Ухвала

від 05.04.2012 по справі 32/94

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 32/94 Головуючий у 1-й інстанції: Ягічева Н.І.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"05" квітня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2012 року у справі за позовом спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна -Мерседес Бенц" до Спеціалізованої Державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі міста Києва з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №00009792312 від 31 грудня 2010 року.

Постановою Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 січня 2005 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено позапланову документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ спільним підприємствм у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна -Мерседес Бенц" при здійсненні правовідносин з ТОВ "РекордТоргІнвест" в період з 01.01.2003р. по 01.12.2004р..

За результатами перевірки контролюючим органом було складено Акт №9-26-20/20021843 від 31.01.2005 року, в якому встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.5, п. 7.4 пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р., , в результаті чого, за висновком контролюючого органу, позивачем було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 44 250 грн., що призвело заниження нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість на загальну суму 44 250 грн.

До такого висновку податковий орган прийшов у звязку з тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03.06.2004 було визнано недійсним статут, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ "РекордТоргІнвест", Позивачем неправомірно було включено до складу податкового кредиту суму ПДВ за господарськими операціями з ТОВ "РекордТоргІнвест".

На підставі акта перевірки 02 лютого 2005 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків було винесено податкове повідомлення - рішення №0000092600/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 44 250, 00 грн. та нараховано штрафні (фінансових) санкції у розмірі 22125,00 грн.

Позивач, не погодившись з вказаним податковим повідомленням -рішенням, звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову та скасовуючи спірне податкове повідомлення - рішення відповідача, керувався тим, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ "РекордТоргІнвест", а тому у відповідача відсутні підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування та нарахування штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем за порушення позивачем пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року.

Однією з підстав, на основі якої відповідачем зроблений висновок про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість при формуванні податкового кредиту та як наслідок -завищення від'ємного значення з ПДВ є те, що правочини між спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна -Мерседес Бенц" та товариством з обмеженою відповідальністю "РекордТоргІнвест" були спрямовані не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а на зменшення суми податків, що підлягають сплаті до бюджету, а отже позивач діяв з метою, спрямованою на приховування отриманих доходів від оподаткування.

Аналізуючи фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України «Про податок на додану вартість».

Так, п. 1.7 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16.02.2004 року між спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна -Мерседес Бенц" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "РекордТоргІнвест" (продавець) було укладено договір поставки та монтажу № 2004-16-02, згідно з яким продавець зобов'язується поставити та змонтувати покупцю обладнання обладнання на 1 (один) автобус Мерседес-Бенц О в кількості, номенклатурі та ціні, що вказані в Специфікації № 1, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Виконання зазначеного договору підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: актом виконаних робіт від 09.04.2004 року, платіжними дорученнями, податковими накладними.

Колегія суддів також звертає увагу, що засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№ 996-XIV від 16 липня 1999 року.

Відповідно до ст. 3 Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, реєстрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 вказаного Закону).

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України»для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, в тому числі самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

Статтею 1 Закону визначено, що господарська операція -дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ -документ який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п.5 ст.9 вказаного Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійсненні.

Судом встановлено, що контрагент позивача - ТОВ "РекордТоргІнвест" на момент укладання вказаного договору був зареєстрований у встановленому законодавством порядку, як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та мав свідоцтво платника податку на додану вартість.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 18 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З наведеного вбачається, що податкові накладні, видані постачальником товару (платником ПДВ), оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Посилання апелянта на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03.06.2004, яким було визнано недійсним статут, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «РекордТоргІнвест»з дати реєстрації, та в подальшому анульовані не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Аналогічна позиція відображена в інформаційних листах Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року, № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року.

Окрім того, як встановлено судом першої інстанції, в подальшому вищевказане рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03.06.2004 скасовано судо апеляційної інстанції, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстації. За результатами нового розгляду ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24.01.2006р. відповідно до якої позов в цивільній справі №2-1978/1-2004 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «РекордТоргІнвест», ОСОБА_4, треті особи: ДПІ у Дніпровському районі, Дніпровська районна державна адміністрація про визнання недійсними установчих документів залишено без розгляду. Вказана ухвала набрала законної сили.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували не відповідність вимогам Закону первинних документів позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит, як і доказів, які б підтверджували, що договір, укладений позивачем з ТОВ "РекордТоргІнвест", не мав реального характеру.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що спірне податкове-повідомлення рішення винесене відповідачем безпідставно.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2012 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу -з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.