Постанова

від 02.10.2006 по справі 15/247-06-6744а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/247-06-6744А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      "02" жовтня 2006 р. Справа  № 15/247-06-6744А

 13 год. 25 хв.                                                                                 м. Одеса

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                                Петрова В.С.

при секретарі                                 Стойковій М.Д.

За участю представників сторін:

від позивача –                 Грабовський М.Д., Медоян Ю.Г.;

від відповідача  –            Мамедова С.О.;

від третьої особи –        Семенюк Л.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кентавр” до Одеської міської ради про визнання незаконними рішень за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Одеського територіального відділення Антимонопольного комітету України,

    ВСТАНОВИВ:  

Товариство з обмеженою відповідальністю „Кентавр” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради про визнання незаконними рішень Одеської міської ради № 4840-ІV від 09.11.2005 р. „Про нову редакцію методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси”; № 1054-ХХІV від 26.03.2003 р. „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси”; №  1714-ХХІV від 26.09.2003 р. „Про внесення доповнень до додатку до рішення Одеської міської ради № 1054-ХХІV від 26.03.2003 року „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси”;  № 3539-ІV від 28.01.2005 р. „Про внесення доповнень до додатку до рішення Одеської міської ради № 1054-ХХІV від 23.03.2003 р. „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси”; № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 р. „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси”; № 30-ХХІV від 29.04.2002 р. „Про внесення змін та доповнень до додатку 1 рішення Одеської міської ради № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 р. „Про  оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси” зі змінами та доповненнями”; № 2670-ХХІІІ від 15.10.2001 р. „Про внесення доповнень до додатку 1 рішення Одеської міської ради № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 р. „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси” зі змінами та доповненнями”; № 1285-ХХІУ від 11.07.2003 р. „Про внесення змін та доповнень додатку до рішення Одеської міської ради № 1054–ХХІV від 26.03.2003 р. „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси”; № 2009-ХХІІІ від 26.01.2001 р. „Про внесення змін до рішення Одеської міської ради № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 р. „Про  оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси”; № 2162-ХХІІІ від 17.04.2001 р. „Про внесення змін до рішення Одеської міської ради № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 р. „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси”; № 2442-ХХІІІ від 04.07.2001 р. „Про внесення змін до рішення Одеської міської ради № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 р. „Про  оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси”; № 2062-ХХІV від 17.12.2003 року „Про внесення змін та доповнень до додатку до рішення Одеської міської ради № 1054 –ХХІV від 26.03.2003 року „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси” зі змінами, посилаючись на невідповідність зазначених частини рішення вимогам чинного законодавства.  

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.07.2006 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/247-06-6744А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.07.2006 р. у справі № 15/247-06-6744А закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду на 11.08.2006 р.

Представник відповідача позовні вимоги не визнає та вважає їх необґрунтованими, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову, про що зазначено у запереченнях на позов.

У зв'язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України, господарський суд Одеської області зазначає, що згідно з п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи господарський суд дійшов наступних висновків.

Рішенням Одеської міської ради № 4840-ІV від 09.11.05 „Про нову редакцію Методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальної власності територіальної громади м. Одеси” затверджена „Методика розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси”, а рішення Одеської міської ради від 28.01.2005 року № 3539-ІV „Про внесення змін та доповнень до додатку рішення Одеської міської ради від 26.03.2003 року № 1054-ІV „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси” з доповненнями, затвердженими рішенням Одеської міської ради від 28.04.2005 року № 4136-ІV встановлено вважати такими, що втратили чинність.

При цьому правовою підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідач вказує ст.ст. 1, 2, 4, 5, 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ст. 25, підпункт 31 п. 1 ст. 26, ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування”.

Статтею 19 Закону „Про оренду державного та комунального майна” (в редакції від 29.06.2004 р.), на яку посилається відповідач, передбачено, що „Методика, розрахунку пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати визначаються... органами місцевого самоврядування –для об'єктів, що перебувають у комунальній власності”. Тобто Закон передбачає розробку та затвердження міською радою лише методики розподілу та порядку використання орендної плати, не передбачаючи методики її формування та встановлення граничних розмірів.

Ст. 3 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” встановлено, що відносини щодо оренди майна, що знаходиться у комунальній власності, регулюються договором, цим Законом та іншими нормативно-правовими атами, тобто „Методику” у вигляді, затвердженому рішенням сесії Одеської міськради законодавство України не передбачає. Не передбачена така „Методика” жодним іншім законодавчим актом, як і тими на які посилається відповідач.

Крім зазначеного, „Методика”, затверджена Одеською міською радою, більшістю своїх вимог не відповідає та суперечить багатьом нормам чинного законодавства України, а саме: п.п. 7, 8 „Методики” визначено, що розмір орендної плати за користування нежилими приміщеннями встановлюється в залежності від виду діяльності орендаря. Таким чином, орендна плата перетворюється відповідачем фактично в орендний податок на діяльність орендаря залежно від виду такої діяльності, шляхом вилучення частини прибутку останнього. Така норма не передбачена чинним законодавством та суперечить ст. 15 Закону України „Про систему оподаткування”, якою імперативно встановлено вичерпний перелік місцевих податків, зборів та обов'язкових платежів, де стягнення такого податку не передбачено, при цьому ст. 20 вказаного Закону встановлена відповідальність за стягнення, не передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 3 п. 11 „Методики” виготовлення оцінки майна, а також технічного паспорту на нежиле приміщення проводиться за рахунок особи, яка має намір отримати майно в оренду. Це положення „Методики” не відповідає та суперечить ч. 2 ст. 10 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, відповідно до якої у випадках, коли законодавством передбачена обов'язковість проведення незалежної оцінки майна (ст. 11 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” передбачена обов'язковість оцінки), органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої оцінки шляхом укладення договорів з суб'єктами оціночної діяльності –суб'єктами господарювання на конкурсних засадах у порядку встановленому законодавством.

Обов'язковість вимог Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” для органів місцевого самоврядування передбачена ст. 25 цього Закону, відповідно до якої органи місцевого самоврядування зобов'язані дотримуватися вимог цього Закону в частині майна, майнових прав, що є у комунальної власності, в тому числі забезпечити єдність нормативно-правових вимог проведення оцінки зазначеного майна, передбачених цим Законом, сприяти створенню конкурентного середовища серед суб'єктів оціночної діяльності –суб'єктів господарювання.

Пунктом 13 „Методики” встановлено, що орендна плата не враховує вартість експлуатаційних витрат та плати за землю. Відповідно до Закону України „Про плату за землю” орендар нежитлового приміщення не є платником податку на землю. Крім того, відповідно до ст. 797 ЦК України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Таким чином, положення п. 13 „Методики” щодо неврахування плати за землю у розмірі орендної плати не відповідає діючому законодавству.

Що стосується вартості експлуатаційних витрат, які, на думку позивача, теж повинні бути враховані у розмірі орендної плати, суд зазначає наступне.

В Законі України „Про оренду державного та комунального майна” поняття „експлуатаційні витрати” не визначено. Відсутнє таке визначення і у самої „Методиці”. Отже, за таких обставинах неможливо визначитись щодо правомірності невключення цих витрат у розмір орендної плати.

Встановлюючи орендну плату в порушення діючого законодавства, „Методика” створює механізм незаконного вилучення коштів із державного бюджету (здорожує собівартість, одночасно знижуючи сплату податку на прибуток) та підприємств, вилучає обігові кошти та порушує конкурентне середовище.

Аналогічні невідповідності вимогам чинного законодавства містять також попередні редакції „Методики”, затверджені раніш рішеннями Одеської міської ради № 1054-ХХІV від 26.03.2003 р. із змінами та доповненнями та № 1665-ХХІІІ від 31.10.2000 р. із змінами та доповненнями.

Відповідно до ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, виходячи з наведеного, вищезгадана „Методика” у всіх редакціях та рішення міськради, якими її затверджено, прийняті в порушення чинного законодавства України.

Аналогічного висновку дійшли також Одеські регіональні представництва Держкомітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Антимонопольного комітету України.

Посилання відповідача на ст. 632 ЦК України щодо добровільності встановлення розміру орендної плати за договором оренди судом оцінюється критично, оскільки орендна плата, встановлена рішенням сесії Одеської міськради не є волевиявленням рівноправних сторін та результатом згоди.

Редакція ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” неодноразово змінювалась. Так, в редакції Закону від 14.03.1995 р. п.п.1 та 2 були викладені у наступній редакції „Орендна плата є платежем, який вносить орендар орендодавцеві  незалежно від наслідків господарської діяльності, але не більше п'яти відсотків від вартості орендованого майна”, „Методика розрахунку, граничні розміри та порядок використання орендної  плати  визначаються  Кабінетом Міністрів України”.

На підставі цієї норми Закону 04.10.1995 р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 786, п. 9 якої встановлює, що „У випадку коли розмір орендної плати за договором оренди, укладеним після введення в дію  Закону України „Про оренду державного та комунального майна” перевищує 5% вартості орендованого майна, він (розмір) приймається на рівні  5% від вартості цього майна...”.

Законом України № 685-ХІV від 20.05.1999 р. до п. 2 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” внесено зміни, згідно яких встановлено, що „Методика розрахунку і порядок використання орендної плати визначаються: Кабінетом Міністрів України –для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами  місцевого самоврядування –для об'єктів, що перебувають у комунальній власності”. Таким чином, Закон з 20.05.1999 р. розмежовує повноваження влади і місцевого самоврядування, також цим Законом вилучено їх право встановлювати „граничні розміри орендної плати”, що встановлені Законом раніш в межах тих же 5% саме у розмірі амортизації згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” для об'єктів групи 1 (будівель та споруд) всіх форм власності.

Відповідно до ст. 21 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”  розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин, істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України, а спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства. Отже, і зміну розмірів орендної плати за рішенням сесії міськради Закон не передбачає.

Посилання відповідача на „Методику”, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України № 786 є також  недоречним, оскільки, її розроблено з метою створення, єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна, організації, закріпленого за. військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань  рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки.) Отже, згадана Постанова КМУ регулює виключно відносини щодо майна державних підприємств, установ та ніяким чином не регулює відносини з оренди комунального майна.

Також, крім викладеного, вищезазначені рішення Одеської міськради прийняті всупереч Закону України „Про ціни та ціноутворення”, яким визначено принципи встановлення і застосування цін і тарифів, дія якого поширюється на всі підприємства і організації незалежно від форм власності та підпорядкованості, але й цей Закон не передбачає повноважень міськради як представницького органу місцевого самоврядування по встановленню розмірів орендної плати за оренду майна комунальної власності.

Відповідно ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої Законом. Статтею 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що міська рада здійснює від імені територіальної громади та в її інтересах функції і повноваження, визначені Конституцією, цим Законом, та іншими Законами України, а ст. 25 цього ж Закону закріплено норму, за якою міська рада правомочна розглядати і вирішувати лише питання, віднесені Конституцією, цим Законом та іншими Законами України до її відання. Ст. 26 вказаного Закону визначена виключна компетенція міської ради, але компетенції по встановленню механізму розрахунку та граничних розмірів орендної плати нею не передбачено. Не передбачає таких повноважень ради і Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Отже, вищезазначені рішення Одеської міськради є незаконними та прийняті за межами компетенції та повноважень ради всупереч чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу Адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною  3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.    

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги цілком обґрунтовані, відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Кентавр” до Одеської міської ради про визнання незаконними рішень за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Одеського територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити у повному обсязі.

2.          ВИЗНАТИ незаконними рішення Одеської міської ради: № 4840-ІV від 09.11.2005 року „Про нову редакцію методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси; № 1054 –ХХІV від 26.03.2003 року „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси”; № 1714- ХХІV від 26.09.2003 року „Про внесення доповнень  до додатку до рішення Одеської міської ради № 1054 –ХХІV від 26.03.2003 року „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси”; № 3539-ІV від 28.01.2005 року „Про внесення доповнень  до додатку до рішення Одеської міської ради № 1054 –ХХІV від 26.03.2003 року „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси”; № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 року „Про  оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси”; № 30-ХХІV від 29.04.2002 року „Про внесення змін та доповнень до додатку 1 рішення Одеської міської ради № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 року „Про  оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси” зі змінами та доповненнями”; № 2670-ХХІІІ від 15.10.2001 року „Про внесення доповнень до додатку 1 рішення Одеської міської ради № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 року „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси” зі змінами та доповненнями”; № 1285-ХХІV від 11.07.2003 року „Про внесення змін та доповнень додатку до рішення Одеської міської ради № 1054 –ХХІV від 26.03.2003 року „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси”; № 2009-ХХІІІ від 26.01.2001 року „Про внесення змін до рішення Одеської міської ради № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 року „Про  оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси”; № 2162-ХХІІІ від 17.04.2001 року „Про внесення змін до рішення Одеської міської ради № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 року „Про  оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси”; № 2442-ХХІІІ від 04.07.2001 року „Про внесення змін до рішення Одеської міської ради № 1665-ХХІІІ від 31.10.2001 року „Про  оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси”; № 2062-ХХІV від 17.12.2003 року „Про внесення змін та доповнень до додатку до рішення Одеської міської ради № 1054 –ХХІV від 26.03.2003 року „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси” зі змінами.

3.          ЗОБОВ'ЯЗАТИ Одеську міську раду після набрання постановою законної сили невідкладно опублікувати інформацію про визнання цих рішень незаконними у виданні, в якому їх було офіційно оприлюднено, або мало бути офіційно оприлюднено.

Постанову суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 02 листопада 2006 р.

                   Суддя                                                                                 Петров В.С.