Постанова

від 05.04.2012 по справі 17100/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 квітня 2012 р. № 2-а- 17100/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Піскун В.О.,

при секретарі судового засідання - Полях Н.А.,

за участі:

представника позивача - Наконечного В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фора-Схід" до Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фора-Схід" (надалі - ТОВ "Фора-Схід"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 28 листопада 2011 року №0001622330 за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 52875,00 грн. з яких основного платежу 44488 грн. та штрафних санкцій в сумі 8387 грн.; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 28 листопада 2011 року №0001582330 за платежем податок на додану вартість на суму 164281 грн. з яких основного платежу 149933 грн. та штрафних санкцій в сумі 14348 грн.; визнати протиправним податкове повідомлення - рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 28 листопада 2011 року №0001642330 стосовно зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4701959 грн.; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 28 листопада 2011 року №0001632330 за платежем надходження за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах на суму 755 грн. з яких основного платежу 583 грн. та штрафних санкцій в сумі 172 грн.; зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби у Харківській області стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із розрахунку ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фора-Схід", код ЄДРПОУ 33673595 у розмірі 28,23 грн. сплаченого судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не погоджується з податковими повідомленнями - рішеннями від 28.11.2011 року №0001622330, №0001582330, №0001642330, №0001632330, прийнятими на підставі висновків акту Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова за результатами планової виїзної перевірки ТОВ "Фора-Схід" від 10.11.2010 року №2207/23-30/33673595 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року. Позивач вважає, що оскаржувані рішення є незаконними, порушують його права та інтереси у сфері публічно-правових відносин, у зв'язку з неврахуванням норм матеріального та процесуального права чинного законодавства, фактичних обставин перевірки.

Стосовно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з податку на прибуток на загальну суму 52875,00 грн. позивач зазначив, що в акті перевірки йде мова про заниження позивачем податку на прибуток в сумі 99532,00 грн., проте як податкове повідомлення - рішення від 28.11.2011 року №0001622330 винесено за основним платежем на суму 44488,00 грн., що не дає можливості встановити, по яким саме операціям винесено оскаржуване рішення та за які порушення.

Стосовно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з податку на додану вартість на загальну суму 164281,00 грн. позивач зазначив, що не погоджується з висновками відповідача про відсутність у ТОВ "Фора-Схід" правових підстав для формування податкового кредиту за операціями з придбання товару (робіт, послуг) від ТОВ «Техно-Паралель», ТОВ «Компанія «Істсервіс», ТОВ «АПО «Харківцукрозбут», ТОВ «Дуже смачно», ПФ «Колумб і Ко», ТОВ «Гуд-сервіз», так як зазначені угоди є нікчемними. Позивач зазначив, що по взаємовідносинам з ТОВ «Техно-Паралель» та ТОВ «Компанія «Істсервіс» у позивача наявні всі первинні документи, що обґрунтовують реальність укладених угод з такими контрагентами. Стосовно взаємовідносин з ТОВ «АПО «Харківцукрозбут» позивач зазначив, що висновки про нікчемність угод з цим контрагентом відповідачем зроблені лише на підставі акту перевірки ТОВ «АПО «Харківцукрозбут», в якому встановлена нікчемність всіх правочинів укладених даним контрагентом, проте, податковим органом взагалі не встановлювалась реальність постачання товару (цукор-пісок) від ТОВ «АПО «Харківцукрозбут» до позивача, що порушує норми чинного законодавства України. Стосовно взаємовідносин з ТОВ «Дуже смачно», ПФ «Колумб і Ко», ТОВ «Гуд-сервіз» позивач зазначив, що податковим органом визначено частково нікчемними договори з цими контрагентами, що суперечить чинному законодавству, так як по одній податковій накладній поставку визнати нікчемною неможливо. Крім того, контрагент ТОВ "Фора-Схід" не збільшив свої податкові зобов'язання, хоча у позивача наявні всі первинні документи, які надають право на податковий кредит.

Стосовного оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4701959,00 грн., позивач зазначив, що формування витрат об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності у розмірі 4701959,00 грн. підтверджується відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, що наявні у позивача. Крім того, сума у розмірі 4701959,00 грн. є результатом підсумків рядків 01 - рядок 04 декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року, але про порушення формування доходів та витрат ТОВ "Фора-Схід" в акту перевірки не зазначено. Позивач також вважає, що невизнання податковим органом від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього періоду є незаконним і необґрунтованим, оскільки абз. 1 пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ прикінцевих положень ПКУ дозволяє переносити підсумки від'ємного значення об'єкта оподаткування 1 кварталу 2011 року до від'ємного значення витрат 2 календарного кварталу 2011 року, а обмежень витрат, що мають бути враховані у складі витрат 2 кварталу 2011 року, не передбачено. Позивач також вважає необґрунтованими висновки відповідача про те, що відсотки по кредиту, оренда приміщення, транспортно-експедиційні витрати, обслуговування обладнання не направленні на одержання доходу, оскільки такі витрати необхідні для здійснення господарської діяльності підприємства.

Стосовно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з екологічного податку на загальну суму 755,00 грн. позивач зазначив, що він не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, у нього відсутній об'єкт та база оподаткування в розумінні положень ПКУ. У зв'язку з цим, позивач вважає, що він не є платником екологічного податку.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Ухвалою суду від 02.04.2012 року відповідача - Державну податкову інспекцію у Орджонікідзевському районі міста Харкова, замінено його правонаступником - Індустріальною міжрайонною Державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав заперечення проти позову, в яких зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними та просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. В обґрунтування позову посилався на те, що в ході проведення планової перевірки позивача фахівцями податкового органу було встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» по контрагентам ТОВ «Компанія ««Істсервіс», ТОВ «АПО «Харківцукрозбут», а саме завищено валові витрати, занижено податок на прибуток та зменшено збитки. Також до складу валових витрат позивачем безпідставно віднесено послуги, отримані від ФОП ОСОБА_2, що не підтверджені відповідними первинними документами, в результаті чого зменшено збитки, та витрати: відсотки по кредиту, оренда приміщення, транспортно-експедиційні витрати, обслуговування обладнання, що не направлені на одержання доходу, в результаті чого зменшено збитки та занижено податок на прибуток. Також до складу валових витрат зайво було включено збитки більш ніж підтверджено актом перевірки від 05.11.2010 року №2723/23-30/33673595. Крім того, позивачем у кварталі 2011 року включені збитки 2010 року, чим порушено п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, пункт 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Стосовно податкового кредиту перевіркою було встановлено, що позивачем безпідставно було включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Техно-Паралель», по яким відсутні документи, що підтверджують подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, по взаємовідносинам з ТОВ «АПО «Харківцукрозбут» та з ТОВ «Компанія «Істсервіс», по яким перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, перевіркою встановлено, що позивач є платником екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, але в порушення ст.240, п.246.2 ст.246, ст.250 Податкового кодексу України позивачем у І-ІІ кварталах 2011 року занижено екологічний податок.

Таким чином, суд вважає, за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ТОВ "Фора-Схід" зареєстровано як юридична особа 18.08.2005 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради, код за ЄДРПОУ 33673595, що підтверджено довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №3380 (а.с. 88 том 2).

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що ТОВ "Фора-Схід" взято на податковий облік в органах державної податкової служби 31.08.2005 року за №67 та перебуває на податковому обліку у ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова (правонаступником якої є Індустріальна міжрайонна Державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) та є платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Фора-Схід" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складено акт від 10.11.2011 року №2207/23-30/33673595 (а.с. 29-127 том 1).

Згідно висновків акту перевірки від 10.11.2011 року №2207/23-30/33673595 встановлені порушення позивачем ст. 4, п.п. 5.2.1 п.5.2, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пункт 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств у 2011 році» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 99532,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 4701959,00 грн. за 2 квартал 2011 року; п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 149933,00 грн., у тому числі за липень 2010 року в сумі 41777,00 грн., за серпень 2010 року в сумі 8498,00 грн., за вересень 2010 року в сумі 3160,00 грн., за жовтень 2010 року в сумі 1794,00 грн., за листопад 2010 року в сумі 1204,00 грн., за грудень 2010 року в сумі 955,00 грн., за січень 2011 року в сумі 888,00 грн., за лютий 2011 року в сумі 994,00 грн., за квітень 2011 року в сумі 7766,00 грн., за травень 2011 року в сумі 964,00 грн., за червень 2011 року в сумі 81933,00 грн.; ст. 240, п. 246.2 ст. 246, ст. 250 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено екологічний податок на загальну суму 585,53 грн., у тому числі за 1 квартал 2011 року у сумі 275,46 грн., за 2 квартал 2011 року у сумі 308,07 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки від 10.11.2011 року №2207/23-30/33673595 позивач до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова свої заперечення №6300від 17.11.2011 року (а.с. 152-159 том 1), на які отримав відповідь листом №8942/10/23-213 від 23.11.2011 року, якою підтверджено висновки акту перевірки (а.с. 160-164 том 1).

На підставі висновків акту перевірки від 10.11.2011 року №2207/23-30/33673595 відповідачем 28.11.2011 року були винесені податкові повідомлення - рішення №0001622330 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі - 52875,00 грн. (основний платіж - 44488,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 8387,00 грн.); №0001582330 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі - 164281,00 грн. (основний платіж - 149933,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 14348,00 грн.); №0001642330 про зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4701959,00 грн.; №0001632330 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах у загальному розмірі - 755,00 грн. (основний платіж - 583,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 172,00 грн.) (а.с. 25-28 том 1).

Щодо висновків відповідача про заниження позивачем податку на прибуток всього у сумі 99532,00 грн. та завищення ним від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 4701959,00 грн. за 2 квартал 2011 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки від 10.11.2011 року №2207/23-30/33673595 до вказаних висновків відповідач дійшов, оскільки вважає, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат суми витрат по взаємовідносинам з ТОВ «АПО «Харківцукрозбут», ТОВ «Компанія «Істсервіс», ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Техно-Паралель», а також до складу валових витрат зайво були включені відсотки по кредиту, витрати з оренди приміщення, транспортно-експедиційні витрати, витрати з обслуговування обладнання, а до від'ємного значення об'єкту оподаткування зайво були включені збитки попереднього податкового періоду не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд зазначає, що у періоді з 01.07.2010 року до 01.04.2011 року правила формування валових витрат платниками податку на прибуток підприємств були передбачені статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а з 01.04.2011 року положеннями Податкового кодексу України, зокрема, розділом ІІІ.

Виходячи із змісту положень наведених норм, права формування валових витрат залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум витрат до складу валових витрат.

Положеннями п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або не матеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реативну), з урахувань обмежень, установленими пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно п.п. 5.3.1. п.5.3. ст.5 вказаного Закону не включаються до складу валових витрат потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Згідно п.1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із п.5.3.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (в якості покупця) та ТОВ «АПО «Харківцукрозбут» (в якості постачальника) укладено договір поставки №57/10 від 01.07.2010 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті відповідно до умов договору (а.с. 211-216 том 1).

Відповідно до розділу 3 вказаного договору поставки зобов'язання постачальника по поставці товару виникають на підставі замовлення покупця. Замовлення передаються постачальникові по факсу, електронній пошті або за допомогою системи EDI. Поставка товару здійснюється постачальником до місця призначення.

На підтвердження виконання умов вказаного договору поставки позивачем надані до суду відповідні видаткові та податкові накладні за липень, серпень 2010 року (а.с. 217-228 том 1, а.с. 29-72 том 3, а.с. 28-71 том 9).

Вищезазначені видаткові накладі не містять таких обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, як посади, прізвища або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка прийняла від постачальника товар.

З наданий позивачем до суду копій наказів (розпоряджень) на прийняття на роботу співробітників ТОВ "Фора-Схід" та їх посадових інструкцій надання повноважень цим особам на отримання товару саме у ТОВ «АПО «Харківцукрозбут» не вбачається (а.с. 135-218 том 14).

Інших доказів наявності повноважень у відповідних осіб на прийняття від ТОВ «АПО «Харківцукрозбут» товару суду не надано.

Суду також не надано доказів здійснення позивачем замовлень на товар та передачі цих замовлень ТОВ «АПО «Харківцукрозбут», що передбачено умовами вказаного договору.

Позивачем на вимогу суду не надано будь-яких доказів перевезення (транспортування) та використання в повному обсязі отриманого від ТОВ «АПО «Харківцукрозбут» товару в його господарській діяльності.

Отже, встановити реальність отримання позивачем товару за господарськими операціями з ТОВ «АПО «Харківцукрозбут» не є можливим, також матеріалами справи не підтверджено пов'язаність понесених позивачем витрат за вказаними операціями з його господарською діяльністю.

З матеріалів справи також вбачається, що між позивачем (в якості покупця) та ТОВ «Компанія «Істсервіс» (в якості продавця) у 3 - 4 кварталі 2010 року та у 1 кварталі 2011 року мали місце господарські операції по придбанню товару в асортименті, про що укладено договір купівлі-продажу №3007/5 від 30.07.2009 року (а.с. 156-158 том 13).

Відповідно до розділу 4 вказаного договору поставка товару здійснюється продавцем за домовленістю з покупцем. Заявка на товар передається покупцем у письмовому вигляді, по телефону, або на факс.

На підтвердження виконання зазначених господарських операцій позивачем надані до суду відповідні видаткові та податкові накладні за період з липня 2010 року по лютий 2011 року (а.с. 30-35 том 2, а.с. 1-27 том 3, а.с. 1-27 том 9).

Вищезазначені видаткові накладі не містять таких обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, як посади, прізвища або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка прийняла від постачальника товар.

З наданий позивачем до суду копій наказів (розпоряджень) на прийняття на роботу співробітників ТОВ "Фора-Схід" та їх посадових інструкцій надання повноважень цим особам на отримання товару саме у ТОВ «Компанія «Істсервіс» не вбачається (а.с. 135-218 том 14).

Інших доказів наявності повноважень у відповідних осіб на прийняття від ТОВ «Компанія «Істсервіс» товару суду не надано.

Суду також не надано доказів передачі позивачем до ТОВ «Компанія «Істсервіс» заявок на товар, що передбачено умовами вказаного договору.

Позивачем на вимогу суду не надано будь-яких доказів перевезення (транспортування) та використання отриманого від ТОВ «Компанія «Істсервіс» товару в його господарській діяльності.

Надані позивачем до суду копії актів списання матеріалів належним чином не підтверджують використання придбаного у ТОВ «Компанія «Істсервіс» товару (а.с. 232-244 том 13).

Отже, встановити реальність отримання позивачем товару за господарськими операціями з ТОВ «Компанія «Істсервіс» не є можливим, також матеріалами справи не підтверджено пов'язаність понесених позивачем витрат за вказаними операціями з його господарською діяльністю.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (в якості замовника) та ФОП ОСОБА_2 (в якості виконавця) було укладено договір про надання послуг №2 від 01.10.2009 року, відповідно до умов якого виконавець надає замовнику послуги з розробки, впровадження, супроводження програми лояльності, підтримки та аналізу споживчої поведінки покупців від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок замовника (а.с. 159-160 том 13).

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору підтвердженням надання послуг за цим договором є акт виконаних робіт, який щомісячно складається сторонами в строк за результатами виконаних послуг.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надані до суду відповідні акти виконаних послуг за 1-2 квартал 2011 року (а.с. 161-166 том 13), в яких зазначено, що виконавцем договору виконані наступні роботи: розробка програми, фінансова концепція програми, створення плану комунікацій, організація роботи та управління програмою, інтеграція програми в структуру компанії та її систему маркетингу.

З огляду на зазначене, вищезазначені акти виконаних послуг не містять таких обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, як посади, прізвища або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка прийняла від виконавця виконані роботи, а також обсягу виконаних робіт та одиницю виміру виконаних робіт.

Позивачем на вимогу суду не надано будь-яких доказів використання виконаних робіт ФОП ОСОБА_2 в його господарській діяльності.

Наданий позивачем до суду звіт про використання карток постійного покупця №44 від 04.04.2012 року (а.с. 119 том 14) складений самим позивачем, а тому не може бути належним доказом використання карток постійного покупця у господарській діяльності позивача. Що також не підтверджують картки постійного покупця, програми лояльності, правила участі у клубі постійних покупців (а.с. 9-24 том 14).

Отже, матеріалами справи не підтверджено фактичне отримання та обсяг виконаних робіт, а також доцільність виконання вказаних робіт та пов'язаність понесених позивачем витрат по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2 з його господарською діяльністю.

Також, між позивачем (в якості замовника) та ТОВ «Техно-Паралель» (в якості виконавця) укладено договір на регенерацію обладнання №РС962 від 01.04.2011 року (а.с. 62-64 том 12), відповідно до умов якого виконавець здійснює роботи з регенерації основних засобів, а замовник приймає та оплачує такі роботи. Регенерація обладнання - полягає в відновленні втрачених або деградованих вихідних властивостей обладнання шляхом здійснення відповідних заходів (фарбування, чистка, мийка, дрібний ремонт та інше), оновленні, заміщенні та вторинному розвитку функціональних структур та інших елементів, втрачених в процесі тривалої експлуатації.

Пунктом 1.2 вказаного договору передбачені об'єкти замовника за відповідними адресами, а пунктом 1.3 передбачено, що перелік обладнання з регенерації обладнання, узгоджуються сторонами в додатку №1 к договору (специфікації).

Специфікацією до вказаного договору, підписаною сторонами договору, передбачені адреса об'єкту, найменування основних засобів, кількість, ціна та загальна вартість робіт (а.с. 66-79 том 12).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надані до суду відповідний акт приймання-передачі виконаних робіт та податкова накладна за червень 2011 року (а.с. 28 том 3, а.с. 65 том 12).

Вказаним актом приймання-передачі виконаних робіт передбачені виконані роботи, а саме - регенерація торгового обладнання, та вартість цих робіт, при цьому, акт не містять таких обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, як посади, прізвища або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка прийняла від виконавця роботи, а також обсягу виконаних робіт та одиницю виміру виконаних робіт.

Матеріалами справи не підтверджено, з яких саме матеріалів (замовника або виконавця) виконувались роботи з регенерації обладнання та хто саме із сторін договору несе витрати з використання таких матеріалів.

Позивачем на вимогу суду не надано будь-яких доказів використання виконаних робіт ТОВ «Техно-Паралель» в його господарській діяльності.

Отже, матеріалами справи не підтверджено фактичне отримання та обсяг виконаних робіт по взаємовідносинам з ТОВ «Техно-Паралель», а також пов'язаність понесених позивачем витрат по цим взаємовідносинам з його господарською діяльністю.

В матеріалах справи також містяться договори оренди нежитлового приміщення №0107/10-А2 від 01.07.2010 року, №0107/10-А1 від 01.07.2010 року, №0107/10-А3 від 01.07.2010 року, укладені між позивачем (в якості орендаря) та ТОВ «Фора» (в якості орендодавця), №0302/10-А від 03.02.2010 року, №107/2010-А від 10.07.2010 року, №229/2010-А від 22.09.2010 року, №906/2010-1А від 09.06.2010 року, №906/2010-2А від 09.06.2010 року, №157/2010-А від 15.07.2010 року, укладені між позивачем (в якості орендаря) та ТОВ «Фора Рітейл» (в якості орендодавця), договір оренди нерухомого майна від 07.09.2007 року, укладений між позивачем (в якості орендаря) та ТОВ СП «Фрегат» (в якості орендодавця), з відповідними актами приймання - передачі та актами приймання - передачі (повернення) нежитлових приміщень, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), у тому числі, за вказаними договорами (а.с. 92-169 том 12, а.с. 174-219 том 13), договір №100 від 01.01.2009 року, укладений між позивачем та ТОВ «Нова експедиція», на транспортно-експедиційні послуги з відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними та вантажною квитанцією (а.с. 176-198 том 12, а.с. 167-172 том 13), суми витрат по яким позивачем віднесено до складу валових витрат у перевіряємому періоді.

На вимогу суду позивачем не надано будь-яких належних доказів використання зазначених послуг у господарській діяльності позивача.

Отже, матеріалами справи не підтверджено пов'язаність понесених позивачем витрат за вищезазначеними господарськими операціями з його господарською діяльністю.

Щодо внесення позивачем до складу валових витрат сум витрат по сплаченим відсоткам за договором відсоткової позики №02/2010 від 02.03.2010 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до умов договору відсоткової позики №02/2010 від 02.03.2010 року та договорів про внесення змін №1, №2 до цього договору, укладених між позивачем (в якості позичальника) та ПАТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Бенефіт» (в якості позикодавця), позикодавець зобов'язався передати у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, а позичальник зобов'язався повернути їх позикодавцю, та сплатити відповідні відсотки (а.с. 89-91 том 12),

Як вбачається з наданих позивачем до суду банківських виписок, позивач від позикодавця отримав кошти за вказаним договором, а позивач сплачував відповідні відсотки за користування цими коштами (а.с. 121-145 том 13).

Проте, на вимогу суду позивачем не надано доказів використання коштів позики у межах його господарської діяльності, а отже пов'язаності понесених позивачем витрат з його господарською діяльністю.

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 4701959,00 грн. за 2 квартал 2011 року, суд зазначає наступне.

Правовідносини щодо визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток, складу валового доходу та валових витрат платника цього податку передбачені нормами Податкового кодексу України вiд 02.12.2010р. № 2755-VI, зокрема, розділом ІІІ "Податок на прибуток".

Однак, відповідно до пункту 1 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу XX "Перехідні положення", розділ III "Податок на прибуток" цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Разом із тим, відповідно до розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" втрачає чинність лише 01 квітня 2011 року.

Аналіз викладених положень Податкового кодексу України свідчить про те, що в періоді з 01.01.2011р. по 01.04.2011р. правовідносини щодо визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток, складу валового доходу та валових витрат платника цього податку регулювалися саме Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", а починаючи з 01.04.2011 р. - положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу XX "Перехідні положення", пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого:

якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що пункт 3 підрозділу 4 Розділу XX "Перехідні положення" Кодексу не містить заборони на врахування у 2011 році витрат, які виникли до 01.01.2011 р., а отже, такі витрати повинні враховуватись у складі витрат поточних податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення від'ємного значення.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу XX "Перехідні положення", якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача про те, що заборони перенесення підсумків від'ємного значення об'єкта оподаткування 1 кварталу 2011 року, з урахуванням від'ємного значення минулих років, до від'ємного значення 2 кварталу 2011 року чинним законодавством не передбачено.

Проте, суд зазначає, що правомірність формування від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток повинно бути підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами з підтвердженням правомірності формування платником податку складу валового доходу та валових витрат.

Доказів правомірності формування від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 4701959,00 грн. та правомірності формування складу валового доходу та валових витрат позивачем до суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість зменшення відповідачем суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4701959,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість прийняття відповідачем податкових повідомлень - рішень від 28.11.2011 року №0001622330 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі - 52875,00 грн. та №0001642330 про зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4701959,00 грн., а тому в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 28.11.2011 року №0001622330 та визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 28.11.2011 року №0001642330 позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо висновків відповідача про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Техно-Паралель», ТОВ «Компанія «Істсервіс», ТОВ «АПО «Харківцукрозбут», ТОВ «Дуже смачно», ПФ «Колумб і Ко», ТОВ «Гуд-сервіз» за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, суд зазначає наступне.

Порядок нарахування платником податку податкового кредиту до 01.01.2011 року встановлювався Законом України «Про податок на додану вартість». Відносини з приводу формування податкового кредиту з 01.01.2011 року врегульовані Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна повинна містити: порядковий номер, дату виписки, назву юридичної особи, податковий номер, місцезнаходження юридичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, опис (номенклатуру) товарів (робіт) та їх обсяг та ціну поставки.

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, з урахуванням вищевикладеного наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманих товарів з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції та з метою подальшого використання товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (в якості покупця) та ТОВ «Дуже смачно» (в якості постачальника) було укладено договір поставки №66/08 від 26.05.2008 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар в асортименті разом з товаросупровідною документацією, відповідно до замовлень покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар (а.с. 146-155 том 13).

Відповідно до п. 3.1. вказаного договору поставки зобов'язання постачальника по поставці товару виникають на підставі замовлення покупця, погодженого із постачальником. Замовлення можуть надаватись постачальникові у письмовій формі, під якою сторони розуміють передачу по факсу, електронній пошті, через торгівельного представника, або у іншій спосіб, прийнятний для покупця.

Пунктом 3.4. вказаного договору поставки передбачено, що поставка товару здійснюється засобами та за рахунок постачальника.

На підтвердження виконання умов вказаного договору поставки позивачем надані до суду відповідні видаткові та податкові накладні, розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних за липень-листопад 2010 року (а.с. 193-210 том 1, а.с. 73-250 том 3, а.с. 1-73 том 4, а.с. 72-187 том 9).

Вищезазначені видаткові накладі не містять таких обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, як посади, прізвища або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка прийняла від постачальника товар.

З наданий позивачем до суду копій наказів на прийняття на роботу співробітників ТОВ "Фора-Схід" та їх посадових інструкцій надання повноважень цим особам на отримання товару саме у ТОВ «Дуже смачно» не вбачається (а.с. 135-218 том 14).

Інших доказів наявності повноважень у відповідних осіб на прийняття від ТОВ «Дуже смачно» товару суду не надано.

Суду також не надано доказів здійснення позивачем замовлень на товар та передачі цих замовлень ТОВ «Дуже смачно», що передбачено умовами вказаного договору.

Позивачем на вимогу суду не надано будь-яких доказів перевезення (транспортування) та використання отриманого від ТОВ «Дуже смачно» товару у межах його господарської діяльності.

Надані позивачем до суду фіскальні чеки (а.с. 227-231 том 13) у повному обсязі не підтверджують використання позивачем отриманого від ТОВ «Дуже смачно» товару у межах господарської діяльності.

Отже, матеріалами справи не підтверджено реальність отримання позивачем товару за господарськими операціями з ТОВ «Дуже смачно» та використання отриманого від ТОВ «Дуже смачно» товару у межах господарської діяльності позивача.

Також, між позивачем (в якості покупця) та ТОВ «Колумб і Ко» (в якості постачальника) укладено договір поставки №64/10 від 01.08.2010 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті відповідно до умов договору (а.с. 229-234 том 1).

Відповідно до розділу 3 вказаного договору поставки зобов'язання постачальника по поставці товару виникають на підставі замовлення покупця. Замовлення передаються постачальникові по факсу, електронній пошті або за допомогою системи EDI. Поставка товару здійснюється постачальником до місця призначення.

На підтвердження виконання умов вказаного договору поставки позивачем надані до суду відповідні видаткові та податкові накладні, розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних, акти недовозу за вересень 2010 року за лютий, квітень-червень 2011 року (а.с. 235-250 том 1, а.с. 1-14 том 2, а.с. 74-144 том 4, а.с. 145-250 том 4, а.с. 1-250 том 5, а.с. 1-250 том 6, а.с. 1-250 том 7, а.с. 1-241 том 8, а.с. 188-250 том 9, а.с. 1-250 том 10, а.с. 1-250 том 11, а.с. 1-34 том 12).

Вищезазначені видаткові накладі не містять таких обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, як посади, прізвища або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка прийняла від постачальника товар.

З наданий позивачем до суду копій наказів на прийняття на роботу співробітників ТОВ "Фора-Схід" та їх посадових інструкцій надання повноважень цим особам на отримання товару саме у ТОВ «Колумб і Ко» не вбачається (а.с. 135-218 том 14).

Інших доказів наявності повноважень у відповідних осіб на прийняття від ТОВ «Колумб і Ко» товару суду не надано.

Суду також не надано доказів здійснення позивачем замовлень на товар та передачі цих замовлень ТОВ «Колумб і Ко», що передбачено умовами вказаного договору.

Позивачем на вимогу суду не надано будь-яких доказів перевезення (транспортування) та використання отриманого від ТОВ «Колумб і Ко» товару у межах його господарської діяльності.

Надані позивачем до суду фіскальні чеки (а.с. 227-231 том 13) у повному обсязі не підтверджують використання позивачем отриманого від ТОВ «Колумб і Ко» товару у межах господарської діяльності.

Отже, матеріалами справи не підтверджено реальність отримання позивачем товару за господарськими операціями з ТОВ «Колумб і Ко» та використання отриманого від ТОВ «Колумб і Ко» товару у межах господарської діяльності позивача.

Також, між позивачем (в якості покупця) та ТОВ «Гуд-Сервіз» (в якості постачальника) було укладено договір поставки №39/10 від 01.04.2010 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар в асортименті разом з товаросупровідною документацією, відповідно до замовлень покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар (а.с. 15-23 том 2).

Відповідно до розділу 3 вказаного договору поставки зобов'язання постачальника по поставці товару виникають на підставі замовлення покупця. Замовлення передаються постачальникові по факсу, електронній пошті або за допомогою системи EDI. Поставка товару здійснюється постачальником до місця призначення.

На підтвердження виконання умов вказаного договору поставки позивачем надані до суду відповідні видаткові та податкові накладні, розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних за жовтень 2010 року (а.с. 24-29 том 2, а.с. 242-250 том 8, а.с. 35-61 том 12, а.с. 1-85 том 13).

Вищезазначені видаткові накладі не містять таких обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, як посади, прізвища або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка прийняла від постачальника товар.

З наданий позивачем до суду копій наказів на прийняття на роботу співробітників ТОВ "Фора-Схід" та їх посадових інструкцій надання повноважень цим особам на отримання товару саме у ТОВ «Гуд-Сервіз» не вбачається (а.с. 135-218 том 14).

Інших доказів наявності повноважень у відповідних осіб на прийняття від ТОВ «Гуд-Сервіз» товару суду не надано.

Суду також не надано доказів здійснення позивачем замовлень на товар та передачі цих замовлень ТОВ «Гуд-Сервіз», що передбачено умовами вказаного договору.

Позивачем на вимогу суду не надано будь-яких доказів перевезення (транспортування) та використання отриманого від ТОВ «Гуд-Сервіз» товару у межах його господарської діяльності.

Надані позивачем до суду фіскальні чеки (а.с. 227-231 том 13) у повному обсязі не підтверджують використання позивачем отриманого від ТОВ «Гуд-Сервіз» товару у межах господарської діяльності.

Отже, матеріалами справи не підтверджено реальність отримання позивачем товару за господарськими операціями з ТОВ «Гуд-Сервіз» та використання отриманого від ТОВ «Гуд-Сервіз» товару у межах господарської діяльності позивача.

По вищезазначеним господарським операціям з ТОВ «Дуже смачно», ПФ «Колумб і Ко», ТОВ «Гуд-сервіз» позивачем відповідні суми ПДВ були включені до складу податкового періоду в період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року.

Щодо включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Істсервіс», ТОВ «АПО «Харківцукрозбут», ТОВ «Техно-Паралель», суд зазначає, що оскільки, суд дійшов висновку про відсутність реальності та пов'язаності вказаних операцій з господарською діяльністю позивача, то включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по цим взаємовідносинам є безпідставним.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з висновками відповідача про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Техно-Паралель», ТОВ «Компанія «Істсервіс», ТОВ «АПО «Харківцукрозбут», ТОВ «Дуже смачно», ПФ «Колумб і Ко», ТОВ «Гуд-сервіз» за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що збільшення відповідачем сум грошового зобов'язання позивача з ПДВ у загальному розмірі - 164281,00 грн., є обґрунтованим, а тому в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 28.11.2011 року №0001582330 позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо висновків відповідача про заниження позивачем екологічного податку на загальну суму 585,53 грн., у тому числі за 1 квартал 2011 року у сумі 275,46 грн., за 2 квартал 2011 року у сумі 308,07 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки до вказаних висновків відповідач дійшов, оскільки вважає, що позивач є платником екологічного податку за розміщення відходів у спеціального відведених для цього місцях чи на об'єктах.

Суд зазначає, що відповідно до п.п. 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України екологічний податок - загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Згідно з п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Відповідно до п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

При цьому, розміщенням відходів, у розумінні пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу та ст. 1 Закону України "Про відходи", є зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Отже, як слідує із системного аналізу вказаних правових норм, платниками екологічного податку, зокрема, є суб'єкти господарювання, що здійснюють під час провадження своєї діяльності зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Пунктом 3 Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 р. № 1070, встановлено, що власники або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з особою, яка визначена виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Тобто фактичного розміщення відходів власники та балансоутримувачі не здійснюють.

Основне призначення спеціально відведених місць чи об'єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження.

Отже, контейнери (контейнерні майданчики) для побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Будгидропривод-2000» укладено договір від 01.02.2011 року №31-11, відповідно до якого ТОВ «Будгидропривод-2000» в якості виконавця зобов'язався здійснювати транспортні послуги з вивозу твердих побутових відходів, що виникають в результаті діяльності позивача до пункту утилізації відходів (а.с. 80-81 том 2). Замовник здійснює вивіз сміття своїми засобами та силами (п. 2.1 договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надані до суду відповідні акти виконаних робіт за січень 2011 року за червень 2011 року (а.с. 82-87 том 2).

Доказів здійснення позивачем розміщення відходів саме у спеціально відведених місцях та наявності у позивача дозволу на використання вказаних місць суду не надано.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць, він не є платником екологічного податку. За даних обставин платниками такого податку є організації, що безпосередньо здійснюють розміщення відходів позивача на спеціально відведених місцях у відповідності до укладених договорів на здійснення вивозу та утілізації побутових відходів.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що збільшення відповідачем сум грошового зобов'язання позивача з надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах у загальному розмірі - 755,00 грн., є необґрунтованим, а тому позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення - рішення від 28.11.2011 року №0001632330 підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фора-Схід" до Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 28 листопада 2011 року №0001632330 за платежем надходження за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах на суму 755,00 грн., з яких основного платежу 583,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 172,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 10.04.2012 року.

Суддя Піскун В.О.