ремонт обладнання", які за 9 місяців 2004 р. становили 795786,0 грн. До податкової звітності за цей період платником задекларовані витрати в сумі 795810,0 грн. Після аналізу документів бухгалтерського аналітичного обліку, первинних бухгалтерських документів, головної книги підприємства перевіряючими зроблений висновок про те, що витрати на поліпшення основних фондів, що включаються до складу валових витрат, за 9 місяців 2004 р. становлять 1863200,0 грн., а витрати в сумі 93300,0 грн. розподіляються та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп і до валових витрат не включаються. Дані порушення спричинили завищення валових витрат на 93300,0 грн.

Оскільки позивач не спростував висновки перевіряючих стосовно причин та розмірів завищення валових витрат судова колегія  вважає, що господарський суд Харківської області правомірно зазначив, що відповідач довів обґрунтованість та законність визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток в сумі 23325,0 грн. та застосування фінансових санкцій по даному податку в розмірі 2333,0 грн. і в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

До позову позивачем включене податкове повідомлення-рішення № 0000802310/0 від 13.12.04 р. про застосування фінансових санкцій по податку на прибуток в розмірі 102750,0 грн. в порядку п. 17.1.6 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Зазначена норма встановлює, що у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення, сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідач наполягає на тому, що недооцінкою об'єкту оподаткування є включення до складу валового доходу частину авансів, отриманих від ДП „Укрдорснаб", у межах сум, визначених з урахуванням коефіцієнту, визначеного як співвідношення фактичних витрат звітного періоду до загальної суми витрат, що плануються при виконанні робіт по ремонту тепловозів.

Але матеріали справи свідчать про те(і відповідач цього не спростував), що підприємство в бухгалтерському обліку та податковій звітності не занизило об'єм отриманих від замовника коштів як авансів за роботи, які підприємство мало виконати, а лише використало особовий порядок оподаткування цих операцій. Тобто відсутній, передбачений наведеною нормою, факт умисного заниження (зменшення) об'єкту оподаткування, а тому у відповідача не було законного права застосовувати до платника фінансові санкції в розмірі 102750,0 грн.

Крім того відповідно Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків структурний підрозділ, який склав податкове повідомлення, вносить його до реєстру податкових повідомлень, направлених юридичним особам - платникам податків (додаток 7). При складанні податкового повідомлення йому присвоюються та вносяться до реєстру податкових повідомлень порядковий номер за певний рік.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем було прийнято і направлено позивачу два податкових повідомлення-рішення за одним і тим же номером   №   0000802310/0   від   13.12.04   р.,   але   з   різними   сумами   визначених податкових зобов'язань по податку на прибуток в сумі 205500,0 грн. та застосованих фінансових санкцій в розмірі 23268,0 грн. та в розмірі 102750,0 грн., що порушує порядок нумерації податкових повідомлень-рішень.

Судова колегія погоджується з висновком господарського суду Харківської області, що застосування фінансових санкцій в розмірі 102750,0 грн. є безпідставним та необґрунтованим, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В акті перевірки зазначено, що позивач зареєстрований платником ПДВ, про що отримав свідоцтво № 28101132 від 14.06.01 р. При правильності нарахування та своєчасності перерахування до бюджету ПДВ перевіряючими були виявлені порушення положень п. 7.3.1 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", пов'язані з включенням до податкових зобов'язань за серпень 2004 р. лише частини коштів, отриманих від ДП „Укрдорснаб" в якості авансів за проведення капітального ремонту тепловозів за договором № 080104/19-М від 16.01.04 р. з використанням особливого

порядку оподаткування операцій в межах довгострокових договорів.

Як було зазначено вище, позивач неправомірно розцінював договір № 080104/19-М від 16.01.04 р. як довгостроковий, а тому повинен був застосовувати загальний порядок розрахунку податкових зобов'язань по ПДВ з урахуванням приписів п. 7.3.1 ст. 7 Закону України „Про ПДВ", яким визначена дата виникнення податкових зобов'язань у залежності від події, яка сталася першою: або дата зарахування коштів, або дата оформлення документів, що підтверджують факт виконання робіт.

Матеріали справи свідчать про те, що замовник здійснював передоплату в межах договору про проведення ремонту тепловозів на протязі січня-вересня 2004 р., але перевіряючі не вказали в акті перевірки яким чином ними були розраховані податкові зобов'язання по ПДВ за інші податкові періоди по даті надходження коштів, зважаючи на не правильний порядок оподаткування цих операцій позивачем, оскільки в розрахунках в акті перевірки на стор. 13 відхилення встановлені лише у серпні 2004 р.

На підставі викладеного, висновки акту перевірки в частині донарахування податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 124000,0 грн. зроблені без дослідження всіх суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності платника і позов в цій частині  задоволений правомірно.

За результатами перевірки були донараховані податкові зобов'язання по ПДВ за березень 2004 р. в сумі 1676,0 грн. Оскільки позивачем дані нарахування не спростовуються та не оскаржуються, то зазначене донарахування податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 1676,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 838,0 грн. слід вважати правомірним і в цій частині підстав для задоволення позову  немає.

Позивачем до позову включені податкові повідомлення-рішення від 13.12.04 р. № 0000822310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на прибуток в розмірі 18919,06 грн. (10%), № 0000832310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на прибуток в розмірі 9185,63 грн. (20%), № 0000842310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на прибуток в розмірі 59585,7 грн. (50%). Як вказано в перелічених податкових повідомлення-рішеннях, фінансові санкції були застосовані в порядку п. 17.1.7 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Дана норма встановлює, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф розмірах 10%, 20%, 50% погашеної суми податкового боргу у залежності від кількості календарних днів затримки платежів.

Позивач не заперечує  того, що підприємством допускалися випадки несвоєчасної сплати до бюджету податку на прибуток у  період,   що  був   перевірений,   але  в  обґрунтування   неправомірності прийняття даних податкових повідомлень-рішень вказує на відсутність в додатках до акту перевірки розрахунків пені за порушення податкового законодавства. Таким чином, як стверджує позивач, відповідачем не доведена правильність нарахування штрафних санкцій, що є суттєвим порушенням встановлених вимог до форми та змісту акту перевірки, що в свою чергу ставить під сумнів законність прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень.

Відповідачем до матеріалів справи наданий додаток № 13 до акту перевірки, на який є посилання на стор. 24 акту, з якого вбачається, що підприємство самостійно задекларувало податкові зобов'язання по податку на прибуток, подавши до органу ДПС податкові декларації від 09.08.04 р. за 2 квартал 2004 р. (півріччя), в якій податкові зобов'язання задекларовані в сумі 415100,0 грн. та від 05.11.04 р. за З квартал 2004 р. (9 місяців) з визначеними податковими зобов'язаннями в сумі 326900,0 грн. В розрахунку штрафних санкцій у зв'язку з порушенням, строку сплати податку на прибуток перевіряючими граничний строк визначений по податковим зобов'язанням за 2 квартал - 19, 20, 21 та 22.08.04 р., а за 3 квартал - 19.11.04 р.

Відповідно до положень п. 5.3.1 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п. 4.1.4 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації. При цьому податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Таким чином, граничним строком для подання податкової декларації по податку на прибуток за 2 квартал 2004 р. є дата 09.08.04 р., а граничний строк сплати -19.08.04 р. За 3 квартал 2004 р. податкова декларація по податку на прибуток подається до 09.11.04 р., а граничний строк сплати припадає на 19.11.04 р.

Позивачем до матеріалів справи надані копії платіжних доручень № 2190 від 09.09.04 р., № 1907 від 09.08.04 р. та № 2030 від 18.08.04 р., якими в погашення податкових зобов'язань по податку на прибуток за 2 квартал 2004 р. були перераховані кошти в сумі 50000,0 грн., 100000,0 грн. та 100000,0 грн. відповідно. Також за твердженнями позивача підприємство сплачувало податок на прибуток за З квартал 2004 р. платіжним дорученням № 2755 від 09.11.04 р. на суму 46000,0 грн., № 2826 від 18.11.04 р. на суму 50000,0 грн. Залишки сум за 2 та 3 квартали 2004 р. були сплачені платіжним дорученням № 2873 від 30.11.04 р. на загальну суму 210000,0 грн.

Відповідач зазначив, що сплачені кошти перерозподілялися також і на погашенні пені по даним платежам, але, оскільки перевіряючими невірно визначені дати сплати зобов'язань і відсутні докази того, що перерозподіл сплачених сум був здійснений, дані пояснення  не можуть вважатись  доказом.

Як вбачається з наданого відповідачем розрахунку, він не відповідає наданим позивачем документам про проведені платежі, тобто є безпідставним, а прийняті на підставі такого розрахунку податкові повідомлення-рішення є також безпідставними і в цій частині позов  задоволений правомірно.

Позивачем до позову були включені податкові повідомлення-рішення № 0000852310/0 про застосування фінансових санкцій по ПДВ в розмірі 38300,02 грн. (10%), № 0000862310/0 про застосування фінансових санкцій по ПДВ в розмірі 169187,09 грн. (20%), № 0000872310/0 про застосування фінансових санкцій по ПДВ в розмірі 747166,49 грн. (50%). Як вказано в перелічених податкових повідомлення-рішеннях, фінансові санкції були застосовані в порядку п. 17.1.7 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку фінансових санкцій та особової картки платника ПДВ, в розрахунок включені платежі, проведені підприємством в погашення податкових зобов'язань, узгоджених подачею податкових декларацій. Зокрема, в податковій декларації за грудень 2002 р. № 8570 від 20.01.03 р. зобов'язання задекларовані в сумі 9240,0 грн., за січень 2003 р. № 351 від 18.02.03 р. - в сумі 135181,0 грн., за лютий 2003 р. № 986 від 18.03.03 р. - в сумі 1743,0 грн. За даними відповідача вказані зобов'язання були сплачені платіжним дорученням № 400054 від 02.02.04 р. за рахунок продажу активів платника з простроченням платежів відповідно на 368, 336 та 308 днів.

Позивачем до матеріалів справи надані платіжні доручення № 75 від 04.02.03 р., № 194 від 20.02.03 р., № 230 від 27.02.03 р., № 468 від 07.04.03 р., № 517 від 08.04.03 р., № 654 від 05.05.03 р., № 850 від 08.08.03 р. та № 905 від 01.09.03 р., якими були сплачені зобов'язання по ПДВ за січень 2003 р. Таким чином проведений розрахунок по декларації за січень 2003 р. не відповідає фактичним обставинам.

Також позивачем в платіжному дорученні № 905 від 01.09.03 р. вказано, що ним проведені платежі в рахунок погашення зобов'язань за лютий 2003 р. в сумі 1743,0 грн., чим спростовуються розрахунки відповідача.

В податковій декларації № 2212 від 18.04.03 р. зобов'язання за березень 2003 р. задекларовані в сумі 112099,0 грн. За даними відповідача ці суми були сплачені платіжним дорученням № 400054 від 02.02.04 р., № 400096 від 26.02.04 р. та № 400139 від 22.03.04 р. за рахунок продажу активів платника з затримкою платежів відповідно 274, 298 та 323 днів.

Але позивачем в платіжному дорученні № 905 від 01.09.03 р. вказано, що ним проведені платежі в рахунок погашення зобов'язань за березень 2003 р. в сумі 20076,0 грн., чим спростовуються розрахунки відповідача.

В податковій декларації № 3097 від 17.05.03 р. податкові зобов'язання за квітень 2003 р. були задекларовані в сумі 28866,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 400139 від 22.03.04 р. за рахунок продажу активів платника з затримкою платежів на 295 днів.

В податковій декларації № 3816 від 18.06.03 р. податкові зобов'язання за травень 2003 р. були задекларовані в сумі 8949,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 400139 від 22.03.04 р. за рахунок продажу активів платника з затримкою платежів на 265 днів.

В податковій декларації № 4686 від 18.07.03 р. податкові зобов'язання за червень 2003 р. були задекларовані в сумі 15415,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 400139 від 22.03.04 р. за рахунок продажу активів платника з затримкою платежів на 236 днів.

В податковій декларації № 5934 від 18.08.03 р. податкові зобов'язання за липень 2003 р. були задекларовані в сумі 84378,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 400139 від 22.03.04 р. за рахунок продажу активів платника та платіжним дорученням № 758 від 14.04.04 р. з затримкою платежів на 203 та 226 днів відповідно.

Відповідачем були надані документи, які перевіряючими були використані при визначенні дати погашення зобов'язань за рахунок продажу активів підприємства. Серед наданих документів є платіжне доручення № 400139 від 22.03.04 р., в якому вказано, що ним перераховуються кошти від продажу заставленого майна в сумі 196000,0 грн. Але в цьому документі відсутні відомості про призначення платежу як погашення заборгованості по ПДВ взагалі або за відповідні періоди. За таких обставин відповідачем на свій розсуд скеровані кошти в погашення саме боргу по ПДВ у відсутності волевиявлення платника (суду не були надані ні заява підприємства про розподіл коштів, ні будь-який інший документ по розподіл коштів в погашення заборгованості).

Таким  чином   визначення   кількості днів  затримки   платежів  без  наявності підтвердження про їх проведення є безпідставним.

В податковій декларації № 6294 від 19.09.03 р. податкові зобов'язання за серпень 2003 р. були задекларовані в сумі 135128,0 грн. і за даними відповідача їх

погашення здійснено платіжним дорученням № 758 від 14.04.04 р. та № 1069 від 13.05.04 р. з затримкою платежів на 197 та 226 днів відповідно. Але в наданому позивачем платіжному дорученні № 1069 від 13.05.04 р. вказано, що платіж в сумі 226238,0 грн. проведений в погашення зобов'язань за квітень 2004 р. Тобто перевіряючі на свій розсуд самостійно визначили період, за який проведений платіж, що суперечить чинному законодавству.

В податковій декларації № 7224 від 16.10.03 р. податкові зобов'язання за вересень 2003 р. були задекларовані в сумі 88297,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 1069 від 13.05.04 р. з затримкою платежів на 196 днів. Але в приєднаному до матеріалів справи платіжному дорученні № 1069 від 13.05.04 р. вказано, що платіж в сумі 226238,0 грн. проведений в погашення зобов'язань за квітень 2004 р. Тобто перевіряючи на свій розсуд самостійно визначили період, за який проведений платіж, що суперечить чинному законодавству.

В податковій декларації № 8258 від 20.11.03 р. податкові зобов'язання за жовтень 2003 р. були задекларовані в сумі 5371,0 грн. і за даними позивача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 1069 від 13.05.04 р. з затримкою платежів на 164 дні. Але в наданому позивачем платіжному дорученні № 1069 від 13.05.04 р. вказано, що платіж в сумі 226238,0 грн. проведений в погашення зобов'язань за квітень 2004 р. Тобто перевіряючи на свій розсуд самостійно визначили період, за який проведений платіж, що суперечить чинному законодавству.

В податковій декларації № 8693 від 22.12.03 р. податкові зобов'язання за листопад 2003 р. були задекларовані в сумі 57391,0 грн. і за даними позивача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 1069 від 13.05.04 р. з затримкою платежів на 135 днів.

Але в наданому позивачем платіжному дорученні № 1069 від 13.05.04 р. вказано, що платіж в сумі 226238,0 грн. проведений в погашення зобов'язань за квітень 2004 р. Тобто перевіряючи на свій розсуд самостійно визначили період, за який проведений платіж, що суперечить чинному законодавству.

В податковій декларації № 9252 від 17.01.04 р. податкові зобов'язання за грудень 2003 р. були задекларовані в сумі 356914,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено по рішенню Господарського суду № 227 від 28.05.04 р. з затримкою платежів на 117 днів. Проте, ні в акті перевірки, ні в поясненнях представника відповідача в судовому засіданні не вказано про яке рішення йдеться мова і яким чином воно (рішення) погасило податкові зобов'язання.

Але позивачем до матеріалів справи надане платіжне доручення № 156 від 26.01.04 р. про перерахування коштів в сумі 357000,0 грн. в погашення зобов'язань по ПДВ за грудень 2003 р., що спростовує розрахунки відповідача.

До матеріалів справи приєднані рішення від 16.07.04 р. Господарського суду Харківської області по справі № А-03/148-03 (вх. 2279) за позовом ВАТ „Ізюмський тепловозоремонтний завод" (позивача по даній справі) до Ізюмської ОДПІ Харківської області (відповідача по даній справі) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, зокрема № 0002362310/0 від 06.12.02 р. про визначення податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 328748,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 85412,0 грн. та постанова від 22.09.04 р. Харківського апеляційного господарського суду по цій справі, якою рішення залишено без змін (том справи 9, аркуші 8 –30). Рішенням суду оскаржене податкове повідомлення-рішення було визнано недійсним.

Представник відповідача підтвердив, що саме це рішення суду відображено в обліковій картці.

Судова колегія вважає, що господарський суд Харківської області цілком правомірно зазначив, що визнання судом податкового повідомлення-рішення недійсним свідчить про неправомірність проведених донарахувань, а тому будь-якого погашення зобов'язань, в т.ч. з порушенням граничного строку, не можу бути.

В податковій декларації № 4695 від 18.06.04 р. податкові зобов'язання за травень 2004 р. були задекларовані в сумі 486064,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжними дорученнями № 2533 від 14.10.04 р., № 2553 від

18.10.04 р., № 2592 від 20.10.04 р. та 31.01.05 р. з затримкою платежів на 106, 110, 112 та 31 день відповідно. Але позивачем до матеріалів справи надане платіжне доручення № 1374 від 18.06.04 р. про перерахування коштів в сумі 486064,0 грн. в погашення зобов'язань по ПДВ за травень 2004 р., що спростовує розрахунки відповідача.

В наданому позивачем платіжному дорученні № 2533 від 14.10.04 р. вказано, що кошти в сумі 50000,0 грн. сплачені в погашення зобов'язань по ПДВ за вересень 2004 р. Таке ж призначення платежу в сумі по 50000,0 грн. вказане в платіжних дорученнях № 2553 від 18.10.04 р. та № 2592 від 20.10.04 р: Таким чином, перевіряючи на свій розсуд визначили призначення проведених підприємством платежів, що суперечить чинному законодавству.

В податковій декларації № 7791 від 13.12.02 р. податкові зобов'язання за листопад 2002 р. були задекларовані в сумі 191659,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 75 від 04.02.03 р., № 400065 від 14.02.03 р. з затримкою платежів на 33 та 43 дні відповідно. Але в платіжному дорученні № 75 від 04.02.03 р. вказане інше призначення платежу, а саме сплачені зобов'язання по ПДВ за січень 2003 р. Оскільки відповідач не наділений правом самостійно визначати призначення платежу і зараховувати кошти в погашення зобов'язань платника на свій розсуд, то не можуть бути визнані обґрунтованими посилання відповідача стосовно застосування приписів п. 7.7. ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки ця норма регулює інші правовідносини. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що платіжне доручення № 400065 від 14.02.03          р. взагалі існувало.

В податковій декларації № 336 від 17.02.04 р. податкові зобов'язання за січень 2004 р. були задекларовані в сумі 194,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено 28.05.04 р. з затримкою платежу на 88 днів. Але позивачем надане платіжне доручення № 354 від 24.02.04 р., яким були перераховані в погашення зобов'язань за січень 2004 р. кошти в сумі 194,0 грн., що спростовує розрахунки відповідача в частині визначення кількості днів прострочення.

В податковій декларації № 997 від 20.03.04 р. податкові зобов'язання за лютий 2004 р. були задекларовані в сумі 195383,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 400387 від 17.06.04 р. та № 1374 від 18.06.04 р., за рішенням Господарського суду № 227 від 28.05.04 р. з затримкою платежів на 59, 79 та 80 днів відповідно.

Але позивачем до матеріалів справи надане платіжне доручення № 566 від 18.03.04          р. про перерахування коштів в сумі 196000,0 грн. в погашення зобов'язань по

ПДВ за лютий 2004 р. Таким чином, висновки відповідача про порушення граничного

строку сплати даних податкових зобов'язань є безпідставними і є неправомірним.

В податковій декларації № 2100 від 19.04.04 р. податкові зобов'язання за березень 2004 р. були задекларовані в сумі 125783,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 1374 від 18.06.04 р. з затримкою платежу на 45 днів.

Але позивачем до матеріалів справи надане платіжне доручення № 758 від 14.04.04 р. про перерахування коштів в сумі 126000,0 грн. в погашення зобов'язань по ПДВ за березень 2004 р., чим спростовані розрахунки відповідача.

Крім того, в наданому позивачем платіжному дорученні № 1374 від 18.06.04 р. вказано, що платежі проведені за травень 2004 р., тобто відповідачем неправомірно здійснені зарахування коштів в погашення зобов'язань за інший період.

В податковій декларації № 4112 від 19.05.04 р. податкові зобов'язання за квітень 2004 р. були задекларовані в сумі 226238,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 1545 від 06.07.04 р., № 1374 від 18.06.04 р. з затримкою платежу на 17 та 35 днів.

Але позивачем до матеріалів справи надане платіжне доручення № 1069 від 13.05.04 р. про перерахування коштів в сумі 226238,0 грн. в погашення зобов'язань по ПДВ за квітень 2004 р., чим спростовані розрахунки відповідача.

Крім того, в наданому позивачем платіжному дорученні № 1545 від 06.07.04 р. призначенням платежу вказане погашення зобов'язань за червень 2004 р., тобто відповідачем неправомірно здійснені зарахування коштів в погашення зобов'язань за інший період.

В податковій декларації № 4695 від 18.06.04 р. податкові зобов'язання за травень 2004 р. були задекларовані в сумі 486064,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 1545 від 06.07.04 р., № 1610 від 20.07.04 р., № 2006 від 17.08.04 р., № 2035 від 19.08.04 р., № 2187 від 09.09.04 р., № 2223 від 10.09.04 р. з затримкою платежу на 6, 20, 48, 50, 71 та 72 дні відповідно.

Але позивачем до матеріалів справи надане платіжне доручення № 1374 від 18.06.04 р. про перерахування коштів в сумі 486064,0 грн. в погашення зобов'язань по ПДВ за травень 2004 р. Таким чином спростовані розрахунки відповідача.

Крім того, в наданих позивачем платіжних доручення № 1610 від 20.07.04 р., № 2006 від 17.08.04 р., № 2187 від 09.09.04 р., № 2223 від 10.09.04 р. вказано, що платежі в сумі 158000,0 грн., 92043,0 грн., 50000,0 грн., 30000,0 грн. відповідно проводилися в погашення зобов'язань за червень, липень та серпень 2004 р. В платіжному дорученні № 2035 від 19.08.04 р. вказано, що ним погашалася заборгованість по ПДВ за 2003 р. що також підтверджує невідповідність даних відповідача фактичним обставинам.

В податковій декларації № 6255 від 20.07.04 р. податкові зобов'язання за червень 2004 р. були задекларовані в сумі 257941,0 грн. і за даними відповідача їх погашення здійснено платіжним дорученням № 2592 від 20.10.04 р., № 2641 від 28.10.04 р. з затримкою платежів на 80 та 88 днів.

Але позивачем до матеріалів справи надані платіжні доручення № 1545 від 06.07.04 р. про перерахування коштів в сумі 100000,0 грн. та № 1610 від 20.07.04 р. про перерахування коштів в сумі 158000,0 грн. в погашення зобов'язань по ПДВ за червень 2004 р.

В наданому позивачем платіжному дорученні № 2641 від 28.10.04 р. вказано, що сума 54904,0 грн. сплачена в рахунок платежів за вересень 2004 р. Таким чином спростовані розрахунки відповідача.

Позивачем до матеріалів справи надані платіжні доручення, якими він самостійно погашав борг по ПДВ (№ 1348 від 24.11.03 р. на суму 10000,0 грн., № 1407 від 02.12.03 р. на суму 10000,0 грн., № 1491 від 24.12.03 р. на суму 20000,0 грн., № 1512 від 25.12.03 р. на суму 15000,0 грн., № 157 від 26.01.04 р. на суму 7000,0 грн., № 355 від 24.02.04 р. на суму 7000,0 грн.), але відносно яких відсутні дані в розрахунку фінансових санкцій.

Не є обґрунтованим посилання  представника відповідача стосовно того, що зарахування коштів в погашення податкового боргу здійснювалося з урахуванням приписів Інструкції „Про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів" (діяла у період, що перевірявся), яка встановлювала, що операції здійснюються в картках особових рахунків у хронологічному порядку, а облік надходження платежів в картках особових рахунків здійснюється у порядку календарної черговості настання граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов'язань. Підпунктом 3.1.1 ст. З Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу, крім випадків, коли активи такого платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Не може бути визнано правомірним і посилання  відповідача на приписи п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", в якому визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного   його   виникнення   за   різними   податками,   зборами   (обов'язковими ] платежами) - у рівних пропорціях, оскільки при погашення зобов'язань по одному виду податку не існує конкуренції бюджетів, а тому відповідач не має право на свій розсуд здійснювати зарахування.

Таким чином розрахунки відповідача не відповідають фактичним обставинам, а тому не можуть вважатись правомірними.

Крім цього в розрахунок фінансових санкцій відповідачем включені платежі, проведені позивачем (або зарахування, здійснені самим відповідачем) в погашення податкових зобов'язань, визначених рішеннями від 06.12.02 р., від 08.01.04 р. (самих рішень відповідач не надав, також не вказав ким ці рішення приймалися).

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що застосування фінансових санкцій в порядку п. 17.1.7 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" можливо лише в разі порушення платником граничних строків сплати податкових зобов'язань, визначених цим Законом. Оскільки граничні строки сплати податкових зобов'язань, визначених рішеннями, встановлюються такими рішеннями (а не Законом), у відповідача не було законного права проводити нарахування фінансових санкцій на суму, сплачені підприємством в погашення визначених податковим повідомленням-рішенням податкових зобов'язань та застосованих фінансових санкцій.

До позову позивачем включені податкові повідомлення-рішення № 0000882310/0 про застосування фінансових санкцій по комунальному податку в розмірі 3034,52 грн. (20%) та № 0000892310/0 про застосування фінансових санкцій по комунальному податку в розмірі 12221,88 грн. (50%).

Як вбачається з наданого відповідачем розрахунку штрафних санкцій за несвоєчасну сплату комунального податку (додаток № 13), в даний розрахунок були включені платежі, які проведені підприємством (або самостійно відповідачем) за 2001 р. - 2004 р. Крім того, перевіряючими були визначені граничні терміни сплати узгоджених зобов'язань. При цьому представник відповідача не надав пояснень стосовно того, яким чином ці граничні строки були визначені.

Відповідно до ст. 15 Закону України „Про систему оподаткування" до місцевих податків належить, зокрема, комунальний податок. В п. З ст. 15 цього Закону передбачено, що місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому зазначений податок є обов'язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане його запровадження. Відповідно до ст. 18 Декрету КМУ № 56-93 від 20.05.93 р. „Про місцеві податки і збори" органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок. Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами народних депутатів, якими вони встановлюються.

З аналізу наведених норм вбачається, що механізм справляння та порядок сплати (тобто періоди та строки), зокрема, комунального податку визначаються сільськими, селищними, міськими радами, а не Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Оскільки положення п. 17.1.7 ст. 17 вказаного Закону розповсюджується тільки на платежі, здійснені з порушенням граничних строків, визначених цим Законом, то у відповідача не було законного права самостійно, на свій розсуд, без наявності рішення відповідної ради, встановлювати граничні строки для сплати комунального податку, а тому є неправомірним застосування фінансових санкцій в розмірі 3034,52 грн. (20%) та в розмірі 12221,88 грн. (50%).

Також до позову позивачем включені вимоги щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000902310/0 про застосування фінансових санкцій по збору за забруднення в розмірі 23,28 грн. (10%), № 0000912310/0 про

застосування фінансових санкцій в розмірі 2676,23 грн. (20%), № 0000922310/0 про застосування фінансових санкцій в розмірі 8866,98 грн. (50%).

Відповідачем до матеріалів справи наданий розрахунок фінансових санкцій за несвоєчасну сплату даного податку, з якого вбачається, що в розрахунок були включені проведені платежі по зобов'язанням, які виникли у 2003-2004 р.р. (розрахунки № 270 від 09.02.03 р., № 5553 від 15.07.03 р., № 8097 від 10.11.03 р., № 11281 від 09.02.04 р., № 3493 від 07.05.04 р., № 7517 від 03.08.04 р.).

Відповідно ст. 44 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища" порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України. У виконання даного припису Постановою КМУ № 303 від 01.03.99 р. (з подальшими змінами та доповненнями) був затверджений Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, який є чинним на теперішній час. Відповідно п. 1 Порядку він визначає єдині на території України правила встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також його стягнення.

В цьому Порядку визначено, що розрахунки збору, базовий податковий (звітний) період для якого дорівнює календарному кварталу, подаються платниками органам державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації. Остаточний річний розрахунок збору подається платниками до органів державної податкової служби за місцем податкової реєстрації платника протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року. Збір сплачується платниками протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку збору, за місцем податкової реєстрації.

Таким чином, строки проведення платежів встановлені не Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а спеціальним нормативним актом, прийнятим у виконання приписів спеціального Закону, яким запроваджений даний збір.

Таким чином у відповідача не було  права здійснювати нарахування фінансових санкцій по зобов'язанням, граничні строки сплати яких не встановлені Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Також в розрахунок були включені платежі, які проводилися підприємством (або зараховувалися відповідачем) в межах договору про розстрочення податкового боргу № 12 від 31.05.01 р. (рішення про розстрочення відповідачем не надане).

Зважаючи на те, що строки проведення платежів в даному випадку встановлюються договором про розстрочення, а не випливають з положень Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідач неправомірно застосував до цих платежів приписи п. 17.1.7 ст. 17 Закону.

За таких обставин неправомірним є застосування фінансових санкцій в розмірі 23,28 грн. (10%), в розмірі 2676,23 грн. (20%), в розмірі 8866,98 грн. (50%).

В позов позивачем були включені вимоги про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000932310/0 про застосування фінансових санкцій по податку на землю в розмірі 2187,65 грн. (10%), № 0000942310/0 про застосування фінансових санкцій в розмірі 56130,63 грн. (20%), № 0000952310/0 про застосування фінансових санкцій в розмірі 158167,25 грн. (50%).

В розрахунок штрафних санкцій (додаток № 13 до акту перевірки) відповідачем були включені платежі, проведені підприємством (або здійснені зарахування відповідачем) в погашення зобов'язань по земельному податку за 2003-2004 р.р. з визначенням граничних строків сплати даного податку. Пояснень стосовно порядку визначення граничних строків сплати земельного податку представник відповідача не надав.

Відповідно до ст. 14 Закону України „Про плату за землю" юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в [порядку, визначеному цим Законом, за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції. В ст. 17 даного Закону передбачалося, що земельний податок сплачується рівними частками щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця. Але дію цієї частини було зупинено на 2003 р. та 2004 р. Тобто, в період, що включений відповідачем в розрахунок дію спеціальної норми спеціального Закону було зупинено.

Крім того, в ст. 25 Закону України „Про плату за землю" передбачено, що за прострочення встановлених строків сплати податку (ст. 17 цього Закону) справляється пеня у розмірах, визначених законом. Тобто, спеціальним Законом не передбачено застосування фінансових санкцій за порушення строків проведення платежі. Таким чином, у відповідача не було законного права застосовувати фінансові санкції за порушення строків проведення платежів, які не встановлюються Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

На підставі викладеного судова колегія вважає, що господарський суд  Харківської області правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права,  керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254  Кодексу адміністративного судочинства України,-

ухвалила:

          Апеляційну скаргу Ізюмської МДПІ, м. Ізюм,   залишити без задоволення, а  постанову  господарського суду Харківської області від    6 квітня 2006 р. по справі №АС –03/25-06    без змін.

          Роз'яснити сторонам, що вони мають право подати касаційну скаргу на дану ухвалу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Справу направити до суду першої інстанції.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді