Постанова

від 16.05.2011 по справі 2а-2859/11/0170/23

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2011 р. (14:35) Справа №2а-2859/11/0170/23

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої суддіАлексєєвоїТ.В., при секретарі Лапшині В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Республіканського підприємства "Джанкойське Міжрайпаливо"

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

Обставини справи: Позивач - Республіканське підприємство "Джанкойське Міжрайпаливо" 09.03.2011р. звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АРК та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001321503/0 від 15.01.2010 р., про застосування штрафних санкцій у розмірі 1669,50 грн. та №0006251503/0 від 15.03.2010 р. про застосування штрафних санкцій у розмірі 1113,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при встановленні факту порушення граничних строків зі сплати земельного податку самостійно змінював цільове призначення платежів, які проводив позивач до державного бюджету, у зв'язку з чим відповідно до п.п. 17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" нарахував штрафні санкції фактично без обліку призначення платежів.

Відповідач проти позову заперечує та просить в позові відмовити з підстав, зазначених у запереченнях на адміністративний позов (а.с.33-35). Відповідач, зокрема, зазначив, що факт порушення граничних строків при сплаті земельного податку позивачем був встановлений за результатами проведених відповідачем документальних невиїзних перевірок з питання своєчасності сплати земельного податку, про що були складені відповідні акти перевірок №2613/1503/01884567 від 25.12.2009р. (а.с. 7-9) та №551/1503/01884567 від 09.03.2010 р. (а.с. 11-14) згідно яких було виявлено несвоєчасну сплату самостійно узгоджених податкових зобов'язань зі сплати земельного податку, задекларованого згідно податкових розрахунків за 2008р. (травень-вересень). На підставі виявлених порушень відповідно до положень п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" до позивача були застосовані штрафні санкції, у зв'язку з чим й було прийнято оскаржувані по справі податкові повідомлення-рішення.

Позивач у судове засідання не з'явився, про час та день його проведення був повідомлений належним чином.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутністю, у зв'язку з чим суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів відповідно до ч. 6 ст. 71 КАС та ч.4 ст. 128 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

25.12.2009р. Джанкойською ОДПІ була проведена документальна невиїзна перевірка з питань своєчасності сплати земельного податку Республіканським підприємством "Джанкойське Міжрайпаливо" по термінам сплати з 01.07.08 р по 01.09.08р.

За результатами проведеної перевірки був складений акт №2613/1503/01884567 від 25.12.2009р. (а.с. 7-9).

В результаті перевірки було встановлено порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а саме порушення термінів сплати самостійно узгодженого податкового зобов'язання зі сплати земельного податку.

В основу акту були покладені розрахунок №1211 від 31.01.2008р., та картка особового рахунку земельного податку (13050101).

На підставі зазначеного акту Джанкойською ОДПІ відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" прийнято податкове повідомлення-рішення №0001321503/0 від 15.01.2010 р., за яким відповідач застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 1669,50 грн.

09.03.2010 р. Джанкойською ОДПІ була проведена документальна невиїзна перевірка з питань своєчасності сплати земельного податку Республіканським підприємством "Джанкойське Міжрайпаливо" по термінам сплати 30.09.08 р, 30.10.08р.

За результатами проведеної перевірки був складений акт №551/1503/01884567 від 09.03.2010 р (а.с. 11-14).

В основу акту були покладені розрахунок №1211 від 31.01.2008р., та картка особового рахунку земельного податку (13050101).

На підставі зазначеного акту Джанкойською ОДПІ відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" прийнято податкове повідомлення-рішення №№0006251503/0від 15.03.2010 р., за яким відповідач застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 1113,01 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У період декларування відповідачем податкового зобов'язання, був чинний Закон України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991р. №1251-ХХІІ (Далі Закон № 1251), яким встановлювалися принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників, а також Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181 -ІІІ (Далі За кон №2181), що був спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій винесені відповідачем на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" № 2181-Ш від 21.12.2000р. з наступними змінами і доповненнями.

П.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., на підставі якого позивачу нараховані штрафні санкції, визначає, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

П. 17.3 ст. 17 вказаного Закону визначає, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Відповідно до п. 6.1.7 Інструкції «Про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби» при застосуванні штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 N 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758 (зі змінами та доповненнями).

З форми податкового повідомлення за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання (форма "Ш") слідує, що в основу такого повідомлення має бути покладено саме акт перевірки.

В свою чергу, відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

П. 2.3.2 Порядку встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Таким чином, суд вважає, що підставою для висновків про порушення граничних строків сплати зобов'язань можуть бути виключно первинні документи (податкові декларації та інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), зокрема платіжні доручення.

Вказане підтверджується і вимогами Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України № 276 від 18.07.2005р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.2005. за № 843/11123, п. 11.4 якої передбачено, що під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника з бюджетом та пені, підтверджене відповідним документом.

Відповідно до положень Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету № 276, облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації. При обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.

З даних положень законодавства слідує, що операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.

Як вбачається з матеріалів справи позивач самостійно визначив та розрахував земельний податок у розмірі 13355,77 грн., за 2008р.

В той же час, дослідивши надані позивачем платіжні документи, в яких містяться відповідні призначення платежів на оплату поточних зобов'язань протягом перевірених періодів, суд встановив, що висновки про порушення граничних строків та розрахунок штрафних санкцій зроблено відповідачем на підставі виключно даних картки особового рахунку позивача, яка ведеться в автоматичному режимі.

Вказане не заперечувалось і самим представником відповідачем по суті, який пояснив, що на підставі п 7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" № 2181-Ш від 21.12.2000р. ДПІ здійснювала погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення, не звертаючи уваги на призначення платежу, вказане позивачем у платіжних дорученням при сплаті поточних зобов'язань, що і призвело до нарахування спірних штрафних санкцій.

Суд вважає, що такі дії та висновки суперечать положенням чинного законодавства України, з огляду на таке.

П. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України „Про систему оподаткування" визначає, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

При цьому, ч. 4 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" обумовлено, що обов'язок юридичної і фізичної особи по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється у зв'язку зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу).

Ст. 1 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. також визначає, що обов'язок погашати податковий борг покладено на платника податків.

Таким чином, доказом самостійної сплати податкового боргу платником податку може бути лише його документи (в т.ч. платіжні доручення) з відповідним призначенням платежу.

Самостійне ж розпорядження ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником призначенню платежу, є недопустимим.

Згідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" №2181 від 21.12.00 р. податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податку є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.

Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 даного Закону).

Крім того, п. 11 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" наділяє органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, правом застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України, але не наділяє їх правом самостійно розпоряджатись коштами платника податків на свій розсуд.

Проте, відповідачем не надано суду доказів звернення відповідача із позовом до позивача про стягнення податкового боргу з земельного податку за податковими розрахунками з земельного податку за 2008 р. в разі неповної оплати платіжними дорученнями самостійно визначених податкових зобов'язань,оскільки відповідач самостійно погашав податковий борг позивача за рахунок поточних платежів позивача інших років, внаслідок чого і дійшов висновку про порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобов'язань за 2008 р. Суд зауважує на тому, що з акту перевірки не вбачається якими саме платежами позивача відповідач зараховував сплату спірних податкових зобов'язань, оскільки в акті перевірки така інформація відсутня, а зазначено лише суму, сплачену в бюджет, без вказівки, яким платіжним документом така сума визначена.

За таких обставин суд вважає, що положення п. 7.7 ст. 7 Закону, яким встановлена рівність бюджетних інтересів та передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, розповсюджуються виключно на платника податків, адже обов'язок по сплаті податкових зобов'язань та податкового боргу згідно з вимогами податкового законодавства покладено саме на платників податків, а не на контролюючий орган і п. 7.7 ст. 7 Закону не дає права податковим органам направляти кошти підприємства на свій розсуд.

Судом встановлена сплата позивачем податкових зобов'язань із земельного податку за 2008 р.. згідно наданих позивачем документів (а.с. 16-20):

- меморіального ордеру №336113 від 30.07.2008 р. на суму 1113,00 грн., призначення платежу - податок на землю за червень 2008р.;

- квитанції №285 від 27.06.2008р. на суму 1113,00 грн., призначення платежу - податок на землю за травень 2008р.;

- меморіального ордеру №336318 від 29.08.2008р. на суму 1113,00 грн., призначення платежу - податок на землю за липень 2008 р.;

- меморіального ордеру №336488 від 29.09.2008р. на суму 1113,00 грн., призначення платежу податок на землю за серпень 2008 р.;

- меморіального ордеру №336665 від 30.10.2008р. на суму 1113,00 грн., призначення платежу податок на землю за вересень 2008 р.;

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про плату за землю" платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. Відповідно до ст.17 зазначеного Закону податкове зобов'язання по земельному податку, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Стосовно розрахунку №1211 від 31.01.2008р., за 2008 р.суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем надані платіжні документи, якими підтверджуються щомісячні сплати земельного податку (з травня по вересень) згідно наданих позивачем розрахунків із зазначенням призначення платежів в повному обсязі, без затримки сплати.

Таким чином, суми земельного податку, які були сплачені із затримкою та порушенням строків, встановлених п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що були виявлені відповідачем у 2008 році, а також визначення строків затримки, не відповідають дійсним обставинам та спростовуються матеріалами справи.

Проте, фактично сплачені позивачем суми були зараховані в рахунок погашення податкового боргу і пені по календарній черговості виникнення податкового боргу і тому відповідачем нараховані штрафні санкції у розмірі 50% з розрахунком кількості днів затримки.

Таким чином, відповідач вважає, що погоджені суми по розрахунках земельного податку за 2008 р., були погашені фактично з затримкою в строки та розмірах, встановлених в актах невиїзних документальних перевірок з питання своєчасної сплати земельного податку Республіканського підприємства "Джанкойське Міжрайпаливо" №2613/1503/01884567 від 25.12.2009р. та №551/1503/01884567 від 09.03.2010 р.

З цієї причини, відповідач зробив висновок, що позивачем по справі порушено вимоги п.п. 5.3.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" №2181 від 21.12.00 р. і на підставі п.п. 17.1.7 ст. 17 цього Закону застосовано до позивача штрафні санкції за несплату узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених Законом.

Суд не може погодитися з позицією відповідача по справі з наступних підстав.

Згідно пункту 30.1 статті 30 розділу IV Закону України "Про платіжні системи і переклад грошей в Україні" №2346-III від 05.04.2001 року (із внесеними змінами і доповненнями) переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми на рахунок одержувача.

Відповідно до ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22). Конституція України має вищу юридичну силу (ст. 8).

Згідно ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 р., ратифікованого Україною 17.07.1997 р., передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В ч. 2 цієї ж статті зазначено, що попередні положення ніяким чином не обмежують права держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Отже, зі змісту ч. 2 ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини вбачається, що будь-які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.

П. 3 ст. 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

Отже, чинним законодавством також закріплено право власника вільно, за власною ініціативою та на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном та гарантії недоторканості майна з боку держави.

У відповідності до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст.11 Законом України "Про державну податкову службу в Україні" немає права на переперевірку, а також самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду визначати призначення платежу, що здійснений юридичною особою. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

Відповідач не навів суду жодної норми законодавства, яка б наділяла органи державної податкової служби повноваженням по самостійному розпорядженню коштами платника податків на свій розсуд та всупереч волі платника.

До того ж, будь-яких доказів того, що відповідач направляв позивачеві повідомлення про направлення його коштів не за призначенням, суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач діяв із значним перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Законом України "Про державну податкову службу в Україні", оскільки не вправі був самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу та перераховувати платежі за поточними зобов'язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, у тому числі і визначати призначення платежів, суд вважає, що застосування п. 17.1. 7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" від 21.12.00 р. №2181 є безпідставним.

Нарахування таких штрафних санкцій в автоматичному режимі чинним податковим законодавством не передбачено.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт перевірки, у якому факти виявлених порушень повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування фактів виявлених порушень є підстави для прийняття відповідних рішень про донарахування податкових зобов'язань.

При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності дій відповідача при проведенні перевірки та при зміні призначення платежів позивача, а також обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень, відповідачем суду не надано.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Джанкойської ОДПІ №0001321503/0 від 15.01.2010 р., про застосування штрафних санкцій у розмірі 1669,50 грн. та №0006251503/0 від 15.03.2010 р. про застосування штрафних санкцій у розмірі 1113,01 грн. .

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Республіканського підприємства "Джанкойське Міжрайпаливо"(96100, м. Джанкой, вул. Промислова, 3, р/р 260030233514 у КФ ВАТ Інпромбанк, МФО 384481, код ЄДРПОУ 01884567) 3,40грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Алексєєва Т.В.