Рішення

від 05.04.2012 по справі 5/024-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" квітня 2012 р. Справа № 5/024-12

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські склади будматеріалів", м. Чернігів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансблокбуд", м. Славутич про стягнення 32051,02 грн. за участю представників:

позивача:ОСОБА_1 -дов. від 20.03.2012р. № 20/3 відповідача:не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські склади будматеріалів" (далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансблокбуд" (далі -відповідач) про стягнення 32051,02 грн. з яких 23234,18 грн. основний борг, 365,54 грн. інфляційні втрати, 616,90 грн. 3% річних, 3187,57 грн. пеня та 4646,83 грн. штраф.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, однак від нього надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач визнає позов лише частково в загальній сумі 21148,98 грн., з яких 15931,82 грн. основного боргу, 365,54 грн. інфляційних втрат, 616,90 грн. 3% річних, 2048,36 грн. пені та 3186,36 грн. штраф, мотивуючи це тим, що він частково погасив основний борг в розмірі 7302,36 грн. та на підтвердження чого додав до відзиву завірені копії відповідних платіжних доручень. Також, на адресу суду від відповідача надійшло клопотання від 04.04.2012р. № 58, згідно якого останній просив здійснювати розгляд справи без участі його представника.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір поставки від 01.03.2011р. № 1/24 (далі -договір), відповідно до умов якого, позивач - постачальник зобов'язався в порядку та на умовах визначених у цьому Договорі, поставити та передати у власність відповідача -покупця товар (партію товару), в асортименті, кількості та цінами, вказаними у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами даного договору, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити вказаний товар (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата вказана постачальником у видатковій накладній є датою поставки товару постачальником.

Згідно п. 2.3 договору право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить до покупця з моменту отримання товару від постачальна та підписання сторонами видаткової накладної, що засвідчує факт отримання покупцем товару.

Поставка товару (партії товару) вважається виконаною постачальником в момент передачі товару уповноваженому представнику покупця (покупцю), що підтверджується отриманою від останнього довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей та його підписом у видатковій накладній (п. 2.5 договору).

Положеннями п. 5.3 договору встановлено, що загальна сума договору розраховується шляхом додавання загальних сум партій товарів поставлених постачальником на протязі строку дії договору, згідно видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 6.1 договору покупець зобов'язаний оплатити постачальнику вартість (ціну) кожної партії товару не пізніше 14 календарних днів з дати поставки товару, шляхом безготівкового або готівкового перерахування суми грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31.12.2011р. (п. 8.1 договору).

На виконання умов договору позивач в період квітень - червень 2011р. поставив відповідачу товар по наступним видатковим накладним: від 12.04.2011р. № 20000498 на суму 2101,20 грн., від 26.04.2011р. № 20000614 на суму 10886,74 грн., від 05.05.2011р. № 20000674 на суму 112,53 грн., від 05.05.2011р. № 20000675 на суму 2815,29 грн., від 19.05.2011р. № 20000816 на суму 630,00 грн., від 19.05.2011р. № 20000819 на суму 4126,00 грн., від 21.05.2011р. № 20000833 на суму 1700,00 грн., від 24.06.2011р. № 20001114 на суму 1548,00 грн. та від 25.06.2011р. № 20001112 на суму 2632,50 грн., всього на загальну суму 26552,26 грн., а відповідач на підставі довіреностей від 12.04.2011р. № 25, від 26.04.2011р. № 35, від 05.05.2011р. № 94, від 05.05.2011р. № 95, від 19.05.2011р. № 113, від 19.05.2011р. № 114, від 21.05.2011р. № 117, від 23.06.2011р. № 132 та від 25.06.2011р. № 140 вказаний товар отримав. Зазначені накладні підписані в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін та скріплені штампом позивач та печаткою відповідача. Завірені копії вищезазначених документів залучені до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар по вищепереліченими накладними не виконав, в зв'язку з чим за ним рахувався борг станом на 07.03.2012р. в розмірі 23234,18 грн.

Судом досліджено, що відповідач під час розгляду справи в суді сплатив на користь позивача грошові кошти в зальному розмірі 7302,36 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: від 20.03.2012р. № 1240 на суму 2886,74 грн., від 26.03.2012р. № 1284 на суму 1783,12 грн. та від 03.04.2012р. № 1309 на суму 2632,50 грн., завірені копії яких залучені до матеріалів справи. Здійснення відповідачем вказаних проплат не заперечувалось позивачем під час розгляду справи.

Оскільки відповідачем під час розгляду справи сплачена частково сума основного боргу в розмірі 7302,36 грн. то предмет спору в даній справі у вказаній частині відсутній.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за можливе на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 7302,36 грн. основного боргу припинити.

За таких обставин, за відповідачем на час розгляду справи рахується борг в розмірі 15931,82 грн. - різниця між перерахованими коштами та загальною вартістю поставленого товару у спірний період по переліченим вище накладним.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у спірний період по переліченим вище накладним, в зв'язку з чим за ним на час розгляду справи рахується борг в розмірі 15931,82 грн. Доказів сплати вказаного боргу відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 15931,82 грн. заборгованості.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар по переліченим вище накладним, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку позивача інфляційні втрати за загальний період прострочення з травня 2011 року по січень 2012 року включно складають 365,54 грн., три проценти річних з простроченої суми за загальний період прострочення з 27.04.2011р. по 07.03.2012р. складають 616,90 грн.

Здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача три проценти річних з простроченої суми боргу в розмірі 616,90 грн. підлягає задоволенню.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат нарахованих на прострочені платежі то суд зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Таким чином, інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно за період повних календарних місяців прострочки платежів, а не за кожний день окремо, оскільки Держкомстат не визначає індекс інфляції на кожен день місяця чи на частину місяця. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 01.12.2010 року у справі № 3/111-10, від 19.01.2011 року у справі № 4/54-10-1818, від 15.03.2011 року у справі № 32/301.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком інфляційних втрат нарахованих на прострочені платежі, який зроблений судом з врахуванням початку прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, періоду нарахування інфляційних втрат, заявленого позивачем, здійснених відповідачем проплат за поставлений товар за договором та показників інфляції за повні календарні місяці прострочки платежу, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати з простроченої суми боргу за час прострочення в розмірі 18,82 грн. В решті заявленої до стягнення сумі інфляційних втрат суд відмовляє, з огляду на безпідставність вимог у вказаній частині позову.

Крім того, позивач посилаючись на п. 7.3 договору просить суд стягнути з відповідача за порушення термінів оплати вартості поставленого товару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати, яка за розрахунком позивача складає 3187,57 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим позивач здійснює розрахунок пені за період, що перевищує 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, посилаючись при цьому на положення п. 7.3 договору.

Судом досліджено зазначений пункт договору та встановлено, що сторони у ньому погодили те, що пеня стягується понад строк, передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, в межах 5-ти річного строку.

Слід зазначити, що в даному випадку сторони не погодили збільшити строк протягом якого можуть нараховуватись штрафні санкції, зокрема, пеня.

Враховуючи вищевикладене, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована на прострочені платежі за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який був зроблений судом, з врахуванням зазначених вище норм чинного законодавства, зокрема, вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" стягненню підлягає пеня нарахована за шість місяців з простроченого платежу за відповідний період, не виходячи за межі розрахунку здійсненого позивачем та заявлених позовних вимог в розмірі 2082,34 грн. В решті вимог щодо заявленої до стягнення суми пені суд відмовляє.

Також, позивач на підставі п. 7.4 договору просить суд стягнути з відповідача за порушення грошових зобов'язань за договором більш ніж на 20 календарних днів штраф у розмірі 20% від вартості поставлених, але не оплачених товарів, який за розрахунком позивача складає 4646,83 грн.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Здійснений позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним, відповідає вказаним вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога у вказаній частині підлягає задоволенню.

З огляду на зазначене та враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем в розмірі 15931,82 грн. на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 15931,82 грн. основного боргу, 18,82 грн. інфляційних втрат, 616,90 грн. 3% річних, 2082,34 грн. пені та 4646,83 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті повних вимог, провадження по яким не припинено, суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4 3 , 33, 44, 49, 75, 77, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 7302,36 грн.

2. Іншу частину позовних вимог задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансблокбуд" (07100, Київська область, м. Славутич, Бєлгородський квартал, буд. 8, кв. 74, ідентифікаційний код 37361918) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські склади будматеріалів" (14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, 11, ідентифікаційний код 35029704) 15931 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять одну) грн. 82 коп. основного боргу, 18 (вісімнадцять) грн. 18 коп. інфляційних втрат, 616 (шістсот шістнадцять) грн. 90 коп. 3% річних, 2082 (дві тисячі вісімдесят дві) грн. 34 коп. пені, 4646 (чотири тисячі шістсот сорок шість) грн. 83 коп. штрафу, 1536 (одну тисячу п'ятсот тридцять шість) грн. 59 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Подоляк Ю.В.