Рішення

від 11.04.2012 по справі 5006/11/68пд/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.04.12 р. Справа № 5006/11/68пд/2012

Суддя господарського суду Донецької області Соболєва С.М.

при секретарі судового засідання Макогон Я.С.,

розглянув матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цементстрой», м.Сімферополь Автономної Республіки Крим, ЄДРПОУ 36478964,

до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Схід Цемент», м.Макіївка Донецької області, ЄДРПОУ 35354374,

та відповідача 2, Приватного підприємства «Донтехноремонт ДВМ», м.Донецьк, ЄДРПОУ 33576877,

про визнання договору недійсним,

за участю уповноважених представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача 1: ОСОБА_1 - за довіреністю,

від відповідача 2: не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Цементстрой», м.Сімферополь Автономної Республіки Крим, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Схід Цемент», м.Макіївка Донецької області, та відповідача 2, Приватного підприємства «Донтехноремонт ДВМ», м.Донецьк, про визнання недійсним договору поруки №175/Ц-П укладеного 27.04.2011р. між ТОВ «Донбас Схід Цемент» та ПП «Донтехноремонт ДВМ».

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на укладення спірного правочину у супереч положень чинного законодавства та п.8.4 договору купівлі-продажу цементу №175/Ц від 27.04.2012р., який вчинений між ним та Відповідачем 1, оскільки вважає, що у такій спосіб на Товариство з обмеженою відповідальністю «Цементстрой», без його згоди, покладено певні обов'язки відносно поручителя, яким є Відповідач 2.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав копії: договору купівлі-продажу цементу №175/Ц від 27.04.2011р., договору поруки №175/Ц-П від 27.04.2011р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.203, 215, 511 Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

09.04.2012р. представником Відповідача 1 через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву №11 від 09.04.2012р., за змістом якого останній проти задоволення позову заперечує, з огляду на те, що вимоги Позивача не відповідають нормам матеріального права щодо укладення та виконання договорів поруки. У підгрунття викладеної позиції, зокрема, наводить лист Вищого господарського суду України №01-06/1624/2011 від 21.11.2011р.

11.04.2012р. представник Позивача у судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, витребувані судом документи не представив.

Представник Відповідача 1 у судовому засіданні 11.04.2012р. проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав викладених у представленому суду відзиві №11 від 09.04.2012р.

Представник Відповідача 2 у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не надав, причин неявки не повідомив.

Оскільки ухвали суду спрямовувались рекомендованою кореспонденцією за адресою Відповідача 2 та Позивача, яка вказана останнім в позовній заяві та міститься у інших матеріалах справи, суд дійшов висновку, що учасники судового процесу повідомлені про час та місце судового засідання належним чином.

Суд вважає за можливе розглянути спір відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

27.04.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбас Схід Цемент» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крим-Цемент» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу цементу №175/Ц.

Приймаючи до уваги твердження Позивача та Відповідача 1, а також зважаючи на ідентифікаційний код Товариства з обмеженою відповідальністю «Цементстрой» (36478964), останнє є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-Цемент».

За змістом наведеного правочину, на умовах та в порядку передбаченому ним, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця цемент, а Покупець в свою чергу зобов'язується прийняти даний товар та оплатити його (п.1.1. договору купівлі-продажу).

За приписом ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Як свідчать матеріали справи, 27.04.2011р. між Відповідачем 1 (Кредитор) та Відповідачем 2 (Поручитель) укладений договір поруки №175/Ц-П.

Відповідно до п.1.1 означеного договору поруки, у відповідності до нього Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-Цемент», код ЄДРПОУ 36478964 (Боржник) щодо оплати за товар за договором, передбаченим ст.2 цього договору.

Статтею 2 договору поруки визначено, що під основним договором у цьому правочині розуміють договір купівлі-продажу цементу №175/Ц від 27.04.2011р., укладений між Відповідачем 1 та Боржником.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір є укладеним.

Згідно із ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Одночасно, виходячи з приписів ст.ст.553 -559 Цивільного кодексу України, слід зауважити, про відсутність необхідності попереднього погодження із боржником укладання договору поруки.

За висновками суду, договір поруки №175/Ц-П від 27.04.2011р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, як будь-який правочин поруки, обов'язково має містити умови щодо предмету договору та інших суттєвих умов, які сторони визначили як обов'язкові.

Дослідивши зміст зазначеного договору поруки, суд вважає, що сторони дійшли згоди щодо предмету договору, оскільки пунктом 1.1 цього правочину визначено: Відповідач 2 поручається перед Відповідачем 1 за виконання обов'язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-Цемент» щодо оплати за товар за договором, передбаченим ст.2 цього договору; ст.2 спірного правочину обумовлено, як було зазначено вище, що під основним договором у цьому договорі розуміють договір купівлі-продажу цементу №175/Ц від 27.04.2011р., укладений між Відповідачем 1 та Боржником; ст.3 договору поруки означено обсяг відповідальності поручителя перед Кредитором, який обмежується сплатою суми у розмірі 2 000,00 грн. При цьому, Поручитель не відповідає за відшкодування Боржником збитків та за сплату процентів, неустойки (штрафу, пені) за основним договором.

Отже, розмір частини договір поруки містить, тому можливо встановити обсяг забезпечення виконання, який прийняв на себе поручитель.

З урахуванням викладеного, договір поруки №175/Ц-П від 27.04.2011р. містить у собі умови щодо предмету поруки та визначає часткове забезпечення виконання зобов'язання Боржником за договором купівлі-продажу цементу №№175/Ц від 27.04.2011р. у означеному вище обсязі.

Як було зазначено, в обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач, з огляду на ст.511, ч.2 ст.556 Цивільного кодексу України, посилається на те, що за спірним правочином Відповідач 1 надав Відповідачу 2 певні права відносно Позивача, а на останнього, відповідно поклали обов'язок відносно Поручителя здійснити відшкодування на користь вказаної особи, при виконанні останнім зобов'язання, забезпеченого порукою, коли п.8.4 основного правочину, яким є договір купівлі-продажу цементу №175/Ц від 27.04.2011р., встановлено обмеження Покупця та Продавця у відсутності права без письмової згоди передавати свої права та обов'язки по цьому договору будь-якій третій стороні. Оскільки такої згоди не було надано Покупцем, Позивач вважає договір поруки №175/Ц-П від 27.04.2011р. таким, що не відповідає вимогам закону (ст.511 Цивільного кодексу України) та повинен бути визнаний недійсним на підставі ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

Оцінивши в сукупності представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази та викладені обставини, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, Позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Згідно ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст..205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України).

Сторони не заперечують, що спірний договір підписаний повноважними особами сторін.

Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими, за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Сторони погодили текст та дійшли згоди щодо всіх істотних умов спірного договору.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач не надав до суду будь-яких доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; недодержання форми, встановленої законом, для такого виду договорів.

Суд не вбачає підставою визнання спірного правочину недійсним підгрунття, які наводить Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, зважаючи на таке.

Так, п.8.4 договору купівлі-продажу цементу №175/Ц від 27.04.2011р. дійсно встановлено обмеження його сторін стосовно права передачі своїх справ та обов'язків за цим правочином будь-якій стороні. Передумовою такої реалізації означеного права є наявність письмової згоди другої сторони на вчинення іншою таких дій.

Статтею 511 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Частиною 2 ст.556 Цивільного кодексу України визначено перехід до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, усіх прав кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

При цьому, слід зазначити, що правовою природою договору поруки, у розумінні ст.199 Господарського кодексу України, параграфа 3 Цивільного кодексу України, є забезпечення зобов'язань та за ним не відбувається реального переходу прав або обов'язків, у розумінні наведеного пункту договору купівлі-продажу. Спірний правочин не є цесією, укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем та не передбачає надання згоди боржника на укладення такого договору. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. Як випливає із абз.2 ч.1 ст.553 ЦКУ поручителя слід вважати зобов'язаним надати виконання замість основного боржника лише з моменту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником у визначений строк.

Аналогічний висновок містить п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» №01-06/1624/2011 від 21.11.2011р.

Окрім того, за спірним договором Відповідач 1, що є стороною за основним правочином - договором купівлі-продажу цементу №175/Ц від 27.04.2011р., а саме Продавцем, не передав належних йому прав та обов'язків за ним третій особі, укладаючи із Відповідачем 2 договір поруки №175/Ц-П від 27.04.2011р., а отже приписи п.8.4 вказаного договору купівлі-продажу не розповсюджуються на спірні правовідносини.

Таким чином, з огляду на викладене, відсутність згоди боржника на укладення договору поруки, у тому числі за наявності п.8.4 договору купівлі-продажу цементу №175/Ц від 27.04.2011р., за встановлених обставин та приймаючи до уваги правову природу спірного правочину, не порушує умови дійсності договору поруки і не є підставою недійсності зазначеного правочину.

Враховуючи дане, суд вважає позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки №175/Ц-П укладеного 27.04.2011р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на Позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Цементстрой», м.Сімферополь Автономної Республіки Крим, до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Схід Цемент», м.Макіївка Донецької області, та відповідача 2, Приватного підприємства «Донтехноремонт ДВМ», м.Донецьк, про визнання недійсним договору поруки №175/Ц-П укладеного 27.04.2011р. між ТОВ «Донбас Схід Цемент» та ПП «Донтехноремонт ДВМ», відмовити.

2. У судовому засіданні 11.04.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

4. Повний текст рішення підписано 17.04.2012р.

Суддя Соболєва С.М.