Ухвала

від 24.01.2012 по справі 2а-1659/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2012 р.Справа № 2а-1659/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.С.

за участю представника позивача Челік О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2011р. по справі № 2а-1659/11/2070

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Іташ Укр"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Іташ Укр" (далі по справі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі по справі - відповідач), в якому просило суд:

- скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 21.12.2010р. №0000361800/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 року зазначений позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 21.12.2010 р. № 0000361800/1.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.11.2010 р. ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова була проведена невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Іташ Укр" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "С.Дж.Груп", код ЄДРПОУ 34981754, за період: 01.02.2010р. по 31.03.2010р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 06.12.2010р. № 5701/18-007/36455659.

21.12.2010 р. з посиланням на зазначений акт ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкові було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000361800/0, яким підприємству Товариство з обмеженою відповідальністю "Іташ Україна", код 36455659 визначена сума податкового зобов"язання по податку на додану вартість у сумі 220.367, 94грн., у тому числі 146.911, 96 грн. - основний платіж, 73.455, 98 грн. - штрафні санкції.

Як з'ясовано судом першої інстанції, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугували відображені в акті від 06.12.2010р. № 5701/18-007/36455659 висновки суб'єкта владних повноважень про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Іташ Укр" вимог:

-ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Іташ Україна" з ТОВ "С.Дж.Груп";

-п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"зі змінами та доповненнями, внаслідок чого підприємством занижено позитивне значення за лютий 2010р. р. 18.1 у розмірі 72.918, 55 грн. та за березень 2010р. занижено позитивне значення р. 18.1 у розмірі 73.993, 58 грн.;

-п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"зі змінами та доповненнями, внаслідок чого зменшено залишок від"ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду р. 26 за лютий 2010р. у розмірі 59.424, 00 грн.;

- вимог пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" зі змінами та доповненнями, внаслідок чого платником занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, господарські взаємовідносини між ТОВ "Іташ Україна"та ТОВ "С.Дж.Р.Груп", у перевіряємому періоді відбувались на підставі договору підряду № 25-01/10/09 від 25.01.2010р. Згідно умов даного договору, ТОВ "С.Дж.Р.ГрупВ»виконувало будівельні роботи (на Цементному заводі) у Хмельницькій області, м. Кам"янець -Подільській.

Оглянувши долучені до справи копії первинних документів, що були складені з посиланням на вказаний правочин, колегія суддів зазначає, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження чи інших недоліків, які згідно з п.п.7.2.1 і п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ", ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Обставини понесення позивачем витрат за даним договором податковим органом визнані та підтверджені матеріалами справи.

У відповідності до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а згідно з ч.1 ст.228 згаданого кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Вирішуючи спір, колегія суддів бере до уваги, що відповідач не надав до суду жодних доказів прийняття компетентною особою за актом перевірки діяльності ТОВ "Іташ Україна" рішення про порушення кримінальної справи, наявність якого згідно зі ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України є обов'язковою в разі вчинення посадовими особами позивача кримінально-караного діяння у сфері оподаткування.

Приймаючи до уваги висновок ДПІ про нікчемність правочину, укладеного між позивачем, ТОВ "Іташ Україна" та його контрагентом - ТОВ "С.Дж.Р.Груп", колегія суддів вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", оскільки правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом -Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Посилання відповідача на нікчемність правочину з мотивів недекларування контрагентом позивача своїх зобов'язань з ПДВ слід визнати необґрунтованим. З цього приводу колегія суддів відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

На підтвердження фактів реальності укладеної угоди, позивачем надано платіжні доручення № 168 від 17.02.2010р., №170 від 19.02.2010р., № 174 від 25.02.2010р., № 184 від 03.03.2010р., № 196 від від 15.03.2010р., № 205 від 22.03.2010р., № 209 від 23.03.2010р. про перерахування коштів згідно договору № 25/01-10 від 25.01.2010р. на рахунок ТОВ "С.Дж.Р.Груп", акт прийому -передачі матеріалів за лютий 2010р., довідку про вартість виконаних будівельних робіт (кб3) за лютий 2010р. та акт виконаних робіт (кб2) за лютий 2010р., довідку про вартість виконаних будівельних робіт (кб3) за березень 2010р. та акт виконаних робіт (кб2) за березень 2010р., податкові накладні від 17.02.2010р., 19.02.2010р., 25.02.2010р., 26.02.2010р., 16.03.2010р., 22.03.2010р., 23.03.2010р., видані ТОВ "С.Дж.Р.Груп" позивачу, які включені до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Матеріали справи дають можливість колегії суддів дійти до висновку про виконання зобов'язань між позивачем, ТОВ "Іташ Україна" та його контрагентом - ТОВ "С.Дж.Р.Груп". Доказів того, що ці зобов'язання залишились невиконаними, що завдає шкоди інтересам Держави у сфері оподаткування, відповідачем не надано.

Отже, колегія суддів зазначає, що судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, так як базується лише на особистих припущеннях фахівців податкового органу без урахування всіх обставин та документів, наданих для перевірки, що суперечить вимогам п.п. 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005р.).

У відповідності до підпункту п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Приписами пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана постачальником товарів (послуг), яка оформлюється з дотриманням вимог, встановлених п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ", відповідно до вимог якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Таким чином, дотримання порядку виписування податкової накладної у частині зазначення усіх передбачених Законом реквізитів, дає змогу перевірити правомірність формування податкового зобов'язання та податкового кредиту відповідно продавця та покупця. Правильне зазначення номеру свідоцтва платника ПДВ та відповідного ІПН платника дає змогу ідентифікувати отримувача податкової накладної та перешкоджає подвійному включенню однієї податкової накладної до складу податкового кредиту різних платників.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про ПДВ"визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Отже, якщо накладна є первинним документом, що засвідчує факт здійснення господарської операції, то податкова накладна є документом, в якому розраховується податок на додану вартість, який справляється на із зазначеної операції за будь- якою ставкою. Тому, саме з цим документом Закон пов'язує право платника податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2011р. по справі № 2а-1659/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Гуцал М.І. Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 30.01.2012 р.