Постанова

від 19.03.2012 по справі 2а-350/12/2770

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19.03.12Справа №2а-350/12/2770

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Гавури О.В.;

при секретарі - Плаксіній О.С.,

за участю сторін:

представників позивача -ОСОБА_1, довіреність б/н від 15.01.2012 року, ОСОБА_2, довіреність б/ від 03.02.2012 року;

представника відповідача -ОСОБА_3, довіреність №30/9/10-039 від 14.03.2012 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтехойл» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промтехойл» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання дій протиправними.

Позивач, зокрема просив: визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м.Севастополя щодо викладення у акті перевірки № 3/23-2/37463021/585/10 від 25 січня 2012 року висновків про нікчемність правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехойл» з контрагентами за період з 01.08.2011 до 31.08.2011 року; визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя по складенню акта № 3/23-2/37463021/585/10 від 25 січня 2012 року позапланової невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтехойл» про дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період діяльності з 01.08.2011 до 31.08.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з нормами законодавчих актів, презумпції правомірності угоди, усі укладені між сторонами угоди є дійсними, якщо їх недійсність прямо не передбачена законом (нікчемний правочин). В інших випадках питання недійсності правочину повинно розглядатися судом, про що приймається відповідне рішення. Оскільки укладені між позивачем та контрагентами договори купівлі-продажу не віднесені до категорії нікчемних правочинів, рішення суду про визнання угод недійсними відсутні, придбання товару оформлено належним чином первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, висновки податкового органу про нікчемність правочину не підтверджуються матеріалами справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 13 лютого 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-350/12/2770.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 13 лютого 2012 року закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодилась у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях та зазначила, що позивач фактично оскаржує акт перевірки, який не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому даний спір не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З 19.01.2012 по 25.01.2012 Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, повідомлення про проведення позапланової невиїзної перевірки від 18.01.2012 року № 295/232/10, наказу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя від 18 січня 2012 року № 46, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Промтехойл» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 3/23-2/37463021/585/10 від 25.01.2012 року, у якому зафіксовані порушення ТОВ «Промтехойл» ч.3 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Промтехойл» при придбання та продажу товарів. Крім того зафіксовані порушення вимог підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України у частині завищення у серпні 2011 року податкового зобов'язання в сумі 322 315 грн. 00 коп. та завищення податкового кредиту за звітний період січень 2011 року у розмірі 318 121 грн. 00 коп.

Податковим органом зазначені висновки зроблені на підставі того, що, на його думку, укладені позивачем правочини з контрагентами Приватним підприємством «Нольга», Товариством з обмеженою відповідальністю «Таврія Славутич Торг», Товариством з обмеженою відповідальністю «МК-Фіш», Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-НК-плюс» є нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання наслідків.

На підставі висновків про нікчемність правочинів ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя здійснено корегування у сторону зменшення податкового зобов'язання ТОВ «Промтехойл» з податку на додану вартість на 322 315 грн. 00 коп. та податкового кредиту - на 318 121 грн. 00 коп.

Податкове повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість податковою інспекцією не виносилось.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинний документ -документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з підпунктами 2.1 та 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до підпункту 14.1.191. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з пунктом 185.1. статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг відповідно до пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 188.1. статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Як передбачає пункт 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пункт 198.6. статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту платника податків є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкове зобов'язання та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нараховано податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

З урахуванням принципу персональної відповідальності, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Така правова позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

До того ж, з аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається, - позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Судом встановлено та не заперечувалось представниками відповідача, що на момент здійснення господарських операцій та складення податкових накладних у серпні 2011 року контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали свідоцтва платників податку на додану вартість, які на момент виникнення спірних відносин не були анульовані.

З позицією податкового органу суд погодитись не може, оскільки відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою зазначеної статті є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Крім того, частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, відповідно до частини другої статті 228 зазначеного Кодексу, є нікчемним.

Отже, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Пленуму Верховного суду України, викладеними у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Юридична значимість для особи, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, тобто безпосередня залежність виникнення чи припинення прав та обов'язків зазначеної особи від таких рішень, дій чи бездіяльності, є кваліфікуючою ознакою змісту адміністративного позову.

Отже, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень при здійсненні їм на основі законодавства владних управлінських функцій, які мають негативні наслідки для особи, можуть бути предметом розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Як вбачається із змісту позовних вимог, предметом спору є протиправні дії відповідача щодо викладення у акті перевірки висновків про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами. Ці дії відповідача призвели до того, що контрагентам позивача з боку податкових органів проводяться аналогічні перевірки та винесені податкові повідомдення-рішення про донарахування податкових зобов»язань та штрафних санкцій. Крім того, дії відповідача можуть призвети до розірвання договорів за ініціативою контрагентів, через небезпеку складання щодо контрагентів аналогічних за змістом актів перевірок, у яких всі договори визнаються нікчемними, тобто у позивача настали негативні наслідки.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що висновки, викладені в акті перевірки про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, потягнули за собою примусове корегування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що, в свою чергу, впливає на правильність формування податкових зобов'язань та кредиту контрагентами позивача.

Дії щодо примусового корегування податкових зобов'язань, здійснені без винесення податкового повідомлення-рішення та зафіксовані у централізованій електронній базі податкової звітності, а саме: «Деталізованої інформації про платника податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України», розробленої на підставі Наказу Державної податкової адміністрації України від 18 квітня 2008 року № 266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів». Дані електронної бази податкової звітності використовуються органами податкової служби на території Україні для співставлення та визначення зобов'язань платникам податків….

Відповідно до підпункту 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємства, установ, організацій.

Таким чином, дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя щодо здійснення у акті перевірки неправомірних висновків про нікчемність правочину, які потягнули за собою корегування податковим органом самостійно визначених платником зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, є протиправним втручанням в господарську діяльність підприємства, а тому зазначені дії порушують законні права та інтереси позивача.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не наведено жодного доводу та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні докази, які підтверджують безтоварний та/або нікчемний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань тощо. Згідно довідок та документів наданих суду для долучення до матеріалів справи за результатами діяльності контрагентів порушень порядку ведення податкового обліку та звітності ними не встановлено.

Дані обставини свідчать про фактичне виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами з відображенням в податковому обліку відповідних зобов»язань з податку на додану вартість.

У ході судового розгляду доводи представників відповідача щодо правомірності дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя та наявності порушень податкового законодавства з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтехойл» не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пунктів 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до п.1.17 Методичних рекомендацій про порядок організації та проведення перевірок платників податків, затверджених Наказом ДПА України №213 від 14.04.2011 за результатами документальної планової, документальної позапланової та фактичної перевірки складається акт перевірки або довідка, яка підписується, реєструється та вручається платнику податків.

Складається акт чи довідка за результатами перевірки залежить від того, чи встановлені податковим органом при перевірці порушення з боку платника. Якщо порушення встановлені, то вони фіксуються актом перевірки, а якщо ні - довідкою.

З аналізу зазначених норм вбачається, що висновки, які зафіксовані в акті № 3/23-2/37463021/585/10 від 25 січня 2012 року за результатами перевірки ТОВ «Промтехойл» дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період діяльності з 01.08.2011 до 31.08.2011 по взаємовідносинам у ланцюгу поставок від поставщиків ПП «Нольга» (код 36880724) та ТОВ «Таврія Славутич Торг» (код 37066011) до покупців ТОВ «МК-Фіш» (код 24877222) та ТОВ «Транс-НК-Плюс» (код 37084264) не грунтуються на Законі, в зв»язку з чим дії ДПІ у Ленінському районі м.Севастополя по складенню акту позапланової невиїзної документальної перевірки є протиправними.

Зазначене свідчить, що відповідачем не були дотримані обов'язкові умови, встановлені Податковим кодексом України та Методичними рекомендаціями про порядок організації та проведення перевірок платників податків щодо складення контролюючим органом відповідної довідки за результатами перевірки платника.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Повний текст постанови складено 24 березня 2012 року.

Керуючись статтями 158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м.Севастополя щодо викладення у акті перевірки № 3/23-2/37463021/585/10 від 25 січня 2012 року висновків про нікчемність правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехойл» з контрагентами за період з 01.08.2011 до 31.08.2011 року.

Визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя по складенню акта № 3/23-2/37463021/585/10 від 25 січня 2012 року позапланової невиїдної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтехойл» про дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період діяльності з 01.08.2011 до 31.08.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтехойл» судовий збір у розмірі 32 гривень 19 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя О.В. Гавура

Суддя О.В. Гавура