Ухвала

від 29.11.2011 по справі 2а-7489/11/0170/2

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-7489/11/0170/2

29.11.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Кисельова А.О.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цивільбуд"- ОСОБА_2, довіреність № 16 від 11.07.11

представник відповідача, Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим- не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В. ) від 18.07.11 у справі № 2а-7489/11/0170/2

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цивільбуд" (вул. Кримських партизан, 2б, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95013)

до Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.2011 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цивілбуд»задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим №0006172301 від 08.06.2011, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, Державна податкова інспекція в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.2011 скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язани діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327 зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.

Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов'язань.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем 08.06.2011 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0006172301, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 8089,00грн., застосовані штрафні санкції у сумі 2022,00грн.

Передумовою визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Цивілбуд» суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем - 8089,00грн. та за штрафними санкціями- 2022,00грн.став акт № 191913/10/23-4 -00/14307251 від 19.05.2011 позапланової документальної невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з Приватним підприємством «Базис Торг»за грудень 2010 року.

Перевіркою зафіксоване порушення позивачем підпункту 7.4.1.п.7.4., підпункту 7.5.1. пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 8089,00 грн.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України обов'язковою умовою проведення невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв на час прийняття позивачем рішення щодо формуванню податкового кредиту, та Податковому кодексу України сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг). При цьому необхідною умовою є фактичне отримання товару (послуги) для його використання в господарській діяльності платника податків.

Як свідчать матеріали справи між позивачем (в особі ПМК№3) та Приватним підприємством «Базис-ТОРГ»14.12.2010 був укладений договір № 232, предметом якого було придбання будівельних матеріалів на суму 48534,66 грн.

На виконання умов зазначеного договору 22.12.2010 було оформлено рахунок-фактуру № СФ-1690 та платіжним дорученням №191 від 24.12.2010 було перераховано ПП «Базис-ТОРГ» 48534,66 грн. вартості будівельних матеріалів ( в тому числі податок на додану вартість в сумі 8089,11 грн.).

Відповідно до частики третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Факт отримання вказаних будівельних матеріалів підтверджено накладною №РН 1915, копія якої долучена до матеріалів справи, порушень щодо її форми та порядку заповнення судом не встановлено, відповідач про такі порушення не зазначає.

Помилковими вважаються судовою колегією доводи заявника апеляційної скарги про те, що не підтверджено відображене позивачем у декларації за грудень 2010 року суми податкового кредиту по податку на додану вартість у розмірі 8089,00грн.внаслідок того, що при відпрацюванні питання другого ланцюга постачання по Приватному підприємству «Базис - ТОРГ»встановлено, що постачальники-контрагенти останнього були відсутні за місцем реєстрації, що є доказом невиконання законодавчо встановлених обов'язків по сплаті податку на додану вартість, підтвердженням факту порушення інтересів держави та суспільства на отримання належних сум податку на додану вартість, що позивач за рахунок таких контрагентів отримав податкову вигоду шляхом формування штучного податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки позивачем надані документи, які свідчать, що придбані у Приватного підприємства «Базис -ТОРГ»будівельні матеріалі були ним використані у господарській діяльності - для будівництва об'єкту.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт підтвердження наявності у позивача товару в обсягах, які не відрізняються від зазначених у документах , оформлених з Приватним підприємством «Базис - ТОРГ», відсутність доказів наявності у платника податків можливості придбати в період часу, що перевірявся, товар у інших контрагентів, для подальшого його використання в господарській діяльності. Отже податковим органом в акті перевірки твердження про безтоварність правочину, укладеного з зазначеним вище контрагентом, здійснені на підставі припущень.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що на час формування податкового кредиту за грудень 2010 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Цивілбуд»не тільки отримані товари, сплачена їх вартість, але і здійснено їх використання для забезпечення його господарської діяльності.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що позивач підтвердив дані податкового обліку достовірними первинними документами, які складені за наслідками фактичного здійснення господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлені обставини реальності здійснення господарської операції платника податку, на підставі якої таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Помилковими вважаються доводи апеляційної скарги про порушення позивачем правил оподаткування пов'язується із висновком про те, що постачальники-контагенти ПП «Базис-ТОРГ»були відсутні за місцем реєстрації, що є доказом не виконання обов'язків по сплаті податку на додану вартість, оскільки ці доводи відповідача не мають жодного відношення до спірних правовідносин. Невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Судова колегія відмічає, що позивач при проведені господарської операції зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Саме ж по собі припущення контролюючого органу щодо можливої несплати постачальниками підприємства по ланцюгу необхідних сум податку на додану вартість до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статі 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що у податкового органу не було визначених законом підстав визначати позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Слід зазначити, що застосування санкцій у цьому податковому повідомленні-рішенні обумовлено визначенням суми грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій теж не має правових підстав.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Мотивація та докази, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, не дають апеляційній інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію позивача стосовно правомірності віднесення до податкового кредиту суму податкового кредиту, сплачену ПП «Базис - ТОРГ»під час розрахунків за придбаний у нього товар.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, не надані відповідні докази порушення позивачем правил оподаткування, відповідачем не надано документів, яки б спростовували твердження позивача щодо отримання товарів від Приватного підприємства «Базис - ТОРГ», оплату ним їх вартості, подальше використання в його господарській діяльності, а надані позивачем письмові пояснення, зокрема, реальне виконання сторонами правочину, наявність доказів оформлення податкової накладної, проведення розрахунків платником податків, отримання ним товару (послуг), є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.2011 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції місті Сімферополі Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.2011 у справі № 2а-7489/11/0170/2 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 05 грудня 2011 року